Постанова № 11496691, 21.09.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

21 вересня 2010 р. № 50/771

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого,

Бакуліної С.В., Рогач Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скаргиДочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України",

Державного комітету України з державного матеріального резерву

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.06.2010р.

у справі№ 50/771 господарського суду м. Києва

за позовомДочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

доДержавного комітету України з державного матеріального резерву

простягнення заборгованості за зберігання природного газу в розмірі 4 518 643,68грн.

за участю представників: позивачаГрищенко Д.І., дов. від 17.12.2009р. відповідачаБерега Т.М., дов. від 30.11.2009р. ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості за зберігання природного газу в розмірі 4518643,68 грн., з яких: 3854822,18 грн. –заборгованість з основного боргу, 30838,58 грн. - інфляційних, 45307, 36 грн. - 3% річних, 269837,55 грн. - штрафу, 317838,01 грн. - пені, посилаючись на приписи статей 525, 625 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов’язань по оплаті зберігання природного газу в підземних сховищах газу чим порушено вимоги договору №118-147/юр-2зб/336-2008 від 20.05.2008р. відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву та норм чинного законодавства України.

У відзиві на позов відповідач просить відмовити в позовних вимогах, вказуючи, що розрахунок суми боргу неналежний, оскільки відсутні підтверджуючі розрахунки; що ним сплачено суму боргу в 2008 році; окрім цього, договір містить умови щодо застосування штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.02.2010р. (суддя Головатюк Л.Д.) позов задоволено частково: стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь Дочірньої компанії «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»3854822,18 грн. - заборгованості, 45307,46 грн. - 3% річних, 19274, 00 грн., - інфляційних, 50000 грн. - пені, 50000грн. - штрафу, 22682,25 грн. - державного мита та 209,92 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судове рішення вмотивоване порушенням відповідачем вимог договору відповідального зберігання щодо прострочення з оплати вартості зберігання природного газу, що є підставою стягнення інфляційних збитків, 3% річних, пені, та штрафу; також суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені та штрафу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2010р. (судді Корсак В.А. –головуючий, Коршун Н.М., Михальська Ю.Б.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його відповідності обставинам справи та чинному законодавству.

          Не погоджуючись з висновками попередніх інстанцій, до Вищого господарського суду України звернулась Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції та рішення місцевого суду в частині зменшення розміру пені, штрафу 7%, державного мита і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями статей 4, 4-3, 33, 34,83 Господарського процесуального кодексу України, 625 Цивільного кодексу України, оскільки суди необгрунтовано зменшили розмір пені та штрафу.

          В касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Державний комітет України з державного матеріального резерву просить скасувати попередні судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невірне застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, а саме, статті 33 Господарського процесуального кодексу України, статті 231 Господарського кодексу України, статей 22, 625 Цивільного кодексу України та статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", вказуючи, що судами не взято до увагу ту обставину, що ним сплачено суму боргу в 2008 році, окрім цього, нарахування індексу інфляції, 3% річних, штрафу суперечить вимогам законодавства.

          Сторони відзиви на касаційні скарги не надали.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 20.05.2008 між дочірньою компанією "Укртрансгаз" " Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України та державним комітетом України з державного матеріального резерву було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № 118- 147/юр-2зб/336-2008, відповідно до пункту. 1.1 якого зберігач зобов'язався за плату протягом строку встановленого цим договором зберігати в підземних сховищах газу(далі ПСГ) природний газ, переданий йому комітетом і повернути останньому у схоронності рівну кількість газу зазначену в договорі якості, а комітет зобов'язався внести плату за зберігання у встановлених договором строках та розмірах.

Пунктом 1.3. цього договору встановлено, що комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання в сезоні зберігання 2008-2009 років газ, що знаходився в ПСГ зберігача станом на 16.04.2008 у кількості 513 644 397,0 куб.м.

Згідно пункту 3.3. цього договору термін зберігання газу комітету в ПСГ в сезоні зберігання 2008-2009 років визначається з 16.04.2008 і до завершення періоду відбору газу, але не пізніше 15.04.2009.

Відповідно до пункту 2.2.1 договору відповідач зобов'язаний оплатити вартість зберігання газу, відбору газу за тарифами, зазначеними в розділі 4 договору.

Відповідно до пунктів 4.1-4.3 тариф на зберігання 1000 куб.м газу в ПСГ на один сезон зберігання газу встановлений в розмірі 18,00 грн., крім того ПДВ - 3,60 грн., разом з ПДВ - 21,60 грн. Тариф на відбір 1000 куб.м газу з ПСГ установлюється в розмірі 7,50 грн., крім того ПДВ - 1,50 грн., разом з ПДВ -9,00 грн. Тариф на закачування 1 000 куб.м газу в ПСГ установлюється в розмірі 7,50 грн., крім того ПДВ - 1,50 грн., разом з ПДВ –9 грн.

Вказані тарифи було встановлено згідно постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 11.05.2006 № 575 «Про тарифи на зберігання, закачування та відбір природного газу ДК «Укртрансгаз».

          Абзацом другим пункту 3.11 та пунктом 5.3 договору встановлено обов'язок відповідача оплатити зберігання в сезоні зберігання 2008-2009 років залишку газу в ПСГ до 20.06.2009.

Господарськими судами досліджено, що позивач здійснював зберігання належного відповідачу природного газу, що підтверджується довідкою про заборгованість станом на 10.11.2009р. та актом про обсяги залишку природного газу в ПСГ від 25.09.2009, що підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

Однак, в порушення умов договору, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором щодо оплати зберігання газу, тому заборгованість за зберігання залишку газу в кількості 356927,980 тис. куб.м в ПСГ складає 3854822,18 грн.

Заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 3854822,18 грн. підтверджується актом звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 26.01.2010, який підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками. Відповідач не надав доказів, які підтверджують здійснення оплати заборгованості

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, внаслідок укладення договору між сторонами, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтями 202, 203, 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 626 ЦК України поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статей 173, 193 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку; суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статті 525, 526 Цивільного кодексу України встановлюють, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 610, 612 цього Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтями 1, 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (далі -Закон) державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей :(постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).Відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

У відповідності до положень та статті 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв", які регламентують: обов'язковість здійснення фінансування витрат на тримання і розвиток системи державного резерву як за рахунок коштів Державного бюджету України, що передбачаються у бюджеті окремим рядком, так і за рахунок коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву та їх позичання, допоміжної фінансово - господарської діяльності та відшкодування витрат підприємств, організацій і установ системи Держкомрезерву, тобто законодавчо надано право на відшкодування понесених у зв'язку з вищевказаною діяльністю витрат.

Частиною 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002, який запроваджує механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.

Відповідно до Порядку відшкодування залізницям України витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, узгодженим сторонами згідно "Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, витрати на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву складаються: а) з основних витрат: оплата праці складських робітників з відповідними нарахуваннями; вартість паливно-енергетичних ресурсів та водопостачання; оплата земельного податку окремих баз, на яких зберігається мобрезерв; амортизаційні відрахування від вартості складських приміщень; витрати, пов'язані з вантажно-розвантажувальними роботами; оплата послуг зв'язку; витрати на охорону матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; витрати на придбання малоцінного інвентарю для обслуговування мобілізаційного резерву; б) витрати, пов'язані з придбанням консервантів та лакофарбових матеріалів; витрати, пов'язані з транспортними перевезеннями матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; витрати на поточний ремонт складських приміщень.

Таким чином, спеціальні норми Закону України „Про державний матеріальний резерв" , передбачають можливість відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у грошовій формі.

Укладений між позивачем та відповідачем договір має ознаки договору зберігання та договору надання послуг, тому до нього мають застосовуватися норми, що регулюють дані види договорів.

Частиною 1 статті 901 та частиною 1 статті 903 цього кодексу передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Попередні судові інстанції вірно встановили факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань та задовольнили позов про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 3854822,18 грн., з тих підстав, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 3854822,18 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Застосування положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України не передбачає наявність вини, оскільки згідно частини 1 даної статті боржник не звільняється за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, а входять до складу грошового зобов'язання, з огляду на що, їх стягнення не залежить від вини боржника у простроченні грошового зобов'язання.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його вини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора.

          Оскільки встановлено прострочення відповідачем грошового зобов'язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 3% річних та інфляційних.

Відтак, враховуючи, здійснений судом першої інстанції обґрунтований перерахунок розміру суми інфляційних за період заборгованості з 01.07.2009р. по 30.09.2009р., попередні судові інстанції, дійшли вмотивованого висновку, що сума інфляційних збитків позивача складає 19274,11грн. (на підставі розрахунку господарського суду) та 45307,46грн.- 3% річних (за обґрунтованим розрахунком позивача).

За несвоєчасну оплату послуг відповідач відповідно до пункту 7.3 договору має сплатити на користь позивача пеню в розмірі 0,5%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із статтею 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частни 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 6 статті 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається; штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами.

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач подав усне клопотання, в якому просив зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій в порядку частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України. Відповідач просив врахувати критичну ситуацію з фінансуванням, що склалася в державному секторі економіки у зв'язку із світовою фінансовою кризою. Крім того до суду апеляційної інстанції відповідачем було подано Довідку про те, що протягом останніх років асигнування загального фонду на відшкодування витрат відповідальних зберігачів запасів державного резерву не виділялось.

Згідно вищезазначеної статті та статті 233 цього Кодексу, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила договір, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Отже, попередні судові інстанції, дослідивши подані матеріали, та з урахуванням принципів розумності, справедливості, враховуючи критичну ситуацію з фінансуванням, що склалася в державному секторі економіки у зв'язку із світовою фінансовою кризою, прийшли до обгрунтованого та належно вмотивованого висновку про зменшення розміру пені, а саме в сумі 50000 грн.; доводи касаційної скарги стосуються переоцінки належно встановлених обставин справи.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій в цілому вірно встановили істотні обставини справи, що мають значення для вирішення даного спору, та застосували норми матеріального та процесуального права у даній справі.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суд в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглянули всебічно, повно та об’єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Однак, судова колегія погоджується з доводами відповідача, що договором обумовлено штрафні санкції, які підлягають застосуванню за неналежне виконання грошового зобов’язання, а відтак, враховуючи також приписи частини 2 статті 231 цього Кодексу, положеннями якої передбачено нарахування штрафних санкцій за порушення зобов’язання з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу у сумі 50000 грн. суперечить вимогам чинного законодавства. Відтак, постанова апеляційної інстанції та рішення першої інстанції в частині нарахування штрафу підлягає зміні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктами 1, 5 частини 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

          Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2010р. у справі №50/771 Господарського суду м. Києва та рішення Господарського суду м. Києва від 22.02.2010р. змінити.

          Викласти пункт 2 резолютивної частини в редакції:

          "Стягнути з державного комітету України з державного матеріального резерву (вул, Пушкінська, 28, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00034016, п/р 35225016003272 у Державному казначействі України, МФО 820172) на користь дочірньої компанії "Укртрансгаз" "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (Кловський Узвіз, 9/1, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 30019801, п/р 26003103442001 в ЗАТ «Альфа-Банк»м. Києва, МФО 300346) основний борг в сумі 3854822 (три мільйони вісімсот п'ятдесят чотири тисячі вісімсот двадцять дві) грн. 18 коп. , 3 відсотки річних в сумі 45307(сорок п'ять тисяч триста сім) грн. 46 коп., інфляційні збитки в сумі 19274(дев'ятнадцять тисяч двісті сімдесят чотири) грн. 11 коп., пеню в розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп., витрати по сплаті держмита в сумі 23911(двадцять три тисячі дев’ятсот одинадцять) грн. 35 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 221(двісті двадцять одна) грн. 30 коп.

          В решті рішення Господарського суду м. Києва від 22.02.2010р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2010р. залишити без змін.

Головуючий                                                                                                     Т. Дроботова

Судді                                                                                                               С. Бакуліна

Л. Рогач