Ухвала суду № 11483660, 09.09.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" вересня 2010 р. м. КиївК-356/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Голубєвої Г.К., Островича С.Е., Рибченка А.О., Усенко Є.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги: Миргородської обєднаної державної податкової інспекції Полтавської області та Приватного підприємця ОСОБА_1

на рішення господарського суду Полтавської області від 04 листопада 2004 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03 грудня 2007 року

у справі № 3/115

за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1 (надалі ПП ОСОБА_1.)

до Миргородської обєднаної державної податкової інспекції Полтавської області (надалі Миргородська ОДПІ Полтавської області)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У липні 2007 року позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом у якому, з урахуванням уточнення до позовних вимог, поставлено питання про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000023602/1 від 27.01.2004 року та №0000012602/3 від 14.06.2004 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що перевірка була проведена органами державної податкової служби з грубим порушенням норм чинного законодавства. Включені до податкового кредиту суми податку на додану вартість були сплачені при придбанні пшениці у постачальників та підтверджені відповідними податковими накладними.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 04 листопада 2004 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Миргородської ОДПІ Полтавської області №0000023602/1 від 27.01.2004 року та №0000012602/3 від 14.06.2004 року. З Миргородської ОДПІ Полтавської області на користь позивача стягнуто судовий збір у розмір 85,00грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач, при включенні до податкового кредиту спірних сум податку на додану вартість, який був сплачений при придбанні зерна пшениці від зазначених в акті контрагентів, та поданні податкової звітності до органів державної податкової служби, діяв в межах вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Тобто, податкові накладні, на підставі яких позивачем віднесено відповідні суми до податкового кредиту, мають всі передбачені законом реквізити. Крім того, факт проведення операцій з проведення з купівлі зерна пшениці позивачем та здійснення їх оплати підтверджується первинними бухгалтерськими документами, внаслідок чого у Миргородської ОДПІ Полтавської області не було підстав для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03 грудня 2007 року рішення господарського суду Полтавської області від 04 листопада 2004 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними (недійсними) податкових повідомленьрішень Миргородської ОДПІ Полтавської області №0000023602/1 від 27.01.2004 року та №0000012602/3 від 14.06.2004 року в частині визначення ПДВ по вітчизняних товарах в сумі 105830,33грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 52915,17грн. В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 04 листопада 2004 року залишено без змін. В цій частині прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними (недійсними) податкових повідомленьрішень Миргородської ОДПІ Полтавської області №0000023602/1 від 27.01.2004 року та №0000012602/3 від 14.06.2004 року в частині визначення ПДВ по вітчизняних товарах в сумі 105830,33грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 52915,17грн. З Державного бюджету України на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 54,66грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 50,80грн.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що контрагенти позивача, а саме, ПФ «Аффа», ВАТ «Агроремсервіс»та ПФ «Укрпрофсервіс»не мали права складати та передавати йому податкові накладні, які стали підставою для віднесення зазначених в них сум ПДВ до його податкового кредиту.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій Миргородська ОДПІ Полтавської області звернулась із касаційною каргою до Вищого адміністративного суду України, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій та просить прийняти нове рішення, яким в задоволення позовних вимог відмовити.

Також, до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою звернувся ПП ОСОБА_1 в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03 грудня 2007 року та залишенні в силі рішення господарського суду Полтавської області від 04 листопада 2004 року.

Сторони в судове засідання не зявились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п.2 ч.1 ст.222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги: Миргородської ОДПІ Полтавської області та ПП ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом було проведено додаткову перевірку дотримання вимог податкового законодавства ПП ОСОБА_1 за період з 01.01.2002 року по 31.12.2002 року, про що складено акт №3/26/25-20 від 12.01.2004 року.

В ході проведення перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем п.п.7.2.3, п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.5 «Порядку заповнення податкової накладної», в результаті чого було занижено ПДВ за 2002 рік в сумі 164577,22грн.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000012602/0 від 12.01.2004 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з ПДВ за основним платежем в розмірі 164577,33грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 62745,26грн. Зазначене податкове повідомлення-рішення було оскаржене позивачем в адміністративному порядку, за результатами якого, податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення №0000023602/1 від 27.01.2004 року та №0000012602/3 від 14.06.2004 року, якими позивачу визначено податкове зобовязання з ПДВ в розмірі 246866,00грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції 82288,67грн. та є предметом розгляду даної справи. Слід зазначити, що податковим органом було збільшено розмір штрафних (фінансових) санкцій на підставі п.п.17.1.3 п.17.1 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у звязку з тим, що на момент проведення перевірки минуло пять податкових періодів, отже, штрафна (фінансова) санкція складає 50% від суми недоплати.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПП ОСОБА_1 було укладено ряд договорів на купівлю пшениці, а саме, з НВП «Полтаваенергокомплект», ПФ «Аффа», ВАТ «Агроремсервіс», ПФ «Укрпрофсервіс». Під час розгляду справи, судами попередніх інстанцій були досліджені первинні бухгалтерські документи, які були виписані на виконання зазначених договорів, та копії яких долучені до матеріалів справи, а саме, квитанції до прибуткових касових ордерів, накладні, податкові накладні.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п.7.4.4 п.7.4 ст.7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У касаційній скарзі Миргородська ОДПІ Полтавської області зазначає, що НВП «Полтаваенергокомплект»з грудня 2001 року по жовтень 2002 року в деклараціях по ПДВ по ПДВ звітувало про відсутність діяльності, а за листопад та грудень 2002 року взагалі декларацій по ПДВ не подавало.

Однак, судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивачу неправомірно було визначено податкове зобовязання з ПДВ у розмірі 57474,00грн. та штрафні санкції в сумі 29373,50грн., виходячи з наступного. Податкові накладні, копії яких долучені до матеріалів справи, та на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, складені у відповідності до вимог п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та наказу ДПА України «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення».

Крім того, слід зазначити, що Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання відємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагент позивача не виконав свого зобовязання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Щодо касаційної скарги ПП ОСОБА_1, слід зазначити, що у своїй скарзі позивач звертає увагу суду на те, що Законом України «Про податок на додану вартість»визначено лише один випадок не включення до податкового кредиту витрат на сплату ПДВ відсутність податкової накладної чи вантажної митної декларації. Однак, його контрагенти, а саме, ПФ «Аффа», ВАТ «Агроремсервіс», ПФ «Укрпрофсервіс», видали належним чином оформлені податкові накладні на визначені суми податку.

Як вбачається з матеріалів справи, в рамках проведення перевірки позивача, Миргородською ОДПІ Полтавської області було направлено ряд запитів до відповідних податкових органів на проведення зустрічних перевірок вищезазначених контрагентів позивача.

Відповідно до відповіді ДПІ у м.Суми від 28.05.2004 року №30413/19-208 встановлено, що ПФ «Аффа»платником ПДВ зареєстровано не було, ухвалою арбітражного суду Сумської області від 18.2005 року по справі №1646-4/185, ліквідовано ПФ «Аффа», як юридичну особу.

Згідно листа Київського міського управління статистики№2785/7/25-30 від 03.12.2003 року, ВАТ «Агроремсервіс»не значиться в ЄДРПО по м.Києву. Крім того, ДПА у м.Києві повідомила відповідача, що ВАТ «Агроремсервіс»з реквізитами, інп.229156828193, свідоцтво платника ПДВ №23733685, в м.Києві не зареєстроване.

Як вбачається з листа ДПА у Харківській області, свідоцтво платника ПДВ №29125837, яке вказане в податкових накладних виписаних ПФ «Укрпрофсервіс», належало ТОВ «КВІНТА»та було анульоване 22.12.1999 року.

Відповідно до п.2 наказу ДПА України «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення»від 30.05.1997 року, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Як вбачається з п.5, вищезазначеного наказу ДПА України, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Отже, суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, постановив обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновок апеляційного суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпним, відповідає дійсності і підтверджується доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційні скарги: Мирогородської обєднаної державної податкової інспекції Полтавської області та Приватного підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03 грудня 2007 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку передбаченому ст.ст.236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.