Ухвала суду № 11476248, 20.09.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

"20" вересня 2010 р. № 21/1066-10

СУДДЯ ЗЕЛЕНОВ Г.М., розглянувши заяву Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Київському районі м. Одеси за № 7688 про визнання банкрутом відсутнього боржника –Приватного підприємства (надалі ПП) „АЙ ЕМ ДЖИ КОРПОРЕЙШН” (65088, м. Одеса, вул. Шишкіна, 52 кор.1, кв.51 Ідентифікаційний код 34443382).

ВСТАНОВИВ: 17.09.2010р., ДПІ у Київському районі м. Одеси звернулася до господарського суду із заявою про визнання відсутнього боржника ПП „АЙ ЕМ ДЖИ КОРПОРЕЙШН” - банкрутом за спрощеною процедурою банкрутства, відповідно до ст. 52 Закону України “Про відновлення неплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом” ( надалі Закон №2343-ХІІ ), у зв’язку з наявною заборгованістю у боржника перед податковою інспекцією по сплаті штрафних санкцій у сумі 1690 грн. та відсутністю боржника за місцезнаходженням.

Заява ДПІ у Київському районі м. Одеси про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника ПП „АЙ ЕМ ДЖИ КОРПОРЕЙШН”- підлягає поверненню з наступних підстав:

Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону (№ 2343-ХІІ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Статтею 9 Закону (№ 2343-ХІІ), передбачено, що суддя повертає заяву про порушення провадження у справі про банкрутство з підстав, передбачених статтею 63 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог цього Закону.

Пунктом 3 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставою для повернення заяви і доданих до неї документів без розгляду, є не подання доказів на яких ґрунтується заява.

Відповідно до статті 52 Закону (№ 2343-ХІІ) у разі, якщо громадянин –підприємець –боржник або керівні органи боржника –юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов’язань.

Наведена норма передбачає, що заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника є підставою для порушення провадження у справі у випадку наявності будь-якої з підстав, передбачених статтею 52 Закону (№ 2343-ХІІ).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 6 Закону (№ 2343-ХІІ), яка регулює загальні, основні підстави для порушення справи про банкрутство, справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Стаття 52 Закону (№ 2343-ХІІ), яка має назву "Особливості банкрутства відсутнього боржника", передбачає ці самі "інші випадки" та особливості порушення справи про банкрутство, про які ідеться в ч. 3 ст. 6 Закону (№ 2343-ХІІ), зокрема, у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також, за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Відповідно ст. 1 Закону (№ 2343-ХІІ) грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

При визначенні розміру вимог за грошовими зобов’язаннями господарським судам слід враховувати, що грошове зобов’язання (абзац сьомий статті 1 Закону (№ 2343-ХІІ) –це зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та з інших підстав, передбачених цивільним законодавством України.

До складу грошових зобов’язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов’язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян, зобов’язання з виплати авторської винагороди, зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника –юридичної особи, що виникли з такої участі, як це передбачено п. 14 Постановою пленуму Верховного Суду України №15 від 18 грудня 2009 року "Про судову практику в справах про банкрутство".

Отже, за приписами Закону про банкрутство ( 2343-12 ) для порушення справи про банкрутство як за загальною, так і за спрощеною процедурою (зокрема, процедурою банкрутства відсутнього боржника) грошові вимоги ініціюючого кредитора повинні мати безспірний характер.

У відповідності до ст. 1 Закону про банкрутство ( 2343-12 ) безспірними являються вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Отже, за Законом про банкрутство ( 2343-12 ) вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджуються документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, зокрема виконавчими.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема в своїй постанові від 17.10.2006 р. у справі № 3/157.

Положеннями ч. 10 ст. 7 Закону (№2343-ХІІ) передбачено, що до заяви кредитора - органу чи інших державних органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), додаються докази вжиття заходів до отримання заборгованості по обов'язкових платежах у встановленому законодавством порядку.

Згідно з підп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( надалі Закон N 2181-III) джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами.

Положення статті 11 Закону (N 2181-III) визначають порядок погашення податкового боргу державних або комунальних підприємств.

Відповідно до п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону (N 2181-III) у разі коли податковим боржником визнається платник податків, який не підлягає приватизації, податковий орган здійснює заходи щодо продажу його активів, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує ведення його основної діяльності.

Ініціюючим кредитором, доказів вжиття всіх заходів щодо погашення податкового боргу, передбачених Законом, надано не було.

Заявник, ДПІ у Київському районі м. Одеси, звернулася до суду з заявою про визнання банкрутом відсутнього боржника ПП „АЙ ЕМ ДЖИ КОРПОРЕЙШН” у зв'язку з неспроможністю останнього сплатити заборгованість по штрафним санкція у сумі 1690 грн., які виникли на підставі Актів про результати нев’їздної документальної перевірки податкової звітності по податку на додану вартість №748/15-02/73 від 03.02.2010р. та податкових повідомлень –рішень.

Однак, відповідно до положень Закону (N 2181-III) податкові повідомлення - рішення визначають суму податкового зобов'язання та не встановлюють суму податкового боргу.

Крім того, стаття 107-1 Цивільного кодексу України визначає підстави списання грошових коштів з рахунка.

За приписами ч. 1 цієї статті банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Без такого розпорядження грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта лише на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом (ч. 2 вказаної статті).

Таким чином, ініціюючим кредитором не надано суду доказів безспірності грошових вимог до боржника.

Крім того, відповідно до ст. 13 Закону України „Про систему оподаткування” в Україні справляються загальнодержавні і місцеві податки і збори ( обов’язкові платежі), вичерпаний перелік яких міститься у статтях 14 і 15 цього Закону.

Податки і збори ( обов’язкові платежі), справляння, яких не передбачено Законом України "Про систему оподаткування" сплаті не підлягають.

На підставі наведеного, Закон не відносить суми неустойки ( штрафів, пені) і фінансових санкцій тощо, що стягуються до бюджетів за порушення податкового законодавства до категорії податків і зборів ( обов’язкових платежів).

Згідно з положеннями Закону України "Про державну податкову службу в Україні" пеня, штраф, інші фінансові санкції є публічно-правовими санкціями, які застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства.

З такою правовою позицією погоджується Вищий господарський суд України у Постановах від 04.11.2008 р. по справі № 04-05/27-33-8б, від 23.12.2008р. по справі № 17/Б-1072, від 16.12.2009р. по справі № 26/18/09, від 16.03. 2010 р. по справі № Б24/413-09.

Отже, заборгованість по сплаті штрафних санкцій, враховуються окремо та не може являтись основним грошовим зобов’язанням боржника, в розумінні Закону (№ 2343-ХІІ) та не можуть бути підставою для порушення провадження у справі про банкрутство боржника.

Таким чином, Заявником не надано доказів безспірних вимог, доказів вжиття заходів до отримання заборгованості по обов'язкових платежах у встановленому законодавством порядку, заборгованість по сплаті штрафних санкцій не може являтись основним грошовим зобов’язанням боржника, а тому у господарського суду відсутні підстави порушення провадження у справі про банкрутство із застосуванням до боржника спрощеної процедури банкрутства, передбаченої ст.52 Закону (№ 2343-ХІІ), а тому заява ДПІ у Київському районі м. Одеси підлягає поверненню без розгляду на підставі ст. 9 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та п. 3 ст. 63 ГПК України.

Повернення заяви про порушення справи про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.

Керуючись п. 3 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України та ст. ст. 9, 52 Закону України “Про відновлення неплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, суддя, -

У Х В А Л И В:

1. Заяву ДПІ у Київському районі м. Одеси про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника –ПП „АЙ ЕМ ДЖИ КОРПОРЕЙШН” (65088, м. Одеса, вул. Шишкіна, 52 кор.1, кв.51 Ідентифікаційний код 34443382) - повернути без розгляду.

2. Заяву про порушення справи про банкрутство надіслати Заявнику.

3. Матеріали заяви про порушення провадження у справі про банкрутство на 26 аркушах та конверт.

Суддя