Рішення № 11451057, 27.09.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.09.10 р. Справа № 37/167пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, м. Донецьк ідентифікаційний код 33489905

до відповідача: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк, ідентифікаційний номер НОМЕР_1

про: розірвання договору оренди від 03.07.2001р., та додаткових угод до нього; розірвання договору оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Донецька від 16.108.2007р. та зобовязання повернути нежитлове приміщення по вул. Клайпеди, 25 у м. Донецьку власнику (Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради), оформивши та підписавши акт прийому-передачі.

за участю уповноважених представників:

від Позивача Коложенко Є.В. (за довіреністю №01-18-544 від 03.06.2010р.);

від Відповідача ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_2, виданий Будьонівським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України у судовому засіданні 17.08.2010р. оголошувалося перерва до 13.09.2010р. та з 13.09.2010р. на 27.09.2010р.

У судовому засіданні 27.09.2010р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, м. Донецьк (далі Позивач) звернулося із позовом до Господарського суду Донецької області з вимогами до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. (далі Відповідач) про розірвання договору оренди від 03.07.2001р., та додаткових угод до нього; розірвання договору оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Донецька від 16.108.2007р. та зобовязання повернути нежитлове приміщення по вул.. Клайпеди, 25 у м. Донецьку власнику (Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради), оформивши та підписавши акт прийому-передачі.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на припинення договору оренди від 03.07.2007р. у звязку із закінченням строку його дії, повідомлення Відповідача про таке закінчення та відмову від подальшого продовження договору та невиконання Орендарем обовязку із повернення майна.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Донецька від 16.08.2007р., договір оренди нежитлового приміщення від 03.07.2001р., додаткову угоду до договору оренди від 03.06.2006р., розпорядження Донецького міського голови №339 від 11.04.2007р., свідоцтво про державну реєстрацію Відповідача, рішення Донецької міської ради №19/21 від 20.04.2005р. та №13/20 від 05.11.2004р., акт приймання-передачі приміщення від 03.07.2001р., лист №05-431 з доказом відправи Відповідачу та лист від 09.04.2010р. №05-347.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст.526, 611, 782, 783, 785 Цивільного кодексу України , ст.ст. 2, 19, 26, 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та ст.ст. 188, 193, 291 Господарського кодексу України.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на чинність договору оренди від 16.08.2007р., зважаючи на його продовження в силу приписів Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні”, відносно чого Позивачем були надані пояснення №01-18-924 від 07.09.2010р. із зауваженнями. (а.с.а.с.44, 45).

Позивач заявою від 17.08.2010р. (а.с.35) в порядку ст. ст. 22, 78 Господарського процесуального кодексу України відмовився від позовних вимог в частині розірвання договорів оренди.

У судовому засіданні 27.09.2010р. представники сторін підтримали вказану вище позицію.

Суд вважає за можливе розглянути спір и за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши представника Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

03.07.2001р. між Представництвом Фонду державного майна України в м. Донецьку (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення (а.с.а.с. 13-16), згідно п.п.1.1, 4.1., 6.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне володіння і користування нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 42,кв.м., розташоване за адресою: м. Донецьк, вул. Клайпеди, 25 для здійснення торгівлі непродовольчими товарами та підприємницької діяльності в сфері надання побутових послуг строком по 03.07.2006р.

В день укладання означеного договору обєкт оренди був переданий Відповідачу згідно п. 2.1. договору, про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі (а.с.28).

Рішенням Донецької міської ради №13/20 від 05.11.2004р. (а.с.27) передбачено передання від Представництва фонду державного майна України в м. Донецьку функцій і повноважень орендаря обєктів комунальної власності до Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, яке згідно п. 3.2. свого Положення, затвердженого рішенням Донецької міської ради №19/21 від 20.04.2005р. (а.с.26), має фвикону3вати функції орендодавця відносно обєктів комунальної власності територіальної громади м. Донецька.

Розпорядженням Донецького міського голови №339 від 11.04.2007р. (а.с.24) передбачено продовження договору оренди з Відповідачем відносно нежитлового приміщення площею 42кв.м., розташованого за адресою: м. Донецьк, вул.. Клайпеди, 25 для розміщення магазину, строком на 3 роки.

На виконання означеного розпорядження між Позивачем та Відповідачем було укладено додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади м. Донецька від 03.07.2006р. (доказів укладання та існування якого до справи не надано), яким дійшли згоди викласти договір оренди від 03.07.2007р. (доказів укладання та існування якого також надано не було), у новій редакції, передбачивши в п. 9.1. зокрема строк орендних правовідносин з моменту підписання договору і до 11.04.2010р.

У подальшому між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) був укладений та посвідчений нотаріально договір оренди нерухомого майна комунальної власності від 16.08.2007р. (а.с.а.с.8-12), відповідно до умов п.1.1. та 9.1. якого Орендодавець на підставі розпорядження Донецького міського голови №339 від 11.04.2007р. передає, а Орендар приймає в оренду нежитлове приміщення (далі обєкт оренди), розташоване за адресою: м. Донецьк, вул.. Клайпеди, 25 для здійснення торгівлі продовольчими товарами і надання побутових послуг зі строком чинності з моменту нотаріального посвідчення та до 11.04.2010р.

Відповідно до п. 9.4. цього договору сторони дійшли згоди, що він припиняється у тому числі в разі закінчення строку дії, на який він був укладений. В свою чергу, п. 7.5. договору передбачено, що у разі закінчення його строку дії або при розірванні Орендар повинен за актом приймання-передачі повернути обєкт оренди Орендодавцю в стані, в якому перебував на момент передачі в оренду з урахуванням всіх здійснених покращень, які неможливо відокремити від обєкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.

В листі №05-347 від 09.04.2010р. (а.с.30), отриманого Орендарем згідно відмітки цього ж дня, Орендодавець наголосив на запереченнях проти подальшого продовження орендних правовідносин, вказуючи на їх загальну тривалість 8 років та 9 місяців та укладання договору оренди відносно нежитлового приміщення загальною площею 42кв.м., розташованого по вул. Клайпеди, 25 у м. Донецьку, на конкурсних засадах.

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, відмовившись в перебігу розгляду справи від позовних вимог в частині розірвання договорів оренди.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на продовження орендних правовідносин згідно вказівок Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні”.

Суд розглядає справу в контексті вимог про зобовязання Відповідача повернути Управлінню комунальних ресурсів Донецької міської ради нежитлове приміщення по вул. Клайпеди, 25 у м. Донецьку шляхом оформлення та підписання акту прийомупередачі, приймаючи відмову від решти первісно визначених позовних з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову. Згідно ч.ч. 1,4 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова від позову опосередковується письмовою заявою позивача та є підставою для припинення провадження у справі.

Разом із цим, як встановлено ч. 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України суд не приймає відмови від позову, якщо це суперечить законодавству або порушує права та інтереси.

З огляду на наведені процесуальні положення суд зазначає:

- заява від 17.08.2010р. (а.с.35). про відмову від позовних вимог про розірвання договорів оренди від 03.07.2001р. та від 16.08.2007р. здійснена уповноваженою на вчинення такої дії особою представником за довіреністю від 03.06.2010р. №01-18-544 (а.с.38), серед повноважень якого передбачено можливість подання такої заяви, та у встановленій діючим законодавством формі;

- до прийняття відмову від відповідної частини позовних вимог суд розяснив (а.с.39) представнику Позивача процесуальні наслідки такого прийняття, обізнан6ність з якими вбачається безпосередньо із змісту заяви;

- оскільки учасниками розглядуваних правовідносин є лише учасники справи, у суду відсутні підстави припускати порушення прав та інтересів інших осіб внаслідок відмови від визначеної частини позовних вимог.

За таких обставин судом не встановлено підстав для не прийняття відмови від позовних вимог про розірвання договору оренди від 03.07.2001р., та додаткових угод до нього і розірвання договору оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Донецька від 16.08.2007р., що за змістом п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України є підставою для припинення провадження у справі в частині таких вимог.

Згідно правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п. 31 Інформаційного листа „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році” від 18.03.2008 р. N 01-8/164, у розглядуваному випадку питання при припинення провадження в частині позовних вимог та щодо можливості задоволення решти вимог може бути вирішено у єдиному процесуальному документі рішенні.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача про повернення орендованого майна такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання обовязків із повернення обєкту оренди у звязку із припинення орендних правовідносин через закінчення строку дії відповідного договору.

Враховуючи статус сторін та обєкту оренди, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про оренду державного та комунального майна”.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

В силу положень ч. 1 ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України та ст.759 Цивільного кодексу України у звязку із виникнення орендних правовідносин за відповідним договором Орендар здобуває право володіння та користування майном відповідно до цього договору.

В контексті положень ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України наявність орендних правовідносин зумовлює висновок про правомірність здійснення Орендарем користування та володіння обєктом оренди (його перебування у Відповідача) до завершення строку таких правовідносин, що узгоджується із виокремленням строкового характеру правовідносин найма за змістом ст.ст. 759, 763 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” у разі припинення (розірвання, закінчення строку тощо) договору найму (оренди) наймач зобовязаний повернути наймодавцю річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Враховуючи приведені норми діючого законодавства, предметом доказування для Позивача є факт припинення орендних правовідносин із Відповідачем відносно спірного приміщення, з наявністю якого (факту припинення) діюче законодавство повзає виникнення обвязку із повернення майна Орендодавцю, у примусовому виконання якого (обовязку) і полають розглядувані вимоги.

Втім, проаналізувавши представлені у справі документи, суд дійшов висновку про недоведеність належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України підстав для припинення орендних правовідносин.

Дійсно, за змістом ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) обєкта оренди; ліквідації орендаря; загибелі (знищення) обєкту оренди; розірвання за згодою сторін або на вимогу однієї сторони у встановленому порядку. Стаття 782 Цивільного кодексу України також передбачає можливість припинення договору оренди у звязку із відмову орендодавця за наявністю відповідних підстав.

Наразі, як вбачається з викладених у позовній заяві підстав у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, Позивач вважає договірні правовідносини припиненими у звязку із закінчення 11.04.2010р. строку його дії та наявність заперечень проти подальшого продовження.

Проте, така позиція Орендодавця є юридично неспроможною з огляду на приписи п. 5 Прикінцевих положень Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні” від 15 грудня 2009р. N 1759-VI, який набрав чинності 30.12.2009р. Так, відповідно до наведеної норми цього Закону термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

В свою чергу, відхиляючи заперечення Позивача відносно неможливості застосування означеної норми до розглядуваних правовідносин, зауважує цілковиту прийнятність означеного припису в цьому випадку, адже:

- по-перше, Відповідач, який зареєстрований у якості фізичної особи підприємця (а.с.25), у розумінні ч. 1 ст. 1 Закону України „Про державну підтримку малого підприємництва” є субєктом малого підприємництва, а відтак входить до кола осіб, на які розповсюджуються правило п. 5 Прикінцевих положень Закону України від 15 грудня 2009року N 1759-VI;

- по-друге, як було встановлено судом, обєкт оренди (спірне майно) перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Донецька;

- по-третє, договір оренди нерухомого майна відносно спірного приміщення був укладений між сторонами 17.08.2007р. тобто до набрання чинності Законом України від 15 грудня 2009р. N 1759-VI, і на строк менший, ніж три роки (до 11.04.2010р.).

При цьому, посилання Позивача на загальну тривалість орендних правовідносин з Відповідачем з урахуванням попереднього договору оренди від 03.07.2001р. до уваги не приймаються, оскільки п. 5 Прикінцевих положень Закону України від 15 грудня 2009р. N 1759-VI не містить відповідних застережень щодо незастосування по відношенню до випадків, коли у субєкта малого підприємництва були попередні договори оренди і їх сукупна тривалість перевищує 5 років.

В свою чергу, у суду відсутні достатні підстави кваліфікувати договір нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Донецька від 16.108.2007р. у якості додаткової угоди (угоди про продовження строку дії) попереднього договору оренди від 03.07.2001р., так як:

- останній за хронологією договір за своїм змістом є повністю самодостатньою угодою, який врегульовує орендні правовідносин сторін на строк з 17.08.2007р. по 11.04.2010р. на інших умовах, ніж це було передбачено договором від 03.07.2001р., та не містить жодних посилань на останній у розрізі продовження строку його дії, як це, до речі, передбачалося розпорядженням Донецького міського голови №339 від 11.04.2007р.;

- посилання в п. 9.1. договору від 17.08.2010р. на договір б/н від 03.07.2007р. до уваги не приймається, а представлена на а.с.а.с.18-23 додаткова угода жодною мірою не доводить позицію Позивача, оскільки не містить жодного посилання на договір від 03.07.2001р.;

- договір від 17.08.2007р. не можна було вважати угодою про продовження строку дії договору від 03.07.2001р. на 3 роки, оскільки вчинений вже після закінчення останнього договору і встановлює орендні правовідносин не до 03.07.2009р. (у разі саме трирічного продовження), а до іншої дати 11.04.2010р. і не відповідає вимогам ст. 654 Цивільного кодексу України.

Таким чином, 17.08.2010р. між сторонами був укладений самостійний договір оренди відносно спірного майна, який, якщо навіть і діяли на момент його укладання інші угоди відносно оренди цього приміщення, припинив їх в порядку ч. 2 ст. 604 Цивільного кодексу України новацією.

Суд зауважує, що продовження орендних правовідносин за договором від 17.08.2007р. до 17.08.2012р. відбулося в силу спеціальних приписів закону і не вимагало відсутності заперечень та не залежало від наявності погодження з боку Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради у розмінні ст. 764 Цивільного кодексу України.

Наявність чинного договору оренди відносно спірного майна унеможливлює спонукання Відповідача до повернення цього майна орендодавцеві, адже за змістом ч. 1 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України орендар не може бути примушений до дій, вчинення яких не є обовязковими для нього.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати відносяться на його рахунок і компенсації з боку Відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 78, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, м. Донецьк (ідентифікаційний код 33489905) до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) про розірвання договору оренди від 03.07.2001р., та додаткових угод до нього і розірвання договору оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Донецька від 16.108.2007р.

2. Відмовити у задоволені позовних вимог Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, м. Донецьк (ідентифікаційний код 33489905) до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) про зобовязання повернути нежитлове приміщення по вул. Клайпеди, 25 у м. Донецьку власнику (Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради), оформивши та підписавши акт прийому-передачі.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 27.09.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2010р.

Суддя