Рішення № 11451050, 27.09.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.09.10 р. Справа № 37/171

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ, ідентифікаційний код 30575865

до Відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо комерційна фірма „Модус Драйв”, м. Макіївка, ідентифікаційний код 13526258

та Відповідача 2: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Макіївка, ідентифікаційний код НОМЕР_1

про: стягнення солідарно з відповідачів основної суми боргу у розмірі 214005,09грн.,інфляційних витрат у розмірі 10454,99грн., 3% річних у розмірі 3442,11грн. та штрафу у розмірі 34840,00грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача Шагін О.В. (за довіреністю №1323 від 16.08.2010р.);

від Відповідача 1 не зявився;

від Відповідача 2 - не зявився;

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 18.08.2010р. на 13.09.2010р., з 13.09.2010р. на 27.09.2010р.

У судовому засіданні 27.09.2010р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо комерційна фірма „Модус Драйв”, м. Макіївка (далі Відповідач 1) та Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Макіївка (далі Відповідач 2) про стягнення солідарно з відповідачів основної суми боргу у розмірі 214005,09грн.,інфляційних витрат у розмірі 10454,99грн., 3% річних у розмірі 3442,11грн. та штрафу у розмірі 34840,00грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем 1 зобовязань за договором фінансового лізингу №01-65/08-авт від 22.04.2008р. за період з 05.12.2008р. по 30.06.2010р. (лізингові періоди з 7 по 50) лізингових платежів, у звязку з чим утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій, інфляційної індексації та 3% річних, та наявність поруки Відповідача 2 за виконання Відповідачем 1 вказаних грошових зобовязань.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає розрахунок суми позовних вимог, договір фінансового лізингу №01-65/08 від 22.04.2008р. з додатками та додатковою угодою № 1 від 27.02.2009р., договір поруки №08-18/08 від 22.04.2008р., акт приймання-передачі майна, листа №844 від 03.07.2009р. та документи на підтвердження свого статусу та статусу Відповідачів.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст.ст. 525, 526, 530, 549, 554, 610, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 179, 193 Господарського кодексу України та ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” та надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.44-49, 58-59).

Відповідачі у судові засідання не зявлялися, відзиву та доказів сплати стягуваних коштів або відсутності відповідного грошового зобовязання з інших підстав не надали, хоча повідомлявся про судові засідання належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною у якості місцезнаходження згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.а.с.44,45, 58, 59), достовірність яких (відомостей) презюмується відповідно до ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”.

При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в п. 4 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 02.06.2006р. № 01-8/1228 та в п. 11 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 15.03.2007р. №01-8/123, таке надсилання вважається належним виконанням обовязку щодо інформування Відповідача про судовий розгляд справи, оскільки до повноважень суду не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб та фізичних осіб.

Представник Позивача у судовому засіданні 27.09.2010р. підтримав позовні вимоги відносно Відповідача 1 та наполягав на вирішенні спору за відсутністю представників Відповідачів, надавши при цьому письмову заяву (а.с.70) про відмову від позовних вимог про солідарне стягнення грошових коштів з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка представника належним чином повідомлених Відповідачів та ненадання ними витребуваних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не є перешкодою для вирішення спору у розумінні ст. 77 цього Кодексу з огляду на повноту зібраних документів.

Наразі, забезпечення гарантованого ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. розгляду справи впродовж розумного строку та встановлення правової визначеності відносно заявлених вимог не може перебувати у залежності від реалізації Відповідачами своїх процесуальних прав.

Вислухавши представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

22.04.2008р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем 1 (Лiзингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №01-65/08-авт (а.с.а.с.13, 14), відповідно до п.п.1.1., 1.2. якого Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобовязується набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу Лiзингоодержувачу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість (348400грн. разом з ПДВ) якого наведена в специфікації (а.с.17), а Лiзингоодержувач зобовязується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору, на строк, що складається з періодів (місяців) лізингу, зазначених в Графіку сплати лізингових платежів (а.с.а.с.15,16), який (строк) розпочинається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмету лізингу та не може бути меншим одного року.

Згідно з п. 3.1. договору Лiзингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів та умов ст. 3 Загальних умов (додаток №4 до договору а.с. а.с.19-21), які (платежі) включають: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, та винагороду (комісію) Лізингодавцю за отримане у лізинг майно.

В свою чергу, відповідно до п. 3.1., 3.5., 3.7. та 3.9. Загальних умов фінансового лізингу, які за змістом п. 7.2. договору є його невідємною частиною, Лiзингоодержувач зобовязаний здійснювати всі платежі за договором в національній валюті відповідно до графіку з урахуванням валютного коригування суми винагороди за визначеною формулою (окрім авансового платежу та останнього платежу) за порядковими номерами лізингових періодів що відповідають календарним місяцям лізингового користування з місяця, в якому підписано акт приймання-передачі предмету лізингу. При цьому, якщо така передача відбулася до 15 числа місяця, чергові лізингові платежі сплачуються кожного 5 числа місяця, інакше - кожного 20 числа місяця.

У відповідності до положень п.п. 1.1.-1.3. Загальних умов фінансового лізингу, майно, що є предметом лізингу (автомобіль МАЗ-544008-060-031, коробка передач ZF 16S-1650, задня підвіска пневматична, модель 544008-060-031 № кузова НОМЕР_2, 2008 року випуску у кількості одної одиниці), було передано в користування Відповідачу, про що сторонами був складений відповідний акт приймання-передачі від 05.05.2008р. ( а.с.22).

Пунктом 4.2. договору фінансового лізингу сторони визначили заходи відповідальності Лiзингоодержувача за порушення своїх обовязків у вигляді, зокрема, наступних штрафних санкцій:

- пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від непогашеної суми заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочення уразі порушення обовязку із своєчасної сплати лізингових платежів (п.4.2.1.);

- за порушення умов п. 9.2. договору та умов п.п. 2.2., 6.7., 6.8., 6.10 6.12., 7.2. та 9.6. Загальних умов (у тому числі відносно щоквартального письмового інформування Лізингодавця про стан та місцезнаходження предмету лізингу шляхом направлення Лізингодавцю звіту за встановленою формою а.с.18) штраф у розмірі 5% від загальної вартості предмету лізингу, вказаної в специфікації, за кожен випадок такого порушення.

Задля забезпечення виконання Відповідачем 1 (Боржник) його зобовязань перед Позивачем за вказаним договором фінансового лізингу, 22.04.2008р. між Позивачем (Кредитор) та Відповідачем 2 (Поручитель) був укладений договір поруки №08-18/08 (а.с.а.с.23, 24), за умовами якого Поручитель зобовязався перед Кредитором у повному обсягу солідарно із Боржником відповідати за виконання ним всіх його зобовязань за означеним договором фінансового лізингу, у тому числі щодо відшкодування збитків та сплати штрафних санкцій.

27.02.2009р. Позивачем та Відповідачем 1 укладена додаткова угода № 1 (а.с.а.с.25, 26) до договору фінансового лізингу, якою графік сплати лізингових платежів викладений у новій редакції, яка запроваджує певну реструктуризацію платежів із збільшенням суми їх загального розміру з 512254,04грн. до 527039,37грн. Водночас, відповідних змін до договору поруки у звязку із збільшенням обсягу відповідальності (загальної суми лізингових платежів) Позивачем та Відповідачем 2 запроваджено не було.

03.07.2009р. Позивачем був складений лист №844 (а.с.27) на адресу Відповідача, в якому пропонувалось сплати прострочену заборгованість до 15.07.2009р. та розірвати договір фінансового лізингу з добровільним поверненням техніки.

Як вбачається із наданого Позивачем розрахунку суми заборгованості (а.с.12) та складеного на вимогу суду акту звірення розрахунків (а.с.а.с.46, 47), який був надісланий Відповідачеві 1 (а.с.48) та проігнорований останнім, починаючи з 05.11.2008р. Лiзингоодержувач припинив здійснення щомісячних лізингових платежів, і згідно довідки за підписом керівника та головного бухгалтера Лізингодавця (а.с.49) розмір заборгованості станом на 30.06.2010р. становив 214005,09грн.

За таких обставин Позивач, нарахувавши на суму заборгованості додатково станом на 30.06.2010р. 3% річних у розмірі 3442,11грн., інфляційну індексацію у розмірі 10454,99грн., а також штраф за надання звітів у розмірі 34840грн., наполягає на задоволені заявлених вимог.

Відповідачі процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися та своєї позиції по суті спору до відома суду не довели.

Суд розглядає справу в контексті всіх позовних вимог, але лише до Відповідача 1, оскільки їх сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги повязані наданими доказами та підставами виникнення (порушення зобовязань за договором лізингу), а їх сумісний розгляд не перешкоджає зясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

В силу приписів ст.ст. 23 ,84 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наявність двох співвідповідачів за розглядуваними вимогами, суд має вирішити питання щодо обґрунтованості вимог до кожного з них.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову. Згідно ч.ч. 1,4 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова від позову опосередковується письмовою заявою позивача та є підставою для припинення провадження у справі.

Разом із цим, як встановлено ч. 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України суд не приймає відмови від позову, якщо це суперечить законодавству або порушує права та інтереси.

З огляду на наведені процесуальні положення суд зазначає наступне:

- заява від 27.09.2010р. про відмову від позовних вимог до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 здійснена уповноваженою на вчинення такої дії особою представником за довіреністю №1323 від 16.08.2010р. (а.с.71), серед повноважень якого передбачено можливість подання такої заяви, та у встановленій діючим законодавством формі;

- до прийняття відмову від позовних вимог відносно Відповідача 2 суд Позивачу розяснив процесуальні наслідки такого прийняття;

- оскільки учасниками розглядуваних правовідносин є лише учасники справи, у суду відсутні підстави припускати порушення прав та інтересів інших осіб внаслідок відмови від визначеної частини позовних вимог. Наразі, за змістом ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обовязку боржників саме кредитор (Позивач у розглядуваному випадку) управнений встановлювати осіб, які мають виконати відповідний обовязок.

За таких обставин судом не встановлено підстав для не прийняття відмови від позовних вимог про солідарне стягнення з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 основної суми боргу у розмірі 214005,09грн.,інфляційних витрат у розмірі 10454,99грн., 3% річних у розмірі 3442,11грн. та штрафу у розмірі 34840,00грн.., що за змістом п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України є підставою для припинення провадження у справі в частині таких вимог.

Згідно правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п. 31 Інформаційного листа „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році” від 18.03.2008 р. N 01-8/164, у розглядуваному випадку питання при припинення провадження в частині позовних вимог та щодо можливості задоволення решти вимог може бути вирішено у єдиному процесуальному документі рішенні.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача 1 такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у застосуванні наслідків порушення зобовязань за договором фінансового лізингу у вигляді стягнення заборгованості, 3% річних, інфляційної індексації та штрафних санкцій.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Стосовно стягнення заявлених грошових вимог з Відповідача 1 позиція суду полягає в такому:

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лiзингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Поряд із цим, приписи п.2 ч. 1 ст. 10 та п.4 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” встановлюють право лізингодавця здійснювати перевірки дотримання умов користування предметом лізингу та його утримання, що кореспондується із відповідним обовязком лiзингоодержувача забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання, а в контексті розглядуваної справи - сформульованим обовязком Лізингоодержувача щоквартально письмово інформувати Лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом надсилання звіту у визначеній формі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем 1 договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобовязань та зобовязань з надання відповідних звітів, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач 1 не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно передбаченого договором графіку щомісячно кожного 5 числа відповідного лізингового періоду з урахуванням змін, запроваджених додаткової угоди №1 від 27.02.2009р., та від щоквартального надання звітів відносно стану та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобовязання за загальним правилом припиняються виконанням, проведеним належним чином. Між тим, як вбачається із матеріалів справи - і будь-яких доказів протилежного Відповідачем 1 всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України суду не надано - починаючи з 05.11.2008р. Лiзингоодержувач припинив сплату лізингових платежів, внаслідок чого за період з 05.12.2008р. по 30.06.2010р. (лізингові періоди з 7 по 50) утворилась заборгованість (з урахуванням коригування суми винагороди за формулою, наведеною в п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу) у сумі 214005,09грн.

Таке невиконання грошових зобовязань Лiзингоодержувачем кваліфікується судом їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам Відповідач 1 є таким, що прострочив у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу грошове зобовязання перед Лізингодавцем.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання, та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% відсотків річних.

Перевірка наданого Позивачем розрахунку позовних вимог в цій частині (а.с.12), здійснена судом за допомогою відповідної програми інформаційної бази „Законодавство”, дає підстави для висновку про їх математичну вірність і відповідність умовам договору та встановленим судом обставинам, зважаючи на що позовні вимог про стягнення з Відповідача 1 заборгованості у сумі 214005,09грн., 3% річних у сумі 3442,11грн. та інфляційної індексацію у розмірі 10454,99грн. підлягають задоволенню судом у повному обсягу.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, невиконання зобовязань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобовязання. Водночас, ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України передбачає можливість встановлення договором розміру штрафних санкцій у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача 1 про застосування штрафу в розмірі 5% від загальної вартості предмету лізингу, вказаної в специфікації, за кожен випадок такого порушення. у разі порушення зобовязання відносно щоквартального письмового інформування Лізингодавця про стан та місцезнаходження предмету лізингу шляхом направлення Лізингодавцю звіту за встановленою формою безпосередньо передбачена п. 9.2. договору фінансового лізингу та п. 7.2.1. Загальних умов фінансово лізингу, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобовязання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Приймаючи до уваги, що Відповідачем 1 всупереч приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано належних у розумінні ст. 34 цього Кодексу доказів ані виконання зобовязань, передбачених п.7.2.1. Загальних умов фінансово лізингу, ані доказів відсутності вини у їх невиконанні згідно ст. 614 Цивільного кодексу України, заявлені Позивачем вимоги щодо нарахування штрафу кваліфікуються як обґрунтовані, бо є передбаченим умовами договору фінансового лізингу наслідком у розумінні ст. 611 цього Кодексу порушення відповідних зобовязань.

Наведений Позивачем у позовній заяві розрахунок суми штрафу у розмірі 34840грн. відповідає порядку нарахування, визначеному в п.9.2. договору фінансового лізингу, та визначеній у специфікаціях вартості майна, з огляду на що вимоги в цій частині також задовольняються судом.

Таким чином всі заявлені позовні вимоги щодо Відповідача 1 судом визнані обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки суд задовольняє вимог лише до Лізингоодержувача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України Позивачеві має бути компенсовано лише 50% понесених судових витрат за рахунок Відповідача 1.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 78, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ (ідентифікаційний код 30575865) до та Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Макіївка (ідентифікаційний код НОМЕР_1) про солідарне стягнення з останнього основної суми боргу у розмірі 214005,09грн.,інфляційних витрат у розмірі 10454,99грн., 3% річних у розмірі 3442,11грн. та штрафу у розмірі 34840,00грн.

2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ (ідентифікаційний код 30575865) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо комерційна фірма „Модус Драйв”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 13526258) про стягнення з основної суми боргу у розмірі 214005,09грн.,інфляційних витрат у розмірі 10454,99грн., 3% річних у розмірі 3442,11грн. та штрафу у розмірі 34840,00грн. задовольнити у повному обсягу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо комерційна фірма „Модус Драйв”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 13526258) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ (ідентифікаційний код 30575865) заборгованість за прострочені лізингові платежі у розмірі у розмірі 214005,09грн., інфляційних витрати у розмірі 10454,99грн., 3% річних у розмірі 3442,11грн. та штраф у розмірі 34840,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо комерційна фірма „Модус Драйв”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 13526258) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ (ідентифікаційний код 30575865) витрати по сплаті державного мита в сумі 1313,71грн. та по сплаті послуг з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 118грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5 Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 27.09.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 29.09.2010р.

Суддя