Рішення № 11447853, 30.09.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

30.09.2010Справа №2-32/3665.1-2010

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Левада» (83000, м. Донецьк, вул.. Артема, 58Б ідентифікаційний код 32684480)

До відповідача Лівадійської селищної ради (98655, АР Крим, м. Ялта, смт. Лівадія, вул.. Батуріна, 8 ідентифікаційний код 04367529)

За участю третьої особи на боці відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління державного казначейства в АР Крим (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Севастопольська, 19).

Про стягнення 100000, 00 грн.

За участю представників:

Від позивача- не з’явився.

Від відповідача – не з’явився.

Від третьої особи – Єфремов А.Б., довіреність № 11.0-31/224 від 28.12.2009р. у справі.

Представнику роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Позивач - ТОВ «Левада» звернувся до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача - Лівадійської селищної ради, просить суд стягнути з відповідача завдані збитки в сумі 100000,00 грн.

Рішенням Господарського суду від 10.11.2009р. позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Лівадійської селищної ради на користь ТОВ «Левада» завдані збитки в сумі 100000,00 грн. Стягнуто з Лівадійської селищної ради на користь ТОВ «Левада» 1000,00 грн. державного мита. Стягнуто з Лівадійської селищної ради на користь ТОВ «Левада» 312,50 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

26.11.2009р. видані накази.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Лівадійська селищна рада звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.03.2010 р. по справі № 2-22/2594-2009 апеляційну скаргу залишено без задоволення, Рішення Господарського суду АР Крим залишено без змін.

Не погодившись із зазначеною Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду Лівадійська селищна рада звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.06.2010р. касаційна скарга задоволена частково. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.03.2010р. скасовано. Рішення Господарського суду АР Крим від 10.11.2009р. скасовано. Справа передана на новий розгляд.

Резолюцією Голови Господарського суду АР Крим Луцяка М.І. справа передана на розгляду судді Господарського суду АР Крим Борсуковій А.М.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 22.07.2010р. справа прийнята до провадження суддею Господарського суду АР Крим Барсуковою А.М., розгляд справи призначений на 16.08.2010р.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 30.08.2010р. до розгляду справи у якості третьої особи залучено Головне управління Державного казначейства в АР Крим.

Представник позивача мотивує позовні вимоги тим, що ухилення відповідача від укладання договору оренди земельної ділянки призвели до порушення позивачем умов договору про дольову участь в інвестуванні будівництва від 10.07.2007р., внаслідок чого позивачеві довелось сплатити штраф в розмірі 100000, 00 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні та відзиві на позов проти позову заперечував з тих підстав, що відповідач не має зобов’язань за інвестиційним договором , між відповідачем та позивачем відсутні договірні відносини, які були б порушені. Окрім того, відповідач посилається на те, що рішення Лівадійської селищної ради на дозвіл на оформлення документів з землеустрою скасоване, а отже взагалі відсутні правові підстави для задоволення позову.

Заявою, що була надана до канцелярії Господарського суду АР Крим 30.08.2010р.позивач просив уточнити позовні вимоги, зазначивши, зокрема, у якості нормативного обґрунтування підстави позову статтю 1191 Цивільного кодексу. А отже посилаючись, як на підставу позову – на регресні вимоги .

Пунктом 5 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи те, що справа після передання на новий розгляд по суті не слухалась, суд вважає за можливе задовольнити клопотання позивача.

29.09.2010р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Судом не вбачається обґрунтованих підстав для задоволення зазначеного клопотання з огляду на те, що розгляд справи неодноразово відкладався, отже у позивача була багатократна можливість надати суду документи та пояснення по справі

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, приймаючи до уваги неодноразове відкладення розгляду справи, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів, та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також ту обставину, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка позивача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України – за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариству з обмеженою відповідальністю «Левада» на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 03.02.2005 року, укладеного між ТОВ Компанія “Промкерам” та ТОВ “Левада” належать об’єкти нерухомості, а саме: курзал, біокліматична станція, спортивні майданчики.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Левада» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Трубремонт” ( Інвестор) 10 липня 2007 року було укладено договір про дольову участь в інвестуванні будівництва. ( а.с. 6-8 т.1).

Згідно з умовами даного договору, позивач здійснював свій внесок у вигляді права власності на об’єкти нерухомості, що розташовані за адресою: м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Батуріна, 12-а та у вигляді грошових коштів для фінансування робіт із розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної під об’єктами нерухомості, а ТОВ “ТРУБРЕМОНТ”, зобов’язувалося зробити інвестиційний вклад у вигляді будівельних матеріалів та у вигляді грошових коштів для забезпечення реконструкції з розширенням (із збільшенням фізичних розмірів) існуючих об’єктів нерухомості: фінансування робіт з розроблення ескізного проекту реконструкції об’єктів нерухомості; фінансування робіт з розроблення проекту реконструкції об’єктів нерухомості та його погодження у встановленому законодавством порядку; фінансування підрядних робіт з реконструкції об’єкту нерухомості в еколого-просвітницький центр; фінансування інших робіт необхідних для реконструкції об’єктів нерухомості (пункти 2.2., 2.3. Договору).

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що Позивач зобов’язується до 30.10.2007 року оформити право користування земельною ділянкою площею 0,6485 га за адресою: смт. Лівадія, вул. Батуріна, 12-а.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Левада» на виконання вимог Договору розробило проект відведення в оренду земельної ділянки площею 0,6485 га за адресою: смт. Лівадія, вул. Батуріна, 12-а та подало його до Лівадійської селищної ради для затвердження, проте, Лівадійська селищна рада, як вказує позивач, ухилилась від затвердження даного проекту землеустрою та укладення з Позивачем договору оренди зазначеної земельної ділянки.

Не погоджуючись з діями Відповідача, Позивач оскаржив їх у судовому порядку і рішенням Господарського суду Автономної республіки Крим від 10 грудня 2007 року у справі №2-7/14903-2007, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2008 року, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Левада” до Лівадійської селищної ради про визнання незаконною бездіяльності, скасування рішення та спонукання до виконання певних дій, були скасовані рішення Відповідача №83 від 25.07.2007 року та №21 від 14.10.2007 року, якими порушувалися права Позивача, зобов’язано Відповідача укласти договір оренди земельної ділянки в редакції позивача, та в разі неукладення вважати його укладеним в редакції викладеній в рішенні.

Таким чином, неправомірність дій Відповідача встановлена, на думку позивача, рішенням суду, яке набуло законної сили, а отже, факти встановлені таким рішенням, згідно зі статтею 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доказуванню.

Відповідно до пункту 12.3. Договору від 10.07.2007р., “Інвестор” має право в односторонньому порядку відмовитись від Договору (дострокове розірвання договору), письмово сповістивши про це Замовника не менш чим за десять календарних днів, у наступних випадках: коли Замовник не виконає зобов’язання по оформленню права оренди на земельну ділянку, загальною площею 0,6485 га, яка знаходиться за адресою м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Батуріна, 12-а , відповідно до пункту 6.1 Договору, тобто до 30.10.2007 року.

Пунктом 9.4. Договору було встановлено, в разі якщо Договір припиняється з ініціативи Інвестора внаслідок невиконання Замовником обов’язків за цим Договором, Замовник зобов’язаний повернути Інвестору внесені ним на момент припинення Договору інвестиції, а також сплатити Інвестору штраф у розмірі 1 відсотка від суми інвестиції вказаної в пункті 2.2.3. цього Договору протягом двох місяців з моменту втрати чинності даним Договором”.

Додатковою угодою від 16.07.2007р. ТОВ «Трубремонт» та ТОВ «Левада» було внесено виправлення в пункт 9.4 Договору, та викладено його в наступній редакції : Якщо Договір припиняється з ініціативи Інвестора внаслідок невиконання Замовником обов’язків за цим Договором, Замовник зобов’язаний повернути Інвестору внесені ним на момент припинення Договору інвестиції, а також сплатити Інвестору штраф у розмірі 1 відсотка від суми інвестиції вказаної в пункті 2.3.3. цього Договору протягом двох місяців з моменту втрати чинності даним Договором”. ( а.с. 25 т.2).

Пунктом 2.3.3 Договору встановлено, що вклад інвестору становить 10000000, 00 грн. ( десять мільйонів гривень).

Судом встановлено, що Позивач не зміг своєчасно виконати зобов’язання щодо оформлення права оренди на земельну ділянку, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю «Трубремонт» повідомило про розірвання договору про дольову участь листом № 31/41 від 31.03.2008р. ( а.с. 10 т.1).

Таким чином, договір про дольову участь в інвестуванні будівництва від 10.07.2007р. вважається розірваним з 10.04.2008р.

Згідно зі статтею 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 56 Конституції України проголошене право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Так, в обґрунтуванні позовних вимог позивач посилається на рішення Господарського суду Автономної республіки Крим від 10 грудня 2007 року у справі № 2-7/14903-2007, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2008 року, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Левада” до Лівадійської селищної ради про визнання незаконною бездіяльності, скасування рішення та спонукання до виконання певних дій, яким було скасовано рішення Відповідача № 83 від 25.07.2007 року та №21 від 14.10.2007 року, якими порушувалися права Позивача, та зобов’язано Відповідача укласти договір оренди земельної ділянки в редакції позивача, а в разі неукладення, вважати його укладеним в редакції викладеній в рішенні суду.

Проте, як вбачається з пункту 6 вищезазначеного рішення Господарського суду АР Крим, в разі неприйняття Лівадійською селищною радою на черговій сесії селищної ради рішення про затвердження проекту землеустрою з відведення Товариству з обмеженою відповідальністю “Левада” земельної ділянки та неукладення договору оренди земельної ділянки площею 0,6485 га з Товариством з обмеженою відповідальністю “Левада”, протягом тридцяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили, договір вважати укладеним в редакції Товариства з обмеженою відповідальністю “Левада”, наданій суду, та викладеній в тексті судового рішення. ( а.с. 29 т.1).

Вказане рішення набрало законної сили 18.02.2008р. ( в день проголошення Постанови Севастопольського апеляційного господарського суду).

Таким чином, Лівадійська селищна рада була зобов’язана укласти договір оренди в строк до 21.03.2008р.

В матеріалах справи відсутні докази виконання рішення Господарського суду АР Крим та Постанови Севастопольського апеляційного господарського суду Лівадійською селищною радою, та надано Рішення Лівадійської селищної ради №36 від 14.11.2008р. про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю «Левада» в підписанні договору оренди земельної ділянки від 10.12.2007р., зареєстрованого в державному кадастрі 03.07.2008р. за №040800700017, яке ніким не оскаржене, що в свою чергу, свідчить про те, що з 21.03.2008р. Договір Оренди земельної ділянки в редакції ТОВ «Левада» вважається укладеним (згідно рішення Господарського суду АР Крим у справі №2-7/14903-2007 від 10.12.2007р.).

З аналізу вищенаведених пунктів 9.4, 12.3 договору про дольову участь в інвестуванні будівництва від 10.07.2007р. вбачається, що у інвестора виникає право на розірвання договору в односторонньому порядку в разі якщо ТОВ «Левада» не виконає зобов’язання по оформленню права оренди на земельну ділянку, про що інвестор, в разі прийняття такого рішення про розірвання договору, повинен сповістити замовника не менш ніж за 10 календарних днів. Таким чином, зобов’язання ТОВ «Левада» перед Інвестором по сплаті штрафу за порушення обов’язку з оформлення права оренди земельної ділянки, виникає лише за умови розірвання договору з ініціативи інвестора, та повинно бути виконано протягом двох місяців з моменту втрати чинності даного Договору.

Проте, ТОВ «Левада» у період дії Договору про дольову участь в інвестуванні будівництва, мало можливість виконати рішення Господарського суду АР Крим, яке набрало законної сили до вимоги інвестора про розірвання договору, та згідно з яким з 21.03.2008р. Договір Оренди земельної ділянки в редакції ТОВ «Левада» вважався укладеним.

При цьому, обов’язок, щодо реєстрації укладеного договору в редакції, викладеній в Рішенні Господарського суду АР Крим, у відповідності до вимог діючого законодавства, покладений саме на позивача. А отже ухилення позивача від своєчасної реєстрації договору оренди, в жодному разі не може трактуватися, як вина відповідача, внаслідок якої позивачеві довелось сплатити штраф.

Отже ухилення Лівадійської селищної ради від укладання договору оренди не перешкодило тому, що договір оренди був укладений за рішенням суду, проте зареєстрований в державному кадастрі лише 03.07.2008р.

Позивач не скористався правом на оформлення права оренди на земельну ділянку, внаслідок чого порушив умови договору про дольову участь в інвестуванні будівництва від 10.07.2007р., що й спричинило розірвання договору та сплату позивачем штрафу у відповідності до умов договору.

Окрім того, слід звернути увагу на наступні обставини:

Як вбачається з Предмету договору про дольову участь в інвестуванні будівництва від 10.07.2007р., укладеного між ТОВ «Левада» та ТОВ «Трубремонт», сторони беруть на себе зобов’язання з об’єднання своїх внесків та спільних дій для інвестування реконструкції з розширенням (із збільшенням фізичних розмірів) існуючих будівель і споруд в еколого-просвітницький центр.

Згідно статті 22 Закону України «Про містобудування», право на забудову земельних ділянок, наданих для містобудівних потреб здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.

Проте, на момент укладання договору про дольову участь в інвестуванні будівництва, право користування земельною ділянкою, на якій сторони передбачали реконструкцію об’єкта, за жодною з них не було оформлене.

Більш того, згідно статті 80 земельного Кодексу України, визначено, що суб’єктом права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. В пунктах а, б, в, г, к статті 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень селищної ради належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; надання земельних ділянок у користування та ін. Тобто, селищна рада, як власник землі, вільна у виборі суб’єкта щодо надання йому права користування на умовах оренди земельної ділянки, у встановленому законом порядку.

Тобто, укладаючи вищевказаний договір, позивач добровільно прийняв на себе можливі ризики настання шкідливих наслідків у вигляді відмови у затвердженні проекту землеустрою, відмови в наданні права на забудову (реконструкції) та т.і., що не суперечить визначенню поняття підприємництва, суб’єктом діяльності якого є позивач, під яким розуміється безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. (Закон, ВР УРСР, від 07.02.1991, № 698-XII "Про підприємництво").

Пунктом 1 статті 96 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до пункту 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Пунктом 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Позивачем не надано доказів наявності договірних взаємовідносин з відповідачем, внаслідок яких у відповідача виникло б зобов’язання сплатити ТОВ «Трубремонт» штрафу.

Посилання ж позивача на те, що відповідачем була спричинена шкода, на те, що через неправомірну діяльність відповідача позивачем не виконані умови договору, обґрунтовані статтею 1173 Цивільного кодексу України, спростовується матеріалами справи.

Стосовно заяви позивача про зміну підстави позову, де він в нормативне обґрунтування позовних вимог покладає статтю 1191 Цивільного кодексу України, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Частиною 1 статті 228 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу. Право на стягнення відшкодованих збитків в порядку регресу виникає з того моменту, коли учасник господарських відносин відшкодував збитки потерпілій стороні замість третьої особи, тому регресне зобов'язання розглядається як похідне від іншого зобов'язання. У регресних зобов'язаннях як загальне правило діє принцип повного відшкодування збитків. Третя особа відповідає перед учасником господарських відносин у тому обсязі, в якому збитки фактично відшкодовані, тобто обсяг регресної вимоги повинен відповідати розміру виплаченого відшкодування.

Пунктом 2 статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є:

втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Аналогічна позиція міститься у частині 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, в якій йдеться про те, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, за загальним правилом на боржника за регресною вимогою покладається обов'язок відшкодувати кредитору виплачене ним третій особі відшкодування в повному обсязі.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Саме наявність чотирьох елементів правопорушення є необхідною вимогою для притягнення до відповідальності, якщо інше не встановлено законом.

Особа, яка вимагає відшкодування збитків, повинна довести факт заподіяння шкоди, розмір понесених збитків, безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між заподіянням шкоди і збитками та вину особи, яка заподіяла шкоду.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав належних та допустимих у господарському судочинстві доказів на підтвердження факту наявності безпосереднього причинного зв'язку між заявленою позивачем до стягнення сумою шкоди, неправомірними діями і виною відповідача.

Як свідчать матеріали справи, позивач сплатив суму штрафу на підставі порушення саме позивачем умов договору, та, як вже було встановлено вище, внаслідок власної бездіяльності.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Підсумовуючи вищевикладене, дослідивши всі представлені суду докази, суд вважає що відсутні правові підстави для задоволення позову.

Судові витрати суд покладає на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Беручи до уваги вищенаведене, керуючись статтями 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ,

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Суддя господарського суду

Автономної Республіки Крим                                                             А.М. Барсукова

За згодою представника у судовому засіданні 30.09.2010р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 30.09.2010р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Направити рішення на адресу сторінвідповідно до вимог статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.