Рішення № 11447845, 24.09.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 122

РІШЕННЯ

Іменем України

24.09.2010Справа №2-31/2390.1-2010 За позовом – Заступника прокурора АР Крим (95015, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 21) в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України (01133, м. Київ, вул. Грушевського, 7)

до відповідачів:

1.          Санаторій «Гірське сонце» Міністерства охорони здоров’я України (98677, м. Алупка, Дворцове шосе, 4)

2.          Акціонерне товариство закритого типу «Канон» (95022, м. Сімферополь, вул. Самохвалова, 19)

про визнання недійсним договору

Суддя А.В. Привалова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Прокурор – Горна К.В., посв. №09194

Від позивача – не з’явився

Від відповідачів:

1.          Тітов П.П., наказ №41-0 від 23.03.2006 р.

2.          Макарова О.Ю., дов. від 12.11.2008 р.

Обставини справи: Заступник прокурора АР Крим в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України звернувся до господарського суду АР Крим з позовом до відповідачів – Санаторій «Гірське сонце» МОЗ України та АТЗТ «Канон», у якому просить суд визнати недійсним договір №018-01 від 05.04.2001 про взаємовигідне співробітництво укладений між відповідачами.

Рішенням господарського суду АРК від 14.09.2009 по справі №2-9/2419-2009, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.12.2009, у задоволені позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.03.2010 касаційне подання першого заступника прокурора АР Крим задоволено частково, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.12.2009 та рішення господарського суду АРК від 14.09.2009 по справі №2-9/2419-2009 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду АР Крим.

Згідно резолюції Голови господарського суду АРК справа передана на розгляд судді Приваловій А.В., з присвоєнням справі номеру №2-31/2390.1-2010.

Ухвалою господарського суду АРК від 11.05.2010 справа прийнята до свого провадження та призначена до розгляду.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що договір №018-01 від 05.04.2001 про взаємовигідне співробітництво суперечить інтересам держави в особі Міністерства охорони здоров’я України, є фіктивним, оскільки був укладений між відповідачами з метою створення заборгованості Санаторію «Гірське сонце» МОЗ України перед АТЗТ «Канон», а не для будь якого співробітництва, у зв’язку з чим має бути визнаний недійсним відповідно до ст.58 ЦК УРСР. Крім того, прокурор вказує, що за АТЗТ «Канон» відсутня реєстрація на двоповерхову будівлю на час укладення спірного договору, відсутні і будь-які інші документи, які б свідчили про право власності АТЗТ «Канон» на це майно, що свідчить, що останнє не існувало та не перебувало у власності (володінні, розпорядженні) АТЗТ «Канон», не зареєстровано та не існує майно і на час звернення з позовом.

04.06.2010 р. (вх. №4241) до суду від Міністерства охорони здоров'я України надійшло пояснення, згідно якого позивач повністю підтримав позов прокурора, просив відновити строк позовної давності, визнати недійсним спірний договір, та розглянути справу у відсутність свого представника.

Представник відповідача Санаторію «Гірське сонце» Міністерства охорони здоров’я України в усних поясненнях позовні вимоги прокурора визнав у повному обсязі, але письмової заяви щодо визнання позовних вимог суду не надав.

Представник відповідача АТЗТ «Канон» у відзиві проти позову заперечує, вказуючи на пропущення строку позовної давності та відсутності предмету спору, у зв'язку тим, що спірний договір закінчив свою дію ще 20.12.2003 року.

Прокурор у судовому засіданні позовну заяву підтримав, просив суд її задовольнити. Пояснив, що прокурору не було відомо про існування незаконного договору, а припинення договору не унеможливлює оспорення у судовому порядку його недійсності.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників присутніх сторін та прокурора, суд

ВСТАНОВИВ:

05 квітня 2001 року між санаторієм «Гірське сонце» Міністерства охорони здоров’я України та АТЗТ «Канон» укладено договір про взаємовигідне співробітництво №018-01 (надалі – Договір).

Відповідно до пункту 1 Договору Акціонерне товариство закритого типу «Канон» передає, а санаторій «Гірське сонце» приймає майно для подальшої експлуатації на додатково визначених умовах.

Відповідно до пункту 4.2 Договору прибуток від взаємовигідного співробітництва ділиться на додатково визначених умовах, в подальшому має назву «прибуток».

Пунктом 2.6 сторони Договору дійшли згоди про те, що санаторій «Гірське сонце» відшкодовує Акціонерному товариству закритого типу «Канон» усі витрати по «майну», які виникають у нього за час дії договору.

Строк дії Договору сторонами був визначений до 20 грудня 2003 року.

Згідно з актом прийому-передачі № 1 від 30 квітня 2001 року Акціонерне товариство закритого типу «Канон» передало санаторію «Гірське сонце» двоповерхову будівлю, розташовану за адресою: м. Алупка, вул. Леніна, 9, загальною площею 423,8 кв.м. на 10 номерів, обладнану та придатну до використання балансовою вартістю 1000744,00грн. (надалі – майно) (а.с.18, т.1).

Протоколом узгоджень №05 від 07.07.2003 року до Договору сторони домовилися про суму витрат Акціонерного товариства закритого типу «Канон» за період дії Договору з 30 квітня 2001 року по 01 липня 2003 року, яку санаторій «Гірське сонце» повинно сплатити Акціонерному товариству закритого типу «Канон» відповідно до п.2.6 Договору №018-01 від 05 квітня 2001 року (а.с.19, т.1).

Після закінчення договору 23 грудня 2003 року за актом прийому-передачі санаторій «Гірське сонце» повернуло нерухоме майно АТЗТ «Канон» (а.с.26, т.3).

Вважаючи даний договір №018-01 від 05 квітня 2001 року фіктивним, тобто таким, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, заступник прокурора Автономної республіки Крим в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров’я України звернувся до суду із даним позовом.

Дослідивши обставини справи, оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Скасовуючи рішення суду від 14.09.2009 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.12.2009 по даній справі, Вищий господарський суд України в своєї постанові від 18.03.2010 вказав на те, що суди спростувавши доводи прокурора про не існування майна не встановили факт його об’єктивного існування з посиланням на наявні в матеріалах справи докази у вигляді матеріалів бюро технічної інвентаризації, не витребували доказів, які б свідчили про право АТЗТ «Канон» на забудову земельної ділянки, на якій побудовано двоповерхову будівлю, про будівництво нерухомого майна, про прийняття закінченого будівництвом об’єкту в експлуатацію спеціально уповноваженою державною комісією.

Згідно зі ст.111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду.

Під час нового розгляду справи судом встановлено, що за матеріалами інвентарної справи, оригінал якої оглядався судом, за участю в порядку ст.30 ГПК України представника Комунального підприємства Ялтинської міської ради БТІ, відсутні будь які відомості про існування двоповерхової будівлі площею 423,8 кв.м. на 10 номерів за адресою: м. Алупка, вул. Леніна, 9 та, відповідно, даних про його реєстрацію за будь-яким власником.

На запити суду до Інспекції ДАБК в АРК, Управління головного архітектора м.Ялта, Алупкінської міської ради надані відповіді про відсутність будь-яких дозволів АТЗТ «Канон» на будівництво вказаного об’єкту та відповідно прийомки його до експлуатації.

Крім того, відповідач – АТЗТ «Канон» у відзиві на позов вказує, що не будував цю будівлю, оскільки вона була побудована за радянських часів, а отже ніяких документів щодо будівництва у товариства не існує.

Разом з тим, відповідачем не надано суду будь-яких документів, які б свідчили про набуття права власності на вказане майно або належних доказів, які б підтверджували наявність іншого речового права у АТЗТ «Канон» на це майно на момент укладення спірного договору, а також доказів того, що цей об’єкт передавався відповідачу від будь-якого іншого власника.

Посилання відповідача на судові рішення у справі №2-14/4117-2004 про стягнення з санаторію 270116,70грн. за спірним договором та у справі №2-8/3141-2005 про банкрутство Санаторію «Гірське сонце», якими нібито встановлено факт законності спірного договору, і на думку відповідача, не потребує доказуванню відповідно до приписів ст.35 ГПК України, судом визнається хибним, оскільки за цими рішенням таких фактів, які мають преюдиціальне значення і свідчили б про законність договору у вказаних рішеннях суду не встановлено.

З 01 січня 2004 року набув чинності Цивільний кодекс України.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки на дату вступу у силу Цивільного кодексу України дія спірного договору закінчилася, до правовідносин сторін підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу УРСР в редакції від 1963 року, які діяли на момент укладення договору.

Правовою підставою для визнання договору недійсним прокурор вказує статтю 58 Цивільного кодексу УРСР, згідно з частиною 1 якої недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

За загальним правилом, удаваний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні удаваного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша – намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним. Якщо на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Суд вважає, що наявність акту прийому-передачі №1 від 30.04.2001 об’єкту нерухомості за спірним договором при відсутності належних доказів існування взагалі такого нерухомого майна, не може свідчити про виконання правочину. При цьому, суд зазначає, що незалежно від того за ким зареєстровано право власності на об’єкт нерухомості, факт існування такого об’єкту, його побудова, уведення державною приймальною комісією до експлуатації, присвоєння адреси та відповідної літери, мають бути наявні у матеріалах інвентарної справи домоволодіння.

Проте, як встановлено судом, у матеріалах інвентарних справ БТІ як домоволодіння №9 по вул. Леніна у м. Алупка, так і виділених в подальшому у окремі адреси домоволодінь №9а та №9б такого об’єкту нерухомості - двоповерхова будівля загальною площею 423,8 кв.м. на 10 номерів взагалі не існує. Відсутні й документи, які б свідчили, що цей об’єкт будувався за радянські часи, про що вказує відповідач. До того ж відповідачем у підтвердження даного доводу не надано доказів, що цей об’єкт перейшов у його власність (або інше речове право) від іншого власника.

Враховуючи не представлення суду доказів знаходження спірного майна на праві власності або іншого речового права АТЗТ «Канон» на момент укладення договору, а також відсутності взагалі за даними матеріалів бюро технічної інвентаризації такого об’єкту нерухомості, суд дійшов висновку про фіктивність оспорюваного правочину, укладеного без наміру створити відповідні юридичні наслідки. Оскільки нерухоме майно щодо якого укладено договір не існувало на момент укладення спірного договору та не існує на даний час, то й АТЗТ «Канон» не могло фактично його передати, а Санаторій «Гірське сонце» прийняти для подальшої його експлуатації.

Дану обставину визнає й відповідач Санаторій «Гірське сонце», вказуючи на фіктивне укладення договору на неіснуючий об’єкт попереднім керівником щодо якого порушено кримінальну справу, в межах розслідування якої, і було виявлено цей факт.

Посилання відповідача АТЗТ «Канон» на неможливість визнання договору недійсним з огляду на припинення його дії, судом до уваги не приймається, оскільки законом не ставиться у залежність можливість оспорювання дійсності правочину від строку дії цього правочину.

Твердження відповідача про пропущення прокурором строку позовної давності для звернення до суду із таким позовом, судом відхиляються, оскільки прокурор та Міністерство охорони здоров’я України не є сторонами договору, не погоджували його умови та не могли знати у 2004 році про існування такого договору. У позовній заяві прокурором наведені обставини, за якими прокурору стало відомо про існування договору та його фіктивність лише у листопаді 2008 року та надано письмові докази у підтвердження викладених обставин.

Теоретичне ж припущення відповідача про можливість ознайомлення з матеріалами справи про банкрутство, яка порушувалась відносно Санаторія «Гірське сонце», та залучення до участі у розгляді справи у банкрутство позивача, не може свідчити про пропуск строку позовної давності.

Оскільки нормами ст.76 Цивільного кодексу УРСР, та аналогічними нормами ст.261 ЦК України встановлено правило, за яким перебіг позовної давності починається зі дня, коли особа дізналася або мала можливість дізнатися про порушення свого права, суд вважає, що прокурором АРК не пропущено строк позовної давності, оскільки він дізнався про існування договору, яким порушуються інтереси держави в особі державного органу Міністерства охорони здоров’я України, у підпорядкуванні якого знаходиться санаторій «Гірське сонце», що заснований на загальнодержавній власності, лише у листопаді 2008 року.

На підставі ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, відповідачем не надано доказів, які б спростовували доводи позивача та встановлені судом обставини.

За таких обставин, позовні вимоги прокурора АРК про визнання недійсним договору №018-01 від 05.04.2001 про взаємовигідне співробітництво, укладеного між Акціонерним товариством закритого типу «Канон» та Санаторієм «Гірське сонце» Міністерства охорони здоров’я України, є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідачів в рівних частинах відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні, яке відбулося 24.09.2010 р. оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Відповідно до ст. 84 ГПК України рішення оформлено та підписано 29.09.2010 р.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШІВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати недійсним договір №018-01 від 05.04.2001 року про взаємовигідне співробітництво, укладений між Акціонерним товариством закритого типу «Канон» (ЄДРПОУ 22278184) та Санаторієм «Гірське сонце» Міністерства охорони здоров’я України (ЄДРПОУ 01995752).

3.          Стягнути з Санаторію «Гірське сонце» Міністерства охорони здоров’я України (98677, м. Алупка, Дворцове шосе, 4; ЄДРПОУ 01995752) на користь Державного бюджету України (р/р 31115095700002 в банку одержувача ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200) 42,50 грн. державного мита.

4.          Стягнути з Санаторію «Гірське сонце» Міністерства охорони здоров’я України (98677, м. Алупка, Дворцове шосе, 4; ЄДРПОУ 01995752) на користь Державного бюджету України (р/р 31214264700002 в ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405, код платежу 22050003) 59,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          Стягнути з Акціонерного товариства закритого типу «Канон» (95022, м. Сімферополь, вул. Самохвалова, 19; ЄДРПОУ 22278184) на користь Державного бюджету України (р/р 31115095700002 в банку одержувача ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200) 42,50 грн. державного мита.

6.          Стягнути з Акціонерного товариства закритого типу «Канон» (95022, м. Сімферополь, вул. Самохвалова, 19; ЄДРПОУ 22278184) на користь Державного бюджету України (р/р 31214264700002 в ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405, код платежу 22050003) 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Привалова А.В.