Рішення № 11447838, 28.09.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

28.09.2010Справа №2-32/4234-2010 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1).

До відповідача Табачненької сільської ради (98430, АР Крим, с. Табачне, вул.. Радянська, ідентифікаційний код 04368056).

Про визнання дійсним договору оренди та спонукання до виконання певних дій

За зустрічним позовом - Табачненької сільської ради (98430, АР Крим, с. Табачне, вул.. Радянська, ідентифікаційний код 04368056).

До відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1).

Про спонукання до виконання певних дій

За участю представників:

Від позивача ( відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_2., ОСОБА_3. довіреність № 167 від 09.09.2010р. у справі.

Від відповідача (позивача за зустрічним позовом) Томащак В.П. голова, Дьячкова А.А., довіреність б/н від 20.09.2010р. у справі.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Фізична особа підприємець ОСОБА_2 звернулась до господарського суду АР Крим з позовом до Табачненької сільської ради про визнання договору оренди від 01.07.2007р. дійсним та зобовязання відповідача продовжити строк дії договору оренди до 5 років до 31.05.2012р. шляхом підписання додаткової угоди до договору оренди.

Ухвалою господарського суду від 21.08.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 13.09.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір оренди відповідає всім вимогам діючого законодавства, орендарем ( позивачем) оплачувалась орендна плата та виконувались всі умови договору.

Представник відповідача у відзиві на позов проти задоволення позовних вимог заперечував з тих підстав, що договір був визнаний недійсним в судовому порядку.

Також у відзиві просив суд стягнути з позивача 7529, 14 грн. за користування комунальним майном.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Відповідно до приписів статті 59 Господарського процесуального кодексу України відзив повинен містити: найменування позивача і номер справи; мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обґрунтовують відхилення позовної вимоги; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву і доданих до нього документів позивачеві, іншим відповідачам, прокурору).

Нормами діючого законодавства не передбачена можливість відповідача у відзиві заявляти вимоги до позивача.

Таким чином, суд вважає за необхідне залишити вказане клопотання без розгляду.

У позовній заяві позивачем було також заявлено клопотання про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 28.09.2010р. у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

09.09.2010р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від відповідача надійшла зустрічна позовна заява, в якій відповідач просить суд усунути перешкоди в користуванні комунальною власністю Табачненської сільської ради за адресою: с. Табачне, вул.. Радянська, 10 шляхом звільнення приміщення площею 113, 1 кв.м. та будь-якого майна в ньому позивачем та інших осіб, які знаходяться за трудовими та іншими договорами за адресою: с. Табачне, вул.. Радянська, 10.ї

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 09.09.2010р. зустрічну позовну заяву прийнято до провадження разом із первісним позовом.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що договір оренди є неукладеним. А отже відсутні й правові підстави для займання приміщення позивачем.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2007 між Табачненською сільською радою (орендодавець) ( відповідач за первісним позовом) та фізичною особою - підприємцем Тітаренко В.С. (орендар) ( позивач за первісним позовом) було укладено договір оренди нерухомого майна, яке належить до комунальної власності відповідно до довідки № 267/02-5 від 28.09.2010р. (а.с. 73), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець зобовязався передати, а орендар прийняти у строкове платне користування комунальне окремо визначене майно - приміщення 1-го поверху будівлі торгового центру площею 113,1 кв.м., яка розташована за адресою: с. Табачне, вул. Совєтська, 10 та знаходиться на балансі Табачненської сільської ради, вартістю 36 410,00 грн. (Рішенням Табачненської сільської ради № 6-168 від 11.05.2001р. вул.. Советська перейменована на вулицю імені Сотника Н.Г. ( а.с. 70).

Пунктом 10.1 договору передбачено, що він укладений строком на три роки та діє з 01.07.2007 по 30.06.2010.

15.06.2007 сторонами підписано акт приймання-передачі нерухомого майна (а. с. 48). Орендовані приміщення за цим актом потребують ремонту.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2, 3.5 договору, визначена орендна плата, яка складає за перший місяць оренди 386,67 грн (а.с.8).

Пунктом 5.15 Договору сторони визначили обовязковими здійснення нотаріального посвідчення та державної реєстрації дійсного договору за власний рахунок (в разі, якщо ці дії передбачені законодавцем).

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Статтями 793, 794 Цивільного кодексу України встановлені особливості щодо форми договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Згідно з вимогами даних норм договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), що укладається строком на три і більше років, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Як вбачається з пункту 10.1 спірного Договору оренди від 01.07.2007р., Договір укладений сторонами строком на 3 роки (з 01.07.2007 по 30.06.2010). Тобто спірний Договір підлягав обовязковому нотариальному посвідченню та державній реєстрації.

Частина 1 статті 220 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до частини 1 статті 210 Цивільного кодексу України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частина 3 статті 640 Цивільного кодексу України встановлює, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Позивач (за первісним позовом) в нормативне обґрунтування позовних вимог про визнання дійсним договору оренди нерухомого майна, посилається на частину 2 статті 220 Цивільного кодексу України, обґрунтовуючи відповідністю укладеного договору нормам чинного законодавства, зокрема положенням Закону України «Про оренду державного та комунального майна», та неможливісттю з власної вини виконати зобовязання із здійснення дій по нотаріальному посвідченню та держаній реєстрації спірного договору, що стало приводом для звернення із дійсним позовом до суду.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Згідно частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовились щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від нотаріального посвідчення договору, суд може визнати такій договір дійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, та наголошується самим позивачем (за первісним позовом), здійснення нотаріальної реєстрації не відбулося саме з її вини (стор.2 а.с.3).

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зокрема пунктом 13 визначено, що норма частини другої статті 220 Цивільного кодексу України (про визнання дійсним договору, що підлягає нотаріальному посвідченню) не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Більш того, згідно Постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.02.2010р. у справі №2-26/5654-2009р. за позовом Табачненської сільської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. про стягнення орендної плати та зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. до Табачненської сільської ради про зобовязання змінити пункт договору та здійснити перерахування орендної плати, відмовлено в задоволенні первісного позову зі стягнення орендної плати за спірним договором, у в звязку із встановленням факту його неукладення і, таким чином, такого, що не створює прав та обов'язків для сторін.

Згідно з абзацом 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, якій вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, спірний договір є нікчемним право чином, а отже й не може бути визнаний судом дійсним, оскільки позивачем за первісним позовом не надано доказів дотримання вимог діючого законодавства в частині нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Посилання позивача на те, що ним сплачувалась орендна плата не можуть бути прийняті судом у якості допустимих доказів, оскільки договір є неукладеним та таким, що не породжує права та обовязки у сторін.

Згідно частини 8 статті 181 Господарського кодексу України , якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо виконання неукладеного договору, то правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України, тобто главою 83 книги 5 Цивільного кодексу України.

Оскільки судом не вбачається обґрунтованих підстав для задоволення позову в частині визнання договору оренди дійсним, у суду відсутні й підстави для задоволення позову в частині продовження строку дії неукладеного договору оренди до 31.05. 2012р. шляхом підписання додаткової угоди.

Крім того, суд вважає за необхідне повідомити позивача по первісному позову, що у звязку з прийняттям Верховною Радою України Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік” від 25.03.05р. №2505 ІV внесено змін до Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 №7-93 „Про державне мито”.

Відповідно до підпункту ”а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 №7-93 „Про державне мито” із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00 грн.)

Відповідно до підпункту ”б” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 №7-93 „Про державне мито” із заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 85, 00 грн.

Оскільки позивачем по первісному позову заявлено дві вимоги немайнового характеру , то сума державного мита має складатися із сплати державного мита за вимоги немайнового характеру у розмірі по 85,00грн. за кожну вимогу.

Тоді як згідно платіжного доручення № 32 від 17.08.2010 р., яке прикладене до позовної заяви, держмито сплачено у розмірі 85, 00 грн.

Отже, сума державного мита у розмірі 85, 00 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України.

Недотримання сторонами передбаченої законом нотаріальної форми договору призводить до його нікчемності. Однак законодавець не передбачає у таких випадках спеціальних майнових наслідків недійсності договору. Тому вони мають визначатися відповідно до положень ст. 216 ЦК.

Пунктом 1 статті 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пунктом 5 вищезазначеної статті встановлено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Вказана вимога предявлена відповідачем у зустрічній позовній заяві.

З цих же підстав суд вважає зустрічний позов в частині зобовязання Фізичної особи підприємця ОСОБА_2. усунути перешкоди в користуванні комунальною власністю шляхом звільнення приміщення площею 113, 1 кв.м., законними та обґрунтованими.

При цьому, доводи відповідача (за зустрічним позовом), стосовно відсутності у Табачненської сільської ради права вимоги за зустрічним позовом у в звязку із відсутністю у Ради права розпорядження майном, яке було предметом договору оренди, суд не приймає до уваги, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи документами.

Стосовно заяви відповідача в частині звільнення позивачем будь-якого іншого майна в приміщенні та звільнення приміщення іншими особами , які знаходяться за трудовими та іншими договорами за адресою с. Та бачне вул.. Радянська, 10, суд вважає зазначити наступне:

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Проте відповідачем ( позивачем за зустрічним позовом) не визначене коло осіб, окрім позивача ( відповідача за зустрічним позовом) які б порушили його право та не наведено, в чому саме полягає це порушення, також не визначено, яке ще майно позивач на думку відповідача повинен звільнити.

Відповідно до пункту 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідачем ( позивачем по зустрічній позовній заяві) не надано обґрунтування підстав для звільнення іншими особами оспорюваного приміщення. Також не пояснено кім саме ще ці приміщення зайняті.

Пунктом 2 статті 54 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позовна заява ( в тому числі й зустрічна) повинна містити найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб - платників податків).

Проте зустрічна позовна заява містить лише вимоги предявлені до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1.

За таких обставин, оскільки суд не має можливості самостійно ідентифікувати осіб, яких відповідач ( позивач за зустрічним позовом) відносить до «інших» також, суд не має можливості визначити , що відповідач відносить до поняття «будь-яке майно», у суду відсутні підстави для задоволення зустрічних позовних вимог в цій частині.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.В задоволенні первісного позову відмовити.

2.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: ГУ ДК України в АР Крим, м. Сімферополь МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) 85, 00 грн. державного мита.

3.Зустрічний позов задовольнити частково.

4.Усунути перешкоди в користуванні комунальною власністю Табачненської сільської ради (98430, АР Крим, с. Табачне, вул.. Радянська, ідентифікаційний код 04368056) шляхом спонукання Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до звільнення приміщення площею 113, 1 кв.м., розташованого за адресою: с. Табачне, вул.. Радянська, 10 , АР Крим

5.В іншій частині зустрічного позову відмовити.

6.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Табачненської сільської ради (98430, АР Крим, с. Табачне, вул.. Радянська, ідентифікаційний код 04368056) 42, 50 грн. державного мита та 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

7.Накази видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду АР Крим А.М. Барсукова

За згодою представників у судовому засіданні 28.09.2010р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 30.09.2010р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Направити рішення на адресу сторінвідповідно до вимог статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.