Рішення № 11416028, 31.08.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

31.08.10 р.                     Справа № 22/185                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Іванченкової О.М.,

при секретарі судового засідання Бондар В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Італінокс Донбас”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 32255536,

до відповідача, Приватного підприємства „ЯНА-97”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 25103787,

про стягнення 7101,45 грн., -

за участю уповноважених представників:

від позивача: Калько О.Ю. – за довіреністю;

від відповідача: не з’явився, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Італінокс Донбас”, м.Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Приватного підприємства „ЯНА-97”, м.Донецьк, про стягнення суми заборгованості в розмірі 7101,45 грн.

В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошового зобов’язання за договором поставки №4/02-1 від 04.02.2008р., внаслідок чого утворилась заборгованість.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав копію договору поставки №4/02-1 від 04.02.2008р., видаткової накладної №СРН-0000149 від 22.07.2008р., довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯПД №185128/24 від 21.07.2008р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст.15-16 Цивільного кодексу України, ст.232 Господарського кодексу України та ст.ст.1, 12, 58 Господарського процесуального кодексу України.

04.08.2010р. представником Позивача у судовому засіданні на виконання ухвали від 12.07.2010р. надані наступні документи: лист №3 від 04.08.2010р., копії документів, що підтверджують правовий статус підприємства, акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.08.2010р., підписаний лише Позивачем разом із підтвердженням його відправлення Відповідачу, рахунок-фактуру №ДСФ-0000415 від 04.07.2008р., копію податкової накладної №150 від 22.07.2008р., виписки банку.

Представник Позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники Відповідача в судове засідання не з’явився, витребуваних документів не надав.

Оскільки ухвали суду спрямовувались рекомендованою кореспонденцією за адресою Відповідача, яка вказана Позивачем в позовній заяві та міститься у інших документах, доданих до матеріалів справи, суд дійшов висновку, що останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином.

Проте, суд вважає за можливе розглянути спір відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, виходячи з того, що ненадані суду документи не можуть істотно вплинути на юридичну кваліфікацію спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовими доказами за визначенням статей 32-38 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Позивач стверджує, що підставою виникнення обов’язків Відповідача по оплаті переданого товару є договір поставки №4/02-1 від 04.02.2008р.

У матеріалах справи міститься угода №4/02-1, укладена між Товариством з обмеженою відповідальністю „Італінокс Донбас” (Постачальник) та Приватним підприємством „ЯНА-97” (Покупець) 04.02.2008р., яка за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, накладні являються первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.

Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов’язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 34 ГПК України повинні мати крім обов’язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

В якості доказів передачі товару Відповідачу за спірним договором і виникнення у останнього обов’язку здійснити за ним оплату за отриманий товар суду надана видаткова накладна №СРН-0000149 від 22.07.2008р. та довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯПД №185128/24 від 21.07.2008р. В подальшому, на вимогу суду представлено рахунок-фактуру №ДСФ-0000415 від 04.07.2008р. та податкову накладну №150 від 22.07.2008р.

Разом з тим, суд вважає, що видаткова накладна №СРН-0000149 від 22.07.2008р. не може розглядатися як доказ передачі товару Відповідачу в межах умов укладеного спірного правочину, оскільки у ній міститься посилання на рахунок-фактуру №ДСФ-0000415 від 04.07.2008р. та не міститься посилання на вищезазначений визначений в якості правової підстави заявлених позовних вимог договір, що суперечить вимогам, встановленим Законом України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та іншими підзаконними нормативними актами, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах, стосовно порядку відображення господарської операції. За викладених обставин, враховуючи відсутність посилання на спірний договір, вказана накладна не може виступати доказом постачання у межах договору №4/02-1 від 04.02.2008р. та розглядатись у якості підтвердження правової підстави виникнення зобов’язань Відповідача щодо оплати товару за цим правочином, тобто у якості доказів підтвердження заявлених позовних вимог.

Одночасно, відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 названого закону визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Згідно п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 цього Закону, податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні положення містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165, зареєстрованого в Мінюсті України 23.06.1997р. за №233/2037.

При цьому, відповідно до п.п.7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування, згідно із статтею 3, та звільнених від оподаткування, згідно із статтею 5 цього Закону. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної невключення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. Форма і порядок заповнення реєстрів отриманих та виданих податкових накладних встановлюються центральним податковим органом.

На виконання підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" наказом ДПА України від 30.06.2005р. №244 (зареєстрованим в Мін'юсті України 18.07.2005р. за №770/11050) затверджено Порядок ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

Проте, так само не надає можливості встановити факт поставки товару в межах договору поставки №4/02-1 від 04.02.2008р. представлена суду податкова накладна, оскільки в якості підстав виникнення зобов’язань в останній зазначено також рахунок-фактуру №ДСФ-0000415 від 04.07.2008р. Одночасно, жодних посилань саме на спірний договір не має. Дані документи містять у графі „умови поставки” посилання на вище визначений рахунок, без будь-яких інших визначень.

Рахунок-фактура №ДСФ-0000415 від 04.07.2008р. у свою чергу не містить посилання ані на договір, ані на довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, ані на накладну, у якій, як зазначено вище, відсутнє посилання на спірний правочин.

Не можна встановити і делегування повноважень представнику Відповідача на прийняття товару саме за договором №4/02-1 від 04.02.2008р., оскільки довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯПД №185128/24 від 21.07.2008р. не містить посилань на спірний правочин. В ній зазначено, що підставою отримання цінностей є рахунки-фактури №ДСФ-0000415 від 04.07.2008р. та №ДСФ-0000457 від 17.07.2008р.

Одночасно, слід наголосити на тому факті, що у п.п.1.1, 1.3 договору №4/02-1 визначено постачання за ним майна в кількості, асортименті та за ціною, узгодженими обома сторонами.

Тобто, договором не визначено вид товару, його загальноприйняті характеристики та природу застосування. З наведених пунктів правочину вбачається узгодження сторонами цих критеріїв поставки. Проте, матеріали справи не містять доказів які б вказували на узгодження у межах спірного правочину поставки металопродукції, що передана Відповідачу згідно видатковій накладній №СРН-0000149 від 22.07.2008р., рахунку-фактури №ДСФ-0000415 від 04.07.2008р. та довіреності серії ЯПД №185128/24 від 21.07.2008р.

Також слід наголосити, що при виконанні вимог суду стосовно звірки розрахунків з Відповідачем, Позивачем сформований акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.08.2010р., у графі „найменування операції, документи” якого, останнім не зазначено спірного проавочину. Документами, як вбачається з визначень даного акту взаєморозрахунків, які відображають господарську операцію, є видаткові накладні та банківські виписки. Останні, які представлені суду та містяться у матеріалах справи, у визначенні призначення платежу від Приватного підприємства „ЯНА-97” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Італінокс Донбас” мають посилання на рахунок-фактуру №б/н від 30.08.2009р. Приймаючи до уваги дане та дату і номер представленого рахунку-фактури у підтвердження постачання за договором №4/02-1 від 04.02.2008р., не можна встановити факту часткової оплати останнього за зобов’язаннями, що виникли на підставі спірного правочину.

З огляду на викладене, а також враховуючи приписи ч.1 ст.173, ст.181 Господарського кодексу України вбачається встановлення правовідносин з Відповідачем (Покупцем) щодо постачання за наведеною первинною документацією не шляхом укладення договору поставки у формі єдиного документа, а конклюдентно, шляхом вчинення дій, які виразилися у фактичній передачі товару Відповідачу на підставі видаткових накладних.

За поясненнями Позивача, викладеними у листі №3 від 04.08.2010р., між сторонами процесу станом на 04.08.2010р. існують договірні відносини тільки у рамках укладеного договору поставки №4/02-1 від 04.02.2008р. Одночасно, не зважаючи на вимоги суду, пояснень щодо існування внедоговірних відносин не представлено. Проте, встановлення таких правовідносин вбачається з огляду на наведене вище та є у розумінні ч.1 ст.181 Господарського кодексу України є господарським договором, укладеним у спрощений спосіб. Таким чином, враховуючи вищенаведене, викладені пояснення Позивача до уваги судом не приймаються.

Будь-які інші документи, які доводили б здійснення постачання в рамках договору поставки №4/02-1 від 04.02.2008р., який є підставою позовних вимог, в матеріалах справи відсутні.

Отже, суд не вбачає підстав які б свідчили, характеризували здійснення господарських операцій згідно документів, що містяться у матеріалах справи у межах та на підставі саме договору поставки №4/02-1 від 04.02.2008р.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про позадоговірний характер господарських правовідносин щодо постачання товару між сторонами по справі.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що Позивач не довів за допомогою належних та допустимих у розумінні статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України доказів факт передачі товару та виникнення у Відповідача заборгованості саме за договором поставки №4/02-1 від 04.02.2008р.

З огляду на наведене, в позовних вимогах слід відмовити.

Одночасно з позовними вимогами Товариством з обмеженою відповідальністю „Італінокс Донбас” заявлено клопотання щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на рухоме та нерухоме майно, у тому числі на грошові кошти Відповідача чи заборони останньому укладати угоди по відчуженню цього майна, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або за своєї ініціативи має право вжити передбачених ст.67 цього кодексу заходів до забезпечення позову в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Як зазначено в пункті 3 Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року №02-5/611 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Тягар доведення наявності зазначених обставин згідно з вимогами статті 33 Господарського процесуального кодексу України лежить на Позивачеві.

Пунктом 1.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006року №01-8/2776 „Про деякі питання практики забезпечення позову” передбачено, що заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Проте наведених доказів суду не представлено. На підставі викладеного, суд вважає не доцільним вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на рухоме та нерухоме майно, у тому числі на грошові кошти Відповідача чи заборони останньому укладати угоди по відчуженню цього майна, оскільки зазначені вимоги жодним чином не обґрунтовані з доказової точки зору. До того ж, заборона господарюючому суб’єкту проводити видаткові операції по банківських рахунках може призвести до зупинення його фінансово-господарської діяльності, що носитиме характер протиправного втручання суду в господарську діяльність, забороненого статтями 6, 19 Господарського кодексу України.

З огляду на наведене, клопотання Позивача про вжиття заходів забезпечення позову має бути відхилено судом через його доказову та правову безпідставність.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на Позивача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст.4, 4-2 - 4-6, 22, 12, 32-18, 43, 46-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, –

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Італінокс Донбас”, м.Донецьк, до відповідача, Приватного підприємства „ЯНА-97”, м.Донецьк, про стягнення суми заборгованості в розмірі 7101,45 грн., відмовити.

2.В судовому засіданні 31.08.2010 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

3.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 Господарського процесуального кодексу України.

4.Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Суддя                               

Повний текст рішення підписано 03.09.2010р.