Постанова № 11415097, 28.09.2010, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2010 року <ЧАС >м.ПолтаваСправа № 2а-3815/10/1670 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Супруна Є.Б.,

при секретарі Зайченко Н.О.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2до приватного підприємства "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор", третя особа: керуючий санації Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник" - арбітражний керуючий ОСОБА_3про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

06 серпня 2010 року ОСОБА_2звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного підприємства "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" (далі - ПП "Полтавське БТІ "Інвентаризатор", відповідач)про визнання незаконним Рішення реєстратора про відмову в реєстрації від 28.04.2010 р. ПП "Полтавське БТІ "Інвентаризатор" щодо відмови ОСОБА_2 в реєстрації права власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язання відповідача здійснити реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно на ім'я ОСОБА_2

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 29.01.2010 р. у цивільній справі №22657/10 за позовом ОСОБА_2 до Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник", арбітражного керуючого ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру, було затверджено мирову угоду від 29.09.2009 р. у відповідності до якої за позивачем визнано право власності на нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку з цим ОСОБА_2 26.03.2010 р. звернулася до ПП "Полтавське БТІ "Інвентаризатор" із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Проте, оскаржуваним рішенням відповідача від 28.04.2010 р. у реєстрації відмовлено. Позивач вважає такі дії неправомірними, оскільки, на її думку, законних підстав для відмови у реєстрації права власності у відповідача не було.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач явку свого уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, хоча в матеріалах справи наявні докази того, що він належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи.

У письмових запереченнях зіслався на те, що згідно матеріалів реєстраційної справи в реєстрі прав власності на нерухоме майно жодних прав на спірну квартиру не зареєстровано, як і не встановлено факту переходу права власності на дане майно до будь-якого суб'єкта. Надана позивачем в якості правовстановлюючого документу ухвала Октябрського районного суду м. Полтави від 29.01.2010 р. про визнання та затвердження мирової угоди не дає змоги встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам чинного законодавства.

Третя особа явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду справи.

За таких обставин суд вважає за можливе провести розгляд справи за даною явкою сторін.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази та застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального і процесуального права, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для задоволення позову виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 29.01.2010 р. у цивільній справі №22657/10 за позовом ОСОБА_2 до Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник", арбітражного керуючого ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру, визнано і затверджено мирову угоду, укладену між сторонами 29.09.2009 р., та визнано за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

26.03.2010 р. ОСОБА_2 звернулася до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

28.04.2010 р. реєстратором ПП "Полтавське БТІ "Інвентаризатор" прийнято рішення про відмову в реєстрації з посиланням на п.3.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. №7/5.

Позивач не погодився з даним рішенням та оскаржив його до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, які склалися між сторонами у даній справі з приводу набуття права власності на нерухоме майно та здійснення реєстрації речових прав врегульовані нормами Конституції України, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 р. №1952-IV (далі - Закон №1952-IV) та Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. №7/5, з наступними змінами та доповненнями (далі - Тимчасове положення).

Так, згідно зі статтею 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що є єдиною державною інформаційною системою, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Відповідно до положень пункту 1.3 Тимчасового положення державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Пунктом 1.6 Тимчасового положення встановлено, що реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.

Статтею 19 Закону №1952-IV передбачено підстави реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, серед яких таким вказано рішення суду.

Згідно з пунктом 2.1 Тимчасового положення, для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи (додаток 1), їх копії (нотаріально засвідчені), а також інші документи, що визначені цим Положенням.

Частиною ж 11 Додатку №1 до пункту 2.1 Тимчасового положення ухвалу суду про затвердження (визнання) мирової угоди віднесено до правовстановлювальних документів.

У запереченнях на позов відповідач стверджує, що згідно з матеріалами реєстраційної справи право власності на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно, а також не встановлено факту переходу права власності на вказану квартиру до будь-якого суб'єкта. Тому застосуванню підлягають положення ст. 331 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що коли право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту реєстрації.

Проте, суд не погоджується з даним твердженням, виходячи з наступного.

Приписами ст. 376 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі визнання права власності на майно судом, єдиним можливим документом, що підтверджує виникнення права власності на новостворене майно, є рішення суду. При цьому документи, що підтверджують прийняття нерухомого майна до експлуатації, не вимагаються.

Як вбачається зі змісту ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 29.01.2010 р., яка набрала законної сили 03.02.2010 р., судом визнано та затверджено мирову угоду, укладену 29.09.2009 р., згідно якої за ОСОБА_2 визнано право власності на нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлені ці обставини.

Крім того, статтею 8 Конституції України передбачено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 9 Конституції України закріплено, що суд вирішує справи на підставі Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Тобто, правило про обов'язковість судових рішень, закріплене Конституцією та законодавством України, має пріоритет над приписами підзаконного нормативно-правового акту, яким в даному випадку є Тимчасове положення.

Суд зазначає, що у відповідності до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України основною засадою судочинства є обов'язковість рішення суду.

Згідно статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Судом критично оцінюється твердження відповідача відносно того, що з поданих позивачем для реєстрації документів неможливо встановити відповідність наданих документів вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 3.5 Тимчасового положення реєстрації підлягають виключно заявлені права за умови їх відповідності чинному законодавству України і пред'явленим правовстановлювальним документам. Забороняється тлумачення прав реєстратором або самостійне внесення ним змін до відомостей про заявлені права власності.

Таким чином, відповідач при винесенні рішення про відмову в реєстрації в порушення вимог пункту 3.5 Тимчасового положення самостійно розтлумачив права, визнані судовим рішенням за ОСОБА_2, оскільки у резолютивній частині судового рішення за позивачем визнано право власності на нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Стаття 24 Закону №1952-IV містить вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у державній реєстрації права, а саме:

- заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;

- об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав;

- із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;

- подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;

- заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;

- заявлене право вже зареєстровано.

Додаткові підстави, за наявності яких може бути відмовлено у реєстрації прав на нерухоме майно, передбачені пунктом 3.3 Тимчасового положення, а саме:

- заявлене право не є таким, що підлягає реєстрації відповідно до цього Положення;

- об'єкт нерухомого майна розташований на території, реєстрацію прав власності на якій здійснює інше БТІ;

- із заявою про реєстрацію прав власності на нерухоме майно звернулась особа, яка не може бути заявником відповідно до цього Положення;

- подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства;

- заявлене право вже зареєстроване;

- не проведено інвентаризаційних робіт або вони проведені не тим БТІ, яке здійснює реєстрацію прав власності на нерухоме майно;

- право власності на нерухоме майно виникло на підставі договорів відчуження, за наявності інформації про накладення арешту на відчуження об'єктів нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна;

- право власності на нерухоме майно, що перебуває у податковій заставі, виникло без дотримання встановленого порядку відчуження;

- відчуження нерухомого майна відбулося без отримання витягу з Реєстру прав або строк його дії закінчився;

- при укладенні угод між юридичними особами, які нотаріально не посвідчені, не надано правовстановлювальний документ попереднього власника.

Судом не встановлено наявності жодної з підстав, передбачених статтею 24 Закону №1952-IV чи пунктом 3.3 Тимчасового положення, які б надавали право відповідачу відмовити у державній реєстрації нерухомого майна.

Беручи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що відмова в реєстрації права власності з підстав, наведених у рішенні реєстратора про відмову в реєстрації від 28.04.2010 р. була незаконною.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Частина 1 статті 71 зазначеного Кодексу закріплює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються їївимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на приведені обставини справи та відсутність передбачених законом підстав для винесення відповідачем оскаржуваного рішення про відмову у реєстрації, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Отже, понесені позивачем витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 3,40 грн. підлягають стягненню на його користь.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до приватного підприємства "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор", третя особа: керуючий санації Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник" - арбітражний керуючий ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати незаконним Рішення реєстратора про відмову в реєстрації від 28.04.2010 р. приватного підприємства "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" щодо відмови ОСОБА_2 в реєстрації права власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов'язати приватне підприємство "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" (пров. Піонерський, 4, м. Полтава, код ЄДРПОУ 03351705) здійснити реєстрацію права власності на нерухоме майно - на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10 - денний строк з дня її проголошення, а у разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови апеляційної скарги з одночасною подачею її копії до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення встановленого строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 29 вересня 2010 року.

СуддяЄ.Б. Супрун