Рішення № 114067050, 09.10.2023, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/17551/23

Провадження № 2/127/2143/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2023 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі судді Шаміної Ю.А., розглянувши у в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Дія-Актив», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський Олександр Віталійович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника адвоката Пунько І.В. звернувся до суду з даним позовом. Свої позовні вимоги мотивував тим, що 26.11.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №41665, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юридична компанія «Дія-Актив» заборгованості за кредитним договором №UP0362937 від 15.02.2020, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Юридична компанія «Дія-Актив». На підставі зазначеного виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Турським О. В. 13.12.2021 відкрито виконавче провадження. Позивач зазначає, що виконавчий напис вчинений з порушенням умов вчинення виконавчих написів нотаріусами, в період часу, коли законодавством не була передбачена можливість вчинення виконавчого напису на підставі кредитного договору, укладеного в простій письмовій формі, а також зазначає, що сума заборгованості, яка вказана у виконавчому написі не є безспірною, також вказує, що стороною кредитного договору, на підставі якого вчинено виконавчий напис, є ТОВ «Укрпозика», тому ставить під сумнів правонаступництво відповідача щодо правовідносин даного кредиту. Зауважує, що будь-яких договорів з відповідачем позивач не укладав. Крім того зазначає, що він не отримав жодної вимоги про усунення порушення виконання зобов`язань. За таких обставин просить визнати вказаний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню та стягнути судові витрати.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20.06.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб, до участі у справі залучено як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бригіду В. О. та приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О. В.

19.07.2023 відповідачем ТОВ «Юридична компанія «Дія-Актив» надано відзив на позовну заяву (вх. №ЕП-13883) в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Свої заперечення мотивував тим, що 15.02.2020 між ОСОБА_1 та ТОВ «ЮК «Дія-Актив» було укладено кредитний договір №UP0362937 у порядку передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію». Що стосується безспірності заборгованості вказав, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999. Вважає, що нотаріус під час вчинення виконавчого напису повинен підтвердити наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, тобто встановити безспірну заборгованість на день вчинення виконавчого напису, а усі інші документи, які стягувач надає нотаріусу разом із заявою про вчинення виконавчого напису є лише формальною ознакою. При цьому у випадку, якщо боржник не погоджується з виконавчим написом нотаріуса, останній має право звернутися до суду з відповідним позовом. Щодо тверджень позивача про визнання незаконною постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.14 постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі 826/2084/14 зазначає, що на день вчинення виконавчого напису нотаріуса розділ перший та другий постанови Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 був чинним та відповідно кредитори у кредитних відносинах мали право вчиняти виконавчі написи нотаріусів у кредитних відносинах на кредитних договорах, які не були нотаріально засвідчені. Крім того, відповідач також вказав про не співмірність та завищений розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу із розміром наданих адвокатом послуг та складністю справи. Зауважив, що надана позивачем копія квитанції на підтвердження оплати наданих послуг згідного договору про надання правничої допомоги не відповідає вимогам первинного бухгалтерського документа відповідно до ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн відшкодуванню не підлягають та мають бути зменшені.

Відповідь на відзив до суду не надходила.

Треті особи своїх пояснень не надали.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Судом установлено, що 26.11.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №41665, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №UP0362937 від 15.02.2020, укладеним ним з ТОВ «Юридична компанія «Дія-Актив», на користь ТОВ «Юридична компанія «Дія-Актив» за період з 16.03.2020 по 23.10.2021 на суму 13440,00 грн, в тому числі: 7000,00 грн прострочена заборгованості за сумою кредиту, 6440,00 грн прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, а також стягнуто 650,00 грн - за вчинення виконавчого напису нотаріусом (а.с. 18).

На підставі цього виконавчого напису 13.12.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Турським О. В. відкрито виконавче провадження №67869905, в межах якого 23.08.2022 було також винесено постанову про арешт коштів боржника (а.с. 15, 16).

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону «Про нотаріат»).

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.

З моменту прийняття цієї постанови і до 10 грудня 2014 року була чинною редакція Переліку, згідно якої стягнення кредитної заборгованості на підставі виконавчих написів було можливе тільки за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також звернення стягнення на заставлене майно.

10 грудня 2014 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», якою, зокрема, Перелік був доповнений новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», яким створено можливість вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису за кредитним договором, за яким боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначення заборгованості.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі №826/20084/14 про визнання нечинним і скасування п. 1 та п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 визнано незаконним та нечинним, зокрема розділ «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», а відтак Перелік діє в попередній редакції, яка не передбачала можливості вчинення виконавчого напису нотаріуса на нотаріально не посвідченому кредитному договорі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі № 826/20084/14 залишено без змін.

Отже, оскільки у судовому порядку вказану вище постанову від 26 листопада 2014 року № 662 визнано незаконною та не чинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Даний висновок відповідає правовому висновку, висловленому Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2021 року в справі №910/10374/17.

Враховуючи вказане, заперечення відповідача щодо неправомірності постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі №826/20084/14 є безпідставними.

Тобто, виконавчий напис було вчинено 26.11.2021, в період часу, коли законодавством не була передбачена можливість вчинення виконавчого напису на підставі кредитного договору, укладеного в простій письмовій формі, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі № 826/20084/14.

Укладений кредитний договір №UP0362937 від 15.02.2020, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Щодо безспірності суми заборгованості, то суд звертає увагу, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

За змістом статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Саме такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року №6-887цс17, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18), постановах Верховного Суду, зокрема від 14 березня 2019 року у справі №201/13708/16-ц (провадження № 61-25811св18), від 31 січня 2018 року у справі №285/2975/16 (провадження № 61-31641св18), які відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України повинні враховуватись при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Позивач заперечує вказану заборгованість. Разом з тим, матеріали справи не містять повного обсягу копій документів, на підставі яких було вчинено виконавчий напис, що позбавило можливостей перевірити безспірність заборгованості за кредитним договором.

Відносно обставини, які позивач вказував у позовній заяві, зокрема щодо не направлення на його адресу вимоги, то з матеріалів справи неможливо однозначно встановити її наявність або відсутність. Відповідач же в спростування доводів позивача доказів не надав.

Слід відмітити, що відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінний від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо він є відмінним, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти стягненню на кошти боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).

Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

Позивач стверджує про неотримання ним такого повідомлення. Наразі матеріали справи не містять доказів, які б спростовували вказане твердження, відповідач доказів щодо цього суду не надав, що в свою чергу свідчить про порушення вимоги закону щодо належного повідомлення про усунення порушень за зобов`язанням.

Серед іншого позивач у позовній заві ставить під сумнів правонаступництво відповідача щодо правовідносин даного кредитного договору, однак з матеріалів справи неможливо однозначно встановити її наявність або відсутність.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу, то суд враховує, що ч. 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу віднесені саме до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата ), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом з тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ст. 137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу мають бути дійсними (реальними), необхідними, а їх розмір розумним з огляду на складність справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини наведеної, зокрема, у пункті 95 рішення від 26.02.2015у справі «Баришевський проти України», пункті 80 рішення від 12.10.2006у справі «Двойних проти України», пункті 88 рішення від 30.03.2004у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23.01.2014у справі «East|WestAlianceLimited» проти України», заява № 19336/04), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 в справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд повинен оцінити витрати сторони у справі на оплату правничої допомоги у сукупності з критеріями, на які звертає увагу Європейський суд з прав людини, ураховуючи реальні обставини їх понесення та необхідності таких трат. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 в справі №925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.12.2020 в справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/ 16-ц.

Як слідує з матеріалів цієї цивільної справи позивач в підтвердження витрат на правничу допомогу надав договір №б/н про надання правової допомоги від 02.06.2023, додаткову угоду №2 до договору про надання правової допомоги №б/н від 02.06.2023, квитанцію №2 від 13.06.2023 на суму 8000,00 грн.

За змістом додаткової угоди №2 до договору про надання правової допомоги №б/н від 02.06.2023 розмір винагороди визначений у договорі у вигляді фіксованої суми.

При визначенні та розподілі судових витрат суд враховує критерії, визначені положеннями ЦПК України: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При цьому враховує, що із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заявив клопотання про зменшення розміру судових витрат, вказуючи, що вони не відповідають критеріям реальності таких витрат та розумності їх розміру, їх розмір є неспівмірним із складністю справи, наданими адвокатом обсягом послуг, витраченим часом на надання зазначених послуг. Зазначає, що справа не є складною, процесуальні документи є шаблонними, справа не вимагає додаткового вивчення законодавства чи судової практики.

Надаючи оцінку наданим доказам суд зважає, що справа дійсно є незначної складності, в даній категорії спірних правовідносин наявна усталена судова практика, обсяг досліджених доказів є невеликим, справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб, а тому з урахуванням клопотання відповідача про зменшення витрат, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 4000,00 грн витрат на правничу допомогу. Саме такий розмір витрат, на переконання суду, є об`єктивним, співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою у ній.

При цьому слід звернути увагу, що договором визначена фіксована сума гонорару, факт оплати за надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Керуючись Законом України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року за №1172, ст. 10-13, 76-89, 141, 259, 263-265, 279, 352, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 26.11.2021, зареєстрований в реєстрі за №41665, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, про стягнення з ОСОБА_1 накористь Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Юридичнакомпанія «Дія-Актив»заборгованості закредитним договором№UP0362937від 15.02.2020у загальному розмірі 14090,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Дія-Актив» на користь ОСОБА_1 1073,60грн (однатисяча сімдесяттри гривнішістдесят копійок)судового зборута 4000,00 грн (чотири тисячі гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Дія-Актив», код ЄДРПОУ 43024915, місцезнаходження: вул. Сурикова, буд. 3а, м. Київ;

третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, місцезнаходження: просп. Петра Григоренка, буд. 15, прим. 3, м. Київ;

третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський Олександр Віталійович, місцезнаходження: вул. Героїв Крут, буд. 4-В, прим. №47, м. Вінниця, Вінницька область.

Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна