Ухвала суду № 11391064, 16.09.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2169/10/0270 Головуючий у 1-й інстанції: Загороднюк А.Г.,

Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"16" вересня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Костюк Л.О.;

суддів:Ізмайлової Т.Л., Шостака О.О.;

при секретарі:Бундукову С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у м. Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест»до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

В травні 2010 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест» звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, у якій просив визнати протиправними і скасувати рішення про застосування штрафних фінансових санкцій ДПІ у м. Вінниці від 29.01.2010 року № 0000102200, від 26.02.2010 року № 0000102200/1, від 22.03.2010 № 0000102200/2 (а.с. 3-5 том I).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест»до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено повністю, а саме: визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці від 14.05.2010 року № 0000181722/1 (а.с. 62-65 том IV).

Не погоджуючись з прийнятим по справі судовим рішенням, представник ДПІ у м. Вінниці подав заяву про апеляційне оскарження (а.с. 66 том IV) та апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року у справі № 2-а-2169/10/0270 за позовом ТОВ «Барлінек Інвест»до ДПІ у м. Вінниці про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці № 0000181722/1 від 14.05.2010 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, мотивуючи тим, що постанова суду є необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права та такою, що містить певні висновки, які не відповідають обставинам справи (а.с. 67-72 том IV).

Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, зміст судового рішення і апеляційної скарги та, перевіривши доводи апеляції наявними у матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у м. Вінниці було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Барлінек Інвест»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.09.2009 року.

За результатами перевірки було складено Акт № 8/2310/34004579 від 15.01.2010 року.

У вказаному Акті були зазначені наступні порушення податкового законодавства, а саме: підпункту «е»підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме не оподатковано податком з доходів фізичних осіб вартості послуг за проживання в готелях резидентів та нерезидентів, за яких підприємство оплачувало проживання, в сумі 161693,50 грн., в т.ч. нерезиденти в сумі 103800 грн. та за резидентів в сумі 57893,16 грн., підпункту «г»підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, а саме не оподатковано податком з доходів фізичних осіб вартості послуг за проживання в готелях працівників підприємства (резидентів та нерезидентів), яким підприємство відшкодовувало витрати по авансових звітах, наданих до бухгалтерії підприємства в сумі 70548,34 грн., по яким не оформлено наказів про відрядження та посвідчень про відрядження, пункту 7.3 статті 7 цього Закону, а саме заниження ставки податку об'єкта оподаткування, нарахованого на користь нерезидентам.

На підставі Акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення №0000021722/0 від 29.01.2010 року, яким нарахував позивачу податок з доходів найманих працівників в розмірі 1254 957 грн., в т.ч. 418 319 грн. за основним платежем та 836 638 грн. за штрафною (фінансовою) санкцією.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач 08.02.2010 року подав відповідачу скаргу про перегляд зазначеного податкового повідомлення-рішення.

Рішенням № 83/10/25-09/7 від 01.04.2010 року відповідач залишив без змін зазначене податкове повідомлення-рішення.

Однак, рішенням № 6319/25-09/7 від 11.05.2010 року внесені зміни до рішення ДШ у м. Вінниці № 83/10/25-09/7 від 01.04.2010 року і скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000021722/0 від 29.01.2010 року в частині 348 149 грн. податку з доходів найманих працівників і 696 298 грн. застосованої штрафної санкції.

На підставі цього рішення ДПІ у м. Вінниці надіслала позивачу податкове повідомлення-рішення № 0000181722/1 від 14.05.2010 року, яким визначила податкове зобовязання з податку з доходів найманих працівників в розмірі 210 510 грн., в т.ч. 70 170 грн. за основним платежем та 140 340 грн. за штрафною (фінансовою) санкцією.

Згідно абзацу 2 Загальних положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України №218/2658 31.03.1998 року, службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний пересувний характер, не вважаються відрядженнями.

Відповідно до підпункту «а»підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до складу загального місячного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо, а саме у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач оплачував проживання або відшкодовував вартість проживання в готелях своїм працівникам в зв'язку з виконанням ними своїх трудових функцій, а тому ці суми не повинні бути об'єктом оподаткування.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, який вважає, що відповідач під час перевірки та прийнятті рішення неповно з'ясував обставини не прийняв до уваги документів, які вказували на роз'їзний характер виконання трудових обов'язків, а тому безпідставно нарахував податок з доходів фізичних осіб та штрафну (фінансову) санкцію по оплаті вартості проживання або відшкодування вартості проживання в готелях працівників позивача.

Як встановлено судом першої інстанції, при визначені об'єкту оподаткування відповідач застосовував коефіцієнт, передбачений пунктом 3.4 статті 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»як для нарахування доходів у будь-яких не грошових формах, а саме коефіцієнт 1,176471 для резидентів та коефіцієнт 1,428571 для нерезидентів.

Однак, згідно з Законом України «Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні», нарахування є одним із основних принципів бухгалтерського обліку, який передбачає відображення в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності працедавця в момент їх виникнення доходів найманих працівників та витрат підприємств на оплату праці. При цьому підприємства ведуть бухгалтерський облік у грошовій одиниці України.

В даному випадку оплата вартості проживання працівників в готелях та відшкодування витрат на таке проживання здійснювались позивачем у грошовій формі, а тому відсутні підстави для застосування такого коефіцієнта.

Зазначене підтверджується також податковими роз'яснення Державної податкової адміністрації України №10655/6/17-3116 від 04.11.2005 року та №663/4/17-3110 від 23.12.2005 року.

Отже, відповідач неправомірно застосував зазначений коефіцієнт до об'єкту оподаткування, чим штучно збільшив його розмір.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який вважає, що відповідач безпідставно застосував ставку податку в розмірі 30 відсотків від об'єкту оподаткування для нерезидентів, які є громадянами Польщі.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми такого міжнародного договору стосовно суб'єктів, які підпадають під його дію.

Відповідно до ст. 25 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податковий ухилень громадяни Договірних Держав не будуть підлягати в другій Договірній Державі будь-якому оподаткуванню або пов'язаному з ним зобов'язанню, яке є іншим або більш обтяжливим, ніж оподаткування і пов'язане з ним зобов'язання, яким піддаються або можуть піддатися громадяни цієї другої Держави за тих же обставин.

Отже, доходи громадян Польщі, отримані ними в Україні, не можуть підлягати оподаткуванню за ставками, більшими ніж ставка відповідного податку, встановлена для громадян України.

А тому їх доходи мають оподатковуватись податком з доходів фізичних осіб так само, як і доходи громадян України, тобто в даному випадку за ставкою 15 відсотків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В звязку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та обєктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що Вінницький окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

На підставі викладеного та, керуючись ст. ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у м. Вінниці залишити без задоволення, постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 22 вересня 2010 року.

Головуючий суддяЛ.О. Костюк

Судді:Т.Л. Ізмайлова

О.О. Шостак