Ухвала суду № 1138249, 11.09.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД  УКРАЇНИ

01010 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

11.09.2007№К-17575/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого), БившевоїЛ.І.,  БрайкаА.І.,  Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.

при секретарі: МіненкоО.М.

за участі представників позивача: СербінськоїХ.М., СташкаР.В., ТимківН.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Калузької об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Господарського суду Івано-Франківської області від14.12.2005 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від14.03.2006 посправі№А-8/147

за позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю “Добробуд”

до                               Калузької об’єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області

про                 визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від26.08.2005 №275-23/1-22176165-2009/2 по проведеній документальній перевірці дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ«Добробуд» за період з 01.10.2001 по 30.09.2004.

Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від14.12.2005 залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від14.03.2006 по справі№А-8/147 про визнання нечинним податково повідомлення-рішення від26.08.2005 №275-23/1-22176165-2009/2 в частині визначення податкового зобов'язання з ПДВ на суму 6183,86грн. та застосованих штрафних санкцій розмірі 23984,43грн., за заниження позивачем податкового зобов’язання з ПДВ в зв’язку невключенням до бази оподаткування сум передоплати, безпідставне віднесення податкового кредиту сум ПДВ: по неналежно оформлених накладних, по витратах мобільний зв’язок, який не пов’язаний з господарською діяльністю підприємства ПДВ, яке не підтверджується податковими накладними – позов задоволено частково.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що матеріалами справи спростовується висновок ДПІ про невключення позивачем сум передоплати до податкове зобов’язання з ПДВ, відсутність податкових накладних на суму ПДВ в розмірі 2740грн. безпідставність віднесення до податкового кредиту ПДВ з витрат, понесених на мобільний зв’язок. Судом також зазначено, що ДПІ безпідставно визначено позивачу податкове зобов'язання з ПДВ по неналежно оформлених накладних, оскільки податкове повідомлення-рішення від26.08.2005 №275-23/1-22176165-2009/2 прийнято за результатами повторної перевірки, під час якої позивачем надано відновлені податкові накладні, оформлені у відповідності з вимогами п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В частині донарахування решти суми податкового зобов’язання ПДВ в сумі 709,14грн. та 354,57грн. штрафних санкцій згідно податкові повідомлення-рішення від26.08.2005№275-23/1-22176165-2009/2, суд в задоволені позовних вимог відмовив з тих підстав, що витрати віднесені позивачем до валових витрат не пов’язаних з господарською діяльністю підприємства, а тому, відповідно включенню до валових витрат та податкового кредиту не підлягають.

Колегія суддів апеляційного господарського суду підтримала позицію господарського суду першої інстанції повністю.

При цьому судами встановлено, що підставою прийняття податкового повідомлення рішення від26.08.2005 №275-23/1-22176165-2009/2, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з ПДВ в сумі 6893грн. основного платежу та 24339грн. штрафних санкцій, є зафіксований в акті перевірки №31/23-1/22176165 від 18.05.2005 факт заниження податкового зобов’язання з ПДВ на 19976грн. в зв’язку із невключенням до бази оподаткування сум передоплати.

Крім цього, в акті перевірки №31/23-1/22176165 від18.05.2005 зафіксовано завищення позивачем суми податкового кредиту на 18789грн. в зв’язку з відсутністю реквізитів в податкових накладних опису товарів (робіт, послуг) та їх кількості) та завищення суми податкового кредиту на 3031грн., в зв’язку з віднесенням до податкового кредиту суми податку по витратах, не пов’язаних з господарською діяльністю; завищення суми податкового кредиту на 2740грн. в зв’язку з непідтвердженням податковими накладними, а також завищення позивачем суми податкового зобов’язання по ПДВ на 37643грн.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач (далі–ДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Івано-Франківської області від14.12.2005 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від14.03.2006 посправі№А-8/147 а справу направити на новий розгляд. Скаржник послався на порушення судами норм п.п.7.2.1 та п.п.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.6 Порядку ведення книги обліку придбання товарів (робіт, послуг), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.061997 за №233/2037.

Скарга обґрунтована тим, що мова йде про формування податкового кредиту, а не податкового зобов'язання.

Також скаржник вважає неправомірним визначення суму податкового кредиту, що не підтверджена податковими накладними шляхом аналізу та порівняння книги придбання та задекларованих даних у Деклараціях по ПДВ.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу в якому зазначив про те, що відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» до податкового кредиту було включено витрати по сплаті ПДВ, що підтверджені податковими накладними.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї, пояснення представників позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України від03.04.1997 №168 «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла на період здійснення господарських операцій), датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, ще сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в раз поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в кас платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робі (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг платником податку.

І як обґрунтовано встановлено судами у випадку проведення передоплати, така сума підлягає включенню до податкового зобов’язання в податковому періоді, коли така передоплата проведена. Даний висновок зроблений на підставі даних «Головної книги», відомостей по рахунках 36,31,70,63 про включення позивачем сум передоплати до податкового зобов’язання з ПДВ.

Також при вирішення даного спору судами правомірно застосовано норму пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» за якою не дозволяється включення до складу податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). Відповідно податкова накладна має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Крім цього, недоліки форми в заповненні податкових накладних, носять оціночний характер при умові, якщо у них внесені всі необхідні дані (реквізити), а внесення неповних даних щодо детального опису товарів (робіт, послуг) не тягнуть собою висновку щодо їх недійсності.

При цьому необхідно зазначити, що в процесі апеляційного провадження позивачем на вимогу суду представлено податкові накладні (а.с.2-233. т.2), які були предметом первинної перевірки, і на підставі яких позивач дані суми відніс до податкового кредиту, з огляду яких та оцінки, апеляційний суд прийшов до висновку про відповідність їх п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки ці накладні містять усі необхідні реквізити передбачені зазначеною нормо.

А тому, з врахуванням оцінки всіх доказів, і можливість ідентифікації контрагентів позивача, про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати ПДВ і відповідних сум, суд апеляційної інстанції правомірно пришов до висновку про дотримання позивачем порядку встановленого п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» по спірних податкових накладних і прийшов до вірного висновку щодо правомірного віднесення до податкового кредиту 18789грн.

При цьому розглядаючи даний спір необхідно врахувати, що наявними в матеріалах справи доказами, а саме товарно-транспортними накладні банківськими документами про проведення розрахунків по кожній податковій накладній судами підтверджується факт здійснення позивачем зазначених господарських операцій.

Щодо завищення позивачем суми податкового кредиту на 3031грн. в зв’язку з віднесенням до податкового кредиту суми податку по витратах, не пов’язаних з господарською діяльністю, то відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

А відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України від28.12.1994 №334 в редакції від22.05.1997 №283 «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті. Тобто згідно з п.п.5.3.9 п5.3 ст.5 цього Закону - не належать до складу валових витрат будь - які виграти, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином судами першої та апеляційної інстанції правильно встановлено підставність віднесення позивачем ПДВ з вартості послуг мобільного зв’язку до податкового кредиту, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, з яких вбачається, що розмови здійснювалися на об’єктах, в яких позивачем проводились будівельні роботи і за своєю формою ці документи відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Щодо витрат на проведення заходів та купівлі подарунків, тощо, то вони дійсно не відповідають ознакам господарської діяльності, наведеної в п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому включенню до валових витрат та відповідно до податкового кредиту не підлягають, про що правильного висновку дійшли суди.

Щодо непідтвердження податкового кредиту на суму 2740грн. податковими накладними судами правильно встановлено, що зазначена сума ПДВ розраховувалась при виконанні будівельно-монтажних робіт на бюджетних об'єктах Івано-Франківської області, які отримувались на протязі місяця, а тому продавець виписував накладну і податкову накладну при одержанні всіх матеріалів, і тому при складанні декларації по ПДВ на 20 число кожного місяця були відсутні податкові накладні і з цих підстав не включено в податковий кредит ті податкові накладні, яких не було в наявності. Податкові накладні, які поступали після складання декларації про ІІДВ включались до податкового кредиту в наступному місяці.

Виходячи із зазначеного, суд касаційної інстанції погоджується із обґрунтуванням своєї позиції судами першої та апеляційної інстанцій, які дійшли вичерпних юридичних висновків про безпідставність донарахування позивачу ПДВ на суму 6183,86грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 23984,43грн., а тому податкове повідомлення-рішення від26.08.2005 №275-23/1-22176165-2009/2 в цій частині визнано недійсним, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено правомірно. Тому постанова Господарського суду Івано-Франківської області від14.12.2005 та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від14.03.2006 посправі№А-8/147 належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають нормам матеріального права та вимогам процесуального закону і не підлягають скасуванню.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Калузької об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Івано-Франківської області від14.12.2005 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від14.03.2006 посправі№А-8/147 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст.237-239 КАС України.

Головуючий                                                            О.В.Карась

Судді                                                                         Л.І.Бившева

                                                                                  А.І.Брайко

                                                                                  Г.К.Голубєва

                                                                                  А.О.Рибченко