Ухвала суду № 11381824, 14.09.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" вересня 2010 р. м. КиївК-4219/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів:Бившевої Л.І.

Брайка А.І.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання:Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Тернопільської області від 13 липня 2007 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2008 року

у справі № 6/24-302 (8а/269-2986)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Юран-Тернопіль»

до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

ТОВ Фірма «Юран-Тернопіль»звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської ОДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000242309/0/40230 від 04 липня 2006 року та № 0000232309/0/40231 від 04 липня 2006 року

Позовні вимоги вмотивовані тим, що визначення ТОВ Фірмі «Юран-Тернопіль»зобовязання з податку на додану вартість та податку на прибуток не ґрунтується на нормах податкового законодавства.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 13 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2008 року, позов задоволено. Визнані нечинними податкові повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ № 0000242309/0/40230 від 04 липня 2006 року та № 0000232309/0/40231 від 04 липня 2006 року.

Не погоджуючись зі вказаними судовими рішеннями, Тернопільська ОДПІ оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції з мотивів порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Тернопільською ОДПІ проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ Фірми «Юран-Тернопіль»з питань взаємовідносин з ТОВ «Західенерго»та ПП «Украгроресурси»за період з 01 січня 2004 року по 31 жовтня 2005 року, за результатами якої складено акт від 26 червня 2006 року № 12519/23-10/21168494.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000242309/0/40230 від 04 липня 2006 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 509925,00 грн. (основний платіж 339950,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 169975,00 грн.), та № 0000232309/0/40231 від 04 липня 2006 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у розмірі 637200,00 грн. (основний платіж 424800,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 212400,00 грн.).

Перевіркою встановлено, що позивачем були укладені договори на поставку товарно-матеріальних цінностей № 07/05/04 від 07 травня 2004 року з ТОВ «Західенерго»на загальну суму 1703401,20 грн., у т.ч. ПДВ 289350,00 грн., та № 01/01/04 від 12 січня 2004 року з ПП «Украгроресурси»на загальну суму 336000,00 грн., в т.ч. ПДВ 56000,00 грн.

За наслідками господарських операцій позивачем отримані податкові накладні. Розрахунки здійснені в повному обсязі шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів.

В свою чергу, перевіркою встановлено відсутність у позивача товарно-транспортних накладних та дорожніх листів на перевезення вантажів, які підтверджували б факт перевезення товарно-матеріальних цінностей за указаними угодами.

Крім того, встановлено відсутність придбання контрагентами ТОВ Фірми «Юран-Тернопіль»зазначених в договорах поставки товарів у інших постачальників, а також відсутність виробничих та складських приміщень у ТОВ «Західенерго»та ПП «Украгроресурси».

У звязку з цим, відповідачем зроблений висновок про безтоварність господарських операцій позивача з даними контрагентами та порушення ним підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі Закон № 334/94-ВР) та пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі Закон № 168/97-ВР).

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що понесення позивачем витрат по зазначеним господарським операціях підтверджується платіжними дорученнями, а віднесення сум з податку на додану вартість до податкового кредиту - належно оформленими податковими накладними. Крім того, жодних претензій з приводу оформлення податкових накладних, крім податкової накладної від 07 лютого 2004 року, з боку відповідача не надходило.

Проте, такий висновок судів попередніх інстанцій є передчасним, оскільки зроблений без зясування всіх обставин справи та без надання належної правової оцінки поясненням податкового органу.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частиною 1 статті 9 Закону України від 01 липня 2004 року № 1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність»(далі Закон № 1955-IV) встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини 13 статті 9 Закону № 1955-IV факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Судами першої та апеляційної інстанцій не було зясовано та встановлено, чи мали операції з реалізації товарно-матеріальних цінностей реальний товарний характер та яким чином перевозився і зберігався товар.

Крім того, судами попередніх інстанцій не досліджено та не перевірено на підставі належних доказів посилання податкового органу на те, що предметом договору, укладеного між позивачем та ПП «Украгроресурси»є, зокрема поліол, який є хімічною сировиною, використовується для виробництва поролону, а тому потребує спеціальних умов транспортування та зберігання.

Також судами не надано належної оцінки доводам відповідача, що дана сировина на території України не виробляється, а імпортер вказаної продукції не мав господарських взаємовідносин а ні з позивачем, а ні з його контрагентами.

Суди повинні були з урахуванням сутності заперечень відповідача проти позову витребувати у позивача докази, які підтверджують віднесення сум ПДВ до податкового кредиту та збільшення сум валових витрат. Якщо сторони у справі таких доказів не надали, або надані докази були недостатніми, то суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобовязаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову зроблено без повного зясування усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суди попередніх інстанцій, не зважаючи на позовну вимогу про скасування спірних податкових повідомлень-рішень, які є індивідуальними актами, задовольняючи позов визнали їх нечинними. Водночас, такий спосіб захисту (визнання акта нечинним), як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.

Скасувати постанову Господарського суду Тернопільської області від 13 липня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2008 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіБившева Л.І.

Брайко А.І.

Карась О.В.

Федоров М.О.

У повному обсязі ухвалу складено 17 вересня 2010 року.