Постанова № 11379865, 24.09.2010, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2010 р. Справа № 29/133-10

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пушай В.І., судді Барбашова С.В., Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача –Агічеєва О.А.

відповідача –Мамаєв С.Г.

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача вх. № 2455Х/3-7 на рішення господарського суду Харківської області від 01.07.10 по справі № 29/133-10

за позовом ВАТ "Харківська книжкова фабрика ім. М.В. Фрунзе" корпоративне підприємство ДАК "Укрвидавполіграфія", м. Харків

до ТОВ "Оберіг", м. Харків

про стягнення 59 998,19 грн. -

встановила:

В червні 2010 р. позивач - ВАТ "Харківська книжкова фабрика ім. М.В.Фрунзе" корпоративне підприємство ДАК "Укрвидавполіграфія", м. Харків звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача - ТОВ "Оберіг", м. Харків 59998,19 грн. заборгованості за векселем серії АА№1542145 від 15.07.2008 р. та судові витрати, з посиланням на те, що він є держателем вказаного векселя а відповідач є його індосантом, і після пред’явлення позивачем цього векселя до платежу заборгованість за ним повністю сплачена не була.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Тихий П.В.) від 01.07.2010 р. по справі № 01.07.2010 р. позов задоволено. З відповідача на користь позивача стягнуто 59998,19грн. за векселем серії АА № 1542145 від 15.07.2008, 599,98 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване з тих підстав, що після пред’явлення позивачем векселя серії АА № 1542145 від 15.07.2008 р. до платежу заборгованість за ним повністю сплачена не була, тоді як відповідач є його індосантом, і є солідарно зобов’язаний перед позивачем як держателем векселя та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення порушив процесуальні права відповідача, а саме, розглянув дану справу за відсутності його представника. Крім того, відповідач також вказує на те, що господарський суд при винесенні рішення не взяв до уваги той факт що про пред’явлення векселя до платежу ні позивач, ні нотаріус який вчиняв протест, не повідомляв відповідача про свій намір витребувати сплати платежу за векселем з останнього; що позивач при зверненні до суду пропустив встановлену ст. 70 «Положення про переказний і простий вексель»позовну давність та ін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи належним чином повідомив відповідач про час та місце її розгляду, проте відповідач не скористався правом щодо надання заперечень та направлення свого представника в судове засідання; що позивач при зверненні до господарського суду не порушував встановленої ст. 70 «Положення про переказний і простий вексель»позовної давності, оскільки ТОВ «Навчальний друк»частково сплативши борг тим самим вчинив дію, яка свідчить про переривання позовної даності та початку його нового відліку та ін.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 15.07.2008 відповідач передав позивачу простий вексель АА № 1542145 (надалі –вексель), виданий ТОВ “Навчальний друк”, вчинивши на ньому індосамент на користь позивача. Термін сплати векселя –за пред’явленням.

Відповідно до статті 16 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі, який запроваджено Конвенцією Ліги Націй від 07.06.1930 до якої Україна приєдналася згідно із Законом від 06.07.1999 № 826-XIV “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі” (надалі –Уніфікований Закон) власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим.

Згідно з актом приймання-передачі векселів від 17.07.2008 на виконання договору надання поліграфічних послуг №344 від 06.08.2007 з урахуванням додаткової угоди №1 від 17.07.2008 відповідач передав, а позивач прийняв простий вексель АА № 1542145 (надалі –вексель), виданий ТОВ “Навчальний друк.

Як свідчить передавальний напис (індосамент) на користь позивача та акт приймання-передачі векселя від 17.07.2008, позивач є його законним держателем.

Відповідно до статті 15 Уніфікованого Закону, відповідач (індосант) відповідає за платіж за векселем.

Матеріали справи свідчать також про те, що 30.09.2008 вексель був пред’явлений до платежу векселедавцеві, ТОВ “Навчальний друк” (код ЄДРПОУ 31342575), та не сплачений за пред’явленням, про що 01.10.2008 року Тимченко Т.В. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу вчинено відповідний протест та у подальшому –виконавчий напис від 01.10.2008 р., зареєстрований в реєстрі за № 5663.

Позивач пред’явив вексель разом із протестом та виконавчим написом до стягнення ДВС в Дергачівському районі м. Харкова. 03.10.08 р. ДВС в Дергачівському районі відкрите виконавче провадження.

Як зазначив позивач, за час проведення виконавчих дій заборгованість за векселем ТОВ “Навчальний друк” сплатило лише частково, а саме 10.04.2010 р. шляхом складання акту заліку зустрічних однорідних вимог сплатило на користь позивача 66893,81 грн. (разом з витратами на нотаріуса) (протокол судового засідання від 20.09.2010 р.).

Решта заборгованості в сумі 59998,19 грн. залишилася не сплаченою.

Постановою від 12.04.2010 виконавче провадження закрито за заявою стягувача.

Позивач з посиланням на встановлене Статтею 47 Уніфікованого Закону солідарне зобов’язання відповідача як індосанта та ТОВ “Навчальний друк” як векселедавця перед ним як векселедержателем звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення залишку заборгованості в сумі 59998,19 грн. за векселем.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що після пред’явлення позивачем векселя серії АА № 1542145 від 15.07.2008 р. до платежу заборгованість за ним повністю сплачена не була, тоді як відповідач є його індосантом, і є солідарно зобов’язаний перед позивачем як держателем векселя та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв’язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 16 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі, який запроваджено Конвенцією Ліги Націй від 07.06.1930 до якої Україна приєдналася згідно із Законом від 06.07.1999 № 826-XIV “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі” (надалі –Уніфікований Закон) власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим.

Статтею 47 Уніфікованого Закону визначено, що всі трасанти, акцептанти, індосанти і особи, які забезпечують авалем платіж за переказним векселем, є солідарно зобов’язаними перед держателем. Держатель має право пред’явити позов до кожної з цих осіб окремо і до всіх разом, при цьому необов’язково додержуючись тієї послідовності, в якій вони зобов’язалися. Пред’явлення позову до однієї із зобов’язаних осіб не перешкоджає пред’явленню позову до інших осіб, навіть якщо вони йдуть після особи, до якої пред’явлено позов.

Уніфікований Закон не вимагає від векселедержателя доведення обставин несплати боргу іншими зобов’язаними особами.

Як свідчить індосамент, вчинений відповідачем на векселі серії АА № 1542145 від 15.07.2008 р. не містить напису “без звороту на себе”, “обіг без витрат” або інших аналогічних застережень про неможливість пред’явлення позову до індосанта.

Відповідно до ч. 1 статті 45 Уніфікованого закону держатель повинен повідомити свого індосанта і трасанта про неакцепт або неплатіж протягом чотирьох робочих днів, наступних за днем протесту. Кожний індосант повинен протягом двох робочих днів, наступних за днем одержання ним повідомлення, сповістити свого індосанта про одержане ним повідомлення із зазначенням найменувань і адрес тих, хто надіслав попередні повідомлення, і так далі послідовно, аж до трасанта. Перебіг вказаних вище строків починається з моменту одержання попереднього повідомлення.

При цьому, відповідно до ч. 6 тієї ж статті особа, яка не надсилає повідомлення протягом вказаного вище строку, не втрачає своїх прав. Вона несе відповідальність за будь-яку шкоду, спричинену внаслідок її необережності, однак розмір відшкодованих збитків не повинен перевищувати суму переказного векселя.

Хоча позивач не надав доказів повідомлення індосанта про протест у неплатежі, він, виходячи з положень ч. 6 ст. 45 Уніфікованого Закону, своїх прав на стягнення не втрачає, при цьому в матеріалах справи відсутні будь-які дані про його необережність та шкоду, яка була завдана відповідачу у зв’язку із неповідомленням йому про протест. Відповідних доказів наявності завдано відповідачу шкоди останній також не надав під час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції.

Крім того, відповідач зазначаючи про пропуск позивачем позовної давності в той же час не заперечує факт наявності зобов’язання щодо сплати за простим векселем № АА № 1542145 з моменту вчинення протесту та виключно протягом позовної давності.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 59998,19грн. за простим векселем № АА № 1542145, в зв’язку з чим, прийняте по даній справі рішення підлягає залишенню без змін.

При цьому, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи відповідача про пропуск позивачем встановленого ст. 70 «Положення про переказний і простий вексель»позовної давності. До таких висновків судова колегія прийшла виходячи з наступного:

Ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Однією з таких вимог є вимоги векселедержателя проти індосантів і проти векселедавця, встановлені Уніфікованим законом та «Положенням про переказний і простий вексель».

Ст. 70 «Положення про переказний і простий вексель»встановлено, що позовні вимоги векселедержателя проти індосантів і проти векселедавця погашаються після закінчення одного року від дня протесту, здійсненого у визначений строк або від дня строку платежу, в разі застереження про оборот без витрат.

Однак, п. 3-4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як свідчать матеріали справи, відповідач під час розгляду даної справи в суді першої інстанції заяви про застосування позовної давності до спірних правовідносин не надавав, в зв’язку з чим, господарський суд правомірно та обґрунтовано розглянув позовні вимоги по суті, та за наслідком їх розгляду виніс певне рішення.

Доводи відповідача стосовно подання ним відповідної заяви до суду апеляційної інстанції є безпідставними, оскільки п. 3 ст. 267 ЦК України надають право на подання заяви виключно до прийняття судом відповідного рішення, тоді як рішення господарським судом на момент звернення відповідача до суду з апеляційною скаргою вже прийнято.

Крім того, текст апеляційної скарги містить виключно доводи відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності, проте не містять будь-яких вимог про його застосування судом до спірних правовідносин.

Посилання відповідача на неможливість звернення до суду першої інстанції з відповідною заявою через неповідомлення його судом про час та місце розгляду справу та, як наслідок, необізнаність відповідача з цього питання також є безпідставними та спростовуються викладеним нижче.

Згідно з статтею 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Відповідно до п. 3.6 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. за № 02-5/289 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Як свідчать матеріали справи, ухвалу про порушення провадження у справі господарський суд надсилав на адресу відповідача, вказану в позовній заяві. Цю ж адресу, як власну, відповідач зазначив при поданні апеляційної скарги. Однак, відповідно до повідомлення відділення пошти, лист з відповідною ухвалою було повернуто поштою на адресу суду «в зв’язку зі сплином терміну зберігання»(а.с. 31-32). Таким чином, відповідач мав можливість, проте з невідомих причин не скористався своїм правом щодо отримання листа з судовою ухвалою. За таких обставин, в судової колегії відсутні підстави вважати, що відповідач не був судом належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Разом з тим, матеріли справи також містять заяву відповідача про відкладення розгляду справи (вих. № 0701/1 від 01.07.2010 р.), факт подання якої останнім свідчить про його обізнаність стосовно розгляду судом даної справи.

Доводи відповідача стосовно подання цієї заяви в той же день, але вже після розгляду судом даної справи спростовуються протоколом судового засідання від 01.07.2010 р., відповідно до якого суд вказану заяву під час розгляду даної справи розглядав, проте відмовив в її задоволенні. Крім того, в судовому засідання від 20.09.2010 р. представник відповідача підтвердив факт обізнаності його про час та місце розгляду справи до початку судового засідання господарського суду 01.07.2010 р.

Посилання відповідача стосовно неможливості прибуття представника на судове засідання з поважних причин також останнім жодним чином не доведені. До того ж, відповідно до п. 3.6 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. за № 02-5/289 Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), чого відповідачем в даному випадку не доведено.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни судового рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. При цьому, відповідач, не надав жодного належного та допустимого доказу того, що господарський суд при винесенні рішення порушив норми процесуального права, які могли б в будь-якому випадку бути підставою для скасування даного рішення.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від 01.07.2010 р. по справі № 29/133-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Повний текст постанови підписано 24.09.10 р.

Головуючий суддя Пушай В.І.

судді Барбашова С.В.

Плужник О.В.