Рішення № 11375407, 19.05.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" травня 2010 р.Справа № 20-22/153-08-3606 За позовом: Прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області та Відкритого акціонерного товариства “Одеський завод “Центроліт”

до відповідачів: 1.Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеський ливарний завод”; 2.Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЕГА ПЛЮС”

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Виконавчого комітету Одеської міської ради

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, свідоцтва про право власності та витребування майна

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

Від прокурора: Іванова - Бажанова Н.В., діюча за посв.№19 від 19.01.2007року.

Від позивача - РВ ФДМУ по Одеській області: Стогнійчук С.О., діючий за дов. №7 від 11.01.2010року.

Від позивача - ВАТ “Одеський завод “Центроліт”: Сазонов Г.Г., голова правління, діючий за посв. №3474.

Від відповідача - ТОВ “Одеський ливарний завод”: не з'явились.

Від відповідача - ТОВ “ВЕГА ПЛЮС”: Шаркова Н.Р., діюча за дов. б/н від 08.04.2010року.

Від третьої особи: не з'явились.

СУТЬ СПОРУ: про зобов'язання передати нежилі будівлі та споруди та повернення коштів

Рішенням господарського суду Одеської області від 07.10.2008 року по справі №22/153-08-3606 у задоволенні позову Прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області та Відкритого акціонерного товариства “Одеський завод “Центроліт” відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2009року апеляційне подання В.о. прокурора Суворовського району м. Одеси задоволено частково, рішення господарського суду Одеської області від 07.10.2008р. у справі №22/153-08-3606 скасовано, позов прокурора Суворовського району м. Одеси задоволено частково, визнано недійсним договір купівлі-продажу будівель та споруд ремонтно-будівельного цеху, розташованого за адресою: м. Одеса, 21 кілометр Старокиївської дороги, 15, загальною площею 1 812,30 кв.м., укладений між ТОВ “Одеський ливарний завод” та ТОВ “ВЕГА ПЛЮС”, у задоволенні позову в частині визнання недійсним свідоцтва на право власності ТОВ “ВЕГА ПЛЮС” на нежилі будівлі та споруди, розташовані у м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги, 15, серія САА №101014 від 11.05.2004р., виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, відмовлено, позов в частині зобов'язання ТОВ “ВЕГА ПЛЮС” передати ВАТ “Одеський завод “Центроліт” нежилі будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги, 15, та зобов'язання ТОВ “Одеський ливарний завод” повернути ТОВ “ВЕГА ПЛЮС” грошові кошти у сумі 199 850 грн., отримані за договором купівлі-продажу від 17.02.2003р., залишено без розгляду.

Залишаючи позов у частині вимоги про передачу ВАТ “Одеський завод “Центроліт” будівель та споруд ремонтно-будівельного цеху без розгляду, апеляційна інстанція зазначила, що оспорюваний договір від 17.02.2003р. був укладений між ТОВ “Одеський ливарний завод” та ТОВ “ВЕГА ПЛЮС”, отже права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто із застосуванням правового механізму встановленого ч. 2 ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону. Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави встановлені ст. 145 Цивільного кодексу.

Відносно позовної вимоги щодо зобов'язання ТОВ “Одеський ливарний завод” повернути ТОВ “ВЕГА ПЛЮС” грошові кошти, отримані по договору купівлі-продажу від 17.02.2003р. судова колегія зазначає, що відповідно до оспорюваного договору сторони узгодили ціну спірного майна у розмірі 199 850 грн. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, в ході проведеної прокуратурою Суворовського району м. Одеси перевірки ТОВ “Одеський ливарний завод” та ТОВ “ВЕГА ПЛЮС” не надали будь-яких фінансових документів, що підтверджують факт передачі грошових коштів по договору від 17.02.2003р.

Таким чином, приймаючи до уваги, що прокурором факт передачі грошових коштів ТОВ “Одеський ливарний завод” ТОВ “ВЕГА ПЛЮС” за договором від 17.02.2003р. документально не підтверджено, суд вказану вимогу щодо повернення ТОВ “Одеський ливарний завод” грошових коштів, отриманих за договором, залишив без розгляду на підставі ст. 81 ГПК України.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.05.2009 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2009 року у справі № 22/153-08-3606 скасовано в частині залишення позовних вимог без розгляду. Справу в цій частині направлено на розгляд до Одеського апеляційного господарського суду. В іншій частині постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2009 року у справі №22/153-08-3606 залишено без змін.

При прийнятті постанови Вищим господарським судом зазначено, що апеляційний суд не звернув уваги, що прокурор в позові обґрунтував вимогу про передачу будівель посиланням на ст.388 ЦК України, ст.145 ЦК УРСР про захист права власності (т.1 а.с.5), та водночас зазначив, що спірне майно підлягає поверненню його законному власнику –ВАТ “Одеський завод “Центроліт”, оскільки вибуло з володіння власника поза його волею. Відтак, зазначена вимога, яку суд апеляційної інстанції помилково не розцінив як віндикаційну (витребування майна з чужого незаконного володіння), потребувала всебічного розгляду господарським судом, а також перевірки підстав, якими прокурор обґрунтовував таку вимогу, зокрема, наявності права власності або іншого юридичного титулу щодо спірного майна у позивача; доведення незаконності володіння чужою річчю невласником; припинення незаконного володіння та повернення витребуваного майна власнику або іншому титульному володільцю. Натомість, апеляційний господарський суд ухилився від її розгляду, зазначивши, що вимога про повернення майна заявлена прокурором в силу визнання договору недійсним. Крім того, апеляційному суду при новому розгляді слід дати оцінку тому, чи є вимога щодо повернення ТОВ “Одеський ливарний завод” грошових коштів такою, що заявлена на захист інтересів держави.

При новому розгляді справи Одеським апеляційним судом (постанова від 17.11.2009року) рішення господарського суду Одеської області від 07.10.2008 року по справі №22/153-08-3606 залишено без змін, а апеляційне подання без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.02.2010року касаційне подання заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2009 року у справі №22/153-08-3606 задоволено частково, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2009 року у справі №22/153-08-3606 скасовано.

Скасовуючи постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2009р., касаційна інстанція зазначила, що залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, яким в позові прокурора було відмовлено повністю, суд апеляційної інстанції: по-перше, перевищив надані законом повноваження, оскільки фактично залишив без змін в повному обсязі рішення, в тому числі і в тій частині, в якій воно вже було скасовано внаслідок апеляційного перегляду, і постанова апеляційного суду набула чинності за виключенням залишення без розгляду вищенаведених позовних вимог; по-друге, дійшов неправомірних висновків, що є підставою для скасування постанови з огляду на таке.

Висновок апеляційного суду про ненадання прокурором та РВ ФДМ України доказів права власності ВАТ “Одеський завод “Центроліт” на майно, яке є предметом спору, зроблені без оцінки встановлених судом обставин в даній справі щодо належності останнього саме ВАТ “Одеський завод “Центроліт” та з порушенням правила ст.35 ГПК України щодо преюдиціальності фактів, встановлених рішенням господарського суду у справі, в якій приймають участь ті самі сторони, оскільки в справі №15/61-05-1835 приймали участь ті самі сторони, що і в даній справі, і в цій справі достеменно встановлено, що належним власником майна, частина якого є предметом спору в даній справі, є ВАТ “Одеський завод “Центроліт” (т.1 а.с.63).

Висновок про недоведення на момент розгляду даного спору передачі ВАТ “Одеський завод “Центроліт” в процесі приватизації нежилих будівель та споруд, що складаються з основного корпусу літ “А”, цехів літ “А1”, “А2”, складу літ “Б” прохідної літ “В”, трансформаторної підстанції літ “Г”, загальною площею 1812,2 кв. м., входження перелічених в позові будівель та споруд до цілісного майнового комплексу ВАТ “Одеський завод “Центроліт” і їх тотожності зазначеним в договорі від 17.02.2003 року об’єктам зроблений без оцінки даних наказу ФДМ України від 24.02.1998 року № 2-САТ та додатку до нього, які неправомірно залишені судом без оцінки з посиланням на неналежність наведених доказів.

Оскільки РВ ФДМ України згідно довідки незалежного реєстратора ТОВ “Квадро” за вих. № 39-06-06 від 29.06.2006 року належить 69,91% акцій ВАТ “Одеський завод “Центроліт”, воно (РВ ФДМ України) є органом управління корпоративними правами держави, тому прокурор мав право звернутись до суду за захистом майнових інтересів держави у спосіб витребування із незаконного володіння ТОВ “ВЕГА ПЛЮС” належного ВАТ “Одеський завод “Центроліт”, учасником якого є держава, спірного нерухомого майна.

З урахуванням викладеного, рішення господарського суду Одеської області від 07.10.2008 року у справі №22/153-08-3606 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо повернення майна та повернення грошових коштів, і в цій частині справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Згідно з резолюцією в.о. голови господарського суду Одеської області справу №22/153-08-3606 в цій частині передано на новий розгляд судді господарського суду Одеської області Щавинській Ю.М., у зв'язку з чим ухвалою від 24.02.2010р. справу №22/153-08-3606 в частині позовних вимог про зобов'язання ТОВ “ВЕГА ПЛЮС” передати ВАТ “Одеський завод “Центроліт” нежилі будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги, 15, та зобов'язання ТОВ “Одеський ливарний завод” повернути ТОВ “ВЕГА ПЛЮС” грошові кошти у сумі 199 850 грн., отримані за договором купівлі-продажу від 17.02.2003р., прийнято до провадження.

При новому розгляді справи в частині вказаних вимог прокурор заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, надавши на вимогу суду інформацію БТІ стосовно спірних будівель та споруд, а також документи із архівної справи БТІ.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор послався на те, що згідно до п.1.2 договору від 17.02.2003р., визнаного судом недійсним, об’єкти, що відчужуються, належить продавцю на праві власності у складі цілісного майнового комплексу, що підтверджується рішенням господарського суду Одеської області від 17.09.2002р. по справі № 17-6-40/02-7276.

При цьому, вказаним рішенням позовні вимоги ТОВ „Одеський ливарний завод” до ДП „П.С.Ц. Трейдінг ХандельсгезмбХ” про визнання права власності на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги, що належить позивачу на підставі укладеного між ним і відповідачем договору купівлі-продажу № 1/ЛЗ від 31.12.2001р., та зобов’язання відповідача виконати умови зазначеного договору щодо передачі правовстановлюючих документів на вказаний об’єкт, задоволено частково з визнанням за ТОВ „Одеський ливарний завод” права власності на зазначений цілісний майновий комплекс, в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.03.2005 року у справі №17-6-40/02-7276, залишеною без змін Верховним судом України, встановлено незаконність набуття права власності ТОВ “Одеський ливарний завод” на цілісний майновий комплекс, розташований у м. Одеса по 21км Старокиївської дороги, до складу якого входили споруди та будівлі ремонтно-будівельного цеху, та скасовано рішення господарського суду від 17.09.2002 року з одночасним визнанням недійсним договору від 31.12.2001р., укладеного між ТОВ „Одеський ливарний завод” та ДП „П.С.Ц. Трейдінг ХандельсгезмбХ”.

Таким чином, прокурор вважає, що майно, продане на користь ТОВ „Вега плюс” є частиною майна, зазначеного у переліку, що увійшло до статутного фонду ВАТ „Одеський завод „Центроліт”, яке має бути витребувано у ТОВ „Вега плюс” згідно до ст.388 ЦК України та ст.145 ЦК України 1963 року.

Що стосується вимоги про повернення коштів, вказану вимогу прокурор вважає логічним продовженням віндикаційної вимоги.

Позивачі Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області та ВАТ “Одеський завод “Центроліт” при новому розгляді справи письмових пояснень на позовні вимоги не надали, пояснюючи, що повністю підтримуються пояснення, які надавалися при попередньому розгляді справи, та просять суд позовні вимоги прокуратури задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ТОВ „Вега плюс” надав суду відзив на позов, в якому проти задоволення заявлених позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що спірні споруди, які, як вважають позивачі, були придбані у ТОВ „Одеський ливарний завод” на підставі договору від 17.02.2003р., 1.10.2010р. (2009р.) вже повернуті ВАТ „Одеський завод „Центроліт” згідно з актом державного виконавця від 1.10.2009р., а будівлі та споруди, розташовані за адресою м. Одеса, 21 км Старокиївської дороги, 15, є самовільними. Щодо вимоги про повернення коштів, відповідач вважає її такою, що не заявлена в інтересах держави.

Відповідач ТОВ „Одеський ливарний завод” у судові засідання не з’явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином шляхом надсилання судових ухвал за юридичною адресою, яка не змінювалася, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру (т.4 а.с.26-34).

Згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, а у разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення були повернуті поштою із відміткою „не зареєстрований”, суд вважає за можливе розглядати справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши надані сторонами докази у сукупності, суд, з урахуванням меж судового розгляду, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.388 ЦК України, зміст якої цілком повторює статтю 145 ЦК УРСР 1963 року, у випадку якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ст.1212 ЦК України, положення якої, згідно до ч.3 цієї статті, застосовуються до вимог, зокрема, щодо витребування майна власником із чужого незаконного володіння, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Як встановлено господарським судом при розгляді справи №15/61-05-1835, яка є преюдиціальною по відношенню до даної справи у відповідності до ст.35 ГПК України, цілісний майновий комплекс ВАТ „Одеський завод „Центроліт”, розташований у м. Одеса по 21км Старокиївської дороги, до складу якого входили споруди та будівлі ремонтно-будівельного цеху, був проданий ДП „П.С.Ц. Трейдінг ХандельсгезмбХ” ТОВ „Одеський ливарний завод” за договором від 31.12.2001р. №1/ЛЗ. При цьому, ДП „П.С.Ц. Трейдінг ХандельсгезмбХ” не мало правових підстав виступати продавцем за вказаним договором, оскільки не набуло право власності на зазначене майно у зв'язку з незатвердженням судом належним чином мирової угоди по справі №17-2-32-21-24-2-18/01-1015, укладеної між ДП „П.С.Ц. Трейдінг ХандельсгезмбХ” та ВАТ „Одеський завод „Центроліт”. З урахуванням визначеного, договір від 31.12.2001р. був визнаний судом недійсним.

Разом з тим, до моменту визнання договору від 31.12.2001р. недійсним, рішенням господарського суду Одеської області від 17.09.2002р. по справі №17-6-40/02-7276, прийнятим за позовом ТОВ „Одеський ливарний завод” до ДП „П.С.Ц. Трейдінг ХандельсгезмбХ” про визнання права власності на цілісний майновий комплекс, що належить позивачу на підставі укладеного між ним і відповідачем договору купівлі-продажу № 1/ЛЗ від 31.12.2001р., розташований за адресою: м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги, за ТОВ „Одеський ливарний завод” визнано право власності на зазначений цілісний майновий комплекс.

Згідно з інформацією КП „ОМБТІ та РОН” (лист від 3.04.2008р. (т.1 а.с.19) на підставі вказаного рішення 14.10.2002р. КП „ОМБТІ та РОН” здійснена реєстрація права власності на цілісний майновий комплекс за ТОВ „Одеський ливарний завод”.

Після цього, згідно з договором купівлі-продажу від 17.02.3003р. ТОВ “Одеський ливарний завод” продало, а ТОВ “ВЕГА ПЛЮС” купило будівлі та споруди ремонтно-будівельного цеху, розташованого за адресою: м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги, загальною площею 1812,30 м2, які, згідно з п.1.2 спірного договору, належать продавцю на праві власності у складі цілісного майнового комплексу ТОВ “Одеський ливарний завод”, що підтверджується рішенням господарського суду від 17.09.2002р. у справі №17-6-40/02-7276.

26.08.2003р. за ТОВ „Вега плюс” було зареєстровано право власності на майно, передане за договором від 17.02.2003р. (т.1 а.с.22-23) на підставі акту приймання-передачі від 1.07.2003р. (т.1 а.с.24), згідно з довідкою-характеристикою від 27.06.2003р. (т.1 а.с.25-26), по якій за заявою власника відчужується 1812,3 кв.м. із 2780,9 кв.м.

11.05.2004р. виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі розпорядження Суворовської райадміністрації Одеської міської ради від 21.01.2004р. №66р, яким комплексу приміщень ТОВ “ВЕГА ПЛЮС” присвоєно адресу: м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги, 15, останньому, замість договору купівлі-продажу від 17.02.2003р., зареєстрованого 26.08.2003р., було видано свідоцтво (т.1 а.с.28) про право власності на нежилі будівлі та споруди, що складаються з основного корпусу літ. А цехів, літ.А1;А2, складу літ. Б, прохідної літ. В, трансформаторної підстанції літ. Г, загальною площею 1812,2 м2, розташовану у м. Одесі по 21 км. Старокиївської дороги, 15, згідно до технічного паспорту від 2.10.2003р.

Як свідчить порівняння наявної у справі технічної документації (т.1 а.с.26 та т.1 а.с.34-43), передані за договором будівлі, незважаючи на практичну відсутність різниці у загальній площі (1812,3 кв.м. та 1812,2 кв.м), були реконструйовані ТОВ „Вега Плюс” до моменту отримання свідоцтва від 11.05.2004р.

В подальшому, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.03.2005 року у справі №17-6-40/02-7276, залишеною без змін Верховним судом України, встановлено незаконність набуття права власності ТОВ “Одеський ливарний завод” на цілісний майновий комплекс, розташований у м. Одеса по 21 км Старокиївської дороги, до складу якого входили споруди та будівлі ремонтно-будівельного цеху, та скасовано рішення господарського суду від 17.09.2002 року із відмовою у позові про визнання права власності та одночасним визнанням недійсним договору від 31.12.2001р., укладеного між ТОВ „Одеський ливарний завод” та ДП „П.С.Ц. Трейдінг ХандельсгезмбХ”.

Крім того, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 3.02.2009р. у даній справі, яка в цій частинні є чинною, визнано недійсним договір купівлі-продажу будівель та споруд ремонтно-будівельного цеху, розташованого за адресою: м. Одеса, 21 кілометр Старокиївської дороги, 15, загальною площею 1 812,30 кв.м., укладений між ТОВ “Одеський ливарний завод” та ТОВ “ВЕГА ПЛЮС” 17.02.2003р., з огляду на ст.ст.48, 225 ЦК УРСР 1963р. Вказаний висновок мотивовано тим, що ТОВ “Одеський ливарний завод” не набув права власності на відчужуване майно, а тому не мав право виступати продавцем за вказаним договором.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги правила ст.35 ГПК України щодо преюдиціальності фактів, встановлених рішенням господарського суду у справі, в якій приймають участь ті самі сторони, враховуючи, що при розгляді справи №15/61-05-1835 достеменно встановлено, що належним власником цілісного майнового комплексу є ВАТ “Одеський завод “Центроліт” (т.1 а.с.63), а спірне майно, з урахуванням вище встановлених судом обставин, є частиною цього цілісного майнового комплексу, і договори, на підставі яких воно було набуте, визнані недійсними, суд вважає, що позовні вимоги Прокурора Суворовського району м. Одеси, заявлені в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області та Відкритого акціонерного товариства “Одеський завод “Центроліт”, про зобов'язання ТОВ “ВЕГА ПЛЮС” передати ВАТ “Одеський завод “Центроліт” нежилі будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги, 15, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Твердження відповідача про те, що спірні споруди вже повернуті ВАТ „Одеський завод „Центроліт” згідно з актом державного виконавця від 1.10.2009р., не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки предметом розгляду справи № 15/61-05-1835 було зобов’язання ТОВ „Одеський ливарний завод” повернути ВАТ „Одеський завод „Центроліт” вищезазначений цілісний майновий комплекс. розташований за адресою: м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги. Разом з тим, будівлі та споруди, що були передані за договором від 17.02.2003р., на момент прийняття рішення по справі № 15/61-05-1835 та його виконання, по-перше, належали не боржнику, а іншому підприємству –ТОВ „Вега плюс”, а, по-друге, згідно до розпорядження Суворовської райадміністрації від 21.01.2004р. №66р., мали іншу поштову адресу : м. Одеса, 21 км Старокиївської дороги, 15, що виключало їх передачу в рамках виконавчого провадження у справі №15/61-05-1835.

Крім того, як було вище встановлено судом при порівнянні наявної у справі технічної документації (т.1 а.с.26 та т.1 а.с.34-43), передані за договором будівлі, незважаючи на практичну відсутність різниці у загальній площі (1812,3 кв.м. та 1812,2 кв.м), були реконструйовані ТОВ „Вега Плюс” до моменту отримання свідоцтва від 11.05.2004р. Разом з тим, факт отримання вказаного свідоцтва виключає факт визнання зазначених приміщень самочинними.

З урахуванням викладеного, за думкою суду, застосуванню підлягають норми ст.ст.332 та 390 ЦК України.

Так, статтею 332 Цивільного кодексу України встановлено, що переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.

Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість (пункт 2 вказаної статті).

Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду (пункт 4).

Вказаною нормою у законодавстві встановлюється такий спосіб виникнення права власності як специфікація або переробка. У частині першій дається визначення специфікації (переробки), визначальною ознакою якої є не факт створення нової речі з інших речей або матеріалів, а той факт, що нова річ створюється в результаті докладання зусиль і праці однієї особи до матеріалів (речі), що належать іншій особі, а виникнення права власності на таку перероблену річ залежить від добросовісності специфікатора, тобто особи, яка використала чужий матеріал для створення нової речі.

З правового аналізу вказаної норми права вбачається, що специфікатор набуває право власності на нову річ тільки в тому випадку, коли одночасно наявні три умови:

1) добросовісність специфікатора (до закінчення переробки він не знав і не міг знати, що використовує чужий матеріал для виготовлення нової речі;

2) вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу;

3) бажання специфікатора щодо виникнення в нього права власності на нову річ.

Враховуючи, що ТОВ „Вега Плюс” не звертався до власника речі із подібними вимогами та не довело наявність трьох названих умов, суд вважає, що право власності на споруди та будівлі площею 1812,2 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, 21 км Старокиївської дороги, 15, належить ВАТ „Одеський завод „Центроліт”, у зв'язку з чим майно підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння.

Суд також зазначає, що порядок проведення розрахунків при витребуванні майна із чужого незаконного володіння врегульований положеннями ст.390 ЦК України. Таким чином, ТОВ „Вега Плюс” не позбавлений в подальшому звернутися до суду для врегулювання правовідносин, що склалися між сторонами.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання ТОВ “Одеський ливарний завод” повернути ТОВ “ВЕГА ПЛЮС” грошові кошти, отримані по договору купівлі-продажу від 17.02.2003р., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, а відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу. При цьому господарський суд, у відповідності до ст. 2 ГПК України, порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави з самостійним визначенням в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтуванням необхідності їх захисту, з вказівкою органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, який, згідно до ч.2 ст.29 ГПК України, набуває статусу позивача.

У даному випадку звернення прокурора з позовними вимогами в інтересах держави в особі згаданих позивачів щодо зобов’язання одного відповідача (ТОВ „Одеський ливарний завод”) повернути другому відповідачу (ТОВ „ВЕГА ПЛЮС”) отримані по договору купівлі-продажу від 17.02.2003р. грошові кошти в сумі 199 850 грн., по-перше, не спрямоване на захист інтересів держави, а, по-друге, суперечить наведеним приписам процесуального законодавства, оскільки право прокурора на заявлення позовних вимог в інтересах держави в особі одного з відповідачів не передбачено чинним Господарським процесуальним кодексом України.

З урахуванням викладеного, у позові в цій частині слід відмовити.

У відповідності до ст.ст.44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1.          Позов Прокурора Суворовського району м. Одеси, заявлений в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області та Відкритого акціонерного товариства “Одеський завод “Центроліт”, в частині вимог, переданих на розгляд господарського суду Одеської області згідно з постановою Вищого господарського суду України від 11.02.2010р., задовольнити частково.

2.          Зобов'язати ТОВ “ВЕГА ПЛЮС” (65062, м. Одеса, вул. Посмітного, 33, кв.9, ід. код 32288524) передати ВАТ “Одеський завод “Центроліт” (65025, м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги, ід код 00222367) нежилі будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги, 15.

3.          У задоволенні позовних вимог про зобов'язання ТОВ “Одеський ливарний завод” повернути ТОВ “ВЕГА ПЛЮС” грошові кошти у сумі 199 850 грн., отримані за договором купівлі-продажу від 17.02.2003р., відмовити.

4.          Стягнути з ТОВ “ВЕГА ПЛЮС” (65062, м. Одеса, вул. Посмітного, 33, кв.9, ід. код 32288524)

- на користь Державного бюджету України на п/р 31114095700008, одержувач ГУДКУ у Одеській області, банк одержувача ГУДКУ у Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460, КБК 22090200 - держмито в сумі 85 /вісімдесят п’ять/ грн.

- на користь Державного бюджету України на п/р 31217259700008, одержувач ГУДКУ у Одеській області, банк одержувача ГУДКУ у Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460, КБК 22050000 - витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 59 /п’ятдесят дев’ять/ грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя           Щавинська Ю.М.

рішення підписано 25.05.2010р.