Рішення № 11364128, 01.03.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2010 р.Справа № 15/10-10-203 Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі М.Д. Стойковій

За участю представників:

від позивача – Подолько Г.П.,

від відповідача –Ротар І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Відкритого акціонерного товариства „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів” до Одеської залізниці про визнання права власності та зобов’язання виконати певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

В засіданнях суду 05.02.2010 р. та 17.02.2010 р. оголошувалась перерва в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відкрите акціонерне товариство „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської залізниці про визнання права власності на залізничні колії довжиною 3593 п.м колії, що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16, а також про зобов’язання КП „Білгород-Дністровське міжрайонне бюро технічної інвентаризації” зареєструвати право власності на вказані колії за позивачем, посилаючись на наступне.

На території ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів” збудовані залізничні колії загальною довжиною 3593 п.м колії. Вказані колії, за твердженнями позивача, є його власністю і знаходяться на балансі позивача. Проте, відповідач не визнає право власності позивача на вказані колії, посилаючись на те, що йому належать залізничні колії довжиною 3010 п.м.

Разом з тим позивач вказує, що спірні залізничні колії були передані у власність ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів” згідно наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області від 16.01.1998 р. № 51, при цьому в переліку нерухомого майна, яке передається у власність ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів”, спірне колії значаться за порядковими номерами 33, 48, 93, 94, 95, 110,153, 155.

У зв’язку з тим, що Одеська залізниця не визнає право власності позивача на спірні колії, позивач і звернувся до суду за захистом свого права власності шляхом його визнання згідно ст. 392 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.01.2010 р. порушено провадження у справі № 15/10-10-203 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову, про що зазначено у відзиві на позовну заяву. Проте, у судовому засіданні представник відповідача заперечував проти вимог позивача в частині визнання за останнім права власності на залізничні колії, що проходять через територію позивача, та не заперечував проти визнання права власності за позивачем на колії, що розташовані на території ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів”.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, предметом спору є визнання за позивачем права власності на залізничні колії довжиною 3593 п.м колії, що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.02.2010 р. представниками Одеської залізниці та ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів” було проведено обмір під'їзних колій та облік стрілочних переводів, які розташовані на території ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів”, за результатами якого складено акт (а.с. 3 т. 3). Відповідно до вказаного акту загальна довжина колій на території позивача складає 3557,7 м, у т.ч.:

1) розташовані на території ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів” під'їзні колії мають довжину 2429,7 м колії:

-          колія № 5 від СП № 206 до СП № 208А - довжиною 217,16 м колії;

-          колія № 6 від СП № 212 до упору - довжиною 89,46 м колії;

-          колія № 7 від СП № 206 до упору - довжиною 133,73 м колії;

-          колія № 8 від СП № 215 до упору - довжиною 107,35 м колії;

-          колія № 1 від СП № 210 до СП № 211 - довжиною 192 м колії;

-          колія № 2 від СП № 208 до упору - довжиною 350 м колії;

-          колія № 3 від СП № 209 до упору - довжиною 307 м колії;

-          колія № 4 від упора до упору - довжиною 801 м колії;

-          з'їзд № 205-207 - довжиною 151 м колії;

-          з'їзд № 202-203 - довжиною 81 м колії;

2) під'їзні колії, які проходять через територію ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів”, мають довжину 1128 м колії:

- колія № 11 від СП 204 до металевих воріт зі сторони станції Білгород-Дністровський - довжиною 448 м колії;

-          колія № 12 від СП № 205 до металевих воріт зі сторони станції Білгород-Дністровський - довжиною 395 м колії;

-          колія № 30 - ходова від СП № 205 до виїзних металевих воріт в сторону станції Кантемір - довжиною 285 м колії.

Крім того, з вказаного акту вбачається, що на території ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів” розташовані стрілочні переводи: СП №№ 206, 208А, 216, 212, 202, 203, 204, 205, 207, 208, 209, 210, 211.

При цьому в ході розгляду справи відповідач оспорював право власності позивача на вищевказані колії, заперечуючи лише проти визнання за позивачем права власності на під'їзні колії довжиною 1128 м колії, які проходять через територію ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів”.

Разом з тим, як з’ясовано судом, рішенням виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради депутатів трудящих Одеської області № 29 від 18.01.1962 р. на підставі клопотання Білгород-Дністровського комбінату хлібопродуктів про закриття частини вулиці Одеське шосе, залізничного переїзду на 83 км з метою розширення виробничої площі, впорядкування території комбінату і будівництва залізничного тупику до кукурудзяно-каліброваного заводу було зобов’язано Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів Міністерства заготівель УРСР здійснити будівництво дороги з твердим покриттям, що відповідає вимогам доріг республіканського значення, при цьому забезпечити будівництво розвантажувальних площин та здійснити будівництво охороняємого залізничного переїзду на 83 км залізничної дороги Білгород-Дністровський –Ізмаїл.

На виконання вказаного рішення виконкому № 29 від 18.01.1962 р. за Білгород-Дністровським КХП була зареєстрована земельна ділянка загальною площею 121920 кв.м у відповідності з генеральним планом комбінату від 25.10.1964 р., про що виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради депутатів трудящих Одеської області було прийнято рішення № 716 від 24.12.1964 р.

Як з’ясовано судом, спірні залізничні колії були збудовані у радянські часи на земельній ділянці, що була закріплена за комбінатом хлібопродуктів. При цьому слід зазначити, що земельна ділянка, на якій розташовані спірні колії на теперішній час, загальною площею 12,5463 га, знаходиться в оренді ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів” з 2007 року, що підтверджується договорами оренди земельної ділянки від 09.08.2007 р. та від 28.12.2007 р., а також угодою від 28.01.2008 р. про розмір орендної плати земельної ділянки.

Так, як вбачається з матеріалів справи, під’їзні залізничні колії довжиною 1600 п.м колії були прийняті в експлуатацію разом з введенням в експлуатацію комбікормового заводу і складів силосного типу на Білгород-Дністровському комбінату хлібопродуктів Одеської області згідно генерального акту приймання в експлуатацію комбікормового заводу на Білгород-Дністровському комбінаті хлібопродуктів 1969 року, затвердженого наказом Міністерства заготівель УРСР № 84 від 31.12.1969 р.

Також у зв’язку з розширенням у 1990 році комбінату хлібопродуктів в місті Білгород-Дністровський Одеської області була здійснена реконструкція залізничних колій загальною довжиною 542 п.м, під час якої була здійснена заміна 5 стрілочних переводів, про що зазначено в акті приймання в експлуатацію розширення комбінату хлібопродуктів в місті Білгород-Дністровський Одеської області, затвердженого наказом Міністерства хлібопродуктів УРСР № 109 від 05.09.1990 р.

03.08.1990 р. Верховною радою УРСР був прийнятий Закон № 142-ХІІ „Про економічну самостійність УРСР”, частиною 2 статті 4 якого було встановлено, що до власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України.

Суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном в Українській УРСР були також врегульовані прийнятим 07.02.1991 р. Законом України № 697-ХІІ „Про власність”, який діяв до прийняття Верховною радою України Закону України від 27 квітня 2007 року № 997-V „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України”.

Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 р. № 1452-XII „Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави” встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України.

Пунктом 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 р. №8-92 „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності”, що діяв до 18.10.2006 р. було покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України.

Враховуючи вищевикладені положення законодавства, суд доходить висновку, що з набуттям держави України самостійності спірне майно належало до державної форми власності, оскільки належало Білгород-Дністровському комбінаті хлібопродуктів, яке було підпорядковано Міністерству хлібопродуктів УРСР.

04.03.1992 р. Верховною радою України був прийнятий Закон „Про приватизацію державного майна”, яким передбачалось можливість відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб, тобто можливість приватизувати майно державних підприємств України.

Згідно ст. 2 Закону України „Про особливості приватизації майна у агропромисловому комплексі” від 10.07.1996 р. приватизація майна підприємств харчової промисловості, які переробляють сільськогосподарську сировину, борошномельно-круп'яної та комбікормової промисловості, а також сервісних, будівельних, фірмових торговельних, інших несільськогосподарських підприємств та організацій агропромислового комплексу, які виконують роботи і надають послуги сільськогосподарським товаровиробникам незалежно від вартості об'єктів приватизації (але не менше необхідної для створення статутного фонду акціонерного товариства згідно з законодавством України), здійснюється шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. При цьому зберігаються профільність, технологічна єдність виробництва та цілісність майнових комплексів і технологій.

У відповідності з п. 1, 2, 5, 6 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, яке було затверджене Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 р. № 2558-XII, Фонд державного майна є державним органом з самостійним статусом та визначеними повноваженнями, що здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна України та який у своїй діяльності підпорядкований і підзвітний Верховній Раді України.

Вказане констатується з положеннями ст. 7 Закону України „Про приватизацію державного майна” від 04.03.1992 р., згідно якої державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні. Державні органи приватизації у межах своєї компетенції змінюють у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що перебувають у державній власності; здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації, виступають з боку держави засновником підприємств із змішаною формою власності.

Так, Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області № 51 від 16.01.1998 р. „Про створення відкритого акціонерного товариства „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів” Білгород-Дністровський орендний комбінат хлібопродуктів був перетворений у ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів”, статут якого був затверджений цим наказом. При цьому Регіональним відділенням ФДМУ по Одеській області був складений перелік об’єктів нерухомості, які передані до статутного фонду ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів”, що був надісланий позивачу листом від 19.12.2000 р. № 1/5441. Згідно вказаного затвердженого переліку всі будівлі і споруди були передані ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів”, в тому числі і споруди залізничних колій за порядковим № 155, під'їзні колії за №№ 48, 95, приймальне обладнання на залізничні колії за № 93, відпускне обладнання для залізничних колій за № 110.

Діючим на момент створення ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів” Законом України "Про підприємства в Україні" визначались види підприємств, що можуть діяти в Україні, зокрема у вигляді господарських товариств, якими визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичних осіб і громадян шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Також статтею 12 Закону України „Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. передбачалось, що товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом

Отже, з огляду на вказані положення законодавства позивач став власником майна, переданого йому Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області.

Згідно наявного в матеріалах справи технічного паспорту залізничної колії ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів”, виготовленого у 2007 році ТОВ „Техагробуд” на балансі (у власності) позивача знаходяться під'їзні колії №№ 5, 6, 7, 8 та стрілочні переводи №№ 208, 208а, 209, 210, 211, 212, 215, 216, під’їзні колії №№ 1, 2, 3, 4 та стрілочні переводи №№ 202, 203, 204, 205, 206, 207 знаходяться на балансі Білгород-Дністровської дистанції колії.

Проте, у листі Білгород-Дністровської дистанції колії Одеської залізниці від 12.01.2010 р. за вих. № 47 (а.с. 25 т. 1) зазначено, що колії №№ 1, 2, 3, 4 довжиною 1882 п.м знаходяться на балансі позивача та ним експлуатуються, а залізничні станційні колії №№ 11, 12, 30 довжиною 1128 п.м проходять через територію позивача.

До того ж у відзиві на позов відповідач зазначає, що позивачу належать під'їзні колії №№ 5, 6, 7, 8 та стрілочні переводи №№ 208, 208а, 209, 210, 211, 212, 215, 216.

Також у додаткових поясненнях по справі відповідач вказує, що 01.10.1993 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір на подачу та забирання вагонів № 2403, а також складений акт обстеження під'їзної колії від 18.11.1993 р., згідно яких у відповідача знаходиться на балансі на праві господарського відання залізнична колія № 10. Крім того, 20.09.2005 р. між сторонами був укладений договір на експлуатацію залізничної під'їзної колії ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів” № 5496, згідно якого у власності та експлуатації позивача знаходиться під'їзна колія № 5.

Як визначено ст.ст. 87, 90 Статуту залізниць Союзу РСР, затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 06.04.1964 р. № 270, взаємовідносини залізниці з підприємством, що мають свої прирельсові склади та навантажувально-розвантажувальні майданчики на під'їзних коліях залізниці, регулюються договором на подачу та забирання вагонів, а з підприємством, що мають свої під'їзні колії регулюються договором на експлуатацію під'їзної колії.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується з позицією відповідача про належність колії № 10 відповідачу, а колії № 5 –позивачу, однак колія № 10 не є предметом спору.

З огляду на вищевикладене, суд доходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на залізничні колії довжиною 2429,7 м, що розташовані на території ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів”, знаходяться на його балансі та експлуатуються ним, зокрема:

-          колія № 5 від СП № 206 до СП № 208А - довжиною 217,16 м колії;

-          колія № 6 від СП № 212 до упору - довжиною 89,46 м колії;

-          колія № 7 від СП № 206 до упору - довжиною 133,73 м колії;

-          колія № 8 від СП № 215 до упору - довжиною 107,35 м колії;

-          колія № 1 від СП № 210 до СП № 211 - довжиною 192 м колії;

-          колія № 2 від СП № 208 до упору - довжиною 350 м колії;

-          колія № 3 від СП № 209 до упору - довжиною 307 м колії;

-          колія № 4 від упора до упору - довжиною 801 м колії;

-          з'їзд № 205-207 - довжиною 151 м колії;

-          з'їзд № 202-203 - довжиною 81 м колії,

які відображені у складеному сторонами акті.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно п. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

В силу ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на свій розсуд.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документу, що посвідчує його право власності.

Зі змісту та суті зазначеної статті позов з цієї підстави може заявлятись до будь-якої особи, яка словами або діями (в певних випадках бездіяльністю) заявила претензії на річ, яка перебуває у власності іншої особи, або не визнає це право у будь-який спосіб. При цьому позивач, пред’являючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем дій, у т.ч. його висловлень, які можуть бути розцінені як невизнання чи оспорювання права.

Отже, позивачем у спорах про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Тобто, метою подання такого позову згідно ст. 392 ЦК України є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою.

З огляду на те, що відповідач до моменту звернення позивача до суду з даним позовом не визнавав права власності позивача на вищевказані колії, суд вважає, що таке право власності позивача підлягає захисту шляхом його визнання, що сприятиме усуненню невизначеності у суб’єктивному праві щодо спірних колій.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Разом з тим суд вважає, що вимоги позивача про визнання за ним права власності на під'їзні колії довжиною 1128 м, які проходять через територію ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів”, у т.ч.:

- колія № 11 від СП 204 до металевих воріт зі сторони станції Білгород-Дністровський - довжиною 448 м колії;

-          колія № 12 від СП № 205 до металевих воріт зі сторони станції Білгород-Дністровський - довжиною 395 м колії;

-          колія № 30 - ходова від СП № 205 до виїзних металевих воріт в сторону станції Кантемір - довжиною 285 м колії,

не підлягають задоволенню, оскільки належність цих колій позивачу не підтверджено матеріалами справи.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів” про визнання за ним права власності на залізничні колії довжиною 3593 п.м, які знаходяться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16, частково підтверджені матеріалами справи та відповідають вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим підлягають частковому задоволенню.

Щодо стосується вимог позивача про зобов’язання КП „Білгород-Дністровське міжрайонне бюро технічної інвентаризації” зареєструвати право власності на залізничні колії довжиною 3593 п.м за позивачем, то такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки матеріалами справи підтверджено належність позивачу залізничних колій довжиною лише 2429,7 м з урахуванням складеного сторонами акту від 22.02.2010 р. Крім того, КП „Білгород-Дністровське міжрайонне бюро технічної інвентаризації” не було стороною у даній справі, що позбавляє суд права покладати обов’язки на вказане підприємство щодо реєстрації права власності позивача на спірні колії. При цьому будь-яких клопотань щодо залучення КП „Білгород-Дністровське міжрайонне бюро технічної інвентаризації” до участі у справі, яким був наділений позивач згідно ст. 22 ГПК України, позивачем не заявлялось.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позовну заяву Відкритого акціонерного товариства „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів” до Одеської залізниці про визнання права власності та зобов’язання виконати певні дії задовольнити частково.

2.          ВИЗНАТИ за Відкритим акціонерним товариством „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів” (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16; код ЄДРПОУ 00952120) право власності на залізничні колії довжиною 2429,7 м, що розташовані на території ВАТ „Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів” за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16, у т.ч.

-          колія № 5 від СП № 206 до СП № 208А - довжиною 217,16 м колії;

-          колія № 6 від СП № 212 до упору - довжиною 89,46 м колії;

-          колія № 7 від СП № 206 до упору - довжиною 133,73 м колії;

-          колія № 8 від СП № 215 до упору - довжиною 107,35 м колії;

-          колія № 1 від СП № 210 до СП № 211 - довжиною 192 м колії;

-          колія № 2 від СП № 208 до упору - довжиною 350 м колії;

-          колія № 3 від СП № 209 до упору - довжиною 307 м колії;

-          колія № 4 від упора до упору - довжиною 801 м колії;

-          з'їзд № 205-207 - довжиною 151 м колії;

-          з'їзд № 202-203 - довжиною 81 м колії.

3.          В задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Рішення підписано 09.03.2010 р.

Суддя