Рішення № 11357935, 22.09.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

22.09.10 Справа№ 9/115 (2010)

Господарський суд Львівської області у складі судді Данко Л.С.,

при секретарі Марочканич І.О.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Позивача: Суб»єкта підприємницької діяльності фізичної особи (приватного підприємця) ОСОБА_1, м. Тернопіль, Тернопільської області,

До відповідача: Суб»єкта підприємницької діяльності фізичної особи (приватного підприємця) ОСОБА_2, м. Львів, Львівської області,

Про стягнення 29468 грн. 00 коп. основної заборгованості за послуги перевезення, 5193 грн. 63 коп. пені, 2445 грн. 83 коп. інфляційних втрат, 787 грн. 74 коп. - 3% річних за весь період прострочення, стягнення судових витрат: 390,00 грн. державного мита (370,00 + 20,00), 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1000 грн. 00 коп. витрат за правову допомогу по справі, яка надана ТзОВ «Юридична фірма «Фактотум»згідно з договором про надання правових послуг № 50 від 24.06.10р.

За участю представників:

Від позивача: не прибув.

Від відповідача: ОСОБА_3 п/к (довіреність у справі).

Представнику роз”яснено права та обов”язки передбачені ст. 22 ГПК України, зокрема право та підстави відводу судді, відповідно до ст. 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Представники попереджені, що проводиться повна фіксація судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Суб»єкта підприємницької діяльності фізичної особи (приватного підприємця) ОСОБА_1, м. Тернопіль, Тернопільської області, до Суб»єкта підприємницької діяльності фізичної особи (приватного підприємця) ОСОБА_2, м. Львів, Львівської області, про стягнення 29468 грн. 00 коп. основної заборгованості за послуги перевезення, 5193 грн. 63 коп. пені, 2445 грн. 83 коп. інфляційних втрат, 787 грн. 74 коп. - 3% річних за весь період прострочення, стягнення судових витрат: 390,00 грн. державного мита (370,00 + 20,00), 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1000 грн. 00 коп. витрат за правову допомогу по справі, яка надана ТзОВ «Юридична фірма «Фактотум»згідно з договором про надання правових послуг № 50 від 24.06.10р.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 15.07.10р. порушено провадження у справі і розгляд справи призначено на 29.07.2010р., про що сторони були належним чином повідомлені під розписку, Позивач: 21.07.10р. рекомендованою поштою № 4867744, Відповідач: 23.07.10р. рекомендованою поштою № 4867825 ( оригінали поштівок в матеріалах справи).

З підстав зазначених в ухвалі суду від 29.07.10р. розгляд справи відкладено на 19.08.2010р., 19.08.2010р. на 09.09.10р., 09.09.2010р. на 15.09.10р., про що сторони були повідомлені, повторно, в порядку передбаченому п. 3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

15.09.2010р. в судовому засіданні було оголошено перерву до 20.09.2010р. до 14 год. 30 хв., яка була продовжена до 22.09.2010р. до 10 год. 00 хв., про що сторони були повідомлені під розписку (докази в матеріалах справи).

Позивач, в дане судове засідання повноважного представника не направив, у попередніх судових засіданнях, представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовільнити в повному обсязі з підстав зазначених в позовній заяві, додаткових поясненнях до позовної заяви (а.с. 81 85), супровідному листі ( а.с. 92 - 94), документів, які витребовувалися у позивача ухвалами господарського суду від 29.07.2010р., від 19.08.2010р., в повному обсязі не представив, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та додаткових поясненнях, зокрема, зазначив, що договору підписаного між позивачем та відповідачем на перевезення вантажу за заявкою на перевезення вантажу від 06.03.2009р. не має, що відповідач пообіцяв направити такий договір для підписання, однак не направив, що заявка на міжнародне перевезення вантажу відповідачем позивачу була направлена факсом, на виконання зазначеної заявки, позивач вчинив перевезення вантажу, посилається на те, що основним документом, який підтверджує перевезення вантажу в міжнародному сполученні є CMR № б/н, наполягає, що відповідач частково борг в сумі 13000,00 грн. за вказане перевезення сплатив, залишилася неоплаченою сума 29468,00 грн. основного боргу, який просить стягнути з відповідача в повному обсязі. Крім основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 5193 грн. 63 коп. пені, 2445 грн. 83 коп. інфляційних втрат, 787 грн. 74 коп. - 3% річних за весь період прострочення грошового зобов»язання, судові витрати в сумі 390,00 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1000 грн. 00 коп. витрат за правову допомогу по справі, яка надана ТзОВ «Юридична фірма «Фактотум»згідно з договором про надання правових послуг № 50 від 24.06.10р.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, додаткові пояснення до відзиву ( а.с. 73-74) та пояснення № 2 до відзиву, просить в позові відмовити повністю, зокрема з тих підстав, що між позивачем та відповідачем договір на перевезення вказаного вантажу не укладалося, що заявка на перевезення від 06.03.09р. є додатком до договору та є чинною лише на підставі укладеного між сторонами договору, як додаток, а не самостійним договором відповідно до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, що CMR № б/н у графі 24 не містить обов»язкової відмітки вантажоотримувача ТзОВ «Віда-ІФ»м. Івано-Франківськ про отримання вантажу з зазначенням дати розвантаження, що в CMR № б/н відсутнє зазначення про те, що саме ФОП ОСОБА_2 була замовником зазначеного перевезення, стверджує, що жодних коштів за вказане перевезення частково не сплачувала, а касові ордери, на які посилається позивач, ним же виписані, і ним же підписані, відтак не можуть бути належним доказом у справі.

Суд оглянув подані докази у справу, прийшов до висновку, розглядати спір без участі представника позивача, так як його неприбуття не є перешкодою для розгляду справи по суті за наявними у справі матеріалами, позивач знав про день, час та місце розгляду справи, представники позивача (ОСОБА_5 та ОСОБА_6) приймали участь у попередніх судових засіданнях, надавали усні та письмові пояснення по суті спору, про оголошення перерви в судовому засіданні на 22.09.2010р. на 10 год. 00 хв. представник позивача знав, оскільки був повідомлений, під технічну фіксацію та під розписку (а.с. 103), про причини неприбуття в судове засідання, яке відбулося 22.09.10р., суд належним чином не повідомив.

Справа розглядається відповідно до статті 75 ГПК України за наявними у ній документами.

В ході розгляду справи встановлено.

Позивач - Суб»єкт підприємницької діяльності фізична особа (приватний підприємець) ОСОБА_1 (м. Тернопіль) звернувся з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача Суб»єкта підприємницької діяльності фізичної особи (приватного підприємця) ОСОБА_2 (м. Львів) 29468 грн. 00 коп. основної заборгованості за послуги перевезення, 5193 грн. 63 коп. пені, 2445 грн. 83 коп. інфляційних втрат, 787 грн. 74 коп. - 3% річних за весь період прострочення, стягнення судових витрат: 390,00 грн. державного мита (370,00 + 20,00), 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1000 грн. 00 коп. витрат за правову допомогу по справі, яка надана ТзОВ «Юридична фірма «Фактотум»згідно з договором про надання правових послуг № 50 від 24.06.10р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 06.03.2009р. відповідачем позивачу була направлена Заявка на перевезення вантажу за маршрутом Blanka-Murcia (Іспанія) Івано-Франківськ (Україна), згідно якої, позивач виступав перевізником, а відповідач - замовником.

Згідно умов вказаної Заявки, позивач зобов»язувався перевезти вантаж за вказаним у заявці від 06.03.09р. маршрутом, а відповідач оплатити за перевезення вантажу 4200 Євро, що в гривневому еквіваленті на день розвантаження складає 42468,00 грн.

Як зазначив позивач у позовній заяві, факт перевезення вантажу позивач підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 20600000/9/100433 (абзац другий та п»ятий позовної заяви зверху, а.с. 3-й).

Однак, CMR за № 20600000/9/100433 позивачем у справу не подано, в справі під таким номером міжнародна товарно-транспортна накладна, яка б підтверджувала спірне перевезення вантажу - відсутня.

Подана до позову міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) (фотокопія CMR (а.с. 15), оригінал CMR (а.с. 56) серії А без номера.

У супровідному листі позивача (а.с. 92 -94) зазначено ( п. 3 Супровідного листа), що оригінал CMR № 20600000/9/100433 позивачем вказано помилково, що спірне перевезення позивач підтверджує CMR № б/н ( п. 2 супровідного листа).

Позивач зазначає, що ним 14.07.2009р. відповідачу було надіслано рекомендованим листом пакет документів, оригінал CMR з відміткою про доставку вантажу, рахунок № 19/03 від 19.03.2009р. на загальну суму 42468,00 грн. та Акт прийому-передачі виконаних робіт від 19.03.09р., які відповідач отримав 16.07.09р., що підтверджує повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник позивача пояснив, що відповідач за надані послуги з міжнародного перевезення розрахувався частково, 20.07.09р. в сумі 7000,00 грн. та 17.08.09р. в сумі 6000,00 грн., залишилася неоплаченою сума 29468,00 грн., яку належить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача за прострочення оплати грошового зобов»язання протягом 324 днів пеню у розмірі 5193,63 грн., відповідно до статті 625 УК України, 3% річних в сумі 787,74 грн., 2445,83 грн. інфляційних втрат від суми заборгованості за весь час прострочення та судові витрати.

Відповідач проти позову заперечує, просить в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення сторін, оглянувши подані сторонами документи, оцінивши їх в сукупності, з»ясувавши фактичні обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову належить відмовити, виходячи з наступного.

Перевезення вантажу, яке є предметом спору у даній справі за своєю правовою природою є міжнародним перевезенням вантажу автомобільним транспортом.

Взаємовідносини сторін в міжнародному відношенні регулюються: Конвенцией о договоре международной дорожной перевозки грузов (КДПГ) (Женева, 19 травня 1956р.), Цивільним кодексом України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про транспорт», Статутом автомобільного транспорту, іншими нормативними актами України.

До Конвенції, що підписана в м. Женеві 19 травня 1956 року, Союз РСР приєднався 1 серпня 1983 року, і вона стала чинною для нього з 1 червня 1986р.

Відповідно до Закону України «Про правонаступництво України»від 12 вересня 1991 року Україна є правонаступником прав і обов»язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

Крім того, на підставі Постанови Верховної Ради України від 17 вересня 1002 року «Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів»(далі Віденська конвенція) Україна приєдналася до Конвенції. Відповідно до статті 34 Віденської конвенції, коли частина або частини території держави відокремлюються і утворюють одну або декілька держав, незалежно від того, чи продовжує існувати держава-попередниця, будь-який договір, що був у силі на момент правонаступництва держав стосовно всієї території держави-попередниці, продовжує бути у силі стосовно до кожної утвореної таким чином держави-наступниці.

Законом України «Про дію міжнародних договорів на території України»від 10.12.1001р. встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід»ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 4 ГПК України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов»язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відтак, на спірні правовідносини сторін у даній справі поширюються, крім національного законодавства про перевезення вантажів, положення Конвенції.

Статтею 5 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ) (Женева, 19 травня 1956р.) передбачено, що накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником (транспортером), при цьому ці підписи можуть бути надрукованими або замінені штемпелями відправника і перевізника (транспортера), якщо це допускається законодавством країни, в якій складена накладна. Перший примірник накладної передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій зберігається перевізником (транспортером).

Статтею 6 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ) (Женева, 19 травня 1956р.) визначено реквізити, які мають бути вказані в накладній на міжнародне перевезення вантажів.

Пунктом 1 статті 7 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ) (Женева, 19 травня 1956р.) зазначено, що відправник несе відповідальність за всі затрати (издержки) і збитки, спричинені йому в наслідок неточності або недостатності: а) вказівок, згаданих в підпунктах b), d), e), f), g), h) і j) пункту 1 статті 6; b) вказівок, згаданих в пункті 2 статті 6; с) всіх інших вказівок або інструкцій, які даються відправником для складання накладної або для включення в неї.

Як зазначено у п. 1 статті 9 Конвенції, накладна, оскільки не доказано протилежного, служить доказом умов договору і посвідченням прийняття вантажу перевізником (транспортером).

Згідно п. 2 Конвенції, при відсутності в накладній мотивованих застережень, наявна презумпція, що вантаж і його упаковка були зовнішньо в справному стані на момент прийняття вантажу перевізником і що число вантажних місць, а також розмітка і номера відповідали вказівкам накладної.

Статтею 11 Конвенції визначено, що відправник зобов»язаний до передачі вантажу приєднати до накладної або надати в розпорядження перевізника необхідні документи і повідомити всі необхідні дані для виконання митних або інших формальностей (п.1.).

Згідно з п. 2 статті 11 Конвенції, перевірка правильності та повноти цих документів не лежить на обов»язках перевізника (транспортера), Відправник відповідає перед перевізником за всілякі збитки (всякий ущерб), який може бути спричинений відсутністю, недостатністю або неправильністю цих документів і відомостей, за виключенням випадків вини перевізника.

Перевізник несе відповідальність на тих же засадах, що і комісіонер, за наслідки втрати або неправильного використання документів, згаданих у накладній, долучених до неї або вручених йому; суму, яка належиться до відшкодування не повинна, однак, перевищувати ту, яка належала би до оплати у випадку втрати вантажу ( п. 3 статті 11 Конвенції).

Статтею 13 Конвенції визначено, що по прибуттю вантажу на місце, передбачене для його здачі, отримувач має право вимагати передачі йому другого примірника накладної і передачі йому вантажу, при цьому ним видається відповідна розписка в прийнятті.

Статтями 14, 15, 16 Конвенції передбачені дії перевізника при неможливості передачі вантажу отримувачу, відмову вантажоотримувача від отримання вантажу тощо.

Відповідно до статті 19 Конвенції, признається, що мало місце прострочення, якщо вантаж не був доставлений в договорений строк або при відсутності договореного строку, приймаючи до уваги обставини, в яких перевезення проводилось, а при частковому завантаженні приймаючи до уваги час, необхідний для складання партії вантажу частинами в нормальних умовах, - фактична тривалість перевезення перевищує час, необхідний при звичайних умовах для виконання перевезення старанним перевізником.

У всіх інших випадках, згідно статті 30 Конвенції, якщо отримувач прийняв вантаж і не встановив стану вантажу в присутності перевізника або саме пізніше в момент прийняття вантажу, коли мова йде про очевидні втрати або пошкодження, або протягом семи днів з дня прийняття вантажу, не враховуючи неділі і інших вихідних днів, коли мова йде про непомітні зовні втрати або пошкодження, не вчинив перевізнику застережень, які вказують на загальний характер втрат або пошкоджень, вважається, оскільки не доказано зворотнє, підстава для презумпції, що вантаж був прийнятий в стані, описаному у накладній.

Прострочення в доставці вантажу може привести до сплати відшкодування лише в тому випадку, якщо було вчинено письмове застереження («письменная оговорка») протягом 21 дня з дня передачі вантажу в розпорядження отримувача ( п. 3 статті 30 Конвенції).

При передачі вантажу уповноваженій особі вантажоотримувача за договором, без застережень, перевезення вважається закінченим.

Розвантаження вважається закінченим після вручення водієві належним чином оформлених CMR чи ТТН на завантажений або вивантажений вантаж.

Пунктом 45 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, який затвердженого постановою РМ Української РСР від 27.06.69р. № 401 (з наступними змінами і доповненнями) передбачено, що за договором перевезення вантажу автотранспортне підприємство або організація зобов»язуються доставити ввірений їм вантажовідправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов»язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Пунктом 47 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, передбачено, що вантажовідправник повинен подати автотранспортному підприємству або організації на вантажі товарного характеру, що пред»являються до перевезення, товарно-транспортні накладні, а на вантажі нетоварного характеру … акти заміру (зважування).

Товарно-транспортна накладна є єдиним документом для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку.

Вантажовідправник і вантажоодержувач несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей вказаних у товарно-транспортних документах.

Щодо Договору і Заявки на перевезення вантажу.

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач (Суб»єкт підприємницької діяльності фізична особа (приватний підприємець) ОСОБА_1 (м. Тернопіль) за умовами Заявки від 06.03.2009р. виступав Перевізником, відповідач (Суб»єкт підприємницької діяльності фізична особа (приватний підприємець) ОСОБА_2 (м. Львів) Експедитором.

Експедитор, відповідно до Глави 65 ЦК України, є посередником між Замовником і Перевізником. Відповідно, при здійсненні перевезення вантажу, підпис і печатка Експедитора у міжнародній товарно-транспортній накладній (СМR) не ставиться.

Підтвердженням того, що автомобіль замовляється експедитором є виключно Договір перевезення вантажу і Заявка, яка є додатком до Договору на перевезення вантажу.

В силу статті 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Згідно із абзацом другим частини 2 статті 908 ЦК України, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюється договором, якщо інше не встановлено ЦК України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов»язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувач), а відправник зобов»язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату ( частина 1 статті 909 ЦК України).

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі (ч. 2 ст. 909 ЦК України).

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) ( ч. 3 ст. 909 ЦК України).

В силу ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов»язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов»язаних з перевезенням вантажу.

Згідно із статтею 930 ЦК України, договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

У судовому засіданні встановлено, не заперечується ні позивачем, ні відповідачем, між сторонами ні договору на перевезення вантажу, ні договору транспортного експедирування у міжнародному сполученні в письмовій формі, згідно вимог вищевказаних норм ЦК України не укладено.

Відтак, суд приходить до висновку, що Заявка, на яку посилається позивач, як на доказ у справі, повинна була бути оформленою на підставі та відповідно до договору на перевезення вантажу та/або договору транспортного експедирування, укладеного згідно статей 638, 639, 640 ЦК України, якщо іншого не передбачено законом або договором, відтак Заявка носить інформаційний характер.

Перевезення здійснюється на підставі Договору перевезення вантажу і Заявки.

У Договорі перевезення вантажу, який відповідач зобов»язаний був укласти з перевізниками, повинно б було бути зазначено зобов'язання сторін за договором, в т.ч. оформлення на підставі такого Договору і Заявки на перевезення. Факс-копія Договору і Заявки мають юридичну силу оригіналу лише тоді, коли сторони погодили це у підписаному Договорі. Сама Заявка без Договору не є чинною, оскільки вона, як випливає із тексту Заявки, являється додатком до Договору.

Виходячи із вищенаведених приписів чинного законодавства, судом не приймаються як належні та допустимі докази позивача, що Заявка на перевезення вантажу була підписана сторонами 6 березня 2009р., перевезення, згідно цієї Заявки мало відбутися 10 березня 2009р., а сам договір на перевезення вантажу в міжнародному сполученні: « Відповідач пообіцяв направити Договір для підписання».

Згідно п. 1 статті 9 Конвенції, доказом умов договору і посвідченням прийняття вантажу перевізником (транспортером) є накладна (CMR).

Відповідно до п. 47 Статуту автомобільного транспорту Української РСР (з наступними змінами і доповненнями), передбачено, що вантажовідправник повинен подати автотранспортному підприємству або організації на вантажі товарного характеру, що пред»являються до перевезення, товарно-транспортні накладні…, товарно-транспортна накладна є єдиним документом для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку.

Як стверджує Позивач, відсутність укладеного між сторонами письмового договору на перевезення вантажу не є предметом спору, так як підтвердженням факту здійснення перевезення є міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR).

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів закріплює форму міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR), яка підтверджує факт приймання-передачі вантажу та наявність договірних відносин між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем), а також умови перевезення вантажу на основі положень Конвенції, однак в СМR не передбачено зазначення про договірні відносини між Позивачем та Відповідачем.

У поданій позивачем CMR А № б/н, зокрема, не зазначено, що саме СПД-ФО ОСОБА_2 є замовником даного перевезення.

Оскільки дана міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) є Договором між перевізником з вантажовідправником та/або вантажоотримувачем, однак, позивач заявив позовну заяву про оплату за дане перевезення до СПД-ФО ОСОБА_2, а не до відправника та/або отримувача вантажу, що позивачем у позовній заяві та додаткових пояснення не обґрунтовано та не підтверджено документально, в розумінні статей 33 та 34 ГПК України.

Підтвердженням того, що міжнародне перевезення вантажу (товару) у міжнародному сполученні виконується у відповідності до норм Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, є запис у правому верхньому кутку бланку СМR наступного змісту: "Дане перевезення, незважаючи ні на які інші договори, здійснюється у відповідності до умов Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезенням вантажів (СМR)".

Такий запис на номерному бланку СМR свідчить про те, що перевізник та інша сторона договору перевезення (вантажовідправник, експортер, експедитор тощо) визнали головну (главенствующую) роль над даним конкретним перевезенням товарів міжнародних норм та правил, визначених Конвенцією СМR. Відомості, що заносяться до граф накладної СМR, повинні бути завірені печатками (штампами) сторін договору перевезення, при цьому повинно бути дотримані норми законодавства щодо укладення договорів, які передбачені у країні, де здійснювалось укладення такої угоди (згідно з національним законодавством України, укладення угоди повинно бути засвідчене підписом уповноваженої особи підприємства та скріплене печаткою підприємства, що вимагається частина 2 ст. 207, п. 1 частини 1 ст. 208 ЦК України.

Як вбачається із міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) А № б/н, відправником є : Mykola Pokpyshka c/Man Dowis -2»- 1»Barsеlona Espania (графа 1 СМR А № б/н), одержувачем: Vida IF Ivano - Frankivskу, Ucraina (графа 2 СМR А № б/н), місце розвантаження вантажу: Ucraina (графа 3 СМR А № б/н), місце та дата завантаження вантажу: Blanka - Murcia - Espania (графа 4 СМR А № б/н), документи, які додаються: графа 5 СМR А № б/н), в цій частині не заповнена, у графах 6, 7, 8, 9 СМR А № б/н, зазначено знаки та номера, кількість місць, рід пакування, найменування вантажу: «26 Palets Limon 1920 Cajas Madeva, в графі 11 СМR А № б/н вагу брутто 20400, у графі 13 СМR А № б/н: Вказівки відправника - + 5 градусів, графа 14 умови оплати не визначені, у графі 15 «Оплата, яка підлягає поверненню»СМR А № б/н містить дату: 19.03.09р.; у графі 16 СМR А № б/н вказано перевізника PEGANDZUK YAROSLAV, Ucraina, у графі 17 СМR А № б/н «Наступний перевізник»вказано: ВО 7477АК/ВО6000ХХ; у графі 18 СМR А № б/н «Зауваження та застереження перевізника заповнена штампом Держкарантину від 16.03.09р., графа 18 СМR А № б/н «Особливі узгодження»заповнена штампом Державної санітарно-епідеміологічної служби від 16.03.09р., у графі 20 «Підлягає до оплати»СМR А № б/н проставлено кутковий штамп з написом: «Прізвище, ім»я по-батькові, підпис»; графа 21 СМR А № б/н «Складено»містить напис: «Blanka 10 Marzo 04», графа 22 СМR А № б/н містить підпис та штамп відправника: MARIKRIS DE CHIPI, S. L. Blanka - Murcia Espania»; графа 23 СМR А № б/н «Реєстраційний номер»містить напис «PEGANDZUK YAROSLAV, Ucraina/066/10870», графа 24 СМR А № б/н «Вантажоодержувач», де обов»язково має бути проставлений підпис та штамп отримувача вантажу, міститься штамп Івано-Франківської міської санітарно-епідеміологічної станції, ЄДРПОУ 01993316, з написом «Ввезення, реалізацію (використання) дозволено», дата «19»03. 2009 р. № 131, особистий підпис / ОСОБА_7./ (Оригінал СМR А № б/н, а.с. 56).

Згідно статті 30 Конвенції, якщо отримувач прийняв вантаж і не встановив стану вантажу в присутності перевізника або саме пізніше в момент прийняття вантажу, коли мова йде про очевидні втрати або пошкодження, або протягом семи днів з дня прийняття вантажу, не враховуючи неділі і інших вихідних днів, коли мова йде про непомітні зовні втрати або пошкодження, не вчинив перевізнику застережень, які вказують на загальний характер втрат або пошкоджень, вважається, оскільки не доказано зворотнє, підстава для презумпції, що вантаж був прийнятий в стані, описаному у накладній.

Прострочення в доставці вантажу може привести до сплати відшкодування лише в тому випадку, якщо було вчинено письмове застереження («письменная оговорка») протягом 21 дня з дня передачі вантажу в розпорядження отримувача ( п. 3 статті 30 Конвенції).

При передачі вантажу уповноваженій особі вантажоотримувача за договором, без застережень, перевезення вважається закінченим.

Розвантаження вважається закінченим після вручення водієві належним чином оформлених CMR чи ТТН на завантажений або вивантажений вантаж.

Дослідивши у судовому засіданні оригінал СМR А № б/н, суд встановив, що графа 24 СМR А № б/н «Вантажоодержувач», як стверджує позивач, є Vida IF (ТзОВ «ВІДА-ІФ»), Ivano Frankivsk (м. Івано-Франківськ), вказаним вантажоотримувачем - не заповнена, що є порушення статті 30 Конвенції, та не може слугувати доказом того, що вантаж: «26. Palets Limon. 1920. Cajas Madeva»( графи: 6, 7, 8, 9 СМR А № б/н) був отриманий власне ТзОВ «ВІДА-ІФ»), м. Івано-Франківськ, інших доказів позивачем не представлено, в матеріалах справи вони відсутні.

Згідно Конвенції, водій зобов'язаний отримати у рубриці 24 СМК відмітку про отримання вантажу, завірену підписом та печаткою підприємства-одержувача. Назва підприємства в печатці з точністю до букви повинна збігатися з назвою одержувача, вказаною в рубриці 2 СМR, включаючи форму власності, адже здача товару Вантажоотримувачу у пункті призначення - це остання процедура при виконанні договору перевезення в міжнародному сполученні.

На підтвердження виконаних зобов'язань щодо міжнародного перевезення товару, водій повинен вимагати відповідну розписку на бланку договору перевезення про прийом товару тією особою, яка реально зазначена у накладній ( згідно п. 1 ст.13 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів).

Виходячи з вищенаведеного, надана позивачем СМR А № б/н, в силу статей 33, 34 ГПК України, не є належним та допустимим доказом у справі.

Згідно Заявки від 06.03.2009р. на перевезення вантажу у міжнародному автомобільному сполученні за маршрутом: Blanka Murcia (Е) Івано-Франківськ (UA), вантаж лимони 20т., дата завантаження: 10.03.2009р., адреса завантаження: Espania, MARIKRIS DE CHIPI, S. L. Polind SAN Rogue auda, …Madrid. Blanka - Murcia A Partir, 1600», термін доставки: 16.03.2009р., адреса розвантаження: Івано-Франківськ, вул. Петлюри, 76 (а.с. 14).

У Заявці від 06.03.2009р. найменування підприємства отримувача вантажу в Івано-Франківську не зазначено, у графі Заявки «Реквізити», зі сторони перевізника проставлена лише кругла печатка з написом ОСОБА_1, особистий підпис цієї особи у Заявці відсутній, як і інші реквізити ОСОБА_1 ( фотокопія Заявки від 06.03.2009р. в матеріалах справи, а.с. 14).

Оригіналу Заявки на перевезення вантажу від 06.03.2009р. позивачем не подано, не зважаючи на те, що оригінал Заявки від 06.03.09р. вимагався ухвалами господарського суду від 29.07.2010р., від 19.08.2010р.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами, згідно із статтею 34 ГПК України.

Щодо повідомлення про вручення рекомендованого лита.

У Супровідному листі Позивач підкреслює, що доказом надсилання відповідачу рахунку на суму 42 468,00 грн. і актів виконаних робіт є повідомлення про вручення рекомендованого листа за № 3576344.

Відповідачем на першому судовому засіданні був наданий рахунок і акти виконаних робіт, які надійшли до Відповідача, але рахунок і акти були виставлені від СПД-ФО ОСОБА_8, а не, як стверджує позивач, від СПД-ФО ОСОБА_1

Підтвердженням того, що саме ці документи надійшли по пошті до Відповідача є конверт (оригінал конверту був наданий Відповідачем на першому судовому засіданні знаходиться в матеріалах справи), саме на цьому конверті є наклейка поштового відділення, де зазначений номер рекомендованого листа, а саме: № 3576344 (оригінали в матеріалах справи, а.с. 62).

На конверті відправником кореспонденції зазначений ОСОБА_1, але рахунок і акт засвідчений штампом ОСОБА_8 (оригінали доказів в матеріалах справи).

У своєму Супровідному листі Відповідач стверджує, що не знає взагалі нічого про документи за підписом ОСОБА_8 і наголошує на тому, що він направляв рахунок і акти саме ті, на які вчинено посилання у позовній заяві.

Однак, з огляду вищевказаних доказів у справі, суд приходить до висновку, що вони спростовують твердження позивача, оскільки, якщо порівняти рахунок і акти від 19.03.2009р., які були у цьому конверті ( а.с. 59, 60), і рахунок і акти від 19.03.2009р. (а.с. 16,17), які були надані до позовної заяви, вбачається, що вони є подібними, однак різниця між ними полягає у розмірі суми, відповідно, 42468,00 грн. та 35468,00 грн., рахунок від 19.03.09р. № 19/03 на суму 35468,00 грн. (а.с. 60) підписаний ПП ОСОБА_8, а рахунок від 19.03.09р. № 19/03 на суму 42468,00 грн. (а.с. 16) підписаний ПП ОСОБА_1, бланки рахунків - однакові, номера рахунків, дата його виписування і маршрут, за яким здійснювалося перевезення співпадають.

Інших достовірних доказів, в цій частині, позивач суду не представив, не зважаючи на те, що судом у позивача такі докази витребовувалися, ухвалою від 29.07.2010р.

У позовній заяві Позивачем зазначено, що 20.07.2009р. відповідачем здійснено часткому оплату в розмірі 7000,00 грн., а 17.08.09р. в розмірі 6000,00 грн. Після 17.08.09р. жодних оплат від відповідача не надходило.

На вимогу господарського суду в підтвердження проведення часткової оплати за спірне перевезення вантажу, позивач лише на четверте судове засідання надав фотокопії двох прибуткових касових ордерів за № 4 від 20 липня 2009р. на суму 7000,00 грн. (графа 3 «Сума цифрами», а.с. 95) та № 8 від 17.08.2009р. (графа 3 «Сума цифрами», а.с. 95).

Оглянувши та дослідивши подані позивачем прибуткові касові ордени № 4 від 20.07.09р. та № 8 від 17.08.09р. суд встановив, що на них відсутні підписи СПД-ФО ОСОБА_2, від якої, як зазначено у цих ордерах, були прийняті кошти в сумі 7000,00 грн. та в сумі 6000,00 грн., вказані прибуткові касові ордери підписані в односторонньому порядку, тільки зі сторони ОСОБА_1 в одній особі - головного бухгалтера та касира.

Як вбачається із довідки наданої УКРСИББАНКОМ від 27.07.2010р. за № 137-168/3139 (оригінал довідки а.с. 34), який обслуговує СПД-ФО ОСОБА_2, про рух коштів на поточному рахунку ФОП ОСОБА_2, по контрагентах: ТОВ «Віда-ІФ», ТОВ «Гросса», ФОП ОСОБА_1, за період з 01.01.2009р. по 27.07.2010р. розрахунків ФОП ОСОБА_2 з контрагентом ФОП ОСОБА_1 в період з 01.01.2009р. по 27.07.2010р. не було (докази в матеріалах справи).

Відповідач часткову оплату позивачу за вищевказане перевезення вантажу заперечує повністю, стверджуючи, що СПД-ФО ОСОБА_2 здійснює свою підприємницьку діяльність лише по перерахуванню грошових коштів шляхом банківських переказів, за допомогою «клієнт-банку»та не практикує видачі грошових коштів готівкою.

Судом враховано також те, що на практиці процедура розрахунку приватного підприємця з приватним підприємцем готівковими коштами відбувається наступним чином: заповняється касовий чек на зняття готівки, при цьому вказується банківський символ «53»(кошти для розрахунку за товари, роботи послуги); згідно касового чеку банк видає потрібну суму коштів, яка немає перевищувати 10 000 грн. за один робочий день; того ж дня готівкові кошти передаються особі для якої вони знімалися та передаються особі, як от, перевізнику, а перевізник видає замовнику квитанцію від прибуткового ордера про оприбуткування готівкових коштів. Сторони підписують акт виконаних робіт на повну суму послуг. Отже, готівковий розрахунок має відбуватися у той самий день, коли були зняті гроші з рахунку для оплати послуг готівкою.

Враховуючи вищенаведене, якщо Позивачем був виписаний касовий ордер 20 липня 2009р., то готівку з рахунку ФОП ОСОБА_2 мала б зняти також 20 липня 2009р., аналогічно, щодо касового ордера, який був виписаний 17 серпня 2009р.

Як встановлено у судовому засіданні, про що зазначено вище у цьому рішенні, ні 20 липня 2009р., ні 17 серпня 2009р. відповідачем у ці дні готівкові кошти не знімалася, про що свідчать банківські виписки за 20 липня 2009р. та за 18 серпня 2009р., остання операція була проведена СПД-ФО ОСОБА_2 - 11 серпня 2009р.) (копія виписок за особовим рахунком від 20.07.09р., від 17.08.09р. та від 11.08.2009р. в матеріалах справи).

Щодо наданих Позивачем Додатків, то відповідь начальника Івано-Франківської регіональної митниці свідчить про те, що вантаж був доставлений на митницю і розмитнений, що підтверджується, в свою чергу, штампом зазначеної митниці на СМR А № б/н, однак зазначена відповідь не підтверджує факту, що дане перевезення було замовлено СПД-ФО ОСОБА_2 та організації вантажоотримувача.

Стаття 173 ГК України передбачає, що господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Стаття 175 ГК України визначає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов”язання має виконуватися належним чином відповідно до вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту, що звичайно ставляться, а відповідно до вимог статті 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Згідно частини другої п.2 статті 908 ЦК України, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо перевезень встановлюється договором, якщо інше не встановлено ЦК України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу (ст. 307 ГК України та ст.909 ЦК України) одна сторона (перевізник) зобов”язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а відправник зобов”язується сплатити перевезення вантажу встановлену плату.

Аналогічні вимоги викладені у статті 316 ГК України, які стосуються договору транспортного експедирування.

Частиною 1 статті 916 ЦК України передбачено, що за перевезення вантажу ... стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Особа, яка порушила зобов”язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 614 ЦК України).

Суд заслухав пояснення представника позивача та відповідача, оглянув та дослідив подані докази, оцінив їх в сукупності, прийшов до висновку, що позов документально та нормативно не обгрунтований, відповідачем спростований, до задоволення не підлягає.

Статтею 49 ГПК України визначено, що стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд на загальних підставах відшкодовує витрати, пов»язані зі сплатою державного мита за рахунок другої сторони, витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрати пов»язані з оплатою послуг адвоката та інші витрати, визначені у статті 44 ГПК України.

Судові витрати покласти на сторони пропорційно задоволених позовних вимог згідно з ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 43 - 47, 12, 15, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44 - 49, 60, 69, 75, 77, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя