Ухвала суду № 113466780, 13.09.2023, Деснянський районний суд міста Києва

4-с/754/94/23

Справа № 2-1471/12

У Х В А Л А

Іменем України

(повну ухвалу суду виготовлено 15.09.2023)

13 вересня 2023 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя: О. Грегуль, секретар судового засідання: І. Вакуленко

Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» - скаржник/стягувач

ОСОБА_1 - заінтересована особа 1/боржник

Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - заінтересована особа 2/відповідач 1

Головний державний виконавець Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коломієць Інна Миколаївна - заінтересована особа 3/відповідач 2

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - представники скаржника

ВСТАНОВИВ:

24.07.2023 до суду поштою надійшла і 25.07.2023 передана скарга, яка скаржником підписана і здана на пошту 17.07.2023 і яка на виконання ухвали суду від 26.07.2023 подавалась в новій редакції та в якій скаржник посилається на те, що 07.07.2023 ним отримано лист Дніпровського ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) № 67739 від 12.06.2023 і з якого скаржнику стало відомо, що постановою головного державного виконавця (заінтересована особа 3/відповідач 2) від 30.06.2016 закрито ВП № НОМЕР_2 у зв`язку з виконанням, однак, як вказує скаржник він, як стягувач за даним виконавчим провадженям коштів не отримував, а тому скаржнике просить: 1) визнати поважними причини пропуску строку для подання скарги та поновити строк для подання скарги; 2) визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Дніпровського ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Коломієць Інни Миколаївни про закінчення виконавчого провадження від 30.06.2016 у ВП № НОМЕР_2 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-1471 від 22.10.2012, виданого Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк»: 19838,43 грн.; 3) зобов`язати Дніпровський ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) відновити ВП № НОМЕР_2 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-1471 від 22.10.2012, виданого Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ: 19838,43 грн..

Ухвалою суду від 07.08.2023 відкрито провадження.

Ухвалою суду від 07.08.2023 витребувано завірену копію ВП № НОМЕР_2.

Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв`язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.

У судовому засіданні представник скаржника скаргу підтримав і не заперечував проти її розгляду по суті за відсутності трьох заінтересованих осіб

Заінтересовані особи в судове засідання не з`явились і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надали.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 450 ЦПК України, 1. Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. 2. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З урахуванням викладеного і ст. ст. 128-131, 223, 450 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті засідання за відсутності учасників справи.

Оглянувши матеріали справи № 2-1471/12, дослідивши матеріали справи № 2-1471/12 провадження № 4-с/754/94/23 (за скаргою), суд у судовому засіданні встановив наступне.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 09.04.2012 у справі № 2-1471/12 (суддя: Сенюта В.О.) з ОСОБА_1 на користь ПАЬ АБ «Укргазбанк» стягнуто: 19639,04 грн. і 196,39 грн..

Згідно наданої скаржником інформації про виконавче провадження (дата отримання 17.07.2023 16:56) за вказаним заочним рішенням суду від 09.04.2012 у справі № 2-1471/12 Деснянським районним судом м. Києва видано виконавчий лист від 22ю10ю2012 № 2-1471.

На виконання ухвали суду від 07.08.2023 до суду надійшов лист Дніпровського ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) від 07.09.2023 № 94585, яким суду повідомлено, що 29.05.2013 відділом відкривалось виконавче провадження, а постановою від 30.06.2016 керуючись п. 9 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» закінчено виконавче провадження та передано до архіву. ВП № НОМЕР_2 знищено за актом у 2019 р..

Згідно ст. 449 ЦПК України, 1. Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. 2. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Суду не надано конкретних та беззаперечних доказів, які б свідчили про подання скарги в понад десятиденний строк без поважних причин, тому, вимоги скаржника про визнання поважними причини пропуску строку для подання скарги та поновлення строку для подання скарги задовольняються.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» 02.06.2016 № 1404-VIII, 1. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. 2. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Згідно п. 9 ч. 1 і ч. 3 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» 02.06.2016 № 1404-VIII, 1. Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 3. У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14-18, 19-1 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Згідно ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» 02.06.2016 № 1404-VIII, 1. У разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. 2. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Згідно ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» 02.06.2016 № 1404-VIII, 1. Грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. 2. Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. 3. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки. 4. Грошові кошти, стягнуті до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. 5. Не допускається виплата стягувачу стягнутих коштів готівкою або виплата стягнутих коштів іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових коштів заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 цього Закону). Органам державної виконавчої служби та приватним виконавцям забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові кошти, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі кошти стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні). 6. Стягнуті з боржника кошти, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, перераховуються боржнику (крім випадків повернення коштів іншим особам). 7. У разі якщо стягнуті з боржника грошові кошти не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових коштів.

Згідно ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, 1. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. 2. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. 3. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. 4. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. 5. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. 6. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. 7. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. 8. Судові рішення інших держав, рішення міжнародних арбітражів, рішення міжнародних судових установ та аналогічні рішення інших міжнародних організацій щодо вирішення спорів є обов`язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, а також відповідно до міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної в постанові від 19.01.2022 у справі № 179/110/21: «Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права. Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур. Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.».

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

У матеріалах справи № 2-1471/12 (суддя: Сенюта В.О.) відсутній виконавчий документ разом із постановою про закінчення виконавчого провадження на виконання ч. 3 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII.

Будь-яких конкретних правових доказів, які б свідчили та підтверджували повне виконання заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09.04.2012 у справі № 2-1471/12 (суддя: Сенюта В.О.) та спростовували б доводи скарника, що на виконання дапного судового рішення кошти на рахунок стягувача в повному обсязі не надходили суду не надано.

З урахування викладеного, вимоги скарги в частині визнання неправомірною і скасування постанови та зобов`язання відновити виконавче провадження є обґрунтованими.

Разом з тим за заочним рішенням суду від 09.04.2012 у справі № 2-1471/12 (суддя: Сенюта В.О.) стягнуто: 19639,04 грн. і 196,39 грн..

19639,04 грн. + 196,39 грн. = 19835,43 грн..

Скаржник не надав суду доказів про стягнення на його користь саме суми: 19838,43 грн. та про яку йдеться в скарзі.

За таких обставин, скарга задовольняється частково.

Згідно ст. 452 ЦПК України, 1. Судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Керуючись ст. 451 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Визнати поважними причини пропуску строку для подання скарги та поновити строк для подання скарги.

Задовольнити частково скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Єреванська, 1, ЄДРПОУ: 23697280).

Визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коломієць Інни Миколаївни (місцезнаходження: м. Київ, вул. Є. Сверстюка, 15, ЄДРПОУ: 35011660) про закінчення виконавчого провадження від 30.06.2016 у ВП № НОМЕР_2 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-1471 від 22.10.2012, виданого Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Єреванська, 1, ЄДРПОУ: 23697280): 19639,04 грн. і 196,39 грн..

Зобов`язати Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (місцезнаходження: м. Київ, вул. Єреванська, 1, ЄДРПОУ: 23697280) відновити ВП № НОМЕР_2 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-1471 від 22.10.2012, виданого Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Єреванська, 1, ЄДРПОУ: 23697280): 19639,04 грн. і 196,39 грн..

У задоволенні інших вимог скарги відмовити.

Судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покласти на Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (місцезнаходження: м. Київ, вул. Єреванська, 1, ЄДРПОУ: 23697280) пропорційно розміру задовлених вимог скарги.

Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п`ятнадцяти днів.

Згідно ст. 261 ЦПК України, 1. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. 2. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

СУДДЯ: