Рішення № 11340669, 21.09.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

21.09.2010Справа №2-2/2648-2010 за позовом Приватного підприємства "Агроспецпроект" (03022, м.Київ, пров.Жуковського, 17/25)

до Приватного підприємства "Катерина та Кo" (98607, м.Ялта, вул.Соснова, буд.30, кв.16)

про стягнення 114 768,82 грн.

Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Від позивача : не з’явився.

Від відповідача : не з’явився.

Суть спору:

Позивач звернувся до господарського суду АР Крим із позовом до відповідача про стягнення 114768грн82коп., з яких, 17331грн11коп. сума основного боргу, 6 265грн96коп. пені, 35265грн87коп. штрафу за прострочення оплати більш ніж 20 календарних днів, 48831грн62коп. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 7074грн26коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено дистриб’юторський договір №27-Д від 01.03.2005 року, відповідно до умов якого позивач партіями постачає товар, а відповідач оплачує отриманий товар. Позивач належним чином виконав умови договору, проте, відповідач зі значним порушенням здійснив оплату, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

24 червня 2010 року судове засідання відбулося за участю представника позивача Гричиної (довіреність у справі) та представника відповідача - Нізяєвої (довіреність у справі).

Представник позивача 24.6.2010р передав клопотання, яким просить суд здійснювати фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів.

Проте, у зв’язку із неможливістю здійснити фіксування даного судового процесу за допомогою технічних засобів, представник позивача не заперечує проте слухання даної справи без фіксування судового процесу технічними засобами.

24 червня 2010 року у судовому засіданні оголошувалася перерва на 06.7.2010р. Після перерви 06.7.2010р судове засідання було продовжене за участю тих же представників сторін.

У судовому засіданні 06.7.2010р представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному об’ємі та зазначає, що позовні вимоги вважає необґрунтованими, на підставі того, що позивачем був поставлений товар неналежної якості на суму 17331грн11коп, про що відповідач спрямовував на адресу позивача повідомлення, а відбракований товар списував.

6 липня 2010 року у судовому засіданні була оголошена перерва на 09.9.2010р.

9 вересня 2010 року до суду від позивача надійшло клопотання про залучення письмових пояснень до матеріалів справи, відповідно до якого просить суд залучити до матеріалів справи пояснення стосовно стягнення неустойки, у якому додатково обґрунтовує свої вимоги щодо стягнення пені та штрафу, а саме: посилається на норми діючого законодавства, які регулюють свободу сторін в договорі та на те, що при укладенні договору поведінка сторін (у тому числі і відповідача) засвідчувала їхню волю щодо настання відповідних наслідків у результаті порушення зобов’язань.

Після перерви 09.9.2010р судове засідання було продовжене за участю тих же представників сторін.

Представник відповідача 09.9.2010р надав суду додаток до відзиву на позов, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, при цьому відповідач посилається на п.5.9.3 договору, у якому передбачено право не оплачувати неякісний товар, а також на норму закону, яка передбачає розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань.

9 вересня 2010 року у судовому засіданні була оголошена перерва на 16.9.2010р.

16 вересня 2010 року до суду від позивача надійшла заява від 14.9.2010р про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 114750грн27коп, з яких 17331грн11коп основного боргу, 6247грн41коп пені, 35265грн87коп штрафу, 48831грн62коп інфляційних та 7074грн26коп річних, оскільки при подачі позовної заяви позивачем було допущено помилку при розрахунку пені на суму 18грн55коп.

Також 16 вересня 2010 року до суду від позивача надійшло заперечення на відзив відповідача, відповідно до якого позивач спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві та у додатку до відзиву на позов.

Після перерви 16.9.2010р судове засідання було продовжене за участю того ж представника відповідача, інтереси позивача представляла Чечка (довіреність у справі).

У судовому засіданні 16.9.2010р інших заяв та клопотань сторонами заявлено не було.

16 вересня 2010 р. у судовому засіданні була оголошена перерва на 21.9.2010р.

Після перерви 21.9.2010.р судове засідання було продовжене, представники сторін у судове засідання не з’явилися.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд встановив:

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Між Приватним підприємством "Агроспецпроект", як фірмою, та Приватним підприємством "Катерина та Кo", як дистриб’ютором - суб'єкт підприємницької діяльності (юридична особа), зареєстрований у встановленому законом порядку, який продає продукцію фірми в погодженому обсязі та відповідному регіоні), був укладений дистриб’юторський договір №27-Д від 01.3.2005 року, відповідно до р.2 договору предметом договору являється те, що фірма на умовах, визначених даним договором, постачає товар дистриб'ютору, а дистриб'ютор здійснює його пряму дистриб'юцію в межах цін та націнок, вказаних у прайс-листах фірми, а також здійснює своєчасну оплату отриманого від фірми товару. Право власності на партію товару переходить від фірми до дистриб'ютора в момент передачі йому партії товару від фірми. Ризик випадкової загибелі або зіпсуття товару переходить до дистриб'ютора в момент передачі йому товару.

Відповідно до п.3.3 договору доставка товару на склад дистриб'ютора здійснюється за рахунок фірми транспортом фірми. Датою постачання-вважається дата передачі товару дистриб'ютору, зазначена у супровідних документах, підписаних представниками сторін.

Ціни на товар, що продається за даним договором, встановлюються в українських гривнях. Ціни на кожну партію товару зазначаються в видаткових накладних, згідно чинного на дату відвантаження прайс-листа. Оплата за кожну отриману партію товару здійснюється дистриб'ютором у безготівковій формі протягом 21 календарного дня з моменту отримання товару. Сума за даним договором встановлюється у розмірі суми усіх накладних за даним договором, але не менше, ніж 180000,00гривень (в тому числі ПДВ - 30000,00гривень) (п.4.1, 4.2, 4.3 договору).

Позивач свої зобов’язання за договором виконав у повному об’ємі, а саме поставив відповідачу, а відповідач прийняв, про що свідчать відбитки печаті відповідача на накладних на відпуск товарно - матеріальних цінностей та оригінали довіреностей, які знаходяться у матеріалах справи, за період з лютого 2007 року по вересень 2009 року товар на загальну суму 5848704грн89коп.

Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконував, а саме оплату отриманого товару здійснював із значним порушенням строків оплати та сплатив лише 5831373грн79коп, що підтверджується банківськими виписками, які знаходяться у матеріалах справи.

В результаті вищенаведеного за відповідачем склалася заборгованість перед позивачем у розмірі 17331грн11коп

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Виходячи зі змісту ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт виконання зобов’язань перед позивачем по сплаті 17331грн11коп боргу та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення 17331грн11коп боргу обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позов та додатку до відзиву на позов, стосовно того, що позивач порушив умови договору щодо належної якості товару, що поставлявся у період з 01.12.2007р по 08.10.2009р. суд визнав необґрунтованими у зв’язку з тим, що:

Відповідно до п. 7.3 договору приймання товару здійснюється дистриб'ютором відповідно до Інструкцій П-6, П-7. У разі виявлення невідповідності продукції умовам договору за якістю або кількістю дистриб'ютор зобов'язаний скласти акт приймання-передачі за участю водія перевізника та повідомити фірму про цей факт засобами факсимільного зв'язку в день приймання. Цей акт буде мати юридичну силу та буде обов'язково прийнятий фірмою, якщо уповноважений представник фірми не з'явився в указаний в цьому пункті термін. Збитки по доставці та поверненню такого товару у повному обсязі несе фірма. Неякісний товар зберігається дистриб'ютором до прибуття представника фірми, але не більш, ніж 45 днів, якщо вартість такого товару менша 1,5 тисяч, та 14 днів, якщо вартість більша або дорівнює 1,5 тисячі гривень, якщо фірма не дала письмову згоду на утилізацію такого товару.

Пунктами 8.1, 8.2, 8.3 договору передбачено, що, у випадку виявлення дистриб'ютором неякісних товарів, які не могли бути виявлені при звичайному прийманні (п. 7.3. Договору), на протязі встановленого виробником та вказаного в сертифікаті якості терміну придатності товарів, дистриб'ютор має право заявити фірмі відповідну претензію (рекламацію), яка задовольняється при відсутності вини дистриб'ютора. Задоволення претензії відбувається наступним чином: дистриб'ютор направляє відповідне письмове повідомлення про брак фірмі та забезпечує збереження неякісного товару до прибуття представника фірми; уповноважений представник фірми з належним чином оформленим дорученням зобов'язаний прибути у 45-денний строк після отримання повідомлення згідно п. 7.3 або п.8.2.1, якщо вартість неякісного товару менше 1,5 тисяч гривень, та у 14-денний строк, якщо вартість неякісного товару більша або дорівнює 1,5 тисячам гривень; акт про брак, складений за участю представника фірми, є обов'язковою умовою для задоволення претензії та повинен визначати причини зіпсуття товару (вина фірми або дистриб'ютора). У випадку, якщо сторони не можуть узгодити кількість, причини зіпсуття та загальну вартість збитків у зв'язку із зіпсуттям товару, задоволення претензії може відбуватись на підставі висновку експертизи, що повинна бути проведена експертами Торгово-промислової палати України. Складений таким чином висновок експертизи повинен визначити причини зіпсуття товару (вина фірми або дистриб'ютора).

Судом встановлено, що ПП «Агроспецпроект» задовольнило претензії ПП «Катерина та К°» стосовно зіпсованої продукції на загальну суму 2 065,12 гривень, у зв'язку з чим уповноваженими представниками сторін були підписані та затверджені відповідні акти браку: Акт браку №9/8-7 від 07.8.2007; Акт браку №8/8-7 від 10.8.2007; Акт браку №8/9-7 від 21.02.2008; Акт браку№17/9-7 від 21.02.2008; Акт браку №18/9-7 від 21.02.2008; Акт браку №7/9-7 від 13.3.2008; Акт браку від 08.7.2008, які знаходяться у матеріалах справи.

Стосовно неналежної якості продукції на оскаржувану Відповідачем суму у розмірі 17331грн11коп, належним чином складеної претензії на адресу ПП «Агроспецпроект» не надходило, як не надходило і належним чином складеного повідомлення про брак,відповідно до п.7.3,8.1 договору, і виклику представника ПП «Агроспецпроект» для складання акту про брак, відповідно до п.8.2.1-8.2.3 договору та Інструкції П-7.

Так, судом встановлено, що фактичне отримання відповідачем товару за кількістю і якістю здійснено, документи, що свідчать про отримання товару, позивачу надані, претензій, складених відповідно до чинного законодавства та умов укладеного між сторонами дистриб’юторського договору №27-Д від 01.3.2005 року щодо якості товару, від відповідача позивачу не надходило, факти, що підтверджують постачання відповідачу позивачем неякісної продукції (зокрема: висновок експертизи торгово-промислової палати стосовно кількості і причин зіпсуття Товару - відповідно до п. 8.3. договору або висновку бюро товарних експертиз - відповідно до Інструкції №П-7) на суму 17331грн11коп відсутні.

Документів, що підтверджують наявність повноважень у Фєсюна на підписання повідомлень про брак, відповідачем до суду не представлено.

Суд не може прийняти повідомлення про брак як належні та допустимі докази, які підтверджують брак товару.

Таким чином, відповідач не довів неякісність поставленого йому позивачем товару на суму 17331грн11коп.

Враховуючи подану позивачем заяву від 16.9.2010р про зменшення розміру позовних вимог, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Така позиція викладена в пункті 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008 р. N 01-8/482.

Окрім вимоги про стягнення боргу, позивачем, з урахуванням заяви від 14.9.2010р про зменшення розміру позовних вимог, були заявлені вимоги про стягнення 6247грн41коп пені за період з 19.6.2009р по 20.4.2010р та 35265грн87коп штрафу, які підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

Як вже зазначалося, зобов'язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимогам ЦК України. (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом строк.

Учасники господарських відносин згідно зі ст. 216 ГК України, несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування у відношенні правопорушників господарських санкцій. При цьому, згідно зі ст. 218 ГК України учасники господарських відносин відповідають і за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.6.3 договору у разі затримки оплати за товар, дистриб'ютор (відповідач) сплачує фірмі (позивачу) пеню у розмірі діючої подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення. У разі прострочення платежу більше, ніж на 20 календарних днів дистриб'ютор, окрім пені, сплачує фірм: також; штраф у розмірі 20% від суми простроченого платежу.

Тому, позовні вимоги у частині стягнення 6247грн41коп пені, нарахованої з урахуванням, вимог укладеного між сторонами договору, ст..3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР та п. 6 ст.232 Господарського кодексу України, а також 35265грн87коп штрафу, нарахованого відповідно до умов діючого законодавства та вимог укладеного між сторонами договору, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відносно доводів відповідача, викладених у додатку до відзиву на позов відносно того, що відповідно до ст..61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а також відносно того, що штрафні санкції незалежно від їх виду (штраф, пеня) встановлюються у процентах, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, то суд вважає їх неспроможними на підставі наступного:

Штраф та пеня не являються юридичною відповідальністю одного виду у розумінні ст..61 Конституції України, оскільки, як вже зазначалося, статтєю 549 Цивільного кодексу України законодавчо визначені поняття штрафу та пені, а саме: штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Більш того, відповідно до п.6.3 укладеного між сторонами договору, сторони передбачили сплату пені від несплаченої у строк, передбачений п.4.2 договору, суми за кожен день прострочення, а сплату штрафу - у разі прострочення платежу більше, ніж на 20 календарних днів, тобто у разі прострочення відповідачем сплати вартості отриманого товару на 41 календарний день, тобто за інше правопорушення, ніж те, за яке сплачується пеня..

Крім того, слід зазначити, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ч. 4 ст. 179 ГК України).

Аналогічні норма закріплена ст. 627 ЦК України: сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості та ч. 1 ст. 628 ЦК України: зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

Також ст. 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити ви положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що при визначені умов договору і укладанні дистриб’юторського договору №27-Д від 01.3.2005 року поведінка сторін (зокрема відповідача) засвідчувала їхню волю до настання відповідних правових наслідків в результаті порушення зобов'язань.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором або законом, лише у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.

Оскільки дистриб’юторським договором №27-Д від 01.3.2005 року не було встановлено іншого розміру процентів, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення 48831грн62коп інфляційних за період січень 2008р – квітень 2010р та 7074грн26коп 3% річних за період з 16.12.2007р по 05.5.2010р за період прострочення від простроченої суми станом на 05.5.2010р

Доводи відповідача, викладені у додатку до відзиву на позов, стосовно того, що враховуючи стабільність та тривалість договірних відносин, підприємства нібито досягли домовленості про відстрочення платежів та можливість їх здійснення відповідачем у інші, ніж встановлені договором строки, суд вважає неспроможними на підставі наступного:

Пунктом 4.2. Дистриб'юторського договору №27-Д від 01 березня 2005 р. передбачено, що оплата за кожну отриману партію товару здійснюється дистриб'ютором (відповідачем) у безготівковій формі протягом 21 календарного дня з моменту отримання товару.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Ст. 32 ГПК передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

Так як, відповідачем не надано суду доказів, що підтверджують домовленість сторін щодо оплати товару в інші ніж передбачені п. 4.2. Договору строки.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відносяться на відповідача з урахуванням заяви від 16.9.2010р про зменшення розміру позовних вимог.

В засіданні суду оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Рішення оформлене та підписане 23.9.2010р.

Керуючись ст.ст. 49,75,77,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.          Прийняти заяву від 16.9.2010р про зменшення розміру позовних вимог.

2.          Позов задовольнити.

3.          Стягнути з Приватного підприємства "Катерина та Кo" (98607, м.Ялта, вул.Соснова, буд.30, кв.16, ЄДРПОУ 32169704, п/р 260053119201 у філії АБ «Південний», МФО 384522) на користь Приватного підприємства "Агроспецпроект" (03022, м.Київ, пров.Жуковського, 17/25, ЄДРПОУ 31352489, п/р 26001005056 у Київській регіональній дирекції «райффайзен Банк Аваль» м.Київ, МФО 322904) 17331грн11коп основного боргу, 6247грн41коп пені, 35265грн87коп штрафу, 48831грн62коп інфляційних, 7074грн26коп річних, 1 147грн50коп державного мита, 236,00грн витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

4.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.           

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.