Рішення № 11337835, 20.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/32520.09.10 За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України

по м. Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Текс –Колор Україна»

Третя особа. що не заявляє сомостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Професійний ліцей Національного авіаційного університету

про примусове звільнення та повернення орендованої площі

Суддя: Трофименко Т.Ю.

Представники:

від позивача: Тимошенко А.Г.- по дов. №84 від 30.08.2010р.

від відповідача: не з»явився

від третьої сооби: Коломієць М.І. –по дов. №162 від 20.09.2010р.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Текс –Колор Україна» в примусовому порядку з орендованого джержавного нерухомого майна площею 120,0 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Машинобудівна, 48 та повернути його орендодавцю Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 25.08.20109р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 20.09.2010р.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що договір оренди №1230, укладений позивачем як орендодавцем та відповідачем як орендарем 02.12.2004р., припинив свою дію 02.06.2010р. у зв’язку із закінченням строку, на який його було укладено. Листом №30-04/9463 від 07.06.2010 року, який отриманий відповідачем 11.06.2010р., позивач повідомив відповідача про закінчення терміну дії укладеного між ними договору оренди та відмову від продовження його дії. Проте, відповідач, порушуючи умови договору та норми чинного законодавства орендоване майно не звільнив, приміщення по акту приймання-передавання не передав, тому позивач звернувся до суду з даним позовом та просить позов задовольнити.

Відповідач письмовий відзив на позов не надав, представника в судове засідання 20.09.2010 року не направив, не виконав вимог суду викладених в ухвалі суду від 25.08.2010р.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується повідомленням про вручення відповідач поштового рекомендованого відправлення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Представник третьої особи в судовому засіданні позовні вимогу підтримав в повному обсязі.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

02 грудня 2004 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Текс –Колор Україна»(далі відповідач) було укладено договір оренди №1230 про оренду нерухомого майна, що належить до державної власності.

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно площею 120,0 кв. м., яке розміщене за адресою: м. Київ, вул. Машинобудівна, 48, що знаходиться на балансі Професійного ліцею Національного авіаційного університету.

Згідно п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання –передачі майна.

02.12.2004 року між сторонами по справі був підписаний акт приймання –передачі в оренду нерухомого майна площею 120,0 кв. м., яке розміщене за адресою: м. Київ, вул. Машинобудівна, 48.

У відповідності до приписів ст. 10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.

Частина 1 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 10.1. договору сторонами встановлено, що цей договір укладено строком на 11 місяців, що діє з 02 грудня 2004 р. по 02 листопада 2005р.

За відсутності однієї із сторін договору заяви про припинення договору, договір в силу ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” був продовженим на той самий строк, тобто до 02.10.2006р, , 02.09.2007, 02.08.2008р, 02.07.2009р, 02.06.2010 відповідно.

Відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Положеннями статті 764 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватись майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Як вбачається з матеріалів справи позивач листом №30-04/9463 від 07.06.2010р., що отриманий відповідачем 11.06.2010р., повідомив відповідача про закінчення дії договору оренди №1230 від 02.12.2004р. на нерухоме майно загальною площею 120 кв. м., розміщене за адресою: м. Київ, Машинобудівна, 48 та запропонував відповідачу передати приміщення по акту прийому –передачі орендодавцю чи балансоутримувачу.

Відповідно до п. 10.9. договору чинність цього договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

Матеріали справи свідчать про те, що нового договору оренди на спірне нерухоме майно укладено не було.

Таким чином, відповідач безпідставно займає спірне нежитлове приміщення.

Відповідно до п. 2 ст. 26 та п. 1 ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, а орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Пунктом 2 ст. 291 Господарського кодексу України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно п. 5.7. договору у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона бала одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, вимоги позивача щодо виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Текс –Колор Україна» в примусовому порядку з орендованого джержавного нерухомого майна площею 120,0 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Машинобудівна, 48 та повернення його орендодавцю Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процессуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процессуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю «Текс –Колор Україна» (03680, м. Київ, бульвар Лепсе, 8, офіс 314, м. Київ, вул. Машинобудівна, 48, код ЄДРПОУ 30434921) в примусовому порядку з орендованого державного нерухомого майна площею 120,0 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Машинобудівна, 48 та повернути його орендодавцю –Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м. Києву (м. Київ, бул. Т.Шевченка, 50-Г, код ЄДРПОУ 19030825).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Текс –Колор Україна» (03680, м. Київ, бульвар Лепсе, 8, офіс 314, м. Київ, вул. Машинобудівна, 48, код ЄДРПОУ 30434921) в доход Державного бюджету України 85,00 грн. державного мита.

Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Текс –Колор Україна» (03680, м. Київ, бульвар Лепсе, 8, офіс 314, м. Київ, вул. Машинобудівна, 48, код ЄДРПОУ 30434921) 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процессу до спеціального фонду Державного бюджету України по КЕКД 22050000 «Оплата витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах».

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Повний текст рішення

21.09.2010р.складено