Рішення № 11329932, 01.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 55/5401.09.10 Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І.,

при секретарі судового засідання Шаповалов А.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Продімпекс», м.Донецьк

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Віат», м.Київ

про: стягнення заборгованості у розмірі 98818,23 грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача –Трофимчук Н.Б. (за довіреністю № 89 від 05.07.2010р.)

від Відповідача – не з’явився.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Продімпекс», м.Донецьк (далі –Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віат», м.Київ (далі –Відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 98 818,23 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав належним чином засвідчені копії наступних документів: Договір №5 від 25.01.2010р., Акт звіряння взаємних розрахунків станом на 09.04.2010р., Претензію № 1 щодо сплати заборгованості від 09.04.2010р. з додатком та доказами направлення її Відповідачу, додаткова угода №1 від 31.12.2008р. до Договору №58/08, Претензію № 1 про сплату Претензію № 2 про сплату заборгованості від 20.04.2010р. з додатком та доказами її направлення Відповідачу, Претензію № 3 про сплату заборгованості від 27.04.2010р. з додатком та доказами направлення її Відповідачу, податкові накладні та інше.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, ст.ст. 54, 56 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач через канцелярію суду 06.08.2010р. надав відзив на позов, відповідно до якого, просив відмовити в задоволенні позовної заяви та зобов’язати надати довіреності на отримання матеріальних цінностей за якими приймався товар.

Позивач 09.08.2010р. надав заяву про уточнення позовних вимог відповідно до якої просив стягнути з Відповідача суму основного боргу у розмірі –53451,70 грн., 3% річних у розмірі –516, 69 грн., інфляційні нарахування у розмірі –924, 72 грн., штраф у розмірі –5345, 17 грн., пеню у розмірі – 3530,73 грн., а всього 63769,01 грн. та надав наступні документи: Витяг з ЄДРПОУ від 13.07.2010р. щодо статусу та місцезнаходження Відповідача, накладні на отримання товару, Довіреності на отримання товару, видаткові накладні, Акт звіряння взаємних розрахунків станом на 03.08.2010р., підписаний з боку Позивача з доказами його направлення Відповідачу, банківські виписки, платіжні доручення, Договір про надання правової допомоги від 04.07.2010р., Статут Позивача.

Справа розглядається з урахуванням вказаної заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог від 09.08.2010р.

11.08.2010р. через канцелярію суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов’язаної з нею справи №4/175пд, порушеної Господарським судом Донецької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віат»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продімпекс»про визнання Договору № 5 від 25.01.2010р. недійсним.

В судовому засіданні 11.08.2010р. Позивачем було надано клопотання про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти Відповідача.

В судовому засіданні 11.08.2010р. представник Позивача надав клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2010р. продовжено строки розгляду справи на 15 днів.

01.09.2010р. через канцелярію суду Відповідач повторно надав клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов’язаної з нею справи №4/175пд, порушеної Господарським судом Донецької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віат»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продімпекс» про визнання Договору № 5 від 25.01.2010р. недійсним.

Позивач у судове засідання 01.09.2010р. з’явився, підтримав позовні вимоги, клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України. Надав копії податкових накладних, довідку № 39 від 20.08.2010р., докази повторного направлення позовної заяви Відповідачу.

Відповідач в судове засідання не з’явився, вимоги ухвал суду не виконав, хоча належним чином був повідомлений про час, місце та дату судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані Позивачем докази та заслухавши в засіданні пояснення представника Позивача сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариство з обмеженою відповідальністю «Продімпекс»(Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віат»(Покупець) був укладений Договір №5 (надалі-Договір).

Відповідно п.1.1. Договору Постачальник зобов’язується поставити, а Покупець прийняти і оплатити товар в термін та на умовах, зазначених в Договорі. Предметом поставки є товари, зазначені у в накладній або специфікації, які є невід’ємною частиною Договору.

Згідно п.3.2. Договору термін оплати за поставлений товар становить відстрочку в 15 календарних днів з дня одержання чергової партії товару згідно накладних.

Відповідно до п. 5.2. Договору за несвоєчасну оплату вартості відповідної партії товару Покупець зобов’язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення. Покупець крім пені сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Позивачем на адресу Відповідача була здійснена поставка продукції на загальну суму 69422,18 грн. Факт постачання продукції Відповідачеві, її обсяг і вартість підтверджується видатковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ, податковими накладними, що містяться в матеріалах справи.

Відповідачем була здійснена часткова оплата поставленого товару, на суму 15970,40грн. що підтверджується копіями банківських виписок, які містяться в матеріалах справи.

Таким чином, судом встановлено, що Відповідач не сплатив поставку продукції, згідно накладними на суму 53451,70 грн.

За таких обставин та у зв’язку із неналежним виконанням грошових зобов’язань Відповідачем Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом про стягнення заборгованості.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, хоча належним чином повідомлявся про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною за матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов’язань за договором поставки та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені, 3% річних, інфляційних нарахувань та штрафу.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов’язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов’язаний сплатити постачальнику певну грошову суму.

В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов’язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір №58/08 від 25.02.2008р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Позивачем на адресу Відповідача була здійснена поставка продукції на загальну суму 69422,18 грн. Факт постачання продукції Відповідачеві, її обсяг і вартість підтверджується видатковими накладними підписаними з боку обох сторін, довіреностями на отримання ТМЦ, податковими накладними, що містяться в матеріалах справи.

Згідно п.3.2. Договору термін оплати за поставлений товар становить відстрочку в 15 календарних днів з дня одержання чергової партії товару згідно накладних.

Відповідачем була здійснена часткова оплата поставленого товару, на суму 15970,40грн. що підтверджується копіями банківських виписок, які містяться в матеріалах справи.

Таким чином, судом встановлено, що Відповідач не сплатив поставку продукції, згідно накладними на суму 53451,70 грн.

Таке невиконання грошових зобов’язань кваліфікується судом як їх порушення зобов’язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу, що узгоджується із правами постачальника, передбаченими ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості перед Позивачем за поставлену продукцію та її розмір, підтверджується матеріалами справи, Відповідачем в порядку ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростована (наявність)/недоведене припинення зобов’язання будь-яким передбаченим законом способом, а розмір підтверджується підписаним актом звірення взаємних розрахунків з боку Позивача і Відповідача, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсягу –у сумі 53 451,70 грн.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі –сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати сформульована безпосередньо у п 5.2 Договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

З огляду на встановлений судом факт порушення грошових зобов’язань Відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість висування Позивачем вимог про застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення пені.

Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем у досліджуваний період підтверджується матеріалами справи, розмір заявленої до стягнення пені не перевищує встановленого ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” граничного розміру, а період стягнення визначений із урахуванням меж, передбачених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України суд, перевіривши арифметичних розрахунок в цій частині позовних вимог дійшов висновку про задоволення стягнення пені у розмірі 3530,73 грн.

Відповідно до ч.2,3 ст.217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються зокрема, такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції;, оперативно-господарські санкції; адміністративно-господарські санкції.

Згідно ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язань або у повній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Враховуючи п.5.2 Договору Покупець крім пені сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Оскільки, судом встановлено порушення Відповідачем терміну оплати товару, наданий Позивачем розрахунок сплати штрафу є арифметично вірним, суд задовольняє вимоги про стягнення штрафу у розмірі 5345,17 грн.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора має сплатити, крім суми боргу, 3% річних та інфляційні нарахування.

Суд, перевіривши арифметичних розрахунок в цій частині позовних вимог за допомогою відповідної системи інформаціно-правового забезпечення „Ліга:ЗАКОН” програми „Калькулятори”, встановив:

- що визначена Позивачем інфляційна індексація у сумі 924,72 грн. за період з 11.03.2010р. по 03.08.2010р., перевищує розмір індексації, яка може бути нарахована за період з моменту прострочення, та становить -320,71грн., а отже стягненню з Відповідача не підлягає.

- що розмір 3% річних, який може бути нарахований протягом періоду з моменту прострочення (з 11.03.2010р. по 03.08.2010р.), перевищує відповідний розмір, що може бути нарахований, а отже – підлягає стягненню частково, у сумі 505,05 грн.

Суд відмовляє у задоволенні вимог Позивача про вжиття судом заходів до забезпечення позову, шляхом накладання арешту на грошові кошти Відповідача, з огляду на наступне:

Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника судового процесу, має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь–якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Отже, існування ймовірності утруднення або унеможливлення виконання рішення суду є обов’язковою умовою застосування відповідних заходів судом, на чому, серед іншого, наголошувалося в Інформаційному листі „Про деякі питання практики забезпечення позову” від 12.12.2006р. № 01-8/2776.

При цьому, у світлі приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доведення відповідними доказами наявності зазначеної обов’язкової умови покладається саме на заявника клопотання, в розглядуваному випадку –Позивача.

Між тим, Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження існування обставин, необхідних для вжиття забезпечувальних заходів.

Щодо клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі до вирішення пов’язаної з нею справи №4/175пд, порушеної Господарським судом Донецької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віат»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продімпекс»про визнання Договору № 5 від 25.01.2010р. недійсним, суд відмовляє в його задоволенні, оскільки, враховуючи ч.1 ст.79 ГПК України, суд не знайшов підстав, для зупинення провадження у справі. Крім того, в разі визнання договору недійсним, Відповідач не позбавлений права звернутись до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судової витрати покладаються на відповідача у разі повного задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33,34,43, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Продімпекс», м.Донецьк, ідентифікаційний код 31770903 задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віат», м.Київ, ідентифікаційний код 33500510 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Продімпекс», м.Донецьк, ідентифікаційний код 31770903 основну суму боргу у розмірі 53451,70 грн., пеню у розмірі 3530,73 грн., штраф у розмірі 5345,17 грн., 3% річних у розмірі 516,69 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віат», м.Київ, ідентифікаційний код 33500510 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Продімпекс», м.Донецьк, ідентифікаційний код 31770903 державне мито в розмірі 637,68 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 152,29 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення підписаний 17.09.2010р.

Суддя Н.І. Ягічева