Рішення № 113090929, 28.08.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/23226/23-ц

Категорія 17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2023 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г.О.

секретар судового засідання Чепляка А. С.

справа № 757/23226/23-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»

третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення коштів, -

представник позивача - адвокат Гайдай Я. Ф.

В С Т А Н О В И В :

У червні 2023 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить стягнути із Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 457 600, 00 грн та судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що 07.08.2019 року ТОВ «Закупівлі ЮА» через електронний майданчик dgf.prozzoro.sale було проведено електронні торги із продажу квартири-лоту №GL22N08406, що проведений відповідно до протоколу електронного аукціону №UA-EA- 2019-07-17-000011-b, предметом яких була трикімнатна квартира, загальною площею 63,8 кв.м., житловою площею 37,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказує, що перед проведенням торгів, 30 липня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Закупівлі ЮА» було укладено Договір ВГІ-30072019 про умови участі в електронних торгах, згідно п. 3 якого визначено, що учасник за участь у торгах, у строки визначені оголошенні про їх проведення: вносить гарантійний внесок у розмірі, визначеному в оголошенні про проведення торгів. Вказані умови договору були виконані позивачем, що підтверджується квитанцією про зарахування на вищезазначений рахунок суми гарантійного внеску в розмірі 45 760, 00 грн.

Переможцем торгів став ОСОБА_1 , який на виконання умов торгів, згідно квитанцій від 15.08.2019 року перерахував грошові кошти на користь АТ «Дельта Банк» двома платіжними квитанціями на суму 158 600, 00 грн та 299 000, 00 грн, що загалом становить 457 600, 00 грн і є ціною продажу лоту.

Після проведення електронний торгів між ТОВ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 10.02.2020 року було укладено договір купівлі-продажу квартири, що продана на аукціоні, посвідчений приватним нотаріусом Киівського міського нотаріального округу Антиповою І.B., зареєстрований в реєстрі за №35, та 10.02.2020 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер нерухомого майна 1780877351101.

10.02.2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 було укладено акт приймання-передачі нерухомого майна.

В подальшому, рішенням Київського районного суду м. Одеси, справа №947/4195/20, від 29.06.2021 року, залишеним без змін постановою Одеською апеляційного суду від 28.11.2022 року було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ «Дельта Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової І. В., ТОВ «Закупівлі ЮА», ОСОБА_1 про визнання електронних торгів недійсними, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна з незаконного чужого володіння; визнано електронний аукціон, проведений 07.08.2019 року, відповідно до протоколу електронного аукціону №UA-EA-2019-07-17-000011-b у частині продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , недійсним; визнано договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка продана на аукціоні від 10.02.2020 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В., недійсним; скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру під АДРЕСА_2 , яку вчинено відповідно до запису про право власності №35406054, зробленого відповідно до рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно за індексним номером 51049127 від 10.02.2020 року; витребувано майно квартиру під АДРЕСА_2 ; вирішено питання про стягнення судових витрат.

Вважає, що оскільки електронні торги визнано недійсними та скасовано право власності позивача на вищезазначену квартиру, грошові кошти у розмірі 457 600, 00 грн, які були сплачені за вказану квартиру, підлягають поверненню, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.06.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву, та встановлено третій особі строк на подання пояснень щодо позову протягом десяти днів із дня отримання ухвали про відкриття провадження (а.с. 29).

Копію ухвали від 08.06.2023 року було направлено на адреси сторін, крім того відповідачу та третій особі було направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу було направлено на відомі адреси електронної пошти сторін (а.с. 30).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу позивача, останій отримав копію ухвали - 18.07.2023 року (а.с. 35).

На адресу суду повернувся лист з копією ухвали та копією позовної заяви з додатками, направлений на адресу відповідача, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 36).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу третьої особи, остання отримала копію ухвали та копією позовної заяви - 13.07.2023 року (а.с. 34).

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

Відповідач правом подати відзив на позов не скористався.

Третя особа пояснення на позов не подала.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов?язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що 07.08.2019 року ТОВ «Закупівлі ЮА» через електронний майданчик dgf.prozzoro.sale було проведено електронні торги із продажу квартири-лоту №GL22N08406, що проведений відповідно до протоколу електронного аукціону №UA-EA- 2019-07-17-000011-b (а.с. 22-23).

Предметом електронних торгів була трикімнатна квартира, загальною площею 63,8 кв.м., житловою площею 37,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

30 липня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Закупівлі ЮА» було укладено Договір ВГІ-30072019 про умови участі в електронних торгах.

Згідно п. 3 Договору визначено, що учасник за участь у торгах, у строки визначені оголошенні про їх проведення: вносить гарантійний внесок у розмірі, визначеному в оголошенні про проведення торгів, на банківський рахунок: п/р НОМЕР_1 в АТ «Прокредит Банк» у м. Києві, МФО 320984 отримувач - ТОВ «закупівлі ЮА», код ЄДРПОУ 40381929.

Переможцем торгів став ОСОБА_1 , який на виконання умов торгів, згідно квитанцій від 15.08.2019 року перерахував грошові кошти на користь АТ «Дельта Банк» двома платіжними квитанціями на суму 158 600, 00 грн та 299 000, 00 грн, що загалом становить 457 600, 00 грн і є ціною продажу лоту (а.с. 8-9).

Після проведення електронний торгів між ТОВ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 10.02.2020 року було укладено договір купівлі-продажу квартири, що продана на аукціоні, посвідчений приватним нотаріусом Киівського міського нотаріального округу Антиповою І.B., зареєстрований в реєстрі за №35 (а.с. 10-11).

Згідно п. 1.2 Договору, предметом Договору є наступне нерухоме майно: трикімнатна квартира, загальною площею 63,8 кв.м., житловою площею 37,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1780877351101 (інвентарний номер: 3081371).

Нерухоме майно належить Продавцю на праві приватної власності на підставі Іпотечного договору, посвідченого 24.05.2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. та зареєстрованого в реєстрі за номером 2171; листа-вимоги, виданого 11.09.2017 року АТ «Дельта Банк», за реєстровим номером 02.4.1/1077/17. Право власності Продавця на Нерухоме майно зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.03.2019 року, номер запису про право власності: 30594456.

Пунктом 2.1 Договору продаж нерухомого майна вчиняється за 457 600, 00 грн, які були сплачені Покупцем Продавцю у повному обсязі до моменту укладення цього Договору на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став Покупець.

За умовами пункту 3.2 Договору право власності на нерухоме майно здійснюється за Актом приймання-передачі в день укладення (підписання) Сторонами та нотаріального посвідчення цього Договору із одночасною передачею Покупцю технічної документації на Нерухоме майно, зокрема технічного паспорту.

Вказаний договір було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.02.2020 року реєстраційний номер нерухомого майна 1780877351101 (а.с. 12).

10.02.2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 було укладено акт приймання-передачі нерухомого майна, а саме трикімнатної квартири, загальною площею 63,8 кв.м., житловою площею 37,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1780877351101 (інвентарний номер: 3081371) (а.с. 13).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси, справа №947/4195/20, від 29.06.2021 року, залишеним без змін постановою Одеською апеляційного суду від 28.11.2022 року, було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ «ДельтаБанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової І. В., ТОВ «Закупівлі ЮА», ОСОБА_1 про визнання електронних торгів недійсними, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна з незаконного чужого володіння; визнано електронний аукціон, проведений 07.08.2019 року, відповідно до протоколу електронного аукціону №UA-EA-2019-07-17-000011-b у частині продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , недійсним; визнано договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка продана на аукціоні від 10.02.2020 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В., недійсним; скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру під АДРЕСА_2 , яку вчинено відповідно до запису про право власності №35406054, зробленого відповідно до рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно за індексним номером 51049127 від 10.02.2020 року; витребувано майно квартиру під АДРЕСА_2 ; вирішено питання про стягнення судових витрат (а.с. 15-21).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів, що передбачено пунктом 8 розділу X Порядку реалізації майна, та вказано, що акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Тобто вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором.

З аналізу ч. 1 ст. 650, ч. 1 ст. 655 та ч. 4 ст. 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є покупець та продавець (ст. 655 ЦК України).

Отже, набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За змістом ч. 1 та 2 ст. 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).

Правило ст. 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.

Отже, у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти.

Подібні правові висновки викладенні у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №285/3523/18 (провадження №61-19213св19), від 02 червня 2021 року у справі №552/5052/20 (провадження № 61-3585св21), від 14 липня 2021 року у справі №161/2823/19 (провадження № 61-6515св20).

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Аналіз норм ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).

Отже, положення глави 83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18.

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.

Загальна умова ч.1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Така ж правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 року у справі № 927/491/19, у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі №6-100цс15.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 зроблено висновок, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цей вид зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (ч. 2 п. 1 ст. 216 ЦК України).

Таким чином, оскільки рішенням Київського районного суду м. Одеси, справа №947/4195/20, від 29.06.2021 року, залишеним без змін постановою Одеською апеляційного суду від 28.11.2022 року, визнано договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , недійсним та скасовано державну реєстрацію вказаної квартири, то грошові кошти, отримані за вказаним договором, підлягають поверненню позивачу, оскільки правова підстава, на якій вони були набуті, відпала.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17.

Так, надані суду позивачем докази свідчать про те, що правова підстава, на якій грошові кошти у сумі 547 600, 00 грн були отримані відповідачем, відпала, адже договір купівлі-продажу визнано недійсним, то вказані кошти підлягають поверненню позивачу.

При цьому, суд враховує також те, що відповідачем не спростовано позовних вимог, будь-яких доказів щодо добровільного повернення відповідачем вказаних грошових коштів позивачу суду не надано.

Таким чином, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв?язку із задоволенням позову судовий збір підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 22, 216, 236, 650, 655, 656, 1212 ЦК України, ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 137, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 280, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення коштів - задовольнити.

Стягнути із Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 457 600, 00 грн.

Стягнути із Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 576, 00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», адреса: вул. Євгена Коновальця, 36-б, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 34047020.

Третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, адреса: вул. Січових Стрільців, 15, м. Київ, 04053.

Суддя Г.О.Матійчук