Рішення № 113090930, 28.08.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/34027/22-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2023 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Чепляка А. С.

справа № 757/34027/22-ц

учасники справи:

позивач: Акціонерне товариство «Укрпошта» в особі Київської міської дирекції АТ «Укрпошта»

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Укрпошта» в особі Київської міської дирекції АТ «Укрпошта» до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутих коштів, -

представник позивача - Копчук О. С.

представник відповідача - адвокат Старшинський В. А.

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2022 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Укрпошта» в особі Київської міської дирекції АТ «Укрпошта» (далі - АТ «Укрпошта») безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 151 770, 79 грн та судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 у період з вересня 2010 року по 01 червня 2020 року працювала на різних посадах та у різних філіях АТ «Укрпошта».

Згідно наказу (розпорядження) №2540-п про припинення трудового договору (контракту) від 27 травня 2020 року, виданого директором Київської міської дирекції АТ «Укрпошта», ОСОБА_1 звільнено з 01 червня 2020 року з посади начальника Центру економіки та фінансів у зв?язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва з позовними вимогами до АТ «Укрпошта» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11.02.2021 року, справа №761/18914/20, ухвалено стягнути із АТ «Укрпошта» 350 116, 62 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 3 501,16 грн судового збору на користь держави, судовий збір у розмірі 840,80 грн на користь ОСОБА_1 .

У рамках виконавчого провадження BП №65369388 із АТ «Укрпошта» стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 350 116, 62 грн, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 10.06.2021 року.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01.03.2021 року, справа №761/18914/20, ухвалено стягнути із АТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 27 000, 00 грн судових витрат на правничу допомогу адвоката.

Вказані витрати були стягнуті у рамках виконавчого провадження ВП №65369559, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 10.06.2021 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 02.11.2021 року, справа №761/18914/20, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11.02.2021 року, справа у №661/18914/20, та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01.03.2021 року, справа №761/18914/20, змінені в частині середнього заробітку та судових витрат на правничу допомогу адвоката, а саме, стягнуто із АТ «Укрпошта» 278 618, 56 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 15 000, 00 грн судових витрат на правничу допомогу адвоката.

Вказує, що відповідач отримала грошові кошти у розмірах 350 116, 62 грн з урахуванням усіх податків і зборів, які необхідно було сплатити до державного бюджету та 27 000, 00 грн судових витрат на правничу допомогу адвоката на підставі, яка згодом відпала, а саме: частково змінено рішення Шевченківського районного суду міста Києва, справа №761/18914/20 від 11.02.2021 року та від 01.03.2021 року постановою Київського апеляційного суду від 02.11.2021 року.

Також зазначає, що оскільки в ході примусового виконання рішення із позивача було стягнуто кошти в розмірі 350 116, 62 грн з врахуванням всіх податків та зборів, які позивач, як податковий агент мав сплатити до державного бюджету, останній на виконання вимог Податкового законодавства сплатив (перерахував) податок з доходів фізичних осіб з середнього заробітку ОСОБА_1 у таких розмірах: 55 899, 96 грн, 7 121, 02 грн, військовий збір: 4 658, 33 грн, 593, 42 грн, які теж відповідач повинна повернути позивачу.

Вважає, що оскільки правова підстава, на якій відповідачем були набуті вказані грошові кошти відпала, відповідач добровільно не повертає вказані кошти, то вони підлягають стягненню, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.12.2022 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а.с. 90).

Копію ухвали від 14.12.2022 року було направлено на адреси сторін, крім того відповідачу було направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу було направлено на відомі адреси електронної пошти сторін (а.с. 91).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу позивача, останій отримав копію ухвали - 14.03.2023 року (а.с. 119) .

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача, остання отримала копію ухвали та копію позовної заяви з додатками - 18.03.2023 року (а.с. 120).

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

14.03.2023 року надійшов відзив відповідача на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що підставами для примусового виконання судових рішень є не безпосередньо судове рішення, а відповідний виконавчий документ. Так, з обставин справи вбачається, що перехід грошових коштів на користь відповідача відбувся на підставі відповідних виконавчих документів, виданих Шевченківським районним судом міста Києва 20 квітня 2021 року, які в судовому порядку такими, що не підлягають виконанню не визнавались, на час розгляду справи не є скасованими та є чинними. Вказані обставини свідчать про те, що підстава, на якій відповідач набула грошові кошти не є скасованою та не може вважатися такою, що відпала. 3 огляду на наведене, доводи позивача стосовно того, що підстава, на якій відповідач набула грошові кошти, згодом відпала є необгрунтованими та безпідставними. Позивачем не додано жодного доказу на підтвердження того, що виконавчі документи, на підставі яких були виконані судові рішення у справі №761/18914/20, були визнані такими, що не підлягають виконанню або були скасовані в інший спосіб. Щодо доводів про стягнення із відповідача податів та зборів, то вказана вимоги є необґрунтованою, оскільки з доданих до позовної заяви документів вбачається, що позивачем 27 серпня 2021 року були добровільно здійснені платежі в розмірі 55 899, 96 грн, в якості податку з доходів фізичних осіб та 4 658,3 3 грн в якості військового збору на користь Головного управління Державного Казначейства України. Таким чином, отримувачем вказаних грошових коштів є не відповідач, а Головне управління Державного Казначейства України. Також у відзиві представник відповідача просить вирішити питання про стягнення судових витрат та у разі відмови у задоволенні позову стягнути із позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000, 00 грн (а.с. 102-118).

10.04.2023 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів, що підтверджують отримання відповідачем по судовій справі №761/18914/20 коштів у розмірах 840, 80 грн, 27 000, 00 грн, 318 270, 82 грн (а.с. 121-129).

14.04.2023 року від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів, однак у вказаному клопотанні не зазначено, які саме документи просить витребувати представник позивача (а.с. 130-131).

14.04.2023 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій, зокрема, зазначено, що позивачем виплата відповідачу не проводилась добровільно. Кошти були примусово списані з рахунку АТ «Укрпошта» 04.06.2021 року за меморіальним ордером №L06045I1ES на користь Шевченківського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві та в подальшому перераховані ОСОБА_1 в ході примусового виконання рішень Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/18914/20 незважаючи на всі дії, що були вжиті позивачем для недопущення виконання рішення суду, яке на момент відкриття виконавчих проваджень ВП №65369830, ВП №65369559 та ВП №65369388 не набуло законної сили (а.с. 135-164).

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов?язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з вересня 2010 року по 01 червня 2020 року працювала на різних посадах та у різних філіях АТ «Укрпошта».

Згідно наказу (розпорядження) №2540-п про припинення трудового договору (контракту) від 27 травня 2020 року, виданого директором Київської міської дирекції АТ «Укрпошта», ОСОБА_1 звільнено з 01 червня 2020 року з посади начальника Центру економіки та фінансів у зв?язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 38).

ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва з позовними вимогами до АТ «Укрпошта» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11.02.2021 року, справа №761/18914/20, скасовано наказ (розпорядження) №2540-п про припинення трудового договору (контракту) від 27 травня 2020 року, виданий директором Київської міської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта» про звільнення з 01 червня 2020 року ОСОБА_1 з посади начальника Центру економіки та фінансів зв`язку зі скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на роботі в Київській міській дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта» на посаді начальника Центру економіки та фінансів з 01 червня 2020 року. Стягнуто з Акціонерного товариства «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 01 червня 2020 року по 11 лютого 2021 року у розмірі 350 116,62 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства «Укрпошта» на користь держави судові витрати у розмірі 3 501,16 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн (а.с. 49-61).

На виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11.02.2021 року, справа у №761/18914/20, видано виконавчий лист №761/18914/20 від 20.04.2021 року.

У рамках виконавчого провадження BП №65369388 із АТ «Укрпошта» стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 350 116, 62 грн, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 10.06.2021 року (а.с. 79).

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01.03.2021 року, справа №761/18914/20, стягнуто із АТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 27 000, 00 грн судових витрат на правничу допомогу адвоката (а.с. 62-66).

На виконання додатково рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01.03.2021 року, справа у №761/18914/20, видано виконавчий лист №761/18914/20 від 20.04.2021 року.

Вказані витрати були стягнуті у рамках виконавчого провадження ВП №65369559, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 10.06.2021 року (а.с. 80).

Наказом №2977-п від 19.05.2021 року ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Центру економіки та фінансів Київської міської дирекції АТ «Укрпошта» з 01.06.2020 року (а.с. 39).

Постановою Київського апеляційного суду від 02.11.2021 року, справа №761/18914/20, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11.02.2021 року, справа у №661/18914/20, та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01.03.2021 року, справа №761/18914/20, змінені в частині середнього заробітку та судових витрат на правничу допомогу адвоката, а саме, стягнуто із АТ «Укрпошта» 278 618, 56 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 15 000, 00 грн судових витрат на правничу допомогу адвоката (а.с. 67-78).

Згідно статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Аналіз норм ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).

Отже, положення глави 83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18.

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Така ж правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 року у справі № 927/491/19, у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі №6-100цс15.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №910/1238/17 зроблено висновок, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цей вид зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Разом з тим, у статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Згідно з ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Аналогічні за своїм змістом висновки про застосування статті 1215 ЦК України зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2018 року у справі №556/1231/17; ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2018 року у справі 3№556/1231/17; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2018 року у справі №174/406/16-ц; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 березня 2018 року у справі №517/186/17; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі №173/166/17; ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі №524/2029/17; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі №473/2859/17; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі №501/2500/15; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2018 року у справі №174/404/16-ц.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі №753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

За наведеного вище, суд вважає, що: 1) виплата вихідної допомоги була проведена позивачем добровільно, на законних підставах, за відсутності рахункової помилки з його боку; 2) недобросовісність з боку відповідача не встановлена.

Суд вважає, що передбачені цивільним законодавством підстави для повернення грошових коштів на підставі вимог статті 1212 ЦК України відсутні.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

В силу вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, справа № 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Крім того, у п.п. 113-117 рішення ЄСПЛ у справі «Бєлоусов проти України» від 07 листопада 2013 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є «фактично понесеними», оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно із договірними зобов`язаннями.

У зв?язку із відмовою у задоволенні позову із позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу.

Так, на підтвердження понесених витрат у розмірі 16 000, 00 грн, представником відповідача - адвокатом Старшинським В. А. подано наступні документи: договір №09/06/20-01 про надання правової (правничої) допомоги від 09.06.2020 року, ордер, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, додаткову угоду від 19.01.2023 року, квитанції до платіжних інструкції про оплату послуг адвоката та акт приймання-передачі наданої правової допомоги.

Дослідивши надані представником позивача документи на підтвердження оплати професійних послуг адвоката, суд дійшов висновку, про часткове задоволення вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а саме в розмірі 5 000, 00 грн, оскільки такий розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

У зв?язку із відмовою у задоволенні позову судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 55, 129-1 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 1212, 1215 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 137, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Укрпошта» в особі Київської міської дирекції АТ «Укрпошта» до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутих коштів - відмовити.

Стягнути із Акціонерного товариства «Укрпошта» в особі Київської міської дирекції АТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: Акціонерне товариство «Укрпошта» в особі Київської міської дирекції АТ «Укрпошта», адреса: вул. Хрещатик, 22, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 01189979.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя Г.О.Матійчук