Рішення № 113065427, 28.08.2023, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2023 року Справа№200/2860/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганська про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів,

ВСТАНОВИВ:

21 червня 2023 року з використанням підсистеми «Електронний суд» адвокат Плужник М.В., представник позивача ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганська, у якому просив:

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 25.05.2022 по день фактичної виплати (14.06.2023) в сумі 928584,76 грн.;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення в розмірі 66851,68 грн. за весь час затримки виплати - з 25.05.2022 по 14.06.2023.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу з 12.07.2021 по 25.05.2022 в Квартирно-експлуатаційному відділі міста Луганська. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2022, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2023 у справі № 200/4115/22, зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу за період з 12.07.2021 по 31.12.2021, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2022 по 25.05.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум. Остаточний розрахунок при звільненні з КЕВ м. Луганськ із позивачем було проведено 14.06.2023 (виплата недоотриманих сум грошового забезпечення в загальному розмірі 66851,68 грн.). Враховуючи, що при звільненні з військової служби позивачу не виплачено належні йому суми, то відповідно до статей 116,117 КЗпП України позивач має право на виплату середньомісячного заробітку за весь час затримки виплати, а саме з 25.05.2022 по 14.06.2023.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просив відмовити з наступних підстав. На день звільнення позивач не висував жодних претензій з приводу того, що під час проходження ним служби у складі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Луганськ з 12.07.2021 по 25.05.2022 йому не був здійснений перерахунок його грошового забезпечення з урахуванням змін прожиткового мінімуму, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт. Здійснювати розрахунки з позивачем на день його звільнення 25.05.2022 з урахуванням прожиткового мінімуму за відповідний рік, шляхом застосування тарифного коефіцієнту, у відповідача не було жодних правових підстав, що свідчить про відсутність спору щодо розміру належних йому сум для виплати при звільненні. Зазначені вимоги були пред`явлені тільки в серпні 2022 року шляхом подачі адміністративного позову. З 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців. Натомість, при загальному розмірі несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення на суму 66851,68 грн., вимоги позивача до відповідача викладені в бажанні стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 928584,76 грн, що більш ніж в 12 разів перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.

26 червня 2023 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

10 липня 2023 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

28 серпня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганська в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 25 травня 2022 року по день фактичної виплати (13 червня 2022 року) в сумі 48113,20 грн. залишений без розгляду.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 .

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_4 19.01.2022.

12 липня 2021 року наказом начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганська (по стройовій частині) №136 майора ОСОБА_1 , призначеного наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 30.06.2021 №248 (по особовому складу) на посаду заступника начальника відділу - головного інженера КЕВ м. Луганськ Сил логістики Збройних Сил України, з 12 липня 2021 року зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Згідно з наказом начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ (по стройовій частині) від 25.05.2022 №103 майора ОСОБА_1 заступника начальника відділу - головного інженера Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ Сил логістики Збройних Сил України, звільнено наказом Командувача Сил логістики Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.04.2022 №85 у запас за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини: один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дітей віком до 18 років) пункту третього частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вважати, що справи і посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3. Вважати таким, що 25.05.2022 справи та посаду здав. З 25.05.2022 виключено зі списків особового складу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ та всіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна 8 років 06 місяців, пільгова 00 років 07 місяців. Відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами), Порядку виплати військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №248/612 від 27.01.2021 за період з 01.05.2022 по 25.05.2022 виплатити: щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 140% посадового окладу; надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% до місячного посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років. З метою виконання указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та внесеною зміною до неї постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2022 №248/1217 виплатити додаткову винагороду за період дії воєнного стану з розрахунку 30000,00 грн. на місяць (за період з 01.05.2022 по 25.05.2022). Щорічна основна відпустка за 2022 рік невикористана, виплатити грошову компенсацію за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік. Виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік відповідно до наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 в розмірі місячного грошового забезпечення - 21875,50 грн. Відпустка за сімейними обставинами із збереженням грошового забезпечення за 2022 рік не надавалась. Додаткова відпустка учасника бойових дій за 2022 рік, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту», не використана. Згідно із пунктом 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, виплатити грошову компенсацію, як учаснику бойових дій, за 14 календарних невикористаних днів додаткової відпустки за 2022 рік передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту». Виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, відповідно до наказу Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, та наказу Кабінету Міністрів України від 12.03.2021 №59 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2021 рік», в розмірі окладу за військовим званням 1340,00 грн.

07 вересня 2022 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/4003/22, яке набрало законної сили 27 лютого 2023 року, зобов`язано Квартирно-експлуатаційний відділ міста Луганськ внести зміни до наказу начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ (по стройовій частині) від 25.05.2022 №103 шляхом зазначення дати виключення зі списків особового складу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 - 13.06.2022.

21 листопада 2022 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/4115/22, яке набрало законної сили 20 березня 2023 року, зобов`язано Квартирно-експлуатаційний відділ міста Луганськ здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 12.07.2021 по 31.12.2021 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2022 по 25.05.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.

14 червня 2023 року Квартирно-експлуатаційний відділ міста Луганська виплатив позивачу недоотриману суму грошового забезпечення в загальному розмірі 66851,68 гривень.

Відповідно до довідки про доходи №524/1040, яка видана 08 липня 2022 року Квартирно-експлуатаційним відділом міста Луганська, заробітна плата ОСОБА_1 складає:

за березень 2022 року - 53301,60 гривень, в тому числі додаткова винагорода на період воєнного стану 30000,00 гривень;

за квітень 2022 року - 52547,85 гривень, в тому числі додаткова винагорода на період воєнного стану 30000,00 гривень.

Відповідно до довідки про середньоденне грошове забезпечення від 14 липня 2023 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 739,27 гривень.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України) .

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII).

Однак Законом №2011-XII правовідносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) військовослужбовцю за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані.

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню статті 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Даний висновок суду відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.

Тому доводи відповідача про те, що норми трудового законодавства до спірних правовідносин не застосовуються є безпідставними та судом до уваги не беруться.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає наступне.

Статті 116, 117 КЗпП України спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

За усталеною судовою практикою стягнення, передбачене статтею 117 КЗпП України, за своєю правовою природою розцінюється як спеціальний вид відповідальності роботодавця, яке нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.

Відповідно до статей 116, 117 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116).

В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (стаття 117).

Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, вказані статті викладені в такій редакції:

«Стаття 116. Строки розрахунку при звільненні

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Стаття 117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком виплату середнього заробітку в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у встановлені строки. Після цієї дати в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум розмір відповідальності обмежений шестимісячним строком.

Надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп та від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року по справі №200/4115/22, яке набрало законної сили 20 березня 2023 року, встановлено, що спір про розмір сум, належних позивачу при звільненні, був переданий на вирішення суду у серпні 2022 року, тобто після 19 липня 2022 року.

Отже, до спірних правовідносин слід застосовувати статті 116, 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, тобто Закон під час дії якого виник спір (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. […]

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з пунктом 1 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260,та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок №260), грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року по справі №200/4115/22, яке набрало законної сили 20 березня 2023 року, зобов`язано Квартирно-експлуатаційний відділ міста Луганськ здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 12.07.2021 по 31.12.2021 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2022 по 25.05.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.

Перераховане грошове забезпечення було виплачено позивачу тільки 14 червня 2023 року.

Таким чином, в день виключення зі списків особового складу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганська позивач не був повністю забезпечений грошовим забезпеченням, а тому суд доходить висновку про наявність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у зв`язку із несвоєчасною виплатою позивачу грошового забезпечення у розмірі, встановленому законодавством.

Середній заробіток за весь час затримки розрахунку слід обчислювати згідно Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Згідно з підпунктом «л» пунктом 1 Порядку №100 цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (абзац третій пункту 2 розділу ІІ Порядку №100).

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовців включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.[…]

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: […] а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану […].

Відповідно до довідки про доходи №524/1040, яка видана 08 липня 2022 року Квартирно-експлуатаційним відділом міста Луганська, заробітна плата ОСОБА_1 складає: за березень 2022 року - 53301,60 гривень, в тому числі додаткова винагорода на період воєнного стану 30000,00 гривень; за квітень 2022 року - 52547,85 гривень, в тому числі додаткова винагорода на період воєнного стану 30000,00 гривень.

При обчисленні середньої заробітної плати позивач враховував додаткову винагороду на період діє воєнного стану, яка відноситься до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, але відповідно до підпункту «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 не враховується при обчисленні середньої заробітної плати.

Тому суд не приймає до уваги розрахунок середньої заробітної плати, який здійснений позивачем з порушенням вимог Порядку №100.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 розділу IV Порядку №100).

Отже, необхідність проведення обрахунку середньоденної заробітної плати виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок №260.

Тобто, Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2, 8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців.

Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.

При обчисленні середньоденної заробітної плати позивач враховував робочі дні, але відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку №100 та Порядку №260 при обчисленні середньоденної заробітної плати (грошового забезпечення) військовослужбовця мають враховуватися календарні дні.

Тому суд не приймає до уваги розрахунок середньоденної заробітної плати, який здійснений позивачем з порушенням вимог Порядку №100 та Порядку №260.

З наведених мотивів суд бере до уваги довідку Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ про середньоденне грошове забезпечення від 14 липня 2023 року, згідно з якою грошове забезпечення ОСОБА_1 складає:

за березень 2022 року - 22547,85 гривень, кількість календарних днів 31;

за квітень 2022 року - 22547,85 гривень, кількість календарних днів 30;

середньоденна заробітна плата - 739,27 гривень.

Як вже зазначалося раніше, до спірних правовідносин слід застосовувати статтю 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, а тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців.

З наведених мотивів суд відхиляє розрахунок середнього заробітку обчислений позивачем за весь час затримки розрахунку (386 днів).

З урахуванням залишення без розгляду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 25 травня 2022 року по день фактичної виплати (13 червня 2022 року), час затримки слід обраховувати з 14 червня по 14 грудня 2022 року (184 дні).

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток (грошове забезпечення) обчислений наступним чином:

739,27 * 184 = 136025,68 гривень, де

середньоденна заробітна плата - 739,27 гривень,

час затримки - 184 дні.

Щодо вимог позивача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення в розмірі 66851,68 грн. за весь час затримки виплати з 25.05.2022 по 14.06.2023.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 09 червня 2021 року у справі № 240/186/20 виклав наступний правовий висновок, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації невиплаченого грошового забезпечення в розмірі 66851,68 грн.

З огляду на те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право позивача ще не було порушено суб`єктом владних повноважень, а отже звернення позивача до суду з цим позовом є передчасним.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За приписами статті 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

З Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганська на користь ОСОБА_1 слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені в сумі 136025,68 гривень, в задоволенні інших позовних вимог слід відмовити.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Пункт 1 частини 3 статті 132 КАС України визначає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 3-5 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу позивачем подані: договір № 329 від 26.07.2022 про надання правової допомоги; розрахунок витрат на правову допомогу; акт № 13 прийому-передачі виконаних робіт від 20.06.2023; квитанція №13 від 20.06.2023про сплату послуг у наданні правової допомоги в сумі 5000,00 гривень.

Відповідно о поданих доказів адвокат Плужник М.В. надав позивачу правничу допомогу зі складання протягом трьох годин адміністративного позову про стягнення з квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка оцінена в 5000,00 грн.

Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 928584,76 гривень, суд задовільнив їх частково, в сумі 136025,68 гривень, що становить 14,65 % від заявленої суми (136025,68/928584,76)*100%).

Враховуючи наведене, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 732,50 гривень.

Керуючись статтями 2, 3-10, 20, 22, 25, 47, 72-77, 90, 132, 134, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 260, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганська (юридична адреса: 84122, Донецька область, вул. Поштова, буд. 20, код ЄДРПОУ 07652214, ел. пошта: kevlugansk@ukr.net) задовольнити частково.

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганська на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 136025 (сто тридцять шість тисяч двадцять п`ять) гривень 68 копійок.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганська на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 732 (сімсот тридцять дві) гривні 50 копійок.

Повний текст рішення складений 28 серпня 2023 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя А.І. Циганенко