Постанова № 11279785, 11.08.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 серпня 2010 року 09:07 № 2а-12224/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О. при секретарі судового засідання Очколясу О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДержавна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Г.Р.К." Приватне підприємство "Торговий дім "Злагода" провизнання недійсним договору №11/07 від 11.07.2006р.

За участю представників:

від позивачаФедоров С.Ф. (довіреність № 7/9/10-017 від 11.06.10р.)

від відповідача 1не прибув

від відповідача 2не прибув На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 11.08.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва, з урахуванням змін позовних вимог, звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Г.Р.К.», відповідача 2 Приватного підприємства «Торговий дім «Злагода»про стягнення у дохід держави коштів одержаних за нікчемним правочином .

В обґрунтування заявлених позовних вимог ДПІ у Голосіївському районі м. Києва вказує на те, що при укладанні правочину у формі договору купівлі - продажу від 11.07.2006р. №11/07 між ТОВ «Г.Р.К.»та ПП «Торговий дім «Злагода»відповідачі не могли не усвідомлювати її протиправність і суперечність її мети інтересам держави і суспільства і прагнули протиправних наслідків у вигляді несплати податків, що потягнуло б за собою збитки у великих розмірах для державного бюджету.

Таким чином, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва просить суд встановити факт нікчемності правочину у формі договору купівлі продажу від 11.07.2006р. №11/07 та стягнути з ТОВ «Г.Р.К.»в дохід Держави вартість товару в сумі 17659878,40 грн., одержаних за договором та стягнути з ПП «ТД «Злагода»в доход держави кошти отримані від ТОВ «Г.Р.К.»за товар отриманих за договором №11/07 від 11.07.2006р., а саме 17659878,40 грн.

Представники відповідача -1 та відповідача 2 до суду не зявлялися, заперечення проти позову не надсилали, судом направлялися судові повістки про виклик відповідачів в судові засідання за адресою, яка зазначена в ЄДРПОУ, які не вручені відповідачу, в звязку з відсутністю адресатів за вказаною адресою , про що свідчать довідки пошти.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Працівниками Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва невиїзною документальною перевіркою Товариства «Г.Р.К.»з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період серпень 2006 року (акт №22/1-23-06-25391800 від 19.01.2007р.).

В ході перевірки встановлено, що відємне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість ТОВ «Г.Р.К.»виникло у звязку з купівлею у ПП «Торговий дім «Злагода»товару (системи радіозвязку РТС «Сосна-1») на підставі договору купівлі продажу №11/07 від 11.07.2006р.

При цьому, за наслідками перевірки позивач дійшов висновку, що вказаний договір є однією із ланок в ланцюгу безтоварних угод, що були укладені та виконані між колом підприємств.

Таким чином, позивач вважає, що заниження відповідачем-1 - ТОВ «Г.Р.К.»податкових зобовязань з ПДВ внаслідок безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ за наслідками спірної угоди свідчить про наявність умислу останнього на укладання правочину всупереч інтересам держави і суспільства.

Крім того, в обґрунтування свої вимог ДПІ у Голосіївському районі м. Києва посилається на правову позицію Верховного суду України, що викладена в постанові від 26.09.2006 року, згідно якої правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст.. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за правочинами. Вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Уразі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститися у мотивувальній, в не в резолютивній частині судового рішення.

За наведених обставин, позивач підтримав позов та просить суд застосувати наслідки нікчемності такої угоди.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наслідки визнання господарського зобовязання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України.

Так, згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел субєктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобовязання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.

З метою встановлення обставин справи з приводу реальної товарності характеру операції з придбання товару, судом досліджено докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору купівлі продажу №11/07 від 11.07.2006р. ТОВ «Г.Р.К.»(далі Покупець) придбало системи радіозв'язку РТС «Сосна-1»у ПП «ТД «Злагода»(далі Продавець) у кількості 252 шт., що підтверджується видатковою накладною №2 від 31.07.2006р. та податковою накладною №2 від 31.07.2006р. на загальну суму 17 659 878,4 грн. у т.ч. ПДВ 2 943 313,07 грн.

За умовами договору купівлі-продажу ТОВ «Г.Р.К.»розрахувалось з ПП «ТД «Злагода»у повному обсязі.

Розрахунки між підприємствами проводились у безготівковій формі згідно наступних платіжних доручень: №187 від 31.07.2006р. на суму 7 000 000,00 грн.; №188 від 31.07.2006р. на суму 7 060 000,00 грн.; №189 від 31.07.2006р. на суму 3 649 878,40 грн.

Як повідомило ПП «ТД «Злагода»транспортування товару не відбулось так як його передача відбувалася на складі за адресою:м. Київ, вул. Бориспільська (договір №15 оренди нежилого приміщення від 01.08.2002р.).

Відповідно до п.6.1 договору оренди здавання приймання товару проводиться уповноваженими особами від Покупця і Продавця. Товар приймається: за кількістю згідно Специфікації; за якістю згідно із зразками, визначеними у п.4.1 цього Договору (п.6.2 даного Договору).

Приймання товару (за кількістю і якістю) здійснюється в порядку та на умовах, визначених цим Договором, та у відповідності із ТУ заводу-виробника. Крім того, відповідно до п.4.3. даного Договору товар за цим Договором має забезпечувати його повну придатність для використання згідно технічним умовам, а також відповідати усім вимогам, що звичайно справляються на ринку до аналогічних товарів.

Відповідно до заводського Формуляру БП2.104.002 ФО 1992 року, в якому визначені основні технічні дані, експлуатаційні характеристики, гарантія і обслуговування виробника, терміни зберігання та ін. Інформація вказано, що гарантійний термін зберігання і експлуатації З роки, з них 12 місяців з дня вводу, (абз, 3 п.6 Л.10 Формуляра).

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва був зроблений запит до Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики з метою отримання інформації стосовно походження, стандартизації та технічної характеристики системи зв'язку РТС «Сосна-1», Формуляр БП2.104.002 ФО, на який було отримано відповідь від 02.10.2006р. №20-07/516 про те, що інформація щодо виробу «системи зв'язку РТС «Сосна-1», Формуляр БП2.104.002 ФО" в Укрметртестстандарті відсутня.

Окрім того, відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст.З , п.7.1 тап.7.2 ст.7 Закон України № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» -об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України; продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням ПДВ; особа продавець, яка зареєстрована як платник ПДВ, зобов'язана за кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю ПДВ та скласти і видати йому податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної суми до податкового кредиту.

Пунктом 4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97р. №165 та зареєстрованого в Мінюсті від 23.06.97р. за № 233/2037 передбачено, що сплачена (нарахована ) сума ПДВ у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань із продажу товарів (робіт, послуг) продавця у книзі обліку продажу товарів (робіт, послуг).

Таким чином, вирішуючи питання про правомірність віднесення до складу податкового кредиту у покупця, необхідно з'ясувати правомірність виникнення податкових зобов'язань у продавця та, як наслідок правомірність видачі податкової накладної, яка дає право для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Так, на виконання вказаних норм та з метою підтвердження взаєморозрахунків з ПП «ТД «Злагода»ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було надіслано запит до ДПІ у Соломянському районі м. Києва про надання загальних відомостей про вказане підприємство.

28 вересня 2006 року отримано відповідь про проведену перевірку ПП «ТД «Злагода»з питань правових відносин з ТОВ «Г.Р.К.»за період липень 2006р. (вх. №24598/7 від 29.12.06р.).

Як було встановлено, підприємство ПП «ТД «Злагода»є посередником відвантаженої продукції, а постачальником є ТОВ «Дортракт»(код 13715924) м. Бориспіль, яке згідно податкової накладної №28 від 15.09.2003р. реалізувало продукцію на адресу ПП «ТД «Злагода»у розмірі 17 649 878,40 грн., в т.ч. ПДВ 2 941 646,40 грн.

В свою чергу, згідно відповіді Бориспільської ОДПІ (вх. 630/7 від 17.01.2007р.) ТОВ «Дортракт»знято з обліку в звязку з ліквідацією 26.01.2004р. Свідоцтво платника ПДВ вказаного платника анульовано 19.12.2002р. Остання звітність з ПДВ була подана за грудень 2002р. з відсутністю показників фінансово-господарської діяльності.

Тобто, на дату взаємовідносин, ТОВ «Дортракт»анульовано свідоцтво ПДВ (19.12.2002 року), звітність за вказаний період не подавалась до податкового органу та відповідно сума ПДВ у розмірі 2 941 646,40грн. не декларувалась та взагалі не сплачувалась до бюджету.

Враховуючи вищезазначене, з аналізу акту перевірки вбачається, що вказаний договір є однією із ланок в ланцюгу безтоварних угод, що були укладені та виконані між колом підприємств, суперечить моральним засадам суспільства, не відповідає вимогам законів та вчинена з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства..

Таким чином, підприємство ТОВ «Г.Р.К.», уклавши спірний договір та сплативши ПП «ТД «Злагода»кошти на його виконання - за фактично не поставлений товар, а згідно чинного законодавства безоплатне перерахування коштів можна кваліфікувати лише як фінансову допомогу (п.п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. №334/94-ВР із змінами та доповненнями) та відображаючи недостовірну інформацію щодо такої діяльності в бухгалтерському обліку та податковій звітності, подаючи неправдиві дані про об'єкти оподаткування до державних органів, відносячи до податкового кредиту надмірні суми ПДВ, -порушували систему оподаткування, яка створена в інтересах держави та суспільства.

Отже, дії ТОВ «Г.Р.К.»по перерахуванню коштів на рахунок ПП «ТД «Злагода»та прийняття останнім такого перерахування свідчать про двостороннє волевиявлення сторін на укладання угоди - угоди безповоротної фінансової допомоги.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України, яка визначає, що:

1.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4.Правочин має встановлюватися у формі, встановленій законом.

5.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6.Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.»

Частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ст. 228 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 49 Господарського кодексу України передбачено, що підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси держави, за завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

ТОВ "Г.Р.К." внаслідок укладання та виконання оспорюваного договору було безпідставно збільшено суму податкового кредиту в серпні 2006р. на 2 943 313 грн. тобто відповідачі удавали укладання і виконання договору купівлі-продажу з метою відшкодування ПДВ на шкоду інтересам держави.

Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Як передбачено ст. 6 Закону, до об'єктів оподаткування відносяться доходи (прибуток), додана вартість продукції та інші об'єкти, визначені законами.

З метою визначення достовірних даних про об'єкти оподаткування, у відповідності до ст.9 Закону, юридичні та фізичні особи зобов'язані вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність, подавати до державних органів відповідні документи і відомості.

Таким чином, підприємства ТОВ «Г.Р.К.»та ПП «ТД «Злагода», уклавши спірний договір виконуючи зобов'язання на його виконання, відображаючи недостовірну інформацію щодо такої діяльності в бухгалтерському обліку та податковій звітності, подаючи неправдиві дані про об'єкти оподаткування до державних органів, відносячи до податкового кредиту надмірні суми ПДВ, - порушували систему оподаткування, яка створена в інтересах держави та суспільства.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що головною метою, яку переслідували сторони при укладенні Договору №11/07 від 11.07.2006, було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування ТОВ «Г.Р.К.»податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, та, як наслідок, несплата податків до Державного бюджету України, що суперечить інтересам держави і суспільства.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що Договір №11/07 від 11.07.2006р. є нікчемним відповідно до ст.228 ЦК України, як такий, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок, а тому відповідно до ст. 228 ЦК України, ч. 1 ст. 208 ГК України коштів, одержані сторонами за таким договором підлягають стягненню в дохід держави.

Однак, суд звертає увагу, що згідно з ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Положення ч. 1 ст. 208 ГК України відповідають ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

З аналізу викладених норм вбачається, що стягнення в дохід держави одержаного за господарським зобов'язанням, вчиненим з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, передбачене ч. 1 ст. 208 ГК України, є конфіскаційною санкцією, яка стягується виключно на підставі рішення суду, а тому підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та є такою санкцією за своєю юридичною сутністю.

Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як встановлено судом, Договір купівлі-продажу №11/07 між відповідачами укладений 11.07.2006 року, а з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва позивач звернувся 20.09.2009 року, тобто з пропуском строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович