Ухвала суду № 11267702, 27.04.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2010 р.Справа № 2-а-2698/09/1870

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Водолажської Н.С. , Гуцала М.І.

за участю секретаря судового засідання Трофімової Н.С.

за участю

представника позивача Єфросініна А.Ф.

представника позивача Гринь С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "Біловодський комбінат хлібопродуктів" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.12.2009р. по справі№2-а-2698/09/1870

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Біловодський комбінат хлібопродуктів" <Список ><Текст >

до Роменської міжрайонної державної податкової інспекції <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання частково нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з вимогами про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області від 12.11.2008 року № 0000742301/0 в частині визначення ВАТ “Біловодський комбінат хлібопродуктів” податкового зобов'язання за податком на прибуток приватних підприємств в сумі 29121,00 грн., в тому числі 21985,00грн. - основний платіж, 7136,00 грн. штрафні (фінансові) санкції, та №0000752301/0 в частині визначення ВАТ “Біловодський комбінат хлібопродуктів” податкового зобов'язання за податком на додану вартість по вітчизняних товарах в сумі 26382,00грн., в тому числі 17588,00грн. основний платіж, 8794,00грн. штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18.12.2009 року в задоволені позову було відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову в повному обсязі. В обґрунтування заявлених вимог посилається на норми Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України».

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши зібрані по справі докази, вивчивши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду було встановлено, що працівниками відповідача була проведена планова виїзна перевірка ВАТ “Біловодський КХП” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2008 року, за результатами якої був складений акт від 30.10.2008 року № 00740\2301\00955851.

За висновками акту перевірки позивачем було порушено, зокрема, п. 5.1, 5.2 ст.5, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.3 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 7.1, п. 7.2 ст. 7, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі висновків акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.11.2008 року № 0000742301/0 про донарахування податкових зобовязань з податку на прибуток приватних підприємств на суму 131245 грн. 00 коп. (основного платежу 94931 грн. 00 коп. та штрафних (фінансових) санкцій 36314 грн. 00 коп.), а також податкове повідомлення-рішення від 12 листопада 2008 року № 0000752301/0 , яким позивачеві визначено податкове зобовязання з ПДВ в сумі 113917 грн. 00 коп. (основного платежу 75945 та штрафних (фінансових) санкцій 37972 грн. 00 коп.).

Позивач звернувся до суду з вимогами про скасування зазначених повідомлень-рішень в частині визначення податкового зобов'язання за податком на прибуток підприємств в сумі 29121,00 грн., в тому числі 21985,00грн. - основний платіж і 7136,00 грн. штрафні (фінансові) санкції, та в частині визначення податкового зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 26382,00грн., в тому числі 17588,00грн. основний платіж і 8794,00грн. штрафні (фінансові) санкції.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що з огляду на приписи пп.7.4.1, п.7.4. ст. 7, пп.7.4.3. п.7.4 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, п. 4.2. ст. 4 Закону України “Про ПДВ”, а також фактичні обставини справи, господарські операції з надання послуг зі зберігання зерна мали бути відображені у бухгалтерському обліку позивача та підлягали оподаткуванню, виходячи із договірних цін (фактичної ціни господарської операції).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог заявленого адміністративного позову, з огляду на фактичні обставини справи та вимоги діючого податкового законодавства України на час спірних правовідносин.

Щодо податку на прибуток на суму 29121,00 грн., в тому числі 21985,00грн. - основний платіж і 7136,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Як було встановлено, позивачем у липні-серпні 2007 року були укладені з фізичними особами-підприємцями (ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 , ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14) протоколи про наміри укласти в подальшому договори складського зберігання зерна та договори на переробку зерна. Однією з домовленостей сторін було те, що плата за попереднє та подальше зберігання партії зерна, яка передається на переробку не буде нараховуватися.

Згодом позивачем були укладені договори складського зберігання зерна пшениці 3, 4 класів та жита на складах ВАТ “Біловодський КХП” (однотипні за своїм змістом), за умовами яких було передбачено, що в разі передачі зерна на переробку в борошно плата за зберігання не нараховується.

Разом з тим, в договорах складського зберігання зерна було чітко зазначені тарифи на послуги зернового складу (п. 12 договорів), зокрема, зберігання 1 тони зерна в місяць коштуватиме для фізичних осіб підприємців 9,5 грн. А, відповідно до п. 13 договорів, фізичні особи підприємці були зобовязані сплачувати вартість послуг не пізніше 10 числа кожного місяця за попередній місяць на підставі власного розрахунку або протягом 3 банківських днів з дня отримання рахунку. У разі відсутності коштів у поклажодавця умовами договору була передбачена можливість розрахунків зерном.

Згідно умов договорів, строк зберігання зерна був передбачений до 01.04.2008 року (п. 20 договорів). Оплата за зберігання зерна понад встановлений строк мала проводитись за подвійним тарифом (п. 21 договорів).

Незважаючи на досягнення домовленостей по всім істотним умовам укладених договорів складського зберігання зерна, які фактично були реалізовані сторонами шляхом передачі зерна на зберігання за складськими квитанціями (копії яких містяться в матеріалах справи), позивачем не було здійснено нарахування щомісячної плати за зберігання зерна (як це передбачено умовами договору). В бухгалтерському обліку зазначені операції взагалі не відображені.

Позивач, обґрунтовуючи свій позов, наполягає на тому, що плата за збереження зерна не нараховувалася у звязку з передачею такого зерна на переробку в борошно, відповідно до досягнутих домовленостей.

Проте, як свідчать матеріали справи, договори на переробку пшениці в борошно були укладені позивачем значно пізніше укладених договорів складського зберігання зерна. Тобто, на момент виконання договорів складського зберігання зерна (до укладення договорів на переробку зерна у борошно) у позивача були відсутні підстави для не нарахування плати за фактичне зберігання зерна.

Крім того, саме по собі укладення договорів на переробку зерна в борошно не припиняло відповідні правовідносини сторін щодо зберігання зерна та нарахування плати за таке зберігання, оскільки за умовами договорів переробки не зазначалося про переробку саме того зерна, яке знаходилося на зберіганні у позивача за раніше укладеними договорами складського зберігання.

Також, за умовами договорів на переробку зерна в борошно списання поставленого контрагентами зерна в переробку здійснювалося за наказами про списання. Зокрема, в п 4.2. укладених договорів (та 4.3 додаткових угод до них) зазначалося, що датою надходження зерна в переробку є дата наказу про списання в переробку.

Таким чином, фактичні обставини справи свідчать про реальність наданих позивачем послуг зі зберігання зерна протягом часу з моменту його отримання до дати наказу про списання в переробку.

Вартість наданих послуг була визначена умовами укладених договорів складського зберігання (9,5 грн. за 1 тону в місяць), які не змінювалися сторонами протягом всього часу їх виконання.

Відповідно до п.п. 7.4.1, п.7.4. ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно пп. 7.4.3. п.7.4 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 (цього закону) поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Зважаючи на те, що фізичні особи-підприємці, які виступали контрагентами позивача були платниками єдиного податку, тобто не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, відповідач правомірно визначив дохід позивача, виходячи з договірних цін за фактично надані послуги по складському зберіганню зерна (9,5 грн. за 1 тону в місяць).

Доводи апелянта про безпідставність застосування відповідачем (з порушення процедури та змісту) звичайних цін на послуги складського зберігання є необґрунтованими, адже процедура визначення звичайної ціни, в розумінні п. 1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в даному випадку відповідачем не не застосовувалась.

Щодо зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 26382,00грн., в тому числі 17588,00грн. основний платіж і 8794,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Підставою для донарахування таких податкових зобовязань були вищезазначені обставини надання позивачем послуг по зберіганню зернових культур за укладеними договорами складського зберігання зерна, в яких передбачався тариф на зберігання за 1 тону в місяць - 9,50 грн.

Відповідно до п.п. 4.1. Закону України “Про податок на додану вартість”, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).

Згідно п. 4.2. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, де зазначено, що у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Зважаючи на те, що контрагентами позивача у спірних правовідносинах були платники єдиного податку (які не зареєстровані платниками ПДВ), а послуги позивачем надавались без оплати, здійснені господарські операції зі зберігання зерна підлягали оподаткуванню виходячи з фактичної ціни операції, зазначеної в укладених договорах (9,5 грн.). Отже, процедура визначення звичайної ціни також не застосовувалась, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.

Крім того, відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», виникнення податкових зобовязань з наданих позивачем послуг пов'язується з датою оформлення документа, що засвідчує факт надання послуг платником податку. Тобто, незважаючи на відсутність плати за послуги складського зберігання зерна та її нарахування, у позивача виникали відповідні податкові зобовязання з податку на додану вартість за податковими періодами, у яких фактично були надані послуги по складському зберіганню зерна.

Доводи апелянта про необхідність застосування Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» щодо визначення звичайної ціни на складське зберігання зерна, яка могла бути застосована для визначення податкових зобовязань, є необґрунтованими, оскільки вартість (ціна) послуг складського зберігання визначалася за укладеними договорами, тобто без застосування процедури визначення звичайних цін.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та вірно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому не підлягають задоволенню вимоги поданої позивачем апеляційної скарги, доводи якої висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Біловодський комбінат хлібопродуктів" залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.12.2009р. по справі№2-а-2698/09/1870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Філатов Ю.М.

Судді<підпис >

<підпис >Водолажська Н.С. Гуцал М.І. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 05.05.2010 р.