Ухвала суду № 11263857, 15.09.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-4702/09/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Капинос О.В.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"15" вересня 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Бистрик Г.М., Ізмайлової Т.Л.,

при секретарі: Приходько Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги Державної податкової інспекції у м. Житомирі, першого заступника прокурора Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 16.12.2009 року у справі за позовом акціонерного товариства закритого типу «Україна»до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

АТ закритого типу «Україна»звернулись до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001302301/0 від 25.05.2009 року та № 0001312301/0 від 25.05.2009 року.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 16.12.2009 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у м. Житомирі, перший заступник прокурора Житомирської області подали апеляційні скарги, в яких просять апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в позові. В своїх апеляційних скаргах апелянти посилаються на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність, необєктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією в м. Житомирі проведена планова виїзна документальна перевірка АТЗТ «Україна»з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року, за результатами якої складено акт перевірки № 3046/23-1/00307230/0110 від 13.05.2009 року, на підставі якого донараховано податок на прибуток підприємств в сумі 6335476 грн. за основним платежем та 4195860 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями і податок на додану вартість в сумі 3562962 грн. за основним платежем та 3562962 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що АТЗТ «Україна»в порушення пп.1.25 ст.1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»занижено валові доходи в розмірі 5 618 412,20 грн. за 4 квартал 2008 року, оскільки зазначена сума являється безнадійною заборгованістю перед ВАТ «Васильківський шкірзавод».

Житомирський окружний адміністративний суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Що стосується твердження апелянтів щодо наявності у позивача безнадійної заборгованості в сумі 5618412,20 грн., то слід зазначити наступне:

В акті перевірки відображено, що відносно ВАТ «Васильківський шкірзавод»порушено справу про банкрутство № Б19/311-08 від 15.07.2008 року, таким чином підприємством порушено ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»і що заборгованість в сумі 5 618 412,20 грн. є безнадійною.

Згідно ухвали Господарського суду Київської області від 22.09.2008 року провадження у справі про банкрутство ВАТ «Васильківський шкірзавод»зупинено.

Відповідно договору № 012 купівлі-продажу від 10.01.2008 року, ВАТ «Васильківський шкірзавод»реалізовує продукцію, а АТЗТ «Україна»придбає дану продукцію та здійснює оплату за отриману продукцію протягом не більше ніж 100 (ста) календарних днів від дня її прийняття. Станом на 31.12.2008 року заборгованість позивача перед ВАТ «Васильківський шкірзавод»становить 5 618 412,20 грн.

Відповідно до п. 1.25 ст. 1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» безнадійна заборгованість - заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності;

прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості;

заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна: фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямовано стягнення; фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності);

заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;

заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Аналіз матеріалі вказує на те, що заборгованість позивача на має жодних вище зазначених ознак, а отже не є безнадійною.

Також, слід зазначити, що станом на 20.10.2009 року ВАТ «Васильківський шкірзавод»включені до ЄДРПОУ.

Твердження, що продукція, отримана від ВАТ «Васильківський шкірзавод», є безоплатно отриманою, спростовується матеріалами справи, а саме договором № 012 від 10.01.2008 року між ВАТ «Васильківський шкірзавод»та АТЗТ «Україна», в якому зазначено, що оплата за отриману продукцію проводиться не пізніше ніж 100 календарних днів після отримання такої продукції. Таким чином, продукція отримана АТЗТ «Україна»від ВАТ «Васильківський шкірзавод»не є безоплатно отриманою.

В акті перевірки зазначено, що АТЗТ «Україна»в порушення п.1.32 ст.1, п.5.1, пп. 5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»завищено валові витрати, пов'язані з мерчандайзинговими, логістичними, маркетинговими, інформаційно-консультативними послугами, послугами, отриманих в т.ч. від TOB «Метро Кеш енд Кері Україна», на суму 1676248, 87 грн.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з даним висновком з огляду на наступне:

Виходячи з визначення терміну «маркетинг», вказаному в Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження № 1 - інновація «Обстеженню технологічних інновацій промислового підприємства», затвердженої наказом Держкомстату України № 382 від 28.11.2005 року, можна зробити висновок, що маркетинг проводиться з метою вдосконалення збуту продукції на ринку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно ст. 1 вказаного Закону бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»- бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 зазначеного Закону - первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 цього Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пункт 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачає вичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових витрат позивача, відсутні. Крім того, п.5.11 ст. 5 вказаного Закону не дозволяє встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення до складу валових витрат платника податку крім тих обмежень, що зазначені в цьому Законі.

Витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку, відносяться до валових витрат платника податку (пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону).

Крім того, ні у вказаному Законі, ні в інших нормативно-правових актах не встановлено вимоги що для віднесення до валових витрат передпродажні послуги мають надаватись тільки стосовно товарів, що є власністю платника податку.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток за рахунок валових витрат.

Аналіз матеріалів справи вказує на те, що послуги, які надавались позивачу, стосувалися товарів, поставка (продаж) яких є господарською діяльністю підприємства, товари виготовлялись під торговими марками (знаками) для товарів і послуг, які належать позивачу на праві власності, що підтверджується відповідними свідоцтвами. Придбані послуги безпосередньо впливали на результати діяльності підприємства з продажу товарів та були направлені на отримання доходу. Так як вказані послуги надавалися на період дії договірних відносин з поставки товару, то послуги мали регулярний постійний характер.

Також необхідно зазначити, що висновок щодо права позивача на віднесення до складу валових витрат вартості вказаних послуг підтверджується листом ДПА України від 08.04.2008 року № 3146/6/15-016.

Статтею 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не вимагається підтвердження витрат на проведення маркетингових, мерчандайзингових, інформаційно-консультативних та інших послуг додатковими або спеціальними документам у вигляді звітів, висновків, аналізів, програм, графіків і ін. Чинне законодавство не передбачає спеціальних вимог щодо обов'язкової наявності певних документів для підтвердження факту надання маркетингових чи мерчандайзингових послуг.

Пунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Акти, якими оформлено факт отримання позивачем послуг від контрагентів, відповідають вищенаведеним вимогам чинного законодавства та містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів: назву послуг, їх вартісне вираження, одиницю виміру, місце та дату складання, посади та підписи уповноважених осіб. Крім того, акти, що засвідчують факт надання послуг, не були визнані недійсними у встановленому чинним законодавством порядку.

Також, в акті перевірки зазначено, що АТЗТ «Україна»по ряду договорів комісії, купівлі-продажу (зокрема, ячменю фуражного, ріпаку, пшениці продовольчої, гороху, шкур великої рогатої худоби) безпідставно віднесено до валових витрат та безпідставно включено до податкового кредиту суми по таких договорах, у звязку чим апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити наступне:

Придбання товару здійснювалося позивачем з метою подальшого його продажу та отримання доходу, тобто для використання в своїй господарській діяльності. Проведення зазначених господарських операцій підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами, зокрема накладними, а дані операції відображені в бухгалтерському обліку підприємства, що підтверджується витягами з книги обліку придбання товарів (робіт, послуг), податковими накладними.

Статтею 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Документи, що засвідчують факт переходу права власності на придбані товари, надані позивачем містять всі зазначені реквізити, вони не були визнані недійсними у встановленому чинним законодавством порядку.

Що ж стосується твердження апелянтів щодо порушення позивачем норм Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», то слід зазначити наступне:

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку. Вичерпний перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування, визначений в п.3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені законом реквізити.

Податкові накладні, на підставі яких підприємством сформовано податковий кредит, не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному законодавству, що підтверджується актом перевірки.

Отже, позивач правомірно на підставі п.7.5.1. п.7.5 Закону України «Про податок на додану вартість»відніс до податкового кредиту відповідну суму коштів на підставі отриманих від його постачальників податкових накладних, що засвідчує факт придбання ним товарів.

Висновок щодо порушення підприємством пп. 7.4.2. п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»при придбання легкового автомобіля «Міцубісі Лансер»від TOB «Ніко України», є безпідставним, виходячи з наступного.

Згідно пп.7.4.1. вказаного Закону платник ПДВ має право на включення до складу податкового кредиту звітного періоду суму ПДВ нарахованого (сплаченого) в цьому звітному періоді при придбанні легкового автомобіля, що є основним фондом і підлягає амортизації, який підприємством заплановано використовувати для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності. При цьому право на нарахування податкового кредиту платник отримує незалежно від того, чи почав придбаний ним легковий автомобіль використовуватися в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності протягом звітного податкового періоду, незалежно від того, яким шляхом було придбано автомобіль (придбання на митній території України або ввезення з-за меж митної території України за договором купівлі-продажу, отримання в якості внеску до статутного фонду від резидента або від нерезидента), а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Разом з тим, пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону передбачено, що не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включаються до складу основних фондів.

Отже, суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) при придбанні легкового автомобіля, відносяться до складу валових витрат.

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких підстав, апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196,198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційних скарг Державної податкової інспекції у м. Житомирі, першого заступника прокурора Житомирської області відмовити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 16.12.2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 20 вересня 2010 року.