Ухвала суду № 11263200, 10.08.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 22-а-7112/09 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р.

Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"10" серпня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді

суддівФедорової Г.Г.,

Коротких А.Ю., Глущенко Я.Б. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Житомирський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2009 року по справі за позовом Дочірнього підприємства «Житомирський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2008 року Дочірнє підприємство «Житомирський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(далі позивач, ДП «Житомирський облавтодор») звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі відповідач, ДПІ у м. Житомирі), в якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0002371702/0 від 08.04.2008 року про визначення суми податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 74320,53 грн., що було винесене останнім на підставі акту виїзної планової перевірки філії ДП «Житомирський облавтодор»№ 1798/23-01/26279809/0110, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 року по 31.12.2007 рік.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2009 року в задоволенні позову Дочірнього підприємства «Житомирський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно зясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в звязку з чим просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2009 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень п.2 ч.1 ст. 197 КАС України, колегія суддів вважає за можливе дану справу в звязку з неприбуттям, належно повідомлених про дату, час і місце судового засідання, жодної з осіб, які беруть участь у справі, в судове засідання, розглядати в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних в ній доказів.

Частиною 1 ст. 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 03.03.2008 року по 24.03.2008 рік службовими особами відповідача було проведено перевірку філії ДП «Житомирський облавтодор»Житомирської ДЕД з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 року по 31.12.2007 рік.

При цьому слід зауважити, що філія ДП «Житомирський облавтодор»Житомирської ДЕД була створена у відповідності до наказу ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України»від 30.05.2002 року № 18 «Про створення філій дочірнього підприємства «Житомирський облавтодор», шляхом перетворення 28.03.2003 року Житомирського дорожнього експлуатаційного державного підприємства (Житомирське ДНП) у Філію «Житомирська ДЕД»ДП «Житомирський облавтодор»(далі по тексту Філія позивача). Вказана філія не являється юридичною особою та діє на підставі Положення, затвердженого наказом ДП «Житомирський облавтодор»від 04.06.2002 року № 43 та зареєстрованого Житомирським міськвиконкомом 21.10.2002 року за № 375-ЖОЮ.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», внаслідок чого стало заниження позивачем обєкту оподаткування з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 24773,521 грн., шляхом не включення до обєкту оподаткування надбавок за розїзний характер роботи.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт № 17989/23-01/26279809/0110 від 27.03.2008 року, на підставі якого останнім було прийняте податкове повідомлення-рішення від 08.04.2008 року № 0002371702/0, за яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 24773,51 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 49547,02 грн., а всього на загальну суму 74320,53 грн..

Позивач не погоджується з податковим повідомленням-рішенням відповідача, посилаючись на те, що надбавки за розїзний (пересувний) характер роботи не обкладаються податком з доходів фізичних осіб як сума коштів отримана під звіт або відрядження в розумінні п.п. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п.п. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року № 889-ІV (далі по тексту - Закон № 889-ІV), до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються суми коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону ( п.1.2 ст. 1 Закону № 889-ІV).

Під доходом в свою чергу розуміють суму будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Згідно із п. 4.1 та п.п. 4.2.1 п. 4.2 статті 4 Закону № 889-ІV, загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року. До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються зокрема доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1999 року № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має розїзний (пересувний характер)»передбачено, що підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.

Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою). При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що ДП «Житомирський облавтодор»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»здійснює свою господарську діяльність у відповідності до колективного договору. Згідно з Положенням про порядок встановлення надбавки за розїзний характер роботи працівникам дорожніх підприємств, що є Додатком 1 до колективного договору підприємства, надбавки встановлюються у відсотках до місячної тарифної ставки (посадового окладу), незалежно від часу проведеного в дорозі понаднормовану тривалість робочого дня. Крім того, витрати повязані з розїздами відшкодовуються за рахунок коштів, передбачених у вартості виконаних робіт.

Наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року N 59, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 31 березня 1998 р. за N 218/2658 було затверджено Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон, з якої зокрема вбачається, що службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою).

Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

Витрати на відрядження по суті є відшкодуванням витрат підприємством, понесених працівником при виконанні розпорядження керівництва підприємства, на проїзд, проживання, тощо, які повинні бути підтверджені документально, є витратами підприємства і не підпадають під визначення доходу в розумінні Закону №889. При цьому залишок коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, підлягає поверненню працівником до каси.

Відповідно до п.п.5.4.8 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат виробництва та обігу підприємства включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги.

Таким чином, доводи позивача про те, що надбавки за пересувний, розїзний характер робіт слід ототожнювати з поняттям відрядження не знаходять свого підтвердження при розгляді вказаної справи, а відтак до уваги колегією суддів не приймаються.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що витрати на відрядження не являються доходом і не включаються до бази оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Однак, надбавки за розїздний характер роботи являються одним із видів компенсацій або заохочень за роботу в понаднормовий час, а відтак є доходом в розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Житомирський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2009 року залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2009 року залишити без змін.

Матеріали справи повернути до Житомирського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту прийняття, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий суддя

суддя

суддя

Г.Г. Федорова

Я.Б. Глущенко

А.Ю. Коротких