Ухвала суду № 11263173, 17.08.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-4041/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Степанюк А.Г.

Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"17" серпня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді

суддів

при секретарі

за участю: Федорової Г.Г.,

Глущенко Я.Б., Коротких А.Ю.,

Скирді Б.К.

Представника позивача Пруднік С.І.,

Представників відповідача - Шевченко О.О., Корнелюк М.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2009 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь-4»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.05.2009 року № 0000602380/0,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Оболонь-4»(далі позивач, ТОВ «Оболонь-4») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі відповідач, ДПІ у Подільському районі м. Києва), в якому просило визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 12 травня 2009 року № 0000602380/0, що було прийняте на підставі акту невиїзної документальної перевірки ТОВ «Оболонь-4»№ 74/23-811/31993154 від 27.04.2009 року, з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Житлобудкомплект М»за період з 01.04.2007 року по 30.09.2007 рік.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що ТОВ «Оболонь-4»правомірно було віднесено до складу валових витрат грошові кошти в сумі 8501538,48, оскільки спірний договір на поставку товару № 01-1 від 04.04.2007 року, що був укладений між ТОВ «Оболонь-4»та ТОВ «Житлобудкомплект М»є законним та виконаний сторонами у визначеному законом порядку.

Постановою Окружного адміністративного суду від 10 серпня 2009 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь-4»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.05.2009 року № 0000602380/0, задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва від 12 травня 2009 року № 0000602380/0.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно зясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в звязку з чим просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2009 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог, заявлених позивачем.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників процесу, які зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Оболонь-4»зареєстроване Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи від 23.04.2002 року № 04398. З 20.05.2002 року ТОВ «Оболонь-4»перебуває на податковому обліку в ДПІ у Подільському районі м. Києва за № 3621.

В період з 17 квітня 2009 року по 27 квітня 2009 рік службовими особами відповідача була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Оболонь-4», з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Житлопобуткомплект М»за період з 01.04.2007 року по 30.09.2007 рік.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог:

- п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем було занижено податок на прибуток за 9 місяців 2007 року на загальну суму 2125385,00 грн.;

- частин 1,5 статті 203; частин 1,2 статті 215 та статті 228 Цивільного кодексу України, що на думку позивача є підставою для визнання правочинів нікчемними.

За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено акт № 74/23-811/31993154 від 27.04.2009 року, на підставі якого було винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 12.05.2009 року № 0000602380/0, за яким ТОВ «Оболонь-4»визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 4250770,00 грн. (а.с. 19).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 5.1 ст. 5 згаданого Закону, валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій під час здійснення підприємством господарської діяльності. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є здійснення її субєктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

-неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

-облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

-здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Зазначені обставини відповідачем не доведені ні в суді першої інстанції ні в даному судовому засіданні.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні субєктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Оболонь-4»та ТОВ «Житлопобуткомплект М»було укладено договір поставки товару № 01-1 від 04.04.2007 року та додаткова угода № 1 до основного Договору від 11.05.2007 року.

За умовами договору поставки товару № 01-1 від 04.04.2007 року, ТОВ «Оболонь-4», що виступало в якості Покупця, придбало у ТОВ «Житлопобуткомплект М»(Продавець) товар (цукор-пісок) на загальну суму 8501538,48 грн., без урахування ПДВ.

Факт виконання сторонами умов договору підтверджується наявними в справі копіями видаткових накладних (а.с. 80-106 ), товаро-транспортних накладних (перевезення товару здійснювалося залізничним транспортом а.с. 25-71) та податкових накладних на поставку цукру (а.с. 72-79).

В своїх доводах відповідач посилається на наявність висновку почеркознавчої експертизи, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром ГУ МВС України в м. Києві від 16.09.2008 року № 504 (яким встановлено невідповідність підписів громадянина ОСОБА_8 тим, що містяться у спірному договорі) та вирок Деснянського районного суду м. Києва від 5 листопада 2008 року, який був винесений по кримінальній справі № 1-900/2008 по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні ним злочину, передбаченого ст. 205 ч.2 КК України.

На думку відповідача, вказані докази свідчать про нікчемність укладеного сторонами правочину, оскільки ТОВ «Житлобудкомплект М»було створене громадянином ОСОБА_8 умисно за грошову винагороду, з метою корисливих спонукань та приховування незаконної діяльності та без наміру займатися підприємницькою діяльністю

Крім того, відповідач посилається на те, що видаткові накладні, (копії яких містяться в матеріалах даної справи), були підписані особою, яка не мала права підпису та не була наділена повноваженнями на здійснення відповідних господарських операцій від імені ТОВ «Житлопобуткомплект М», а тому ТОВ «Оболонь-4»безпідставно віднесло до складу валових витрат суму в загальному розмірі 8501539,00 грн., яка не підтверджена первинними документами (видатковими накладними), обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями відповідача та зазначає, що відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення та досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Аналізуючи наявні в справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що спірний договір поставки товару № 01-1 від 04.04.2007 року та додаткова угода № 1 від 11.05.2007 року є такими, що не суперечать інтересам держави та суспільства, придбаний на їх умовах товар не був виключений із цивільного обігу, на момент укладення основного договору сторони були зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, взяті на облік як платники податків, а тому володіли необхідним обсягом цивільної правоздатності та дієздатності, вільно здійснювали своє волевиявлення що в свою чергу свідчить про настання правових наслідків.

Крім того, відповідачем не було надано доказів визнання судом недійсним свідоцтва платника податку ТОВ «Житлопобуткомплект М»та інших реєстраційних і первинних бухгалтерських документів підприємства. Також не надано витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців із зазначенням запису про припинення ТОВ «Житлопобуткомплект М»як юридичної особи.

Відповідно до підпункту “б” пункту 9.8 статті 9 Закону України “Про податок на додану вартість”, реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається, зокрема, у випадку, якщо ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу субєкта господарювання).

З наявної в справі довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що на момент звернення до суду ТОВ «Житлопобуткомплект М»знаходилося у єдиному державному реєстрі, а відповідно до частини пятої статті 111 Цивільного кодексу України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У такому разі, ухвалення судом рішення про припинення юридичної особи платника податку на додану вартість, у тому числі у звязку з недійсністю його установчих документів, не означає автоматичної втрати такою особою статусу платника податку на додану вартість та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Отже, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи відповідача про те, що оспорювані господарські зобовязання ТОВ «Житлопобутсервіс М»та ТОВ «Оболонь-4»були вчинені з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, належними доказами не підтверджуються.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено наявність у ТОВ «Житлопобуткомплект М»та ТОВ «Оболонь-4»умислу при укладенні договору від 04.04.2007 року № 01-1 та додаткової угоди № 1 від 11.05.2007 року таких, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства або порушують публічний порядок. Таким чином, спірні угоди були укладені сторонами з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, зобовязання за ними виконані ними належним чином, а тому не можуть розглядатися як нікчемні.

Висновок експерта НДЕКЦ ГУ МВС України № 504 від 16.09.2008 року та вирок Деснянського районного суду м. Києва від 5 листопада 2008 року, як докази відповідача щодо нікчемності правочинів у розумінні статті 228 КАС України, цей висновок суду не спростовують.

Що стосується наявності первинних бухгалтерських документів позивача колегія суддів зауважує, що в акті перевірки не зазначено які саме витрати, по яких господарських операціях, проведених позивачем, та якими саме документами зазначені витрати не підтверджені. Також не зрозуміло, чи не підтверджені зазначені витрати в зв'язку в відсутністю необхідних документів чи в зв'язку з недоліками при їх складанні, або з інших підстав.

Крім того, відповідачем не надано доказів того, які саме витрати позивача, зазначені в оборотно-сальдовій відомості за відповідний період, не підтверджені необхідними первинними документами.

Належними доказами, які підтверджують правомірність віднесення позивачем витрат на оплату товару (цукру-піску) до складу валових, є наявність договору поставки товару № 01-1 від 04.04.2007 року та додаткова угода № 1 від 11.05.2007 року до основного Договору, видаткові та податкові накладні, якими підтверджується перерахування коштів та товаро-транспортні накладні, які свідчать про доставку придбаного товару. Наявність всіх цих документів відповідачем не заперечується.

Будь-яких інших беззаперечних та достатніх доказів, які б могли свідчити про неправомірність включення підприємством відповідних сум до складу валових витрат, в матеріалах справи не міститься та відповідачем не надано, а згідно ч. 2 ст. 71 КАС України саме на нього покладено обовязок по доведенню правомірності прийнятого ним рішення.

Належних доказів, які б свідчити про нікчемність спірного правочину та безпідставність віднесення позивачем до складу валових витрат грошових коштів, отриманих за умовами спірного договору, матеріали вказаної справи не містять та відповідачем надано не було.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2009 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2009 року залишити без змін.

Матеріали справи повернути до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

суддя

суддя

Г.Г. Федорова

Я.Б. Глущенко

А.Ю. Коротких

Повний текст ухвали складено та підписано 25.08.10 р.