Ухвала суду № 11263168, 17.08.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 14/34 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"17" серпня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді

суддів

при секретарі

за участю: Федорової Г.Г.,

Глущенко Я.Б., Коротких А.Ю.,

Скирді Б.К.

представника позивача Шевченко О.О.

представника відповідача ТОВ «Оболонь-4» Пруднік С.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 листопада 2009 року по справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлопобуткомплект М», Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь-4»про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2008 року Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва (далі позивач, ДПІ у Подільському районі м. Києва) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлопобуткомплект М»(далі відповідач-1, ТОВ «Житлопобуткомплект М») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь-4»(далі відповідач-2, ТОВ «Оболонь-4»), в якому просила стягнути з ТОВ «Житлопобуткомплект М»на користь ТОВ «Оболонь-4»грошові кошти в сумі 652606,20 грн. та стягнути з ТОВ «Оболонь-4»в дохід Державного бюджету України вказану суму грошових коштів, що становить вартість товару, придбаного за умовами спірних договорів.

Позовні вимоги мотивує необхідністю застосування до спірних правовідносин положення ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України, посилаючись на наявність умислу відповідача-1 на укладення угоди, з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Вказана обставина, на думку позивача, підтверджується висновком почеркознавчої експертизи, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром ГУ МВС України в м. Києві від 16.09.2008 року № 504, яким зокрема встановлено невідповідність підписів громадянина ОСОБА_7 тим, що містяться в договорі на поставку товару № 01-1 від 04.04.2007 року, додатковій угоді до основного договору № 1 від 11.05.2007 року та податкових накладних.

Постановою Окружного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року в задоволені позову Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлопобуткомплект М», Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь-4»про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно зясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в звязку з чим просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 листопада 2009 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників процесу, які зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Оболонь-4»зареєстроване Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією, що підтверджується наявною в справі копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 23.04.2002 року № 04398. З 20.05.2002 року ТОВ «Оболонь-4»перебуває на податковому обліку в ДПІ у Подільському районі м. Києва за № 3621.

В період з 10 жовтня2008 року по 22 жовтня 2008 рік службовими особами позивача була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Оболонь-4», з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до бюджету податків при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Житлопобуткомплект М»за період з 01.05.2007 року по 01.08.2007 рік.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення відповідачем-2 вимог:

- п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість», в результаті чого ТОВ «Оболонь-4»при здійсненні фінансово-господарських розрахунків з ТОВ Житлопобуткомплект М»безпідставно було завищено податковий кредит з податку на додану вартість за період з 01.05.2007 року по 01.08.2007 рік на загальну суму 398147,38 грн.;

- частин 1, 5 статті 203, п. 1.2 статті 215 та статті 228 Цивільного кодексу України, що на думку позивача є підставою для визнання правочинів нікчемними.

За результатами проведеної перевірки позивачем складено акт № 171/23-811/31993154 від 22.10.2008 року, на підставі якого ДПІ у Подільському районі м. Києва було винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0001592380/0, яким ТОВ «Оболонь-4»визначено суму податкового зобовязання в розмірі 398147,38 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 199073,69 грн. (а.с. 17).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. N 398-V), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ” господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обовязковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є здійснення її субєктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, повязаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

-неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

-облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

-здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Зазначені обставини позивачем не доведені ні в судовому засіданні суду першої інстанції ні в даному судовому засіданні.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні субєктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що між відповідачами були укладені договори поставки товару № 01-1 від 04.04.2007 року (Додаткова угода № 1 до основного договору № 01-1) та № 0305-ОПП від 04.04.2007 року. За умовами вказаних договорів, ТОВ «Оболонь-4», що виступало в якості Покупця, придбало у ТОВ «Житлопобуткомплект М»(Продавець) товар (цукор-пісок) на загальну суму 652606,20 грн., у тому числі з урахуванням ПДВ 108767,71 грн..

Факт виконання сторонами істотних умов вищезазначених договорів підтверджується видатковими накладними, товаро-транспортними накладними, податковими накладними на поставку цукру та виписками по рахунках ТОВ «Оболонь-4»про здійснення оплати товару.

Так, судова колегія звертає увагу на наявність в матеріалах справи копій податкових накладних, які були виписані на момент укладення вищезазначених договорів (а.с. 28-30), а саме:

-№ 7 від 06.05.2007 року про здійснення оплати з розрахункового рахунку за придбання товару (цукор-пісок) на загальну суму 217600,00 грн.;

-№ 9 від 08.05.2007 року про здійснення оплати з розрахункового рахунку за придбання товару (цукор-пісок) на загальну суму 217406,00 грн.;

-№ 10 від 08.05.2007 року про здійснення оплати з розрахункового рахунку за придбання товару (цукор-пісок) на загальну суму 217600,00 грн.

Крім того, в матеріалах справи вбачається наявність копій товаро-транспортних накладних (залізничні перевозки товару а.с. 62-64), акту приймання сировини за кількістю від 08.05.2007 року (а.с. 65), видаткових накладних № 0-00000007 від 05.05.2007 року; № 0-00000009 від 08.05.2007 року; № 0-00000010 від 08.05.2007 року (а.с. 67-69) та виписок по рахунках ТОВ «Оболонь-4»за період з 08.05.2007 року по 08.05.2007 рік, а також з 10.04.2007 року по 30.09.2007 рік (а.с. 70-73).

На підтвердження своїх вимог позивач посилається на наявність висновку почеркознавчої експертизи, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром ГУ МВС України в м. Києві від 16.09.2008 року № 504 (яким встановлено невідповідність підписів громадянина ОСОБА_7 тим, що містяться у спірних договорах поставки) та вирок Деснянського районного суду м. Києва від 5 листопада 2008 року, який був винесений по кримінальній справі № 1-900/2008 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні ним злочину, передбаченого ст. 205 ч.2 КК України.

На думку позивача, вказані докази свідчать про нікчемність укладених відповідачами правочинів, оскільки ТОВ «Житлобудкомплект М»було створене громадянином ОСОБА_7 умисно за грошову винагороду, з метою корисливих спонукань та приховування незаконної діяльності та без наміру займатися підприємницькою діяльністю.

Колегія суддів не приймає до уваги дане твердження позивача та обґрунтовує це наступним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення та досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Аналізуючи наявні в справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що спірні договори поставки товару є такими, що не суперечать інтересам держави та суспільства, придбаний на їх умовах товар не був виключений із цивільного обігу, на момент укладення договорів сторони були зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, взяті на облік як платники податків, а тому володіли необхідним обсягом цивільної правоздатності та дієздатності, вільно здійснювали своє волевиявлення що в свою чергу свідчить про настання правових наслідків.

Крім того, позивачем не було надано доказів визнання судом недійсним свідоцтва платника податку ТОВ «Житлопобуткомплект М»та інших реєстраційних і первинних бухгалтерських документів вказаного підприємства. Також не надано витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців із зазначенням запису про припинення ТОВ «Житлопобуткомплект М»як юридичної особи.

Відповідно до підпункту “б” пункту 9.8 статті 9 Закону України “Про податок на додану вартість”, реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається, зокрема, у випадку, якщо ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу субєкта господарювання).

З наявної в справі довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що на момент звернення до суду ТОВ «Житлопобуткомплект М»знаходилося у єдиному державному реєстрі, а відповідно до частини пятої статті 111 Цивільного кодексу України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У такому разі, ухвалення судом рішення про припинення юридичної особи платника податку на додану вартість, у тому числі у звязку з недійсністю його установчих документів, не означає автоматичної втрати такою особою статусу платника податку на додану вартість та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи позивача про те, що оспорювані господарські зобовязання ТОВ «Житлопобутсервіс М»та ТОВ «Оболонь-4»були вчинені з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, належними доказами не підтверджуються.

В свою чергу позивачем не доведено мнимість господарських відносин відповідачів. Висновок експерта НДЕКЦ ГУ МВС України № 504 від 16.09.2008 року та вирок Деснянського районного суду м. Києва від 5 листопада 2008 року не є доказами щодо нікчемності правочинів між юридичними особами у розумінні ст. 228 КАС України.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено наявність у ТОВ «Житлопобуткомплект М»та ТОВ «Оболонь-4»умислу при укладенні договору від 04.04.2007 року № 01-1 та додаткової угоди № 1 від 11.05.2007 року таких, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства або порушують публічний порядок. Отже, спірні угоди були укладені відповідачами з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, зобовязання за ними виконані сторонами належним чином, а тому не можуть розглядатися як нікчемні.

Оскільки, судом не встановлено нікчемність договору поставки товару від 04.04.2007 року № 01-1 та додаткової угоди до основного Договору № 1 від 11.05.2007 року, то не можна застосовувати наслідки нікчемного правочину, а відтак позовні вимоги ДПІ у Подільському районі м. Києва до задоволення не підлягають.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 листопада 2009 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 листопада 2009 року залишити без змін.

Матеріали справи повернути до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

суддя

суддя

Г.Г. Федорова

Я.Б. Глущенко

А.Ю. Коротких

Повний текст ухвали складено та підписано 25.08.10 р.