Постанова № 11256324, 25.08.2010, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2010 року <ЧАС >м.ПолтаваСправа № 2а-1927/10/1670 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шевякова І.С.,

при секретарі Мушук В.В.,

за участю:

представника позивача - Журавльов О.С., Максименко А.Ю.

представника відповідача - Переяслівець В.М., Щурик В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод"до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській областіпро скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

06 лютого 2007 року Відкрите акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод"звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській областіпро визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000662305/0/117 від 29 грудня 2006 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 02 серпня 2007 року позов задоволено, оскаржуване податкове повідомлення-рішення визнано недійсним. Підставою для задоволення позову стали висновки суду про те, що податковий орган зменшив суму бюджетного відшкодування з ПДВ на підставі відсутності даних про сплату податку до бюджету контрагентами платника податку, щодо яких відсутні акти зустрічних перевірок, хоча існуюче законодавство не ставить відшкодування ПДВ в залежність від проведення податковими органами перевірок. Окрім того податковий орган не надав суду пояснень щодо будь-яких обґрунтувань неправильності формування цифрового ряду податкового кредиту платника податків, не зміг пояснити, яка методологія була застосована при визначенні суми ПДВ, на яку була зменшена сума податкового кредиту. За таких обставин із посиланням на норми Закону України «Про ПДВ»суд виніс постанову про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2008 року рішення господарського суду Полтавської області скасовано, по справі прийнято нове рішення у формі постанови, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін. Мотивацією такого рішення стало неповне зясування обставин справи судом першої інстанції. Зокрема, з матеріалів справи суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що за спірними угодами постачальниками позивача були ТОВ «Полтаванафтогазпостач», яке здійснювало постачання газу, ТОВ «Форуммет», яке здійснювало постачання металобрухту»та ТОВ «Мегаполіс», яке здійснювало постачання різноманітного обладнання. Діяльність, яку здійснюють партнери позивача по угодам потребує спеціального дозволу (ліцензії). Представниками позивача були надані копії ліцензій постачальників, при цьому слід зазначити, що надана суду ліцензія ТОВ «Форуммет»засвідчена нотаріально, але її дія розпочалася з 20.02.2007 року, тобто до періоду, що перевірявся, вона відношення не має. Ліцензії ТОВ «Полтаванафтогазпостач»та ТОВ «Мегаполіс»надані суду у вигляді незавірених належним чином копій і не можуть вважатися належним доказом по справі. За таких обставин суд дійшов висновку, що угоди позивача з контрагентами укладені всупереч вимогам законодавства, оскільки у постачальників позивача відсутні дозвільні документи на здійснення відповідної діяльності, а тому ці угоди є нікчемними і не створюють будь-яких правових наслідків, в тому числі і права на віднесення відповідних сум по цим угодам до складу податкового кредиту.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2010 року за наслідками розгляду касаційної скарги рішення попередніх судових інстанцій були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому Вищий адміністративний суд України виходив з такого. Відповідно до чинних на час спірних правовідносин норм Закону України «Про ПДВ», наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника ПДВ сум за такими накладними. Однак фіктивність операцій, відсутність доказів їх реального вчинення виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями, незважаючи на наявність у нього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Тому суд касаційної інстанції вважав, що судам попередніх інстанцій слід було вичерпно зясувати усе коло обставин на підтвердження факту реального вчинення операцій з поставки товарів позивачеві, дослідивши, зокрема, наявність доказів щодо виготовлення цього товару у необхідному обсязі, його перевезення та прийняття уповноваженою особою підприємства за кількістю та якістю, зберігання, тощо. Хоча несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену разом із ціною товару (послуги) продавцю, факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобовязань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти.

Не було досліджено належним чином судами попередніх інстанцій факт наявності чи відсутності у контрагентів позивача ліцензій на здійснення відповідних операцій. Таким чином задля зясування в повному обсязі усього кола обставин, що входить до предмету доказування зі спору, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність повернення цієї адміністративної справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

26 квітня 2010 року дана справа була направлена Вищим Адміністративним Судом України до Полтавського окружного адміністративного суду для розгляду та надійшла до суду 07 травня 2010 року, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі. В той же день справу прийнято до провадження.

У ході нового судового розгляду іншим складом суду першої інстанції було встановлено таке.

Позивач, подаючи позов, просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області № 0000662305/0/117 від 29.12.2006 року.

В подальшому, в ході судового розгляду справи представник позивача подав заяву про зміну предмету адміністративного позову, в якій просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000662305/0/117 від 29.12.2006 року, яким ВАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2006 року в розмірі 1006 242 гривні. Дану заяву було прийнято, оскільки суд не вважав її зміною предмету позову, а розцінив як уточнення позову стосовно способу захисту права.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що Кременчуцькою ОДПІ 22 грудня 2006 року була проведена невиїзна позапланова перевірка ВАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" із питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2006 року, за результатами якої був складений акт №716/23-312/05756783 (надалі по тексту Акт), в якому зазначалось про порушення п. 1.8 ст. 1 та п. п. 7.7.10 п. 7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі Закон Про ПДВ). На підставі цього Акту 29 грудня 2006 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0000662305/0/117, яким ВАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" було зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2006 року на суму 1006 242 (один мільйон шість тисяч двісті сорок дві) гривні.

ВАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" із викладеними в акті № 716/23-312/05756783 висновками не погоджується, і вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000662305/0/117 від 29.12.2006 року було прийнято з порушенням діючого законодавства без наявності правових підстав для винесення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. Вмотивоване дане твердження було відсутністю будь-якої методології при визначенні суми, на яку податковий орган зменшив податковий кредит платника, необґрунтованістю висновків про відсутність факту сплати податку кінцевим контрагентом у ланцюзі постачальників до бюджету, який, як на думку позивача, є припущенням, що ґрунтується тільки на відсутності на час перевірки можливості провести зустрічні перевірки контрагентів у ланцюзі постачальників, а також відсутністю відповідальності позивача за правову поведінку інших платників податку.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити, наводячи підстави, викладені вище.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували, пояснивши, що з метою контролю за правильністю віднесення сум ПДВ до податкового кредиту по декларації за травень 2006 року були проведені зустрічні перевірки та направлені запити до інших ДПІ згідно реєстру постачальників, а саме ТОВ "Мегаполіс - 2001", ТОВ "Полтаванафтогазпостач", ТОВ "Форуммет", яким перераховані відповідні суми ПДВ, та які повинні були сплатити відповідну суму податку до Державного бюджету. У зв"язку з ненадходженням матеріалів зустрічних перевірок вищезазначених підприємств постачальників в повному обсязі і неможливістю підтвердити надмірну сплату ПДВ до бюджету, податковий орган не зміг зробити висновок щодо правомірності відшкодування з бюджету ПДВ на суму 1006 242 гривень, а тому призупинив відшкодування ПДВ на зазначену суму та виніс відповідне податкове повідомлення - рішення. Представники відповідача також зазначили, що угоди позивача з контрагентами укладені всупереч вимогам законодавства, оскільки у постачальників позивача відсутні дозвільні документи на здійснення відповідної діяльності, а тому у відповідності до ст. 203, п.п. 1,2 ст. 215 ЦК України вони є нікчемними і у відповідності до ст. 216 ЦК України не створюють будь-яких юридичних наслідків, в тому числі і права на віднесення відповідних сум по цим угодам до складу податкового кредиту.

Суд, заслухавши представників позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Кременчуцькою ОДПІ 22 грудня 2006 року була проведена невиїзна позапланова перевірка ВАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2006 року. За результатами перевірки був складений акт № 716/23-312/05756783, в якому зазначено про порушення п. 1.8. ст. 1 та п.п. 7.7.10 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.94.1997 року №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) та про неможливість висновку щодо правомірності відшкодування податку на додану вартість за період, охоплений перевіркою, до отримання результатів зустрічних перевірок по ланцюгу до виробника (імпортера), а тому податковий орган призупинив відшкодування зазначених платником сум ПДВ.

На підставі зазначеного Акта від 22 грудня 2006 року, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000662305/0/117 від 29 грудня 2006 року, яким ВАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" було зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2006 року на суму 1006 242 (один мільйон шість тисяч двісті сорок дві) гривень та яке було оскаржене платником податку у судовому порядку.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення на предмет його відповідності вищезазначеним критеріям, суд приходить до висновку про його необґрунтованість, виходячи з наступного.

Пунктом 1.8 Закону Про ПДВ бюджетне відшкодування визначено як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв"язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених платником податку у звітному періоді у зв"язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно п. 7.7.1 цього ж Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України " Про податок на додану вартість" платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п"ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Держаного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п"ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.

Протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов"язаний у п"ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону заборонено включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Виходячи з аналізу вищевказаних положень статей, суд приходить до висновку про те, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості грунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

При цьому, як на думку суду, відповідач всупереч своїх повноважень розширено трактує норми законодавства (п. 1.8 Закону Про ПДВ) щодо визначення бюджетного відшкодування, оскільки у наведеній вище нормі не йдеться про надмірну сплату ПДВ кінцевим покупцем до бюджету, а йдеться про надмірну сплату.

Дослідивши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що податковим органом при прийнятті оскаржуваного рішення зроблені необґрунтовані висновки, які суперечать фактичним обставинам.

Як вбачається з матеріалів справи, постачальниками ВАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" були ТОВ "Полтаванафтогазпостач", яке за договором здійснювало поставку природного газу, ТОВ "Форуммет" постачальник металобрухту та ТОВ "Мегаполіс-2001", яке за договором поставки здійснювало поставку різноманітного товару.

За наслідками операцій з поставки зазначених товарів перерахованими контрагентами позивачем було отримано належним чином заповнені податкові накладні, дійсність яких не оспорюється податковим органом, на підставі яких позивачем було включено відповідні суми до складу податкового кредиту за відповідний період.

Судом досліджено в ході судового розгляду документальні підтвердження реальності та дійсності виконуваних операцій. Зокрема, судом отримано та досліджено угоди (фотокопії, завірені належним чином) між ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод»та ТОВ "Полтаванафтогазпостач", ТОВ "Форуммет", ТОВ "Мегаполіс-2001", у ході виконання яких позивачем отримано податкові накладні, за якими сформований спірний податковий кредит. Так само, суду надані самі податкові накладні (фотокопії), що стали підставою для його формування. Дані документи відповідають встановленим вимогам.

Факт виконання зазначених договорів підтверджено позивачем долученими та наявними в матеріалах справи первинними фінансово-господарськими документами, а саме: рахунками, платіжними дорученнями, накладними, платіжними дорученнями, довідками банків про здійснення розрахунків за договорами та іншими доказами.

Суд зазначає, що ні в ході проведення перевірки, що передувала прийняттю оскаржуваного рішення, ні в судовому засіданні представниками податкового органу не заперечувалися факти як реального здійснення поставки товарів, так і факти здійснення позивачем оплати за товари, придбані у вищезгаданих контрагентів.

У ході судового розгляду справи новим складом суду першої інстанції судом було витребувано додаткові докази реальності вчинених правочинів. Такі докази були суду надані позивачем, який, зокрема, підтвердив факт передачі товару за угодами з вищезгаданими контрагентами (витяги з книги реєстрації доручень, витяги із журналів-ордерів та відомостей по рахунках, доручення).

Тому суд приходить до висновку про те, що вищеописані операції з поставки товарів є реальними, фактично відбувалися та є такими, що здійснені з метою на реальне настання правових наслідків, що обумовлені цими договорами та ці правові наслідки фактично настали (перехід права власності, виконання зобовязання і т.д.).

Твердження відповідача щодо нікчемності зазначених договорів у звязку з відсутністю у постачальників дозвільних документів (ліцензій) суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.

На виконання вказівок, викладених в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2010 року, судом першої інстанції, який розглядав справу у новому складі, витребувано в уповноважених органів дані про наявність ліцензій на певні види господарської діяльності у контрагентів позивача.

На виконання відповідної ухвали суду Національною комісією регулювання електроенергетики України надано відповідь, згідно якої ТОВ "Полтаванафтогазпостач" видавалась ліцензія на здійснення господарської діяльності з постачання газу за нерегульованим тарифом, термін дії ліцензії з 22.10.2003 року по 21.10.2006 року. Тобто станом на травень 2006 року ТОВ "Полтаванафтогазпостач" мало дозвільні документи на здійснення своєї діяльності.

Судом встановлено, що ТОВ "Мегаполіс - 2001" здійснювало господарську діяльність, на здійснення якої закон не передбачає отримання ліцензії, а саме відбувалася поставка спецодягу та різноманітного обладнання, яка не потребує отримання спеціального дозволу відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Стосовно ТОВ "Форуммет" Міністерством промислової політики України надано суду відповідь щодо наявності у останнього ліцензії на заготівлю та переробку металобрухту чорних металів, термін дії якої з 20.02.2007 року по 20.02.2012 року, тобто в травні 2006 року у ТОВ "Форуммет" дійсно не було дозвільних документів на здійснення своєї діяльності.

З цього приводу суд зазначає, що згідно діючого законодавства, відсутність дозвільних документів у постачальника не може бути підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування, як і не може бути самостійною підставою для визнання відповідного правочину недійсним.

Факт реальності операцій між ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод»та ТОВ «Форуммет»у судовому засіданні підтверджено.

Суд не може погодитися із твердженнями відповідача про нікчемність правочинів між цими контрагентами, які відповідач обґрунтовує відсутністю у ТОВ «Форуммет»дозвільних документів.

В обґрунтування цього суд вважає за необхідне навести ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, згідно якої недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Тобто нікчемність (недійсність) таких угод не встановлена цим кодексом, а тому правочини, вчинені особою без відповідного дозволу (ліцензії), є оспорюваними.

Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.11.2009 р. № 9, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі ст.227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

Судом встановлено, що вищезазначені договори не були визнані судом недійсними.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 констатовано, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

Відповідач не надав суду жодних доказів наявності умислу хоча б у однієї із сторін угоди на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Твердження відповідача про те, що контрагентами відповідача здійснювалась діяльність без отримання спеціального дозволу (ліцензії) не може бути підставою для висновку про вчинення договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 року №1775-III, господарська діяльність будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб-субєктів підприємницької діяльності, повязана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт. Статтею 22 цього Закону встановлено відповідальність за провадження господарської діяльності без ліцензії у вигляді штрафу в розмірах, встановлених законом, який спрямовується до Державного бюджету України. Таку відповідальність суд вважає єдиним беззаперечним правовим наслідком вчинення угоди без відповідних дозвільних документів, підстав для застосування інших правових наслідків відповідач не довів.

Стосовно твердження відповідача щодо ненадходження сум податку на додану вартість до бюджету від постачальників ВАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", що ґрунтувалося на факті ненадходження до податкового органу матеріалів зустрічних перевірок підприємств-постачальників, та яким відповідач обгрунтував прийняття рішення про зменшення належного позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ за травень 2006 року, суд приходить до висновку про безпідставність даних тверджень з наступних підстав.

ВАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", придбавши у вищезазначених контрагентів товарно-матеріальні цінності та сплативши їх вартість, на підставі отриманих оригіналів податкових накладних відніс до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду зазначені в них суми ПДВ, з дотриманням ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Положеннями Закону України “Про податок на додану вартість” право платника податку на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ не поставлено в залежність від проведення податковим органом усіх зустрічних перевірок та отримання відповідей на усі запити, разом з тим, регламентовано строк, протягом якого здійснюється перевірка заявлених до відшкодування сум ПДВ (60 днів і 5 днів для підготовки висновку).

У той же час податковий орган не вказав та не довів конкретних фактів несплати відповідного податкового зобовязання до бюджету підприємствами у ланцюгу постачання, лише вказав на відсутність даних та відсутність можливості перевірити дані про таку сплату часом на момент прийняття оскаржуваного рішення.

Тому твердження про таку несплату суд вважає припущенням відповідача, на якому не може ґрунтуватися рішення субєкта владних повноважень.

За таких умов суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв всупереч вимогам та не у спосіб, передбачений Законом України “Про податок на додану вартість", у той же час позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду суми ПДВ.

Тому винесене Кременчуцькою ОДПІ податкове повідомлення-рішення №0000662305/0/117 від 29 грудня 2006 року є безпідставним, необґрунтованим та не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Таким чином, із врахуванням вищевикладених обставин та правил, встановлених ст.ст.71, 72 КАС України, суд вважає, що позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення №0000662305/0/117 від 29 грудня 2006 року підлягає скасуванню як протиправне.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ № 0000662305/0/117 від 29.12.2006 року визнати протиправним та скасувати.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ВАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" судові витрати у сумі 3 грн.40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 25 серпня 2010 року.

СуддяІ.С. Шевяков