Рішення № 11248897, 22.04.2010, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 2-158/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2010 року Рівненський районний суд Рівненської області в особі:

судді Красовського О.

при секретарі Бартош О.

з участю:

прокурора – Панчук А.

представника сторони – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне (заочний розгляд) цивільну справу за позовом

Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області (як органу опіки і піклування) в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, -

в с т а н о в и в :

В обґрунтування позовних вимог представник позивачка зазначає, що мама неповнолітньої дитини понад 10 років не проживає разом з дитиною, не надає дитині ніякої допомоги, не цікавиться її розвитком. Зважаючи на таку поведінку відповідача позивач просить суд задоволити позов про позбавлення відповідача батьківських прав стосовно неповнолітньої дитини.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та пояснила про обставини, описані вище.

Відповідачка не з’явилася в судове засідання. Про час слухання справи сторона була повідомлена належним чином, шляхом опублікування оголошенні в газеті „Вільне слово”. Від сторони не надходило клопотань про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд вважає, що по справі є можливість ухвалити судове рішення на підставі наявних доказів. Заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

Як встановлено в судовому засіданні, мамою неповнолітньої дитини ОСОБА_3 є відповідачка. Відповідачка залишила сім’ю, коли дитині виповнилося 4 місяці і два тижні. З того часу вона не цікавиться долею дитини, не здійснює за дитиною належного догляду, не приділяє увагу її духовному розвитку, не надає матеріальної допомоги на утримання дитини.

Про ці обставини дала показання представник позивача та ствердила свідок ОСОБА_4

При розгляді справи суд зважає на наступні обставини.

Сім'я, як і будь-яке інше явище, може бути охарактеризована через низку властивих їй ознак, які у сукупності можуть дати загальне уявлення про її сутність.

Згідно з ч. 2 статті 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають.

Основною юридичною ознакою сім'ї є те, що її членів пов'язують взаємні права та обов'язки. Ця ознака є найбільш значимою для юридичного визначення сім'ї. Воно дає можливість значною мірою формалізувати це поняття. На відміну від належних членам сім'ї почуттів любові, дружби, взаємоповаги, моральної відповідальності, які не піддаються правовому регулюванню, закріплені в законі особисті та майнові права і обов'язки членів сім'ї є цілком конкретними. Крім того, вони, як правило, можуть бути здійснені примусово. Такі права і обов'язки виникають автоматично в результаті реєстрації шлюбу, народження дитини, усиновлення, тому наявність зазначених юридичних фактів сама по собі свідчить про виникнення юридичного зв'язку чоловіка і дружини, батьків та дітей, усиновителів й усиновлених, незалежно від характеру їхніх особистих відносин та інших мінливих за своєю природою факторів.

Члени сім'ї мають комплекс взаємних особистих немайнових та майнових прав та обов'язків, які за своєю природою є сімейно-правовими. Ці права та обов'язки встановлюються сімейним законодавством і пов'язують учасників сімейних відносин своєрідними правовими зв'язками.

З одного боку, факт приналежності особи до сім'ї слугує підставою для набуття нею комплексу відповідних прав та обов'язків, з іншого - наявність комплексу таких прав та обов'язків свідчить про належність особи до певної сім'ї.

Отже, в юридичному розумінні сім'я - це об'єднання осіб, пов'язаних між собою спільністю життя та взаємними правами і обов'язками, що виникає з підстав, передбачених у законі.

Обов'язки та права батьків щодо виховання дитини є основними серед всього комплексу батьківських прав та обов'язків, які закріплені сімейним законодавством. Всі інші права та обов'язки батьків щодо їхніх дітей покликані забезпечувати належне виконання батьками свого основного обов'язку - виховувати дитину.

Стаття 150 СК України визначає, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.

Згідно ч.1 ст. 164 СК України, мати, батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Процес виховання дітей - це процес, який має здійснюватися батьками на власний розсуд з урахуванням досягнень сучасної педагогіки та психології. Але закон встановлює певні напрямки виховання дитини, які є обов'язковими для батьків. Частина 2 ст. 150 СК України встановлює обов'язок батьків піклуватися про здоров'я дитини. Цей обов'язок відповідає праву дитини на охорону здоров'я, яке проголошене міжнародними правовими актами, закріплене у Конституції України та нормами інших законодавчих актів внутрішнього законодавства. Декларація прав дитини у 4 принципі проголошує, що дитині повинне належати право на здорове зростання і розвиток, а також право на належне медичне обслуговування.

Стаття 24 Конвенції ООН про права дитини зобов'язує держави-учасниці Конвенції визнавати та гарантувати кожній дитині право на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров'я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров'я. Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя (ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 p.).

Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я, здоров'я - це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я своїх дітей, їх фізичний та духовний розвиток, ведення ними здорового способу життя. Цей обов'язок батьків полягає у забезпеченні батьками дітям: сприятливих умов життєдіяльності, тобто такого стану середовища життєдіяльності, при якому відсутній будь-який шкідливий вплив його факторів на здоров'я дитини і є можливості для забезпечення нормальних і відновлення порушених функцій організму; забезпеченні дитині умов виховання, які відповідають вимогам санітарних норм; здійсненні заходів, спрямованих на збереження і зміцнення здоров'я дітей, їхнє гігієнічне виховання та засвоєння ними основ гігієни; сприянні утвердженню у дитини здорового способу життя; сприянні наданню дитині необхідної первинної лікувально-профілактичної допомоги, що передбачає консультацію лікаря, просту діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, а також наданню спеціалізованої і високоспеціалізованої допомоги; забезпеченні дитині проходження щорічного обов'язкового медичного огляду; запобіганні вживанню дитиною тютюнових виробів, алкогольних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речовин тощо.

Батьки зобов'язані також піклуватися про фізичний розвиток дитини, який, в свою чергу, тісно пов'язаний зі здоров'ям дитини. Фізичний розвиток - це складова життєдіяльності людини, зміна природних властивостей її організму впродовж життя, що виявляється у вигляді показників функціональних та морфологічних можливостей організму, фізичних якостей, рухових здібностей, працездатності, темпів старіння організму, термінів тривалості життя (п. 1.1 Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту у вищих навчальних закладах, затверджене Наказом Міністерства освіти і науки України від 11.01.2006 р. № 4).

Фізичне виховання дитини має бути спрямоване на оволодіння знаннями, уміннями й навичками щодо управління своїм фізичним розвитком, різновидами рухової активності з метою виховання особистості дитини в дусі відповідального ставлення до власного здоров'я і здоров'я оточення.

Виконуючи свій обов'язок сприяти фізичному розвиткові дитини, батьки мають сприяти руховій активності дитини, розвивати показники функціональних та морфологічних можливостей її організму, фізичних якостей, рухових здібностей, працездатності, покращувати її фізичні якості як самостійно, так і шляхом залучення до цього процесу спеціалістів в галузі фізичної культури, спорту або медицини.

Крім того, батьки мають надавати дитині різноманітну інформацію щодо можливостей, закономірностей та особливостей фізичного розвитку людини, методів та способів впливу на нього з метою підтримання належного стану здоров'я.

Поняття духовного розвитку особистості може бути визначене через поняття духовності та духовної культури. Духовний розвиток полягає у розширенні духовного світу дитини шляхом пізнання всіх сфер оточуючої дійсності та свого внутрішнього світу всіма доступними для конкретної людини законними засобами: навчання, ставлення досвідів, спостереження, читання, малювання, створення всіх видів об'єктів інтелектуальної власності тощо. Обов'язку батьків піклуватися про духовний розвиток дитини кореспондує право дитини на духовний розвиток, яке включає в себе: право на освіту; право на прояв своїх здібностей; право на свободу світогляду і віросповідання; право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Таким чином, батьки мають сприяти одержанню дитиною належної освіти, прояву нею своїх здібностей, розширенню її світогляду, її самовизначенню щодо сповідання певної релігії або не сповідання ніякої, її зайняттям літературною, художньою, науковою, технічною творчістю.

В судовому засіданні було встановлено, що відповідачка не виконує положення ст. 150 СК України, положення інших законодавчих актів щодо обов'язків по вихованню дитини.

За положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 „Про судове рішення у цивільній справі”, р ішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Суд дійшов висновку, що заявлений позов про позбавлення батьківських прав підлягає до задоволення. Задоволення позову не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб. Постановлене у таких спосіб рішення суду відповідатиме вимогам, що визначені положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 „Про судове рішення у цивільній справі”.

Розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує за правилами ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212, 214, 215, 225, 226 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задоволити.

ОСОБА_3 позбавити батьківських прав стосовно її неповнолітньої дитини – доньки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис про народження № 1, зроблений 20.02.2003 р. Рівненським районним відділом РАЦС Рівненського районного управління юстиції Рівненської області).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь:

? держави 08 грн. 50 коп. судових витрат по оплаті судового збору;

? ГУ ДКУ в Рівненській області, р/р 31219259700295, МФО 833017, код ЗКПО 22586549, УДК в Рівненській області, код платежу 22050000, призначення платежу – „інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи Рівненським районним судом Рівненської області”, сума – 120 грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення.

Рішення набирає законної сили через 10 днів з дня проголошення, якщо його не буде оскаржено в апеляційному порядку. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення може бути також оскаржене і без подання заяви про апеляційне оскарження у випадку подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку неподання заяви про апеляційне оскарження у 10-денний строк рішення набуває законної сили після закінчення цього строку. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але не подано в подальшому апеляційну скаргу в 20-денний строк, то рішення набирає законну силу.

СУДДЯ: О.КРАСОВСЬКИЙ