Постанова № 11246307, 16.02.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

02 березня 2010 року Справа № 5020-12/214-10/052                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Гоголя Ю.М.,

суддів                                                                      Черткової І.В.,

                                                                                          Голика В.С.,

за участю представників сторін:

представник позивача, не з'явився, відкрите акціонерне товариство "Морський індустріальний комплекс";

представник відповідача, не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Сейнер";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сейнер" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя О.М.Юріна) від 04 грудня 2009 року у справі №5020-12/214-10/052

за позовом           відкритого акціонерного товариства "Морський індустріальний комплекс" (вул. Приморська, 2-г, місто Севастополь,99016)

до           товариства з обмеженою відповідальністю "Сейнер" (вул. Новоросійська, 16, місто Севастополь,99011)                                                                                           про стягнення заборгованості у розмірі 9474,20 грн.

                                                            ВСТАНОВИВ:

                    Рішенням господарського суду міста Севастополя від 04 грудня 2009 року у справі № 5020-12/214-10/052 задоволено частково позов відкритого акціонерного товариства "Морський індустріальний комплекс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Сейнер" про стягнення заборгованості у розмірі 9474,20 грн. а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача 8386,18 грн, у тому числі: штраф - 7442,28 грн; пеня –943,00 грн., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 83,86 грн.; витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу у сумі 208,91 грн. В іншій частині позову відмовлено. Повернуто позивачу з державного бюджету України державне мито в розмірі 95,05 грн., надмірно сплачене за платіжним дорученням №1520 від 22 липня 2009 року, оригінал якого міститься в матеріалах справи №5020-12/214-10/052.

Після набрання рішенням законної сили був виданий наказ.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Севастополя скасувати частково, а саме в частині стягнення 8386,18 грн. прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Суму сплаченого державного мита стягнути з позивача на користь відповідача.

В апеляційній скарзі заявник зазначає, що суд неправомірно застосував норми статті 526 Господарського кодексу України, не застосував вимоги частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України та порушив вимоги статті 3 Закону України „ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

17 лютого 2010 року в судовому засіданні була оголошена перерва до 24 лютого 2010 року.

У зв'язку з відпусткою судді Волкова К.В. розпорядженням заступника голови суду від 24 лютого 2010 року його замінено на суддю Голика В.С.                     24 лютого 2010 року в судовому засіданні була оголошена перерва до 02 березня 2010 року.

17 лютого 2010 року на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Севастополя залишити без змін.

У судове засідання 02 березня 2010 року сторони не з’явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

                    Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутністю представників сторін.

Розглянувши спір у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.          

Як вбачається з матеріалів справи, 10 квітня 2009 року між відкритим акціонерним товариством "Морський індустріальний комплекс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Сейнер" був укладений договір № 130/09 про проведення ремонтних робіт на СРМТК „Лунга” (а. с. 8-12).

Відповідно до пункту 1.1. вказаного договору позивач приймає на себе зобов’язання по проведенню ремонтних робіт на СРМТК „Лунга” в обсязі, що включає роботи, передбачені затвердженою сторонами основною ремонтною відомістю, яка є невід’ємною частиною договору, а відповідач зобов’язується прийняти та оплатити виконані роботи на умовах, передбачених договором.

Згідно з пунктом 2.1 договору вартість ремонту судна відповідно до основної ремонтної відомості складає 46964,40 грн.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що після узгодження фактично виконаних обсягів робіт і вартості по кожній роботі, виконавець складає виконавчу ремонтну відомість з зазначенням розцінок по кожній позиції, а також по закінченню ремонту сторони підписують двосторонній акт прийому-здачі робіт.

05 травня 2009 року між відкритим акціонерним товариством "Морський індустріальний комплекс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Сейнер" підписана додаткова угода №1, відповідно до якої, у зв’язку із збільшенням обсягу робіт, була змінена (збільшена) ціна договору та збільшений строк виконання робіт.

06 травня 2009 року між відкритим акціонерним товариством "Морський індустріальний комплекс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Сейнер" був підписаний прийомо-здаточний акт № 89, відповідно до якого вартість робіт склала 52211,38 грн. та цим актом відповідач підтвердив, що роботи виконані у відповідності до умов договору і по виконаним роботам претензій не має.

17 квітня 2009 року позивачем виставлений рахунок №99 на суму 23482,20 грн., який був оплачений: 30 квітня 2009 року - в розмірі 5000,00 грн., 13 травня 2009 року –в розмірі 10000,00 грн., 23 червня 2009 року –в розмірі 8482,20 грн.

13 травня 2009 року позивачем виставлений рахунок №130 на суму 23482,20 грн., який був частково оплачений 23 червня 2009 року в розмірі 940,98 грн., у зв’язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 27788,20 грн.

24 липня 2009 року відповідач виконав взяті на себе зобов’язання по оплаті наданих позивачем послуг та погасив суму основної заборгованості перед позивачем у розмірі 27788,20 грн.

Спір виник у зв’язку з несвоєчасною оплатою відповідачем заборгованості за договором №130/09 від 10 квітня 2009.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню у зв’язку з наступним.

Судом встановлено, що за своєю правовою природою та ознаками укладений між сторонами договір є договором підряду.

Відповідно до частини першої статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з частиною першою статті 839 Цивільного кодексу України підрядник зобов’язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне правило містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Позивач просить стягнути з відповідача за прострочення виконання зобов’язання пеню в розмірі 2060,41 грн. та штраф в розмірі 7442,28 грн. за відповідні періоди прострочення виконання грошового зобов’язання.

Судова колегія приймає до уваги положення пункту 6.6 договору, відповідно до якого у разі затримки оплат, що вказані в розділі 4, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,2% від неоплаченої суми, проте не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла на період затримки оплати. У разі затримки замовником оплати більш ніж 30 днів від дати підписання прийомо-здаточного акту, він зобов’язанний сплатити виконавцю, крім пені, штраф у розмірі 20% від неоплаченої суми.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України та статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про нарахування та стягнення штрафу у розмірі 20 % від несплаченої суми –7442,28 грн. та вважає безпідставними доводи відповідача відносно не порушення ним строків виконання зобовґязання по оплаті виконаних робіт за договором. Відносно нарахування пені апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4.1 Договору моментом виникнення зобовґязання по оплаті виконаних робіт (остаточний платіж) є закінчення робіт, тобто підписання прийомо-здаточного акту, а не факт виводу судна з території позивача, як стверджує відповідач. Дані обставини також підтверджуються п. 3.4 Договору, згідно якого датой закінчення ремонту є дата підписання представниками сторін акту здачі судна з ремонту, а також п. 6.6 Договору де сказано, що Заказник зобовґязаний сплатити штраф у розмірі 20% від несплаченої суми у разі затримки ним сплати більше 30 днів від дати підписання прийомо-здаточного акту.

Судом встановлено, що 06.05. 2009 року сторонами підписаний акт приймання судна з ремонту, відповідно до якого Заказник не має будь-яких претензій. Таким чином, моментом виникнення зобовґязання з платежу виникає з дати закінчення ремонту, тобто підписання акту, а саме з 06.05. 2009 року.

Судовою колегією здійснений перерахунок нарахування пені, згідно з яким вона підлягає стягненню у розмірі:

по першому рахунку №99 від 17 квітня 2009 року:

з 01.05.2009 по 12.05.2009

2*12%*18482,20 грн.*12 днів/365 днів = 145,83 грн.

з 13.05.2009 по 14.06.2009

2*12%*8482,20 грн.*33 дні/365днів = 184,05 грн.

з 15.06.2009 по 22.06.2009

2*11%*8482,20 грн.*8днів/365 днів = 40,90

по другому рахунку №130 від 13 травня 2009 року:

з 23.06.2009 по 24.07.2009

2*11%*27788,20 грн.*32 дні/365 днів = 535,97 грн.

Всього розмір пені складає: 906,75 грн.

Отже рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені підлягає зміненню.

          Витрати по сплаті державного мита та на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються стягненню при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судова колегія вирішила стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Сейнер" державне мито у розмірі 83,49,00 грн., та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 277,60 грн.                                        Враховуючи викладене та керуючись статтями 101, 103 (пункт 2), 104 (частина 1, пункт 3), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:                                                                                          1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сейнер" задовольнити частково.

                    2. Рішення господарського суду міста Севастополя змінити, а саме: стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Сейнер" (99011, м. Севастополь, вул. Новоросійська, буд. 2, код у ЄДРПОУ 25147483, р/р 260031623201 в СФ ВАТ "Банк Фінанси та Кредит", МФО 384812) на користь відкритого акціонерного товариства "Морський індустріальний комплекс" (99016, в м. Севастополь, вул. Приморська, буд. 2, код у ЄДРПОУ 32897734, р/р 2600511 в СФ Першого українського міжнародного банку, МФО 308092) 8349,03 грн. ( вісім тисяч триста сорок дев'ять грн. 03 коп. ), у тому числі: штраф –7442,28 грн. (сім тисяч чотириста сорок дві грн. 28 коп. ); пеня –906,75 грн. (дев'ятсот шість грн. 72 коп.), а також витрати по сплаті державного мита у розмірі 83,49 грн. (вісімдесят три грн. 49 коп. ), та на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 277,60 грн. ( двісті сімдесят сім грн. 60 коп. ).

          3. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

          4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя                                                  Ю.М. Гоголь

Судді                                                                                І.В. Черткова

                                                                                В.С. Голик