Постанова № 11203918, 14.09.2010, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2010 року Справа № 42/163-10 (н.р. 53/177-09)

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., судді Такмаков Ю.В., Плужник О.В.

при секретарі Березка О.М.

за участю представників сторін:

позивача – Костяков Д.В. (дов. б/н від 29.06.2010р.)

відповідача – Биков П.В. (дов. № 133 від 05.07.2010р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства «ПАП-Сервіс», м. Харків (вх.№ 2477 Х/3) на ухвалу господарського суду Харківської області від 22 липня 2010 року по справі № 42/163-10 (н.р. 53/177-09)

за позовом Приватного підприємства «ПАП-Сервіс», м. Харків

до Акціонерного товариства «Харківстальконструкція», м. Харків

про визнання недійсним акту, -

встановила:

Позивач, ПП “ПАП-Сервис", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив визнати акти приймання-передачі виконаних робіт, складених АТ “Харківстальконструкція” за формами КБ-2в та КБ-3 за січень 2007 року, лютий 2007 року та травень 2007 року недійсними, а мотиви відмови ПП “ПАП-Сервис” від підписання актів обґрунтованими.

У липні 2010 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з заявою про вжиття запобіжних заходів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 липня 2010 року по справі № 42/163-10 (головуючий суддя Яризько В.О., судді Шатерніков М.І., Хачатрян В.С.) відмовлено в задоволенні заяви ПП "ПАП-Сервис" про вжиття запобіжних заходів. Провадження у справі припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню у господарських судах України.

Позивач, з ухвалою місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 22 липня 2010 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Свою позицію обґрунтовує тим, що законодавство не містить імперативних приписів відносно того, що вжиття запобіжних заходів можливо тільки на стадії до подання позову. Крім того, на думку заявника скарги, висновок господарського суду про те, що даний спір не підвідомчий господарському суду, суперечить приписам п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вважає її безпідставною та необґрунтованою, а доводи, які наводить позивач не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу господарського суду Харківської області від 22.07.2010 р. у справі № 42/63-10 залишити без змін.

Розглянувши апеляційну скаргу та докази по справі на її підтвердження, їх юридичну оцінку в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Як свідчать матеріали справи, у липні 2009 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив визнати акти приймання-передачі виконаних робіт, складених АТ “Харківстальконструкція” за формами КБ-2в та КБ-3 за січень 2007 року, лютий 2007 року та травень 2007 року недійсними, а мотиви відмови ПП “ПАП-Сервис” від підписання актів обґрунтованими.

Справа розглядалась судами неодноразово.

У липні 2010 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з заявою про вжиття запобіжних заходів, а саме просив витребувати докази у відповідача - оригінали актів на приховані роботи (монтаж металевих конструкцій, облаштування фундаментних плит залізобетонних плоских /армування/, облаштування перекриттів безбалочних /армування/ та вертикальну гідроізоляцію стін приямку) відповідно до актів приймання-передачі виконаних робіт форм КБ-2в та КБ-3 по договору підряду №145/06 від 25 вересня 2006 року за січень 2007 року, лютий 2007 року та травень 2007 року, а також накласти арешт на грошові кошти Акціонерного товариства “Харківстальконструкція” (код ЄДРПОУ 01413848; вул. Малом'ясницька, 2, м. Харків, 61125) на загальну суму 30699,96 грн. на всіх відомих рахунках у банківських установах, посилаючись на ст. ст. 43-1, 43-2, 43-3 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши вказане клопотання позивача суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що воно не підлягає задоволенню, оскільки норми ст. 43-1 Господарського процесуального кодексу України передбачають можливість звернення до суду з заявою про вжиття запобіжних заходів саме до подання позову, в зв’язку з чим в задоволенні заяви ПП «ПАП-Сервіс»про вжиття запобіжних заходів господарським судом відмовлено.

Колегія суддів визнає правомірність висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви позивача про вжиття запобіжних заходів, оскільки господарським судом при вирішенні вказаного питання дана правильна правова оцінка обставинам, з якими законодавець пов’язує можливість застосувати запобіжні заходи, та вірно застосовані норми процесуального права.

Відповідно до статті 43-1 Господарського процесуального кодексу України особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову.

Запобіжні заходи забезпечують вимогу, яка ще не оформлена у вигляді позову, та надають додаткову гарантію збереження доказів чи реальності виконання рішення суду. Ефект запобіжних заходів досягається завдяки несподіваності цих заходів для порушника прав заявника.

З огляду на те, що позовна заява до господарського суду подана 01 липня 2009 року, а заява про вжиття запобіжних заходів надійшла лише 22 липня 2010 року, тобто майже через рік, тому господарський суд цілком обґрунтовано відмовив ПП «ПАП-Сервіс» в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що після подання позову, ПП «ПАП-Сервіс» не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про витребування доказів відповідно до статті 38 Господарського процесуального кодексу України або з обґрунтованою заявою про вжиття забезпечення позову у відповідності до статей 66, 67 Господарського процесуального кодексу України.

Як свідчать матеріали справи, 25 вересня 2006 року між сторонами у справі укладено договір підряду № 145/06 на проведення робіт з будівництва пасажирського ліфту у будівлі «літ. А-6», що розташована за адресою: вул. Академіка Павлова, 120.

Умовами договору передбачено, що відповідач зобов’язаний здати позивачу виконані роботи за актами форми КБ-2в, КБ-3, а позивач, в свою чергу, повинен був прийняти і оплатити виконану роботу у повному обсязі.

Відповідач, виконуючи роботи поетапно, складав та надсилав позивачу акти форми КБ-2в, КБ-3 за січень, лютий та за травень 2007 року (спірні акти).

З матеріалів справи вбачається, що акт за травень 2007 року підписаний та скріплений печатками обох сторін. Довідки про вартість виконаних підрядних робіт (форма КБ-3) та акти виконаних підрядних робіт (форми КБ-2в) за січень та за лютий 2007 року підписані лише відповідачем, підписи та печатки позивача на даних документах відсутні.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просив суд визнати акти приймання-передачі виконаних робіт, складених АТ “Харківстальконструкція” за формами КБ-2в та КБ-3 за січень 2007 року, лютий 2007 року та травень 2007 року недійсними, а мотиви відмови ПП “ПАП-Сервис” від підписання актів обґрунтованими.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що фактично предметом позовних вимог по даній справі є спонукання до підписання (відмова від підписання) актів приймання-передачі виконаних робіт за спірним договором підряду.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2, цієї статті, визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії яка порушує право, відновлення становища яке існувало до порушення, примусове виконання обов’язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності державної влади, органу влади автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як зобов’язання до підписання, або відмова від підписання актів виконаних робіт, що правомірно зазначено судом першої інстанції.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Однак, передбачені умовами договору підряду акти приймання виконаних робіт не містить наведених характеристик, а лише є доказом на підтвердження певних обставин, в даному випадку виконання робіт за договором та їх здача позивачем та прийняття їх відповідачем.

Місцевим господарським судом звернуто увагу в оскаржуваному рішенні на те, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення, та не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання акту здачі-приймання виконаних робіт, оскільки такий акт підтверджує наявність або відсутність юридичних фактів (виконання робіт за договором підряду), які входять до підстав позову.

Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення. Заявлена позивачем вимога про визнання недійсними актів приймання-передачі виконаних робіт, складених відповідачем за формами КБ-2в та КБ-3 за січень 2007 року, лютий 2007 року та травень 2007 року (які за своєю природою є внутрішньою документацією), а мотиви їх відмови обґрунтованими, не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Крім того, за статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За приписами статті 6 Господарського кодексу України одним із загальних принципів господарювання є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Отже, місцевий господарський суд, оцінивши викладені позивачем доводи в обґрунтування позовних вимог з урахуванням обставин справи та вимог чинного законодавства, обґрунтовано зазначив, що вимоги позивача не тільки суперечать встановленим діючим законодавством способам захисту цивільних прав, а також є втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання, що, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення.

Але, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про припинення провадження у справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України з посиланням на те, що відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку, правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору підряду № 145/06 від 25.09.2006 р., укладеним між суб’єктами господарювання, які мають право на звернення до господарського суду у відповідності до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, але, позивач звернувся до господарського суду з позовом, який не відповідає встановленим діючим законодавством способам захисту цивільних прав, в зв’язку з чим ухвала в зазначеній частині підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 106 Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування апеляційною інстанцію ухвал, у тому числі про повернення позовної заяви, справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що статтею 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку, таким чином, верховенство права, передбачене конституційною нормою щодо судового захисту, не позбавляє сторону у справі, в даному випадку позивача, на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів у спосіб, як це передбачено чинним законодавством.

На підставі викладеного та керуючись статтями 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, статтями 43-1, 43-2, 43-3, 99, 101, 102, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 статті 104, статтями 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

постановила:

          Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ПАП-Сервіс», м. Харків задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 22 липня 2010 року по справі № 42/163-10 (н.р. 53/177-09) в частині припинення провадження скасувати та в цій частині направити на розгляд до господарського суду Харківської області по суті.

В іншій частині ухвалу господарського суду Харківської області від 22 липня 2010 року по справі № 42/163-10 (н.р. 53/177-09) залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України на протязі 20-ти днів.

Повний текст постанови підписаний 13 вересня 2010 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

суддя Такмаков Ю.В.

суддя Плужник О.В.