Рішення № 11203100, 26.08.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

26.08.10                                                                                           Справа № 31/136

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом:Закритого акціонерного товариства „Українська енергетична група”, м. Київ

до відповідача-1:Товариства з обмеженою відповідальністю „Форум плюс”, м. Львів

до відповідача-2:Товариства з обмеженою відповідальністю „Портал-Інвест-Груп”, с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк, м. Київ

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1: Арбітражного керуючого Винярського Олега Еміліяновича, м. Львів

про:визнання недійсним договору

Суддя Артимович В.М.

При секретарі Митник М.Б.

За участю представників:

від позивача: Воронцов В.В. –представник;

від відповідача-1: не з’явився;

від відповідача-2: не з’явився;

від третьої особи-1: не з’явився;

від третьої особи-2: не з’явився.

Представнику позивача роз’яснено права і обов’язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України, в тому числі право заявляти відводи. У відповідності до ст. 81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу не здійснювалась, про що сторони подали відповідне клопотання.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Закритого акціонерного товариства „Українська енергетична група”, м. Київ, надалі – позивач, до відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю „Форум плюс”, м. Львів, надалі –відповідач-1, та Товариства з обмеженою відповідальністю „Портал-Інвест-Груп”, м. Пустомити Львівської області, надалі –відповідач-2, про визнання недійсним договору купівлі-продажу № Д-391 від 30.03.2007 р., який укладений між відповідачами, в частині продажу приміщення у м. Львові по вул. Науковій, 7 загальною площею 2295,9 кв. м. та про зобов’язання відповідачів повернути позивачеві вказане вище приміщення. До позову позивачем додано клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на приміщення у м. Львові по вул. Науковій, 7 загальною площею 2295,9 кв. м. В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на норми ст.ст. 216, 228, 232 Цивільного кодексу України, вважає оспорюваний договір недійсним. Також у позовній заяві позивач зазначає на необхідності застосування до спірного договору наслідків недійсності правочину у вигляді повернення майна їх законному власнику.

Ухвалою суду від 10.08.2009 р. про порушення провадження у справі розгляд справи призначено на 17.09.2009 р.

17.09.2009 р. позивачем через канцелярію суду подано доповнення № 1 до позовної заяви, в якому позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу № 4 від 04.01.2007 р., укладений між відповідачами у даній справі в частині продажу приміщення у м. Львові по вул. Наукова, 7, загальною площею 2295, 9 м.кв.

Судом ухвалою від 17.09.2009 р. відмовлено позивачеві в задоволенні клопотання про об’єднання позовів у даній справі та в справі № 3/138.

Ухвалою суду від 07.10.2009 р. провадження у даній справі судом зупинено до набрання законної сили рішенням Господарського суду Львівської області в справі № 3/138 за позовом ЗАТ „Українська енергетична група”, м. Київ, до відповідачів - ТзОВ „Форум плюс”, м. Львів, та ТзОВ „Портал-Інвест-Груп”, м. Львів, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу будинку та зобов’язання до вчинення дій. Також вказаною ухвалою заборонено відповідачеві до набрання рішенням суду законної сили вчиняти будь-які дії щодо відчуження будь-яким способом, зокрема шляхом продажу, дарування, застави, іпотеки, міни, передачі до статутних фондів інших господарських товариств, належного йому на праві власності нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення площею 2295,9 кв.м., яке знаходиться у м. Львові по вул. Науковій, 7.

23.03.2010 р. позивачем подано через канцелярію суду клопотання про поновлення провадження у справі, оскільки рішення у справі № 3/138 набрало законної сили.

Ухвалою суду від 24.03.2010 р. провадження у справі поновлено та призначено її розгляд на 21.04.2010 р.

На адресу суду 21.04.2010 р. ВАТ ВТБ Банк в особі відділення „Львівська регіональна дирекція” подано клопотання про залучення банку до участі у даній справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, оскільки нерухоме майно, що належить відповідачу-2 знаходиться в іпотеці банку.

Ухвалою суду від 21.04.2010 р. залучено ВАТ ВТБ Банк до участі у даній справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів та продовжено строк вирішення спору в даній справі.

У відзиві на позовну заяву від 18.05.2010 р. банк - третя особа-1 просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю з тих підстав, що спірні приміщення перебувають в іпотеці, станом на час укладення договору іпотеки у відповідача-2, як іпотекодавця, були наявні усі документи про право власності на спірне майно, жодних обтяжень на предмет іпотеки зареєстровано не було.

Ухвалою суду від 19.05.2010 р. залучено арбітражного керуючого Винярського О.Е. до участі у даній справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1.

28.05.2010 р. приватним нотаріусом Антоновою В.І. подано листа з копіям документів, що вимагались судом.

В письмових поясненнях від 03.06.2010 р. позивач вважає правочини від 30.03.2007 р. та від 04.01.2007 р. такими, що порушують публічний порядок, оскільки вони спрямовані на незаконне заволодіння майном позивача. Крім того, позивач зазначає, що відповідач-2 не є добросовісним набувачем спірного майна, так як нерухоме майно вибуло з власності позивача поза його волею, оскільки відповідний договір підписаний представником позивача з перевищенням повноважень.

Через канцелярію суду приватний нотаріус Дячук О.А. подав документи на виконання вимог ухвал суду.

В судовому засіданні 11.08.2010 р. судом досліджено подані БТІ оригінали матеріалів реєстраційних справ на спірні об’єкти нерухомості, розташовані у м. Львові по вул. Науковій, 7.

Ухвалою суду від 11.08.2010 р. продовжено строк вирішення спору в даній справі до 26.08.2010р.

26.08.2010 р. позивачем подано через канцелярію суду доповнення № 2 до позовної заяви, у якому позивач виклав позовні вимоги в наступній редакції: визнати недійсним договір купівлі-продажу № Д-391 від 30.03.2007 р., укладений між відповідачами в частині продажу нерухомого майна - приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 7, загальною площею 2295,9 кв.м. та загальною площею 84,3 кв.м., всього загальною площею 2380,2 кв.м., та витребувати у відповідача-2 нерухоме майно - приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 7, загальною площею 2380,2 кв.м., і повернути це нерухоме майно до ЗАТ «Українська енергетична група». Уточнені позовні вимоги позивач обґрунтовує нормами ст.ст. 328, 330, 387, 388 Цивільного кодексу України та стверджує, що відповідач-2 не є добросовісним набувачем придбаного приміщення.

В судове засідання 26.08.2010 р. з’явився лише представник позивача, який дав пояснення по суті доповнення до позовної заяви та підтримав викладені в ньому вимоги повністю. Вивчивши подані позивачем доповнення № 2 до позовної заяви, суд встановив, що позивачем змінено підстави позову та частково предмет позову, у зв’язку з чим вказані доповнення підлягають залишенню без розгляду, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VI) позивач має право змінити предмет або підставу позову до початку розгляду господарським судом справи по суті.

В судовому засіданні 26.08.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення виготовлений, оформлений та підписаний 31.08.2010 р.

Розглянувши документи і матеріали, подані сторонами та витребувані судом, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, в їх сукупності, суд встановив наступне:

Між позивачем та відповідачем-1 15.03.2003 р. був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого позивач зобов’язався передати у власність відповідача-1 приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 7, а відповідач-1 в свою чергу зобов’язався прийняти та оплатити його вартість. Згідно пп. 1.2.1 договору купівлі-продажу від 15.03.2003 р. загальна площа приміщення становить 2295,9 кв.м.

Пунктом 1.5 договору купівлі-продажу від 15.03.2003 р. передбачено, що право власності на приміщення переходить від продавця до покупця з моменту прийому-передачі такого об’єкту на умовах договору. Згідно акту прийому-передачі від 15.03.2010 р. позивач, як продавець, передав у власність відповідача-1, а відповідач-1 прийняв у власність приміщення, яке було предметом договору купівлі-продажу від 15.03.2003 р.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.01.2010 р. у справі № 3/138 відмовлено в задоволенні позовних вимог ЗАТ «Українська енергетична група»до ТзОВ «Форум Плюс»та ТзОВ «Портал-Інвест-Груп»про визнання недійсним договору купівлі-продажу об’єкту нерухомого майна від 15.03.2003 р. та зобов’язання ТзОВ «Портал-Інвест-Груп»повернути позивачу приміщення, яке знаходиться за адресою м. Львів, вул. Наукова, 7, загальною площею 2295,9 кв.м. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2010 р. рішення Господарського суду Львівської області від 21.01.2010 р. у справі № 3/138 скасовано, апеляційну скаргу ЗАТ «Українська енергетична група»задоволено, договір купівлі-продажу від 15.03.2010 р. визнано недійсним та зобов’язано ТзОВ «Портал-Інвест-Груп»повернути ЗАТ «Українська енергетична група»нерухоме майно - приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 7, загальною площею 2295,9 кв.м. Постановою Вищого господарського суду України від 24.06.2010 р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2010 р. у справі № 3/138 залишено без змін. Слід зазначити, що апеляційний господарський суд встановив, що договір купівлі-продажу від 15.03.2003 р. не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому прийшов до висновку про наявність достатніх правових підстав для витребування відчуженого за ним майна від відповідача-2 в даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради на підставі наказу Департаменту землеустрою та планування забудови міста від 07.06.2001 р. № 96 «Про надання дозволу ЗАТ «Торговий дім «Укрсімнафтопродукт»на проектування реконструкції з добудовою конференцзалу на вул. Науковій, 7 в м. Львові», договору купівлі-продажу від 12.03.2003р., договору купівлі-продажу від 15.03.2003 р., рішення Львівського міськвиконкому від 30.09.2005 р. № 1047 «Про завершення ТзОВ «Форум Плюс»реконструкції з добудовою конференцзалу на вул. Науковій, 7 під рекреаційний комплекс», від 18.11.2005 р. № 1270 «Про затвердження акта державної приймальної комісії про готовність до введення в експлуатацію спортивно-оздоровчого комплексу на вул. Науковій, 7»прийнято розпорядження № 2176 від 29.12.2005 р. «Про оформлення права власності на нежитлові приміщення на вул. Науковій, 7», яким зобов’язано відділ приватизації житла оформити та видати свідоцтва про право власності ТзОВ «Форум Плюс»на нежитлові приміщення площею 2380,2 кв.м. та приміщення боулінг-клубу площею 567,0 кв.м. на вул. Науковій, 7, а відповідача-1 зареєструвати свідоцтва про право власності в Обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».

Подані бюро технічної інвентаризації та приватними нотаріусами документи свідчать, що на виконання вказаного розпорядження Франківською районною адміністрацією 29.12.2005 р. видано відповідачеві-1 свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення боулінг-клубу площею 567,0 кв.м., яке знаходиться у м. Львові на вул. Науковій, 7, зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 19.01.2006 р., та свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення площею 2380,2 кв.м., які знаходяться у м. Львові на вул. Науковій, 7. Зазначене свідоцтво зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 19.01.2006 р., що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9615814 від 19.01.2006 р.

У відповідності до ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є, зокрема, свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду.

Згідно з пп а) п. 6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затв. наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. за № 7/5, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна.

Проаналізувавши зазначені вище правові норми та матеріали справи, зокрема розпорядження № 2176 від 29.12.2005 р., враховуючи прийняття Виконавчим комітетом Львівської міської ради рішень від 30.09.2005 р. за № 1047 «Про завершення ТзОВ «Форум Плюс»реконструкції з добудовою конференцзалу на вул. Науковій, 7 під рекреаційний комплекс», від 18.11.2005 р. за № 1270 «Про затвердження акта державної приймальної комісії про готовність до введення в експлуатацію спортивно-оздоровчого комплексу на вул. Науковій, 7», суд дійшов висновку, що відповідачем-1 отримувались свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення у м. Львові по вул. Науковій, 7 у зв’язку з їх реконструкцією та прийняттям в експлуатацію державною приймальною комісією.

Між відповідачами в даній справі було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений 30.03.2007 р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О.А., реєстр. № Д-391, згідно якого відповідач-1 продав, а відповідач-2 придбав нежитлові приміщення площею 2380,2 кв.м., які розташовані за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 7, а саме: розважальний центр, позначений на плані літ. «А-1»площею 1274,9 кв.м., підвал, позначений на плані літ. ПдА-1», площею 205,1 кв.м., кінотеатр, позначений на плані літ. «А-2»площею 566,2 кв.м., підвал, позначений на плані літ. ПдА-2», площею 300,9 кв.м., прибудова (прохідна) 1-3, позначена на плані літ. «а-1»площею 33,1 кв.м. Як зазначено в оспорюваному договорі приміщення, що відчужувались відповідачем-1, належали йому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення, виданого Франківською районною адміністрацією 29.12.2005 р. на підставі розпорядження № 2176 від 29.12.2005р. Відчужувані приміщення передані відповідачем-1 та прийняті відповідачем-2 згідно акту прийому-передачі нежитлового приміщення від 30.03.2007 р.

Наявна в справі копія платіжного доручення № 5 від 30.03.2007 р. свідчить, що відповідач-2 сплатив на користь відповідача-1 кошти в сумі 5’000’000,00 грн. в рахунок оплати за придбані приміщення згідно договору від 30.03.2007 р. № Д-391.

Також між відповідачами 04.01.2007 р. було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В.І., реєстр. № 4, за умовами якого відповідач-1 продав, а відповідач-2 придбав нежитлове приміщення (боулінг-клуб) у м. Львові по вул. Науковій, 7 загальною площею 567,0 кв.м., позначене на плані літ. «А-1». Згідно п. 1.3 договору нежитлове приміщення боулінг-клубу належало відповідачеві-1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення, виданого Франківською районною адміністрацією 29.12.2005 р. на підставі розпорядження № 2176 від 29.12.2005 р. Нежитлові приміщення боулінг-клубу передані відповідачем-1 відповідачеві-2 у власність на підставі акту прийому-передачі нежитлового приміщення від 04.01.2007 р.

Подані приватними нотаріусами Дячук О.А. та Антоновою В.І. документи свідчать, що при укладенні оспорюваних договорів нежилі приміщення, які були предметом купівлі-продажу, під забороною не перебували. Також слід зазначити, що позивачем не подано суду належних і допустимих доказів визнання недійсним, скасування чи втрати чинності іншим способом розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 2176 від 29.12.2005 р. як станом на час слухання даної справи в суді, так і на час укладення відповідних договорів купівлі-продажу між відповідачами.

Норма ст. 546 Цивільного кодексу встановлює такі види забезпечення виконання зобов'язання, як неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток. Згідно з ч. 1 ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Окремим видом застави є іпотека, як застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу).

Правовідносини в сфері іпотеки регулюються, зокрема, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Судом встановлено, що відповідачем-2 передано в іпотеку третій особі-1 нежитлові приміщення площею 2380,2 кв.м., які розташовані за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 7, та нежитлове приміщення (боулінг-клуб) у м. Львові по вул. Науковій, 7 загальною площею 567,0 кв.м. на підставі іпотечного договору, укладеного 13.08.2007 р. між відповідачем-2, як іпотекодавцем, та ВАТ ВТБ Банк, як іпотекодержателем, та посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П., в забезпечення виконання зобов’язань відповідача-2 перед банком за кредитним договором № 10.76/07-КД від 13.08.2007 р., згідно якого третя особа-1 надала відповідачеві-2 кредит в сумі 1’585’000,00 доларів США зі строком повернення до 12.08.2013 р. зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 13 відсотків річних.

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, а також має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 228 Цивільного кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як зазначено в абз. 4 п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Матеріали справи свідчать, що 22.06.2007 р. старшим слідчим СЧ СВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області Одноріг С.В. порушено кримінальну справу № 144-1262 за фактом придбання суб’єкта підприємницької діяльності ТзОВ «Форум Плюс» з метою прикриття незаконної діяльності та за фактом підроблення документів, за ознаками складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 358 КК України. З листа прокуратури м. Львова від 02.06.2010 р. за № 350 вбачається, що на час слухання справи в суді досудове слідство у справі № 144-1262 триває, органом досудового слідства провадяться слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, спрямовані на встановлення особи, якою вчинено злочин.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2010 р. у справі № 3/138 визнано недійсним договір купівлі-продажу від 15.03.2003 р., оскільки такий договір підписано генеральним директором Смолою О.Ю, з перевищенням наданих йому повноважень.

Зважаючи на вищевикладене, позивачем не доведено наявності у діях відповідачів, як сторін оспорюваних договорів, вини, спрямованої на порушення публічного порядку, у зв’язку з чим твердження позивача про нікчемність договорів від 04.01.2007 р. та від 30.03.2007 р. є безпідставним. Зазначене підтверджується й висновками Львівського апеляційного адміністративного суду, викладеними в ухвалі від 22.12.2008 р. у справі № 28/260А за позовом ДПІ у Франківському районі м. Львова до ТзОВ «Форум Плюс»та ТзОВ «Портал-Інвест-Груп» про визнання недійсним господарського зобов’язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу від 30.03.2007 р., та стягнення в дохід держави коштів, одержаних за таким господарським зобов’язанням, згідно якої «судом апеляційної інстанції не встановлено, а апелянтом не доведено, що договір був укладений між відповідачами з метою саме заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства».

Нормою ч. 1 ст. 232 Цивільного кодексу передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Судом встановлено, що договір від 04.01.2007 р. укладений відповідачем-1 в особі в.о. директора Гордійчука Ю.В., призначеного згідно наказу № 119/к від 20.12.2006 р. та рішення загальних зборів учасників відповідача-1, оформленого протоколом № 47 від 21.12.2006 р., а відповідачем-2 в особі директора Александрова В.В., призначеного рішенням загальних зборів учасників відповідача-2, оформленого протоколом № 1 від 22.05.2006 р. Договір же від 30.03.2007 р. укладений відповідачем-1 в особі в.о. директора Гордійчука Ю.В., призначеного рішенням загальних зборів учасників відповідача-1, оформленого протоколом № 48/15-07 від 15.01.2007 р., а відповідачем-2 в особі директора Александрова В.В.

Суд, проаналізувавши норму ч. 2 ст. 97 Цивільного кодексу України, згідно якої органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом, норму ст. 237 Цивільного кодексу, відповідні положення статуту відповідача-1 (у новій редакції), затвердженого протоколом № 46 від 09.11.2006 р. і зареєстрованого 08.12.2006 р., статуту відповідача-2 (у новій редакції), затвердженого протоколом № 3 від 21.08.2006 р. і зареєстрованого 28.08.2006 р., дійшов висновку, що оспорювані договори укладені відповідачами в особі їх виконавчих органів –директорів, а не представниками, а тому доводи позивача про недійсність договорів купівлі-продажу на підставі ст. 232 Цивільного кодексу не заслуговують на увагу.

У відповідності до ст. 1 ГПК України до господарського суду мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Як зазначалось вище предметом спору в даній справі є договори купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04.01.2007 р. та від 30.03.2007 р., укладені між відповідачами.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що спірні договори, стороною яких не є позивач, не порушують його прав та охоронюваних законом інтересів та не суперечать принципу свободи договору. Слід зазначити, що позивач, звертаючись до суду з позовними вимогам про визнання недійсними договорів, обрав неналежний спосіб захисту порушено права. Вказане підтверджується й правовими позиціями, закріпленими в абз. 2 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно якого не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Враховуючи, що позивачем не представлено суду доказів належності на праві власності відповідачеві-1 нежитлового приміщення площею 2295,9 кв.м. у м. Львові по вул. Науковій, 7 станом на час слухання справи в суді, позовні вимоги про зобов’язання відповідача-1 повернути приміщення площею 2295,9 кв.м. задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги про зобов’язання відповідача-2 повернути приміщення площею 2295,9 кв.м. у м. Львові по вул. Науковій, 7 позивач обґрунтовує нормою ст. 216 Цивільного кодексу України. Проте, як зазначено в абз. 2 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», норма ч. 1 ст. 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужено третій особі. До такого ж висновку дійшов Львівський апеляційний господарський суду в постанові від 03.03.2010 р. у справі № 3/138, вказавши наступне: застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

Заслуговують на увагу доводи третьої особи-1 про те, що банк є добросовісним іпотекодержателем нежитлових приміщень площею 2380,2 кв.м., які розташовані за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 7, та нежитлового приміщення (боулінг-клубу) у м. Львові по вул. Науковій, 7 загальною площею 567,0 кв.м. згідно іпотечного договору, укладеного 13.08.2007 р. між відповідачем-2, та ВАТ ВТБ Банк, оскільки станом на час нотаріального посвідчення договору іпотеки відповідачеві-2 зазначене майно належало на праві власності, будь-яких заборон чи обтяжень в державних реєстрах зареєстровано не було. Принцип захищеності прав іпотекодержателя реалізований законодавцем в нормі ст. 23 Закону України «Про іпотеку», згідно якої у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом (ч. 2 ст. 82 ГПК України).

Зважаючи на необґрунтованість позовних вимог та невідповідність їх вимогам чинного законодавства, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог повністю.

У відповідності до ст. 49 ГПК України судові витрати слід покласти на позивача. Слід зазначити, що позивачем сплачено державне мито лише за майнові вимоги, проте всупереч пп. б) п. 2 ст. 3 декрету КМ України «Про державне мито» не сплачено державне мито за немайнові вимоги, у зв’язку з чим з позивача в дохід державного бюджету слід стягнути помилково несплачене державне мито в сумі 85,00 грн.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4-3, 4-5, 4-7, 32, 33, 34, 43, 49, 69, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          В задоволенні позову Закритого акціонерного товариства „Українська енергетична група”, м. Київ, відмовити повністю.

2.          Судові витрати покласти на позивача.

3.          Стягнути із Закритого акціонерного товариства „Українська енергетична група” (02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 19, оф. 1302; код ЄДРПОУ 31306909) в дохід державного бюджету державне мито в сумі 85,00 грн.

4.          Наказ видати відповідно до ст.ст. 116, 117 ГПК України після набрання рішенням законної сили.

Суддя