Рішення № 11202487, 10.09.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.10 Справа № 14/100/09-6/371/09-22/45/10

За позовом ОСОБА_1, Запорізька область, м.Бердянськ

До Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма “Нива”, Запорізька область, Бердянський район, с.Успенівка

про стягнення 203 140 грн. 88 коп.

Суддя Ярешко О.В.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_1 (особисто);

ОСОБА_2, довіреність №2391 від 29.04.2008р.;

Від відповідача Стовбун Р.Г., довіреність №7 від 01.02.2010р.;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про стягнення з відповідача суми 403 210 грн. інфляційних втрат та 51 502 грн. 3% річних за прострочку виконання зобовязання з виплати вартості частини майна, належних позивачу у звязку з виходом з ТОВ Агрофірма “Нива”.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Запорізької області № 552 від 27.07.2010р. у звязку зі скасуванням постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2010р. рішення господарського суду Запорізької області від 22.12.2009р. та постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 09.03.2010р. справу №14/100/09-6/371/09 передано на новий розгляд судді Ярешко О.В.

Ухвалою суду від 30.07.2010р. справу прийнято до розгляду, справі присвоєно №14/100/09-6/371/09-22/45/10, судове засідання призначено на 31.08.2010р. Ухвалою суду від 31.08.2010р. на підставі ст.77 ГПК України розгляд справи відкладено на 10.09.2010р.

В судовому засіданні 10.09.2010р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

02.09.2010р. від позивача судом отримано заяву про зменшення позовних вимог з урахуванням вказівок постанови Вищого господарського суду України від 06.07.2010р., згідно з якою просить стягнути з ТОВ “Агрофірма “Нива” 203 140 грн. 88 коп., в тому числі: 164447 грн. 06 коп. компенсації знецінення внаслідок інфляції вартості частини майна та 38693 грн. 82 коп. трьох відсотків річних.

Заява про зменшення позовних вимог відповідає вимогам ст.22 ГПК України, своєчасно направлена відповідачу та прийнята судом до розгляду.

З урахуванням заяви про зменшення, позовні вимоги мотивовані наступним. 06.12.2006р. позивачем ОСОБА_1 направлено відповідачу нотаріально посвідчену заяву про вихід зі складу учасників ТОВ Агрофірма “Нива” та виплату у встановленому законом порядку вартості належної частини майна товариства. Заява була отримана 07.12.2006р. З урахуванням положень ст.54 Закону України “Про господарські товариства” та ч.1 ст.148 ЦК України, якою передбачено обовязок повідомлення про вихід за три місяці, товариство повинно було виплатити вартість належної позивачу частини майна товариства не пізніше 10.03.2008р., однак своєчасно свого обовязку не виконав. В травні 2008р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення цієї вартості в сумі 2 503 174 грн., що була визначена згідно з висновком спеціаліста з економічних питань, за якою порушено провадження у справі №7/237/08. До закінчення розгляду господарським судом справи по суті сторони дійшли згоди про добровільну сплату частини вартості майна в сумі 1 550 810 грн., від позовних вимог в частині стягнення решти вартості належного майна в сумі 952 364 грн. ОСОБА_1 відмовилася. Відповідач здійснив перерахування суми в узгодженому розмірі шляхом здійснення трьох платежів: 25.12.2008р (250 810 грн.), 30.12.2008р (400 000 грн.) та 15.01.2009р. (900 000 грн.). Ухвалою суду від 09.02.2009р. провадження у справі №7/237/08 в частині суми 1 550 810 грн. припинено за відсутністю предмета спору, в частині стягнення суми 952 364 грн. у звязку з прийняттям відмови позивача від позову. Оскільки відповідач прострочив виконання свого грошового зобовязання з 10.03.2008р., позивач з урахуванням здійснених часткових оплат, позивач на підставі ст.625 ЦК України нарахував 238 764,21 грн. компенсації від знецінення коштів внаслідок інфляції та 38 693,82 грн. три відсотки річних від простроченої суми, а всього 277 458,03 грн. Разом з тим, враховуючи той факт, що згідно з наказом, виданим на виконання рішення у справі №14/100/09-6/371/09, на користь позивача державною виконавчою службою в примусовому порядку з відповідача вже фактично стягнуто суму 74 317,15 грн., позивач зменшив на цю суму розмір втрат від інфляції та просить стягнути ці втрати в сумі 166647,06 грн. Крім того, позивач просить стягнути судові витрати в сумі 12279,87 грн., які складаються з: 2774,58 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1387,29 грн. витрат за подання апеляційної скарги та 8000 грн. витрат на сплату послуг адвоката.

Відповідач позов визнав частково, в судовому засіданні 10.09.2010 надав контррозразунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за період з 09.06.2008 р. по 15.01.2009 на загальну суму 134226, 17 гривень. Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з п.6.1 Статуту (том 1, а.с.44-50) ТОВ Агрофірма “Нива” (відповідач у справі), зареєстрованого Бердянською райдержадміністрацією 24.05.2006р., в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних відносин, для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів його учасників створено Статутний фонд (капітал) у розмірі 30 000 грн. Частка позивача у справі ОСОБА_1 склала 6810 грн., що становило 22,7%.

06.12.2006р. приватним нотаріусом Бердянського районного нотаріального округу Запорізької області посвідчено заяву ОСОБА_1 (реєстр.№2579), згідно з якою остання повідомила про свій вихід зі складу учасників ТОВ Агрофірма “Нива” та у звязку з цим просила видати належну їй частку в майні товариства (том 1, а.с. 17). Вказана заява була направлена 06.12.2006р. відповідачу та отримана 07.12.2006р., що підтверджується фіскальним чеком та повідомленням про вручення поштового відправлення (том 1, а.с.18-19). Відповідач отримання заяви не заперечує.

Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем в передбачений законом строк, позивач 05.05.2008р. звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з товариства вартості частини майна, пропорційної частці у статутному капіталі в розмірі 2 503 174 грн., за яким було порушено провадження у справі №7/237/08.

Зазначена сума вартості належної ОСОБА_1 частини майна товариства була визначена згідно з Висновком спеціаліста-економіста №66408 від 21.04.2008р. (том 1, а.с.21-26), який був складений на замовлення позивача.

В ході розгляду справи №7/237/08 сторони дійшли згоди, що товариство в рахунок виплати вартості частини майна сплачує суму 1 550 810 грн., а ОСОБА_1 в частині іншої суми відмовляється від позову. 25.12.2008р. (250 810 грн.), 30.12.2008р. (400 000 грн.) та 15.01.2009р. (900 000 грн.) ТОВ Агрофірма “Нива” здійснило перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 на загальну суму 1 550 810 грн. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.02.2009р. провадження у справі №7/237/08 в частині стягнення 1 550 810 грн. припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України у звязку з відсутністю предмета спору, в частині стягнення 952 364 грн. на підставі п.4 ст.80 ГПК України у звязку з відмовою позивача від позову. Ухвала у справі №7/237/08 ніким не оскаржена та набрала законної сили.

11.03.2009р. ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з ТОВ Агрофірма “Нива” 403 210 грн. інфляційних втрат та 51 502 грн. 3% річних за прострочку виконання зобовязання з виплати вартості частини майна. Вимоги було мотивовано тим, що оскільки днем виходу з товариства є день отримання відповідачем відповідної заяви позивача (07.12.2006р.), товариство відповідно повинно було повністю розрахуватися в строк встановлений ст.54 Закону України “Про господарські товариства”, а саме не пізніше 07.12.2007р. Оскільки повний розрахунок та перерахування суми 1 550 810 грн., яка була узгоджена сторонами, фактично здійснений лише 15.01.2009р., позивач на підставі ч.2 ст.625 ЦК України просив стягнути з відповідача 403 210 грн. інфляційних втрат та 51 502 грн. 3% річних за весь час прострочки за період з 08.12.2009р. по 15.01.2009р.

11.03.2009р. було порушено провадження у справі №14/100/09 та рішенням від 05.05.2009р. у цій справі у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 30.06.2009р. рішення залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 06.10.2009р. рішення господарського суду Запорізької області від 05.05.2009р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 30.06.2009р. у справі №14/100/09 скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Рішенням господарського суду від 22.12.2009р. у справі №14/100/09-6/371/09 (том 2 а.с. 43-45), яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 09.03.2010р. (том 2 а.с.77-79), позов задоволено частково, стягнуто, зокрема, 390 725,78 грн. інфляційних втрат та 50 696,64 грн. 3% річних. 16.03.2010р. на виконання рішення у справі №14/100/09-6/371/09 було видано наказ

Постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2010р. рішення господарського суду Запорізької області від 22.12.2009р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 09.03.2010р. по справі №14/100/09-6/371/09 скасовано, справу передано на новий розгляд господарському суду Запорізької області.

З урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, предметом розгляду є стягнення з відповідача суми 164447,06 грн. втрат від інфляції та суми 38693,82 грн. трьох відсотків річних, нарахованих за період з 10.03.2008р. по 15.01.2009р.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази та вислухавши доводи представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню на наступних підставах.

Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, що встановлений договором або законом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Зобовязанням відповідно до статті 509 ЦК України є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно ч.3 ст.167 Господарського кодексу України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Відповідно до частини 1 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до статті 10 Закону України “Про господарські товариства” учасники товариства мають право вийти в установленому порядку з товариства.

Згідно з частиною 1 статті 54 Закону “Про господарські товариства” при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Отже, вимоги учасника товариства про стягнення вартості частини майна, пропорційної його частці у статутному капіталі є спором, що виник з корпоративних відносин та підлягають вартісній оцінці, оскільки стосуються грошової суми, яку товариство має сплатити учаснику внаслідок його виходу, як компенсацію вартості його частки. У товариства у звязку з виходом учасника виникає строкове грошове зобовязання, яке повинно бути виконано в передбачені законодавством строки.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” № 2343-Х11 від 14.05.1992р. надано визначення грошового зобовязання, як зобовязання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та

інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на зазначені положення, сторони по даній справі виступають як кредитор та боржник, підстави для застосування ст.625 ЦК України наявні, зобовязання щодо сплати грошових коштів у відповідача виникли з корпоративних відносин, відповідно, похідні вимоги мають таку ж правову природу.

Враховуючи предмет спору та підстави, на яких подано позов, для вирішення спору необхідною умовою є правильне визначення терміну, з якого у товариства виникло зобовязання виплатити позивачу належну його частку.

Відповідно до приписів ст.54 Закону “Про господарські товариства” встановлено, що така виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

Згідно з ч.4 ст.3.5 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007р. №04-5/14 “Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин” подання заяви про вихід з товариства є дією, спрямованою на припинення корпоративних прав та обов'язків учасника товариства. Право учасника товариства на вихід з товариства не залежить від згоди товариства чи інших його учасників. Учасник вважається таким, що вийшов з товариства з обмеженою відповідальністю з моменту прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства на підставі його заяви про вихід, а у випадку відсутності такого рішення з дати закінчення строку, встановленого законом або статутом товариства для повідомлення про вихід з товариства.

Частиною 1 статті 148 ЦК України встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

За змістом зазначеної норми закону тримісячний строк є диспозитивним, а тому статутом товариства може бути передбачено інший строк: більший (але не більше одного року, передбаченого статтею 100 ЦК України) або менший, товариство також може погодитись з достроковим виходом.

Дослідивши Статут ТОВ Агрофірма “Нива” в редакції, яка діяла на момент спірних відносин, суд встановив, що порядку виходу учасників та відповідного строку повідомлення про це товариства не передбачено.

Оскільки інший строк повідомлення учасником товариства про свій вихід статутом не встановлено, учасник та товариство не погодили день виходу у строк до трьох місяців з моменту попередження про таке, загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства не приймалося, тому учасник має право реалізувати своє право на вихід за будь-яких обставин після спливу повних трьох місяців з моменту отримання товариством заяви про вихід. Як встановлено судом, заява позивача про вихід була отримана товариством 07.12.2006р. Таким чином, три місяці збігають 08.03.2007р., але оскільки цей день є неробочим, то датою виходу позивача зі складу учасників ТОВ Агрофірма “Нива” в даному випадку є 09.03.2007р.

Із матеріалів справи слідує, що ТОВ Агрофірма “Нива” було складено баланс станом на 31.12.2006р., згідно з яким визначено вартість майна підприємства в розмірі 11027,2 тис.грн. (том 1 а.с.106). Починаючи з лютого 2008р. між позивачем та відповідачем відбувалося листування, яке стосувалося розміру вартості частини майна, належного до сплати позивачу у звязку з його виходом, щодо якого між сторонами виникли суперечки (том 2 а.с.27, 28). У звязку з недосягненням згоди, з метою визначення цього розміру позивачем було замовлено висновок економіста-спеціаліста, який було здійснено 21.04.2008р. Дніпропетровським науково-дослідним інститутом

судових експертиз (том 1, а.с.71-26) та визначено, що вартість частки ОСОБА_1 пропорційно її частки в статутному фонді товариства станом на 31.12.2006р. складала 2 503 174 грн., саме ця сума була заявлена до стягнення з ТОВ Агрофірма “Нива” в межах справи №7/237/08. Ухвалою від 02.07.2008р. по цій справі судом було призначено судово-економічну експертизу, за наслідками проведення якої ТОВ “Регіональне судово-експертне бюро” надано висновок №16/08 (том 1, а.с. 27-32) згідно з яким доля ОСОБА_1 станом на 31.12.2006р. визначена в такому ж розмірі 2503 174 грн. Обидва висновки експертиз ґрунтувалися на даних, зазначених в балансі товариства станом на 31.12.2006р. Згідно з висновком судово-економічної експертизи №16/08 дослідити пропорційну долю учасника ОСОБА_1 станом на 07.12.2006р. та 31.12.2007р. не виявилося можливим у звязку з ненаданням ТОВ Агрофірма “Нива” додатково витребуваних експертом документів, зокрема, фінансової звітності, у тому числі Балансу та Звіту про фінансові результати за 2006р.-2007р.р., головної книги за 2006р., 2007р.

Судом також встановлено, що згідно з протоколом зборів учасників ТОВ Агрофірма “Нива”, які відбулися 15.11.2008р., тобто після порушення провадження у справі №7/237/08, було розглянуто питання щодо порядку розрахунку з вибувшим учасником товариства ОСОБА_1 (том 1 а.с. 39-41). Відповідно до змісту питання першого порядку денного цього протоколу, після недосягнення згоди між учасником та товариством, головним бухгалтером товариства було проведено повторний розрахунок долі ОСОБА_1, з яким остання погодилась, та який було представлено на розгляд зборів учасників. Розмір частки позивача в статутному фонді визначено в розмірі 1544000 грн., внесок в статутний фонд 6810 грн., всього вирішено виплатити 1 550 810 грн. На підставі яких документів та станом на яку дату був проведений розрахунок не зазначено. В протоколі наголошено, що розрахунок з вибувшим учасником не проведений та пройшло дуже багато часу, тому було вирішено здійснити розрахунок у грошовій сумі в розмірі 1 550 810 грн. до 25.12.2008р. 27.11.2008р. приватним нотаріусом Бердянського районного нотаріального округу було посвідчено заяву ОСОБА_1 (том 1, а.с. 38), якою остання виразила згоду на пропозицію ТОВ “Агрофірма “Нива” про добровільну виплату частини вартості належного їй майна товариства (22,7%) та внеску до статутного фонду в сумі 1 550 810 грн.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що у випадку неврегульованості в установчих документах, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (пункт 30 постанови ВСУ від 24.10.2008р. №13). Отже, беручи до уваги вищезазначені обставини та приписи ст.54 Закону України “Про господарські товариства”, позивачу повинна була бути виплачена належна частина вартості майна після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов, тобто за 2007 рік. Із вищевикладеного слідує, що під час розгляду справи №7/237/08, предметом розгляду якої і було стягнення частини вартості майна, належної позивачу у звязку з виходом, всі розрахунки здійснювалися виходячи з того, що позивач вийшов з товариства з дати отримання товариством заяви про вихід, а саме у 2006 році. Вартість частини майна позивача, належної до виплати станом на кінець 2007 року не визначалася.

Позивач вже реалізував своє, передбачене законом, право на одержання вартості належної йому частини майна, розмір якої був узгоджений з товариством та на який позивач погодився, що підтверджується, зокрема, його нотаріально посвідченою заявою від 27.11.2008р.

Звертаючись до суду з позовом, який є предметом розгляду у даній справі, позивач просить стягнути втрати від інфляції та 3% річних, які нараховані ним на суму 1 550 810 грн. щодо сплати якої сторони дійшли згоди шляхом переговорів та яка була сплачена товариством в добровільному порядку в ході розгляду справи №7/237/08. Від іншої

частини позовних вимог (952 364 грн.) позивач відмовився, тому в будь-якому разі не може претендувати на нарахування інфляції та річних на більшу суму, ніж 1 550 810 грн.

Відсутність визначеної суми вартості частини майна товариства станом на кінець року, в якому позивачка припинила участь в товаристві станом на 31.12.2007р., яка теоретично може бути іншою (більшою або меншою), ніж фактично сплачено, в даному випадку, не впливає на вирішення цього спору. Визначення предмету спору (суми, на яку здійснюються нарахування) здійснюється позивачем на власний розсуд і є його правом (ст.20 ЦК України). Із змісту протоколу №8/2008 зборів учасників ТОВ “Агрофірма “Нива” вбачається, що розрахунок суми, належної до виплати, здійснювався головним бухгалтером товариства на підставі діючого законодавства (на підставі яких вихідних даних не зазначено) і станом на день проведення зборів (15.11.2008р.). Таким чином, вирішуючи даний спір, суд бере до уваги ту обставину, що сума 1550810 грн. запропонована самим відповідачем та добровільно ним виплачена, спору між сторонами щодо розміру вартості частини майна належної до виплати немає, тому 1550810 грн. може бути базою для нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Як встановлено судом вище, датою виходу ОСОБА_1 зі складу учасників ТОВ Агрофірма “Нива” є 09.03.2007р., тому відповідно до положень статті 54 Закону “Про господарські товариства”, згідно з якою виплата вартості частини майна повинна провадитися в строк до 12 місяців з дня виходу учасника, відповідач повинен був розрахуватися з позивачем в термін з 10.03.2007р. до 10.03.2008р. включно. Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач мав право здійснювати нарахування втрат від інфляції та 3% річних, починаючи з 11.03.2008р. по дату фактичної сплати повної суми.

Як слідує із розрахунку позивача, він здійснює нарахування 3% річних та втрат від інфляції з 10.03.2008р., та у звязку з частковими оплатами наступним чином: з 10.03.20108р. до 25.12.2008р. на суму 250810 грн., з 10.03.2008р. до 30.12.2008р. на суму 400000 грн., з 10.03.2008р. до 15.01.2009р. на суму 900000 грн., всього нараховано 38 693,82 грн. (5981,82+9708,00+23004,00) трьох відсотків річних та 238 764,21 грн. (35364,21+57600,00+145800,00) втрат від інфляції.

Згідно з ст.599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до виписки по карточному рахунку (том 1 а.с 34) кошти на рахунок позивача переховувалися трьома траншами: 25.12.2008р. в розмірі 250 810 грн., 30.12.2008р. в розмірі 400 000 грн. та 15.01.2009р. в розмірі 900 000 грн., всього в загальній сумі 1 550 810 грн.

За таких обставин, суд вважає, що сума 3% річних, яка належить до стягнення, повинна розраховуватись з урахуванням цих оплат наступним чином. Сума річних за період з 11.03.2008р. по 25.12.2008р. (на суму 1550810 грн.) складає 36 863,52 грн., за період з 26.12.2008р. по 30.12.2008р. (на суму 1300000 грн. залишку боргу) 532,79 грн., за період з 31.12.2008р. по 15.01.2009р. (на суму 900000 грн. залишку боргу) 1183,36 грн., всього сума 38 579,67 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в розмірі 38 579,67 грн.

Відповідно до розрахунку втрат від інфляції, здійсненим судом з урахуванням рекомендацій Верховного суду України № 62-97р від 03.04.1997р., встановлено, що належна до стягнення за період березень 2008р. січень 2009р. сума втрат від інфляції складає більше ніж сума згідно з розрахунком позивача. Проте, беручи до уваги, що суд не може самостійно виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання заінтересованої сторони (п.3 ст.83 ГПК України), позовні вимоги в частині втрат від інфляції підлягають задоволенню в розмірі, який нараховано позивачем. Згідно з довідкою Відділу державної виконавчої служби Бердянського МУЮ від 27.08.2010р., на виконання наказу №14/100/08-6/371/09, виданого 16.03.2010р., на користь ОСОБА_1 вже стягнуто 74317,15 грн., на яку позивач зменшив розмір втрат від інфляції та просить стягнути 164447,06 грн. (238 764,21 74 317,15) втрат від інфляції.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задовольняються частково, з ТОВ “Агрофірма”Нива” на користь ОСОБА_1 стягується сума 38 579,67 грн. 3% річних та сума 164447,06 грн. втрат від інфляції, всього загальна сума 203 026,73 грн.

В заяві про зменшення позовних вимог, яка розглядається судом, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати в сумі 12279,87 грн., які складаються з: 2774,58 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1387,29 грн. витрат за подання апеляційної скарги та 8000 грн. витрат на сплату послуг адвоката.

Відповідно до ст.44 ГПК України судові витрати складаються, зокрема, з державного мита, оплати послуг адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Згідно з ст.49 ГПК України судові витрати в частині державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, оскільки спір доведений до суду внаслідок його неправильних дій.

Із матеріалів справи слідує, що при зверненні до суду із позовною заявою позивачем, виходячи з ціни позову, було сплачено суму 4547,12 грн. витрат на державне мито, однак в процесі розгляду справи зменшив розмір позовних вимог до 203140,88 грн., що є правом позивача. При вирішенні питання про розподіл судових витрат в частині державного мита, суд виходить з розміру остаточних позовних вимог, а не з суми з якої просить позивач (277458,03 грн., тобто без вирахування суми, стягнутої в процесі виконавчого провадження).

Таким чином, враховуючи остаточні позовні вимоги, з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог необхідно стягнути суму 2030 грн. 27 коп. витрат на державне мито, суму 117 грн. 93 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу,

Не підлягає стягненню з відповідача сума 1387,29 грн. Ѕ витрат на державне мито, сплачена позивачем за подання апеляційної скарги на рішення у справі №14/100/09 (квитанція №49 від 18.05.2009р., том 1 а.с. 90), оскільки вирішення питання в цій частині судових витрат згідно з ст.ст.99,105 ГПК України повинно вирішуватися відповідною судовою інстанцією (апеляційною) і крім того, постановою апеляційної інстанції у задоволенні скарги було відмовлено.

Як слідує із матеріалів справи, судові витрати у розмірі 8000 грн. на оплату послуг адвоката заявлені, оскільки для захисту своїх порушених прав та майнових інтересів позивач повинен був звернутися до суду. Для цього позивач звернувся за послугами представництва своїх інтересів до Приватного адвокатського бюро “Тотус”, з яким було укладено договір про надання юридичних послуг №3 від 05.02.2009р. (том 2 а.с.20) при розгляді в господарському суді Запорізької області та наступних судових інстанціях позову до ТОВ “Агрофірма “Нива”. На виконання п.3 даного договору позивачем було перераховано на рахунок ЧАБ “Тотус” суму 2000 грн. (квитанція №6753.420.4 від 25.02.2009р., том 1 а.с. 12). В подальшому сторонами було додаткову угоду №1 від 25.11.2009р. до договору №3 (том 2 а.с.22), згідно з якою позивачем оплачено 3000 грн. (квитанція №9484.296.1 від 14.12.2009р. (том 2 а.с.23). Після передачі справи вдруге на новий розгляд, сторони уклали додаткову угоду №2 від 31.08.2010р. до договору про надання юридичних послуг, на виконання якої позивач згідно з квитанцією №14/4D2AFВ247В47 від 01.09.2010р. додатково сплатив на користь ТОВ “Тотус” 3000 грн. Представництво інтересів позивача в суді здійснював адвокат ОСОБА_2 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №691 від 27.03.1997р., том 2 а.с.21) на підставі довіреності. Суд визнає вимоги щодо стягнення суми 8 000 грн. на оплату послуг адвоката обґрунтованими та співрозмірними із складністю справи та вважає за необхідне стягнути їх повністю.

Керуючись ст.ст.11, 15, 16, 20, ч.1 ст.148, 509, ч.2 ст.625 ЦК України, ст.167 ГК України, ст.10, ч.1 ст.54 Закону України “Про господарські товариства”, ст.ст. 22, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми “Нива” (71141, Запорізька область, Бердянський район, с.Успенівка, вул. Калініна, 7, код ЄДРПОУ 03750345) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (71112, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 164 447 (сто шістдесят чотири тисячі чотириста сорок сім) грн. 06 коп. втрат від інфляції, 38 579 (тридцять вісім тисяч пятсот сімдесят девять) грн. 67 коп. 3% річних, 2030 (дві тисячі тридцять) грн. 27 коп. витрат на державне мито, 117 (сто сімнадцять) грн. 93 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 8 000 (вісім тисяч ) грн. витрат на послуги адвоката. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено 14.09.2010р.