Рішення № 11201583, 24.06.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

24 червня 2010 р. Справа 7/89-10

за позовом : Публічного акціонерного товариства "Вінницький універмаг", м. Вінниця

до : Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця

про стягнення 3650,55 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача : Кришина Д.В. - довіреність б/н від 15.06.2010 року, представник за довіреністю, паспорт серії АВ № НОМЕР_2 виданий Шаргородським РВ УМВС України у Вінницькій області 11.01.2000 року.

відповідача : не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Публічним акціонерним товариством "Вінницький універмаг" подано позов про стягнення з ФОП ОСОБА_1 3650,55 грн. з яких 3400,00 грн. основного боргу, 190,55 грн. пені та 60,00 грн. штрафу за неналежне виконання договору найму № ВУ-0000093 від 01.01.2008 року.

Ухвалою від 18.05.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/89-10 та призначено до розгляду на 17.06.2010 року.

Відповідач в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, документів витребуваних ухвалою суду не надав.

При цьому суд зауважує, що ухвала про порушення провадження у справі відповідачу надсилалась рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві (АДРЕСА_1, м. Вінниця 21050). Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців серія АД № НОМЕР_3 місцем проживання ФОП ОСОБА_1 є АДРЕСА_1, м. Вінниця 21050 що є ідентичною тій адресі, що зазначена в позовній заяві і по якій надсилалась ухвала про порушення провадження у справі відповідачу у справі.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено безпосередньо на фізичну особу-підприємця.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали у справі яка наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Суд зауважує, що ухвала про порушення надсилалась рекомендованою кореспонденцією, і отримана відповідачем, що вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення № 20016404.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника тощо.

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ст.69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

17.06.2010 року в судовому засіданні оголошено перерву до 24.06.2010 року з метою надання позивачем додаткових доказів.

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.01.2008 року між ЗАТ "Вінницький універмаг" (наймодавець) та ФОП ОСОБА_1 (наймач) укладено договір № ВУ-0000093 найму частини приміщення в капітальній споруді

Відповідно до ч. 1 укладеного договору наймодавець зобов'язаний надати в найм наймачу частину приміщення в капітальній споруді згідно акту приймання передачі, який є невід'ємною частиною і складає єдиний документ даного договору, в тимчасове користування за плату, а наймач зобов'язується прийняти наймане майно, платити вказану даним договором плату, утримувати наймане майно в порядку, передбаченому даним договором.

В розділі 4 договору сторони погодили порядок проведення плати за користування майном, де передбачили зокрема, що наймач сплачує наймодавцю плату за користування об'єкту найма в сумі 600,00 грн. з урахуванням 20% ПДВ за один календарний місяць, шляхом перерахування вказаної суми на розрахунковий рахунок наймодавця, вказаний в реквізитах сторін, або шляхом внесення готівкових коштів в касу наймодавця, до 10 числа кожного місяця, за який сплачується плата за користування майном.

В розділі 3 договору (строк дії договору) сторонами погоджено, що даний договір вступає в закону силу з моменту досягнення домовленості з усіх умов даного договору і підписання тексту даного договору та діє до 31.12.2008 року

Наймач, який добросовісно виконує свої зобов'язання по даному договору, після закінчення дії даного договору згідно з вимогами діючого законодавства України має пріоритетне право перед іншими особами на укладення договору найму приміщення на новий строк.

Також в день укладення договору найму між сторонами підписано акт прийому-передачі за яким позивач передав, а відповідач прийняв частину приміщення передбачену договором (а.с.9, т.1).

При цьому судом встановлено, що до моменту звернення позивача до суду доказів повернення відповідачем орендованого приміщення за актом приймання-передачі матеріали справи не містять.

Як вказує позивач відповідач взяті на себе зобов'язання по сплаті за користування об'єктом найму виконує неналежним чином та станом на 17.05.2010 року заборгував 3400,00 грн..

Так, судом встановлено, що за період з січня 2008 року до березня 2010 року позивачем нараховано до сплати 14400,00 грн. орендної плати (по 600,00 грн. щомісяця).

Відповідачем в свою чергу сплачено 11000,00 грн. в рахунок сплати оренди, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

При цьому судом встановлено, що відповідач проводив оплату по двох договорах від 01.01.2008 року № 0000093 та № 000015, що вбачається з банківських виписок наявних в матеріалах справи в яких відображено вищевказане в графі "Призначення платежу".

Варто вказати, що згідно договору № ВУ-0000115 від 01.01.2008 року позивачем було передано в найм відповідачу місце на паркані земельної ділянки прилеглої до ЗАТ "Вінницький універмаг" зі сплатою 1200,00 грн. за один календарний місяць.

За договором № ВУ-000015 у відповідача станом на час розгляду справи борг відсутній, що підтвердив позивач своєю довідкою від 21.06.2010 року № 131. Борг існує лише за договором № 0000093 у розмірі 3400,00 грн.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

При цьому, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст.764 ЦК України).

Враховуючи те, що після закінчення терміну дії договору наймач продовжував користуватись орендованим майном та сплачував орендну плату суд дійшов висновку про те, що договір було поновлено на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 3400,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

При цьому судом враховано, що наявність боргу у вказаному розмірі відображено в односторонньому акті звірки взаєморозрахунків від 08.06.2010 року підписаному головою правління та головним бухгалтером ПАТ "Вінницький універмаг".

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 190,55 грн. пені за період з 11.01.2009 року до 10.07.2009 року та 60,00 грн. штрафу за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 13 розділу 6 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної сплати плати за користування майном, відповідно до розділу 4 даного договору наймач зобов'язаний сплатити наймодавцю пеню в розмірі 1% від невнесеної своєчасно плати за кожний день прострочи платежу, а згідно пункту 14 розділу 6 штраф у розмірі 10% від суми найму.

Таким чином суд вважає, що вимога щодо стягнення пені та є правомірною, оскільки відповідає умовам чинного законодавства та договору. При цьому позивачем нараховану пеню не у розмірі 1%, а у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно внесеної плати за кожен день прострочки платежу, у відповідності до ст. 4 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Перевіркою наданого позивачем розрахунку пені та штрафу не виявлено помилок у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Вінницький універмаг" є правонаступником майнових прав і обов'язків ЗАТ "Вінницький універмаг", що вбачається з п. 1.1 статуту ПАТ "Вінницький універмаг" (нова редакція) (а.с.16, т.1).

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу та пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, м. Вінниця, 21050 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Вінницький універмаг", пл. Гагаріна, 2, м. Вінниця, 21018 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 01557213) - 3400 грн. 00 коп. основного боргу, 190 грн. 55 коп. пені, 60 грн. 00 коп. штрафу 102 грн. 00 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 29 червня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - пл. Гагаріна, 2, м. Вінниця, 21018.

3 - відповідачу - АДРЕСА_1, м. Вінниця 21050.