Постанова № 11166748, 01.09.2010, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            

01.09.10                                                                                           Справа № 5/49

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддів Давид Л.Л.

Мурської Х.В.

при секретарі судового засідання Лісовській Н.В.

розглянув матеріали апеляційної скарги Західної регіональної філії Акціонерного комерційного банку “Трансбанк”, м. Львів

на рішення господарського суду Львівської області від 26.05.2010 р.

у справі № 5/49

за позовом Служби автомобільних доріг у Львівській області, м. Львів

до відповідача Західної регіональної філії Акціонерного комерційного банку “Трансбанк”, м. Львів(надалі ЗРФ АКБ "Трансбанк")

третя особа: Акціонерний комерційний банк “Трансбанк”, м. Київ(надалі АКБ "Трансбанк")

про розірвання договору від 24.05.02р. № 286 р.к. на здійснення розрахункового касового обслуговування та спонукання повернути грошові кошти.

за участю представників

від позивача: Сворень Р.Р. - представник;

від відповідача та третьої особи: Москаль І. В. –представник.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.05.2010р. (суддя Петрик І.Й.) позов Служби автомобільних доріг у Львівській області задоволено, розірвано договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 24.05.2002р. № 286, стягнуто з АКБ "Трансбанк" в особі ЗРФ АКБ "Трансбанк" на користь позивача 147 885,87 грн. грошових коштів та судові витрати.

Суд мотивував рішення тим, що відповідач в порушення п. 2.2, 2.3договору № 286 від 24.05.202р., ст. ст. 1066, 1068 ЦК України, не виконав свої зобов’язання щодо поточних операцій на вимогу клієнта, а тому договір банківського рахунку належить розірвати та повернути клієнту кошти в сумі 147 885,87 грн., які обліковуються на його поточному рахунку. Крім того, місцевим господарським судом зроблено висновок, що постанова Правління Національного банку України № 97 від 28.02.2009р. про призначення тимчасової адміністрації банку та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на обслуговування поточних операцій, крім того позивач не є кредитором банку в розумінні ст.. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність", а його клієнтом, та на операції з коштами, які знаходяться на його власному рахунку не може розповсюджуватися мораторій.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач оскаржив в апеляційному порядку, просить рішення скасувати, позов залишити без розгляду.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що Постановою Правління Національного банку України № 97 від 28.02.2009р. призначено Тимчасову адміністрацію АКБ "Трансбанк" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців, яка є форс-мажорною обставиною, а тому відповідно до п. 5 Договору банківського рахунку № 286 від24.05.2002р.дана обставина є підставою для звільнення від відповідальності банку за невиконання обов"язків. Постановами Правління Національного банку України № 519 від 01.09.2009р., № 816 від 02.12.2009р. продовжено мораторій шляхом введення нового мораторію на задоволення вимог кредиторів, а Постановою № 43 від 03.02.2010р. продовжено мораторій до 01.03.2010р, а тому відповідно до ст.. 5 Закону України "Про банки та банківську діяльність", банк не відповідає за невиконання зобов’язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Крім того, зазначає апелянт, судом невірно зроблено висновок, що мораторій не поширюється на здійснення поточних операцій здійснюваних тимчасовим адміністратором, оскільки ст.. 85 Закону України "Про банки та банківську діяльність" не поширюється на зобов’язання, які пов’язані з обслуговуванням господарської діяльності банку, а щодо вимог кредиторів –то тільки в частині виплати заробітної плати.

Невірним є висновок суду щодо визначення кредитора банку,оскільки позивач вніс кошти на свій рахунок, відповідно до вимог банківського законодавства та відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність", банк є боржником, а позивач –кредитором, який має право вимагати від банку обов"язку здійснити певні дії.

Визначення місцевим господарським судом трактування того, що мораторієм є зупинення виконання банком тільки майнових зобов’язань є невірним, оскільки до майнових зобов’язань і визначення майна взагалі належать кошти та інші цінності, що визначаються ст.. 139 ГК України.

Місцевим господарським судом не прийнято до уваги, що позивач подав кредиторські вимоги до ліквідатора банку і кредитора включено до відповідної черги,дані кошти зараховані ліквідатором як кредиторські вимоги і будуть виплачені відповідно до черговості у відповідності до ст.. 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Представник позивача в судовому засіданні, у відзиві на апеляційну скаргу, доводи викладені в ній відхилив,покликаючись на те, що обмеження прав клієнта банку щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках встановлених законом, в силу ст.. 1066 ЦК України, банк зобов’язаний зарахувати кошти, що надійшли на рахунок клієнта в день надходження розрахункового документа, видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку розрахункового документа.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши наявні в матеріалах справи докази, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, Львівський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, рішення суду належить змінити, виходячи з наступного.

24.05.2002р. між АКБ "Трансбанк" в особі Західної регіональної філії АКБ "Трансбанк"(банк) та Службою автомобільних доріг України у Львівській області (клієнт) укладено Договір банківського рахунку № 286 відповідно до п. 1.1 якого, банк відкрив клієнту поточний рахунок № 26005301000286 у національній валюті.

Умовами договору передбачено здійснення розрахунків по поточному рахунку у межах залишків коштів на підставі розрахункових документів, наданих Клієнтом у Банк і оформлених згідно з вимогами Національного банку України. Розрахунково –касове обслуговування Клієнта здійснюється у межах операційного часу, встановленого Банком, обмеження прав Клієнта, щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на рахунку не допускається, крім випадків безспірного стягнення та безакцептного списання коштів яке здійснюється згідно положень чинного законодавства України та випадків накладення арешту або тимчасового призупинення операцій по рахунку, що здійснюється уповноваженими органами ( п.п. а. п. 2.2. договору). Умовами договору, зокрема його п.п. в. п. 2.2., п.п. б. п.2.3. встановлено, що Клієнт має право вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених цим договором послуг, а Банк своєчасно здійснювати розрахункові операції, відповідно до Інструкції Національного банку України “Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”. При цьому, розрахунки за платіжними документами Клієнта, що надійшли до Банку в операційний час ( до 13-00 год.) проводяться в той же день, а ті, що надійшли після 13-00 год. –не пізніше наступного банківського робочого дня.

В межах наявного залишку на поточному рахунку клієнта коштів, який складає 147885, 87 грн., позивач оформив згідно з вимогами Національного банку України та надав на виконання банку платіжні доручення на перерахування коштів № 5081 від 23.06.09, № 5082 від 15.07.09 на загальну суму 38003,70 грн.

Зазначені платіжні документи були прийняті Банком, що підтверджується відповідними відмітками у правому верхньому куті цих документів, але залишені без виконання у зв’язку з відсутністю на кореспондентському рахунку банку грошових коштів.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка Банк зобов'язаний приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтом, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта, та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Приписи ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України встановлюють, що Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документу, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Правовою нормою ч. 1 ст. 1075 цього ж Кодексу встановлено, що договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Відсутність на кореспондентському рахунку банку коштів не звільняє останнього від обов'язку виконати платіжні документи клієнта.

Розриваючи договірні відносини щодо договору банківського рахунку, клієнт обґрунтовано звертається з вимогою про повернення залишку грошових коштів, які знаходяться на його рахунку.

Зважаючи на викладене, суд визнав позов обґрунтованим і задовольняє його у повному обсязі з віднесенням на відповідача витрат по оплаті державного мита і 118 грн. судових витрат.

Доводи відповідача до уваги не приймаються як безпідставні та такі, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Статтею 1074 Цивільного кодексу України чітко встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Матеріали справи свідчать, що Правлінням Національного банку України прийнято постанову від 28.02.2009 р. N 97, за якою в АКБ "Трансбанк" з 02.03.2009 р. призначена тимчасова адміністрація строком на один рік та з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку уведений мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців з 02.03.2009 по 01.09.2009.

Поняття та зміст мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного Національним банком України стосовно комерційного банку, регулюються ст. 2 та ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Так, відповідно до визначення термінів, що вживаються у ст. 2 вищезазначеного Закону, мораторій - це зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Статтею 85 Закону встановлено, що мораторій вводиться Національним банком України під час здійснення тимчасової адміністрації, з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку та на строк не більше шести місяців.

Мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку.

Із наведених вище норм чітко вбачається, що за своїм змістом мораторій є спеціальним заходом, що спрямований на відновлення фінансового стану банку за рахунок тимчасового припинення останнім виконання майнових зобов'язань перед кредиторами.

Відповідно до визначень, наведених в ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника банку щодо його майнових зобов'язань. Натомість, клієнт банку - це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд вірно дійшов висновку, що власники поточних (не депозитних) рахунків, відкритих в установі банку, не є кредиторами банку стосовно коштів, які зберігаються на відповідних рахунках, адже ці кошти належать не банку, а власникам рахунків, а, відтак, на операції з цими коштами жодним чином не може розповсюджуватися мораторій, до того ж, зупинення операцій за цими рахунками навіть теоретично не може призвести до "відновлення фінансового стану банку", оскільки відновлювати власний фінансовий стан можна лише за рахунок власних активів, а не за рахунок коштів, що належать третім особам.

Таким чином, зупинення виконання банком майнових зобов'язань під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів означає, що з метою відновлення власної платоспроможності банк тимчасово, на строк, встановлений Національним банком України, припиняє розраховуватися за власними боргами, за рахунок чого акумулює власні кошти та власне майно, запобігаючи у такий спосіб подальшого банкрутства і ліквідації.

Саме таке розуміння поняття мораторію повністю кореспондується з наведеними вище нормами Цивільного кодексу України, що регулюють договір банківського рахунку, а також ч. 3 ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", в якій чітко зазначено, що мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій.

Статтями 80 та 81 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вичерпно встановлені права та обов'язки тимчасового адміністратора, які за своєю сутністю є пов'язаними із забезпеченням збереження активів та документації банку. Жодна із вищеназваних норм не містить визначення клієнта банку (тобто особи, якій надаються послуги за договором розрахунково-касового обслуговування), як кредитора банку, оскільки грошові кошти клієнтів банку не залучаються та не розміщуються останнім від свого імені, на власних умовах та на власний ризик і які банк повинен повернути кредитору на певних умовах.

Покликання апелянта на. ст. 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та на норми Закноу України "Про виконавче провадження", апеляційна інстанція вважає необґрунтованими, оскільки включення позивача в реєстр вимог кредиторів у відповідну чергу не позбавляє останнього права на захист своїх інтересів в судовому порядку, а норми Закону України "Про виконавче провадження" підлягають застосуванню виконавчою службою під час здійснення виконавчих дій, до даних правовідносин застосуванню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, рішення в частині задоволення позовних вимог прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Однак, рішення місцевого господарського суду належить змінити, оскільки при задоволенні позову, місцевий господарський суд не звернув уваги, що позивачем при поданні позову платіжним дорученням № 917 сплачено 170 грн. державного мита.

Однак, вимоги позивача про розірвання договору носять немайновий характер та підлягають оплаті державним митом за ставкою 85 грн., а вимоги стягнути з банку грошові кошти в сумі 147 885,87 грн. шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок 2600100002528 у філії АТ "Укрексімбанк" в м. Львові є вимогами майнового характеру і оплачуються за ставкою визначеною в п. 2 а ст.. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито".

Недоплачена позивачем при поданні позову сума державного мита (1478 грн.+85 грн. = 1563 грн. –170 грн. = ) 1393 грн. підлягає стягненню з рахунку позивача в дохід Державного бюджету України, та з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 99,101,103,104,105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,-

ПОТАНОВИВ:

1.          Рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2010р. змінити.

2.          Доповнити резолютивну частину рішення пунктом наступного змісту: "Стягнути з Служби автомобільних доріг у Львівській області (ЄДРПОУ 25253009, м. Львів, вул. В. Великого, 54 р/р 2600100003638 ) в дохід Державного бюджету України 1393 грн. державного мита за подання позову."

3.          Стягнути з АКБ "Трансбанк" в особі ЗФР АКБ "Трансбанк", м. Львів (ЄДРПОУ 25252412, м. Львів, вул. В. Великого, 54 ) на користь Служби автомобільних у Львівській області (ЄДРПОУ 25253009, м. Львів, вул. В. Великого, 54 р/р 2600100003638 ) 1393 грн. державного мита за позовом.

4.          Доручити місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

5.          В іншій частині рішення суду залишити без змін.

6.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

7.          Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.

Головуючий суддя                                                                                 Кордюк Г.Т.

Суддя                                                                                                     Давид Л.Л.

Суддя                                                                                           Мурська Х.В.