Ухвала суду № 111537371, 14.06.2023, Мар'їнський районний суд Донецької області

Справа № 237/3378/23

Провадження № 1-кс/237/789/23

УХВАЛА

іменем України

14.06.2023 року м. Курахове

Слідчий суддя Мар`їнського районного суду Донецькоїобласті ОСОБА_1 ,при секретарі ОСОБА_2 ,розглянувши усудовому засіданніклопотання про арешттимчасово вилученогомайна за матеріалами кримінального провадження № 12023050000000352 від 08.06.2023, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 204 КК України,

ВСТАНОВИВ:

До слідчого судді Мар`їнського районного суду Донецької області звернулись з вказаним клопотанням. Клопотання обґрунтовано тим, що на блокпосту «ЗСБП-006» зупинено автомобіль під керуванням ОСОБА_3 , який перевозив алкогольну продукцію. Проведеним оглядом місця події та вищезазначеного автомобілю з письмового дозволу власника, вилучено алкоголь.

Постановою слідчого від 09.06.2023 алкогольна продукція та автомобіль, як тимчасово вилучене майно визнано речовими доказами по кримінальному № 12023050000000352 від 08.06.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК України, які підпадають під ознаки зазначені в п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 167 КПК України.

Вивчивши клопотання слідчий суддя зазначає наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

При цьому ч. 1 ст. 98 КПК України визначає, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Слідчим суддею досліджено витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, за № 12023050000000352 від 08.06.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 204 КК України, постанова про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 09.06.2023 року.

Судом встановлено, що вилучене майно в ході проведення огляду місця події 08.06.2023 року, а клопотання подано до суду 12.06.2023 року.

Тому слідчий суддя зазначає, що слідчим грубо порушено норми процесуального права, оскільки у відповідності до положень ч. 5 ст. 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше має бути негайно повернуто особі, у якого воно було вилучено.

У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої ст. 235 КПК України, клопотання про арешт такого майна повинно бути поданим слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його вилучено, зазначена норма є імперативною.

Слідчий суддя зазначає, що клопотання слідчого про накладення арешту на тимчасово вилучене майно не ґрунтується на вимогах ч. 2 ст. 170 КПК України та не узгоджується з вимогами ст. 170 КПК України, з врахуванням рішення Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 р. у справі «Смирнов проти Росії», оскільки в клопотанні слідчого взагалі не визначено конкретної мети накладення арешту на все перелічене вище майно, яка б відповідала положенням п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, та не міститься посилання на норми конкретної частини ст. 170 КПК України, яка б слугувала правовою підставою накладення арешту на це майно, крім того слідчим в клопотанні не наведено належних та допустимих доказів того, що у своїй сукупності вилучені ємності відносяться до алкогольних виробів.

Слідчий та прокурор не володіють спеціальними знаннями щодо надання висновків відповідності алкогольних напоїв без марок акцизного податку вимогам ДСТУ, тобто на даний час без проведення відповідної експертизи неможливо встановити, чи є вилучені під час огляду місця події алкогольні напої без марок акцизного податку, незаконно виготовленими підакцизними товарами.

На теперішній час у ході досудового розслідування, виникла необхідність в арешті вищевказаних алкогольних напоїв без марок акцизного податку, у зв`язку з необхідністю встановлення їх фактичного походження, мережі розповсюдження, а також проведенні експертиз відповідності до УКТЗЕД та ДСТУ.

Відтак приходжу до висновку, що вилучення майна, яке зазначено в клопотанні, відбувалось з порушенням вимог ч. 2 ст. 168, ч. 3 ст. 233, 234, 237 КПК України.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст.94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, на підставі наданих ініціатором клопотання матеріалів, повинен з`ясовувати обставини, визначені ч.2 ст.173 КПК України, зокрема, правову підставу для арешту майна.

Виходячи із вищенаведеного, слідчий суддя робить об`єктивний висновок, що всі доводи органу досудового розслідування, які викладені в клопотанні, фактично зводяться до здогадок та припущень і не мають під собою ніякого об`єктивного підтвердження доказами, які можливо було би визнати допустимими та належними. В матеріалах обґрунтування клопотання фактично відсутні процесуально належні документи.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Приймаючи наведену практику Європейського Суду та фактичні обставини справи, слідчий суддя вважає, що при розгляді клопотання про арешт тимчасово вилученого майна стороною обвинувачення не доведено наявність будь-яких фактичних даних (доказів), відповідно до яких є необхідність у обмеженні законних прав власника майна.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справах «Malofeyeva v. Russia» та «Karelin v. Russia, суд не має права відшукувати докази на користь обвинувачення,оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа Коробов проти України №39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом (рішення від 18 січня 1978 року у справі Ірландія проти Сполученого Королівства (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява №25). Крім того, у справі «Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom» (№46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.

Згідно ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Оскільки клопотання слідчого було подано, всупереч положенням ч. 5 ст. 171 КПК України з пропуском встановленого строку, слідчий суддя приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання про накладення арешту на майно.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 168, 169, 170, 171-173, 233-235, 309, 372 КПК України слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

В задоволенніклопотання про арешттимчасово вилученогомайна за матеріалами кримінального провадження № 12023050000000352 від 08.06.2023, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 204 КК України відмовити.

Ухвала підлягає негайному виконанню слідчим, прокурором.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1

Дата документу 14.06.23