ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
29 липня 2010 року справа № 5020-9/125 За позовом Приватного акціонерного товариства «Санаторій «Сонячна долина» (96440, Автономна Республіка Крим, Чорноморський район, с. Оленівка, вул. Єлісєєва, буд. 25)
до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (99055, АДРЕСА_1)
про стягнення 67295,38 грн. та розірвання договору,
суддя Рибіна С.А.
За участю представників:
позивача - Михайлицька Алла Юріївна, довіреність б/н від 01.06.2010;
відповідача - не зявився.
Суть спору: Приватне акціонерне товариство «Санаторій «Сонячна долина»(далі ПАТ «Санаторій «Сонячна долина») звернулось до суду з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1.) про стягнення 67295,38 грн., з яких: основний борг - 60050,00 грн., пеня - 7245,38 грн., та розірвання договору.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем належним чином не виконані зобовязання за договором на виготовлення рекламно-інформаційного продукту від 24.03.2008. Доводи та обґрунтування викладені у позові (а.с.2-5).
Ухвалою суду від 05.07.2010 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-9/125.
Відповідач не скористався правом, наданим статтею 59 Господарського кодексу України: не надав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся за адресами, зазначеними у позові та у довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.52).
Оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, які повернуті органами поштового звязку з юридичної адреси особи з позначкою «за закінченням терміну зберігання»можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обовязку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (а.с.20-23).
Справа розглядається за відсутністю відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів, за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд
ВСТАНОВИВ:
24.03.2008 між ПАТ «Санаторій «Сонячна долина»(Замовник) та ФОП ОСОБА_1 (Виконавець) був укладений Договір на виготовлення рекламно-інформаційного продукту (далі - Договір) (а.с.10-13).
Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання зобовязань, передбачених договором (пункт 5.1 Договору).
Відповідно до пунктів 1.1, 1.4 Договору Замовник поручає, а Виконавець приймає на себе зобовязання по виготовленню рекламно-інформаційного продукту відповідно макетам. Виконавець починає виготовлення рекламно-інформаційного продукту з моменту здійснення Замовником передплати в розмірі 90% вартості. Виконавець зобовязується здійснити роботи по виготовленню та монтажу даної продукції в строк, визначений даним договором.
Згідно пункту 2.3 Договору всі роботи Виконавець починає тільки з моменту здійснення передплати Замовником.
Відповідно до пункту 2.4 Договору Виконавець зобов'язаний виконати замовлення у строк 60 календарних днів з моменту здійснення передплати.
Згідно пункту 3.2 Договору по закінченню робіт Виконавець передає, а Замовник приймає рекламно-інформаційного продукт, здійснивши перевірку на якість, відповідність макету-ескізу, наявність пошкоджень та дефектів та складає акт виконаних робіт з вказівкою вартості.
Відповідно до пункту 6.2 Договору дострокове розірвання договору може мати місто за згодою сторін або підставами, передбаченим на території України, законодавством.
Позивач зобовязання, які передбачені Договором, виконав повністю, здійснив передплату в розмірі 100% вартості за Договором, що підтверджується платіжним дорученням №1111 від 04.04.2008 (а.с.14).
Таким чином, строк виконання замовлення закінчився 03.06.2008.
Відповідач, в свою чергу, не виконав роботи, передбачені Договором, незважаючи на повну оплату за договором.
21.06.2010 позивачем було направлено повідомлення на адресу відповідача, яким позивач на підставі суттєвого порушення відповідачем умов договору та втратою інтересу вимагав повернення перерахованої суми у розмірі 60050,00 грн. (а.с.15, 60).
Відповідач на даний лист не відповів, кошти позивачеві не повернув.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача із позовом про розірвання договору на виготовлення рекламно-інформаційного продукту від 24.03.2008, стягнення 67295,38 грн. та нарахованих штрафних санкцій.
Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.
Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Цивільного кодексу України).
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір від 24.03.2008 є договором підряду.
Згідно статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до частин першої та другої статті 849 Цивільного кодексу України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (частина третя статті 852 Цивільного кодексу України).
Позивач у звязку із невиконанням відповідачем умов договору, втратив інтерес до його виконання, тому заявив вимогу про розірвання договору та стягнення прямих збитків у вигляді передплати за договором.
Частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України, розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Із цією нормою узгоджується стаття 11 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не дотримано встановленого порядку розірвання договору, оскільки докази, які б підтверджували надсилання відповідачеві пропозиції про розірвання договору, в матеріалах справи відсутні.
З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити на таке.
Наведені та інші норми матеріального і процесуального права не передбачають будь-яких санкцій за недодержання підприємством (організацією) відповідного порядку розірвання господарського договору. Тому саме по собі таке недодержання не тягне за собою наслідків у вигляді припинення провадження у справі.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів №1-2/2002) виклав таку правову позицію.
Із змісту частини другої статті 124 Конституції України, щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із субєктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.
Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Зокрема, частина четверта статті 13 Конституції України, встановлює обовязок держави забезпечити захист прав усіх субєктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких субєктів належать, зокрема, юридичні особи та інші субєкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання субєктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.
Обовязкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання субєктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обовязком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обовязкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Вищим господарським судом України, з посиланням на вказане рішення Конституційного Суду України, також зазначалося, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України, щодо обовязку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.01.2010 №01-08/12 „Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права”).
Отже, відсутність пропозиції позивача про розірвання договору не є перешкодою для вирішення цього питання в судовому порядку та не можуть бути підставою для відмови у позові.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що вимога позивача про розірвання договору на виготовлення рекламно-інформаційного продукту від 24.03.2008 є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
На момент вирішення спору передплата за договором складає 60050,00 грн.
На підставі вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення даної суми такими, що підлягають задоволенню.
Додатково позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 7248,38 грн.
Згідно статті 230 Господарського кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.
Пунктом 4.7 Договору передбачено, що у разі невиконання зобов'язання у строк встановлений договором з вини відповідача відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,5% від вартості робіт за кожен день прострочення.
Відповідно до статей 3-4 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Згідно статті 343 Господарського кодексу України та статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України до окремих видів вимог встановлюється спеціальна позовна давність. Зокрема, до вимог про стягнення пені встановлена позовна давність в один рік.
Відповідно до частин першої та пятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно частин третьої та четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Позивач нарахував пеню за період з 04.06.2008 по 04.12.2008.
Суд перевіривши розрахунок встановив, що він відповідає вимогам чинного законодавства
Оскільки заява про застосування позовної давності до винесення судом рішення по справі відповідачем не подана, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 7248,38 грн., такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Керуючись статтями 49, 8285, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
1.Позов задовольнити повністю.
2.Вважати розірваним договір на виготовлення рекламно-інформаційного продукту від 24.03.2008, укладений між Приватним акціонерним товариством «Санаторій «Сонячна долина» (96440, Автономна Республіка Крим, Чорноморський район, с. Оленівка, вул. Єлісєєва, буд. 25, ідентифікаційний код 31833727) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (99055, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1), з моменту набрання рішенням законної сили.
3.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (99055, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомості про наявність поточних рахунків відсутні) на користь Приватного акціонерного товариства «Санаторій «Сонячна долина» (96440, Автономна Республіка Крим, Чорноморський район, с. Оленівка, вул. Єлісєєва, буд. 25, ідентифікаційний код 31833727, р/р 26005202823 у ПАО «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805) 68289,33 грн., з яких: основний борг - 60050,00 грн., пеня - 7245,38 грн., витрати по сплаті державного мита - 757,95 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 236,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Санаторій «Сонячна долина» (96440, Автономна Республіка Крим, Чорноморський район, с. Оленівка, вул. Єлісєєва, буд. 25, ідентифікаційний код 31833727, р/р 26005202823 у ПАО «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805) в доход Державного бюджету України (р/р № 31113095700007 в ГУ ДКУ м. Севастополя, МФО 824509, ідентифікаційний код 24035598, код платежу 22090200, одержувач Ленінський район) державне мито в сумі 0,95 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя підпис С.А. Рибіна
Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України і підписано 03.08.2010
Судове рішення № 11148096, Господарський суд м. Севастополя було прийнято 29.07.2010. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 5020-9/125. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: