Ухвала суду № 11135278, 10.03.2010, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-5293/09/5/0170

10.03.10 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіОмельченка В. А.,

суддів Дадінської Т.В. , Дугаренко О.В. секретар судового засіданняАнтонова Н.В.

за участю сторін:

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Аммоніт"- Салай Тетяна Миколаївна, довіреність № б/н від 08.05.09 року.

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Аммоніт"- Ібрагімов Уззет Шевкетович, наказ № 28 від 01.08.08 року.

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Аммоніт"- Рєдкозубова Олена Євгенівна, довіреність № б/н від 05.03.10 року.

представник відповідача - Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим - не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Сидоренко Д.В. ) від 08.09.09 у справі № 2а-5293/09/5/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аммоніт" (вул. Ген. Васильєва, 42, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95007

доДержавної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим (вул. Мате Залки 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.09.2009р. по справі № 2а-5293/09/5/0170 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Аммоніт” до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим про скасування податкового повідомлення-рішення № 0012922301/0 від 22.09.2008р. в частині донарахування податкового зобовязання у розмірі 99394,80 грн. задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим № 0012922301/0 від 22.09.2008р. в частині донарахування податкового зобовязання у розмірі 43794,40 грн., у тому числі 33688,00грн. за основним платежем та 10106,40грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. В іншій частині адміністративного позову відмовлено. Постановлено також стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. витрат зі сплати судового збору.

Постанова суду в частині задоволення позовних вимог мотивована тим, що позивач правомірно, на підставі п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, з наступними змінами і доповненнями, відніс до складу валових витрат суму у розмірі 134750,00грн., оскільки з акту від 30.11.2007р. прямо вбачається, що позивач прийняв від Підприємства “СІ Ен Жі Ес Інжиніринг”послуги по розміщенню персоналу, офісного обладнання та техніки на зазначену суму.

Відмовляючи в решті позовних вимог, суд виходив з того, що відповідач правомірно донарахував позивачу податкове зобовязання у розмірі 55600,40грн., у тому числі 46360,40грн. (36300грн. +10060,40грн.) за Договором № УС/12-02 від 28.12.2005р. та 9240,00грн. (7700 + 1540) за договором № УС/12-08 від 28.12.2007р., оскільки під час розгляду справи судом було встановлено, що у наданих до перевірки первинних документах не розкритий обєм операцій та одиниці вимірювання, взагалі не були надані фінансові, технічні, програмні та будь-які письмові звіти про надання послуг, які б свідчили про те, що позивач в процесі надання послуг проводив певну роботу та отримував результати, які міг би використовувати у діяльності, що приносить прибуток.

Не погодившись з вказаною постановою суду в частині задоволення позовних вимог, ДПІ у м. Сімферополі звернулась до Севастопольського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 08.09.2009р. у справі № 2а-5293/09/5/0170 в частині задоволених позовних вимог та винести нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ “Амоніт”відмовити.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції в цій частині не повною мірою зясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, і прийняв постанову з порушенням норм матеріального права.

Зокрема, вважає, що в укладеному між позивачем ТОВ “Аммоніт”та Підприємством “Сі Ен Жі Ес Інжиніринг”договорі № А/12-01 від 15.12.2005р., за яким позивачем до складу валових витрат було віднесено спірну суму в розмірі 134750грн., не вказані розміри площі, на якій розміщується персонал, офісне устаткування і техніка ТОВ “Амоніт”.

Крім того, апелянт вважає, що вказаний договір, як договір оренди, не відповідає передбаченим ст. 284 Господарського кодексу України вимогам, а саме відсутні індивідуальні показники орендованих приміщень: місцезнаходження, площа, інформація про право володіння або оренди, право передачі в суборенду, балансова вартість приміщення, що орендується, порядок нарахування і використання амортизаційних нарахувань та ін.

Враховуючи викладене, апелянт вважає, що на підставі наданих первинних документів: договору і акту, в яких не зазначено, виходячи з яких кількісних показників (розмір займаної площі, розрахунок договірної вартості 1 кв.м.) встановлена вартість даної послуги , то і визначити звязок проведених витрат з господарською діяльністю підприємства ТОВ “Аммоніт”, що перевіряється, не представляється можливим, а отже витрати в сумі 134750грн. підлягають виключенню зі складу валових витрат ТОВ “Аммоніт”.

Ст. 195 КАС України визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2009 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим .

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2009 року справа призначена до апеляційного розгляду на 10.03.2010 року о 09 годині 50 хвилин.

В судовому засіданні представники позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечували, вважають , що постанова суду першої інстанції прийнята правомірно та просили її залишити без змін.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання, призначене на 10.03.2010 року, не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не зявився, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника відповідача.

При розгляді справи в порядку ст.. 195 КАС України, судова колегія встановила наступне.

ДПІ у м. Сімферополі АР Крим, на підставі направлення на проведення перевірки №1836/23-7 від 11.08.2008р., проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007р. по 31.03.2008р., за результатами якої складено акт перевірки №6798/23-2/31717588 від 10.09.2008р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.п. 5.3.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.1.4 п. 8.1 ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, з наступними змінами і доповненнями, що виразилося у завищенні позивачем валових витрат за рахунок віднесення до їх складу витрат, не підтверджених первинними документами та витрат, не повязаних з веденням господарської діяльності на загальну суму 331092,00 грн., а також за рахунок нарахування амортизації на основні засоби невиробничого призначення на загальну суму 11979,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 85768,00 грн.

Висновки вказаного акту перевірки були покладені в основу податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі № 0012922301/0 від 22.09.2008р., яким позивачу було визначено податкове зобовязання з податку на прибуток в розмірі 110581,90грн., в тому числі 85768,00грн. основного платежу та 24813,90грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як свідчать матеріали справи, позивач, частково погодившись з вищевказаним донарахуванням, платіжним дорученням № 539 від 25.09.2008р. сплатив до бюджету 11187,10грн. податку на прибуток, а з іншою сумою донарахованого податкового зобовязання у розмірі 99394,80 грн. позивач не погодився та звернувся до ДПІ у м. Сімферополі АР Крим із скаргою за вих. № 89 від 26.09.2008р. про скасування податкового повідомлення-рішення № 0012922301/0 від 22.09.2008р. в цій частині.

За результатами розгляду первинної скарги позивача, рішенням ДПІ у м. Сімферополі АР Крим за вих. № 4458/10/1/25-010 від 20.11.2008р. скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення № 0012922301/0 від 22.09.2008р. без змін.

У звязку з цим, 26.11.2008р. ДПІ у м. Сімферополі АР Крим винесено податкове повідомлення-рішення № 0012922301/1, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 110581,90 грн., в тому числі 85768,00 грн. основного платежу та 24813,90грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, 24.11.2008р. позивач звернувся до ДПА в АР Крим з повторною скаргою за вих. № 116, яка рішенням ДПА в АР Крим за вих. № 133/10/25-023 від 22.01.2009р. також була залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення № 0012922301/0 від 22.09.2008р. - без змін.

У звязку з цим, 02.02.2009р. ДПІ у м. Сімферополі АР Крим прийнято податкове повідомлення-рішення № 0012922301/2, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 110581,90 грн., в тому числі 85768,00 грн. основного платежу та 24813,90грн. штрафних (фінансових) санкцій.

29.01.2009р. позивач звернувся з повторною скаргою за вих. № 10 до ДПА України, рішенням якої за вих. № 2846/6/25-0115 від 31.03.2009р. вказана скарга залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення № 0012922301/0 від 22.09.2008р. - без змін.

Судова колегія вважає, що апеляційна скарга ДПІ у м. Сімферополі АР Крим є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.12.2005р. між позивачем (замовником) та Підприємством “Сі Ен Жі Ес Інженірінг” (виконавцем) укладено Договір про надання послуг № А/12-01 (а.с.116-119).

Відповідно до статті 1 зазначеного Договору предметом договору є надання послуг з розміщення персоналу, офісного обладнання та техніки у приміщеннях підприємства за адресою: вул. Кечкеметська, буд. 198.

Термін дії даного договору з 1 січня 2006р. по 30 листопада 2006р.

Додатковою угодою № 1 від 30.11.2006р. строк дії договору було продовжено до 30.11.2007р. включно (а.с.120).

Крім того, згідно з матеріалами справи, 30.11.2007р. між замовником та виконавцем був підписаний акт про вартість наданих послуг у сумі 161700,00 грн., у тому числі ПДВ 20% 26950,00 грн. за період 2007 рік (а.с. 121).

В акті перевірки №6798/23-2/31717588 від 10.09.2008р. зазначено, що за висновком ДПІ у м. Сімферополі, ТОВ “Аммоніт”неправомірно віднесло до складу валових витрат 134750грн. (161700,00-26950,00), сплачених на користь підприємства “Сі Ен Жі Ес Інжиніринг” за вищевказаним договором, оскільки ці витрати не повязані з веденням господарської діяльності товариства.

Так, за доводами апелянта, в укладеному між позивачем ТОВ “Аммоніт”та Підприємством “Сі Ен Жі Ес Інжиніринг”договорі № А/12-01 від 15.12.2005р., за яким позивачем до складу валових витрат було віднесено спірну суму в розмірі 134750грн., не вказані розміри площі, на якій розміщується персонал, офісне устаткування і техніка ТОВ “Амоніт”.

Крім того, апелянт вважає, що вказаний договір, як договір оренди, не відповідає передбаченим ст. 284 Господарського кодексу України вимогам, а саме відсутні індивідуальні показники орендованих приміщень: місцезнаходження, площа, інформація про право володіння або оренди, право передачі в суборенду, балансова вартість приміщення, що орендується, порядок нарахування і використання амортизаційних нарахувань та ін.

Судова колегія вважає вказані висновки ДПІ у м. Сімферополі необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на податковому законодавстві України, з наступних підстав.

Відповідно до п. 5.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”№334/94-ВР, з наступними змінами і доповненнями, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В свою чергу, згідно з п. 1.32 ст. 1 вищевказаного Закону господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

В силу ст. 19 Цивільного кодексу України субєкти підприємницької діяльності мають право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Ст. 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів того, що договір № А/12-01 від 15.12.2005р. та додаткова угода до нього у встановленому законом порядку були визнані недійсними, зокрема, з підстави невідповідності вимогам ст. 284 Господарського кодексу України, на яку посилається ДПІ у м. Сімферополі, судовій колегії не було надано.

В свою чергу, згідно з п.п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З цього слідує, що вичерпний перелік витрат, які не можуть бути віднесені до складу валових витрат, зазначено у п.п. 5.3-5.7 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, проаналізувавши положення яких суд доходить висновку, що спірні витрати до цього переліку не відносяться.

Крім того, відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В силу п. 5.11 ст. 5 вказаного Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Проаналізувавши доводи апелянта, судова колегія не вбачає підстав вважати, що розміщення персоналу, офісного обладнання та техніки позивача у приміщеннях не повязано зі здійсненням ним своєї господарської діяльності.

Крім того, згідно з матеріалів справи, правомірність віднесення відповідачем до складу валових витрат 134750,00грн. підтверджується договором № А/12-01 від 15.12.2005р. та додатковою угодою до нього, підписаним сторонами актом від 30.11.2007р. приймання-передачі послуг, розрахунковими документами.

Оцінивши доводи апелянта про те, що оскільки на підставі наданих первинних документів: договору і акту, в яких не зазначено, виходячи з яких кількісних показників (розмір займаної площі, розрахунок договірної вартості 1 кв.м.) встановлена вартість даної послуги, то і визначити звязок проведених витрат з господарською діяльністю підприємства ТОВ “Аммоніт”, що перевіряється, не представляється можливим, а отже витрати в сумі 134750грн. підлягають виключенню зі складу валових витрат ТОВ “Аммоніт”, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

П.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Як свідчать матеріали справи, вартість послуг визначена сторонами у договорі і складає 161700грн.

Згідно з п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 вищевказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Проте, відповідних доказів ДПІ у м. Сімферополі суду не надано.

Відповідно до п. 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за № 925/11205 (надалі Порядок № 327), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В свою чергу, п. 2.3.2 Порядку встановлено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, в тому числі, зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Відповідно до п.2.3.4 Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

За таких обставин, судова колегія вважає, що оскільки спірні витрати підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, то відповідно до вимог п.п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” вказані витрати правомірно віднесені позивачем до складу валових.

Вказане свідчить про безпідставність донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток за Договором № А/12-01 від 15.12.2005р. у розмірі 43794,40 грн., в тому числі 33688,00 грн. основного платежу та 10106,40 грн. штрафних санкцій.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Ст.. 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” також встановлює, що посадові особи органів державної податкової служби зобовязані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, як вважає судова колегія, відповідачем по справі не надано доказів в обґрунтування правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення в частині донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток за Договором № А/12-01 від 15.12.2005р. у розмірі 43794,40 грн., в тому числі 33688,00 грн. основного платежу та 10106,40 грн. штрафних санкцій.

В решті постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим 08.09.2009р. по справі № 2а-5293/09/5/0170 не оскаржена.

В силу ст.. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин справи, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а отже, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись статтями 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст..200, п.1 ч.1 ст.205, ст..ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.09.2009р. по справі № 2а-5293/09/5/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною пятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 16 березня 2010 р.

Головуючий суддяпідписВ.А.Омельченко

Судді підпис Т.В. Дадінська підпис О.В.Дугаренко З оригіналом згідно

Головуючий суддя В.А.Омельченко