Постанова № 11135041, 10.02.2010, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-8084/08/6/0170

10.02.10 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіОмельченка В. А.,

суддів Дадінської Т.В. , Дугаренко О.В. секретар судового засіданняЯіцкова К.М.

за участю сторін:

позивач - ОСОБА_2- не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив. представник відповідача - Управління Пенсійного фонду України в м. Керч АР Крим- не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив. розглянувши апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Керч АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Латинін Ю.А. ) від 21.04.09 року по справі № 2а-8084/08/6

за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 98320)

доУправління Пенсійного фонду України в м.Керч АР Крим (Шосе Героїв Сталінграду, 60/1, м. Керч, Автономна Республіка Крим, 98329)

про зобов`язання до нарахування щомісячної державної соціальної допомоги

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.04.09 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково.

Зобовязано Управління Пенсійного фонду України в м. Керч АР Крим нарахувати ОСОБА_2 щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни у сумі 2491,30 грн., з яких 975,60 грн. щомісячна державна соціальна допомога за квітень грудень 2006 року, 735,30грн. за липень - грудень 2007 року, 780,40 грн. за травень-грудень 2008 року.

Стягнуто на користь ОСОБА_2 з Державного бюджету України (п\р 31115095700002, МФО 824026 ЗКПО 34740405, код платежу 22090200 у банку одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим м. Сімферополь одержувач: Держбюджет м. Сімферополя судовий збір у розмірі 3,40 грн.

В задоволенні решти позовних вимог позивачу відмовлено.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, представник відповідача подав на адресу суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.04.09 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2009 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м.Керч АР Крим .

Ухвалою судової колегії від 02.10.2009 р. справа призначена до апеляційного розгляду на 10.02.2010 року.

Сторони в судове засідання не зявилися, про місце та час судового засідання сповіщені у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність незявившихся сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк.

Згідно до частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна зі сторін.

З матеріалів справи вбачається, що розгляд справи був здійснений за відсутністю представника відповідача, заперечень проти позову з боку відповідача також до розгляду справи не надійшло.

Разом з тим, у апеляційній скарзі представник відповідача разом з висловленням правової позиції за позовом, просить суд застосувати положення ст.ст.99,100 КАС України.

Отже, справа розглянута без врахування пояснень та заперечень проти позову відповідача, тобто твердження суду першої інстанції щодо можливості вирішення спору за період з 2006 року до грудня 2007 року є неправильним, оскільки, річний строк на звернення з позовом до суду сплив у листопаді 2007 року.

Таким чином, спір підлягає вирішенню за період з грудня 2007 року та з травня по грудень 2008 року.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною війни у розумінні Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, у звязку з чим, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

При цьому статтею 28 Закону України „Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування” передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Разом з тим, судова колегія вважає правомірним застосування судом першої інстанції саме частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку судової колегії, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України „Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

Слід зазначити, що відповідно до статті 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Разом з тим, на думку судової колегії вказані обставини не можуть бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Судова колегія вважає, що реалізація особою права, що повязане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії. Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобовязання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни. Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий звязок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобовязання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Відповідно до ст.110 Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік” пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Зазначений порядок Кабінетом Міністрів України розроблено та затверджено не було.

Таким чином, судова колегія не може погодитися з висновками суду першої інстанції, що у 2006 році були запроваджені пільги, передбачені ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”

Питання про конституційність зазначеної статті Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” Конституційним Судом України не розглядалося.

Законом України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року зупинено дію статті 6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни” на 2007 рік.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп\2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” щодо державної соціальної підтримки дітей війни.

У даному рішенні Конституційного суду України вказано, що згідно статей 22 ч.3, 64 Конституції України, право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Частиною 3 статі 22 Конституції України також передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Отже, з 09.07.2007р., тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 6-рп/2007, у позивача, на підставі частини 3 ст.152 Конституції України, виникло право на отримання щомісячної доплати до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Разом з тим, як вже зазначалося вище, судова колегія не може погодитися з висновками суду першої інстанції щодо можливості вирішення спору за період 2006 року та до грудня 2007 року, у звязку з чим розрахунок грошової допомоги слід здійснювати виходячи з наступного.

Законом України „Про загальнообовязкове пенсійне страхування” на 2007 рік встановлено мінімальну пенсію за віком з 01.04.2007р. по 30.09.2007р. 406грн., з 01.10.2007р. по 31.12.2007р. 411грн.

Відповідно до частини 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006р. „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України „Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування” з 01 квітня та з 01 жовтня застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом пятим частини першої цієї статті, збільшений на один відсоток.

Отже на користь позивача підлягає стягненню 124грн.53коп. (415грн.11коп. х 30%).

Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28.12.2007 текст статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладений в такій редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

З таких підстав, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивача щодо стягнення грошової допомоги за 2008 рік підлягають задоволенню за період з травня по грудень 2008 року, тобто з часу ухвалення рішення Конституційним судом України по час дії права на отримання грошової допомоги у 2008 році.

З матеріалів справи вбачається, що за період з травня по грудень 2008 року позивачу частково сплачено спірне підвищення у розмірі 10% мінімальної пенсії за віком у сумі 390грн.20коп.

Законом України „Про загальнообовязкове пенсійне страхування” на 2008 рік встановлено мінімальну пенсію за віком з 01.04.2008р. по 30.06.2008р. у розмірі 481грн., з 01.07.2008р. по 30.09.2008р. 482грн., з 01.10.2008р. по 31.12.2008р. 498грн.

За таких обставин, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни за період з травня по грудень 2008 року, яке підлягає виплаті позивачу, складає 780,40грн., згідно наступного розрахунку: 481грн. х 30% х 2 + 482грн. х 30% х 3 + 498грн. х 30% х 3 = 1170грн.60коп. 390грн.20коп.

Однак, суд першої інстанції ухвалюючи рішення про нарахування позивачу щомісячної державної соціальної допомоги не зазначив про зобовязання відповідача здійснити виплату відповідної суми підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, що необхідно для повного захисту порушених прав позивача.

Відповідно до статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права та вирішення не всіх позовних вимог або питань.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.04.2009 року підлягає зміні, апеляційна скарга Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі Автономної Республіки Крим - залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 11, 162, частиною першою статті 195, пунктом 2 частини першої статті 198, пунктом 1 частини першої статті 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі АР Крим залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Латинін Ю.А. ) від 21.04.09 року по справі № 2а-8084/08/6 змінити, виклавши пункт другий резолютивної частини постанови в наступній редакції:

„Зобовязати Управління Пенсійного фонду України в м. Керч АР Крим ( 98300, АР Крим, м. Керч, вул. Шосе Героїв Сталінграда, 60\1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, 98320, АДРЕСА_1) підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком грудень 2007 року в розмірі 124,53 грн., 780,40 грн. за травень-грудень 2008 року.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.04.09 року по справі № 2а-8084/08/6 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною пятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 16 лютого 2010 р.

Головуючий суддяпідписВ.А.Омельченко

Судді підпис Т.В. Дадінська підпис О.В.Дугаренко З оригіналом згідно

Головуючий суддя В.А.Омельченко