Ухвала суду № 11129745, 05.05.2010, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-6675/09/5/0170

05.05.10 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІщенко Г.М.,

суддів Єланської О.Е. , Щепанської О.А. секретар судового засіданняКисельова А.О.

представник позивача: Єськов І.І., довіреність б/н від 29.09.2009;

представник відповідача: Маслюк О.В., довіреність № 6/10 від 30.01.2010;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Сидоренко Д.В.) від 19.10.2009

за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями "Автомобільне товариство "Автоінвестстрой-Крим" (вул. Трансформаторна, 4, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95051)

до Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. Мате Залки 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.10.2009 позовні вимоги Підприємства з іноземними інвестиціями "Автомобільне товариство "Автоінвестстрой-Крим" задоволені повністю. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим № 0014432301/0 від 03.11.2008, № 0014432301/1 від 31.12.2008, 0014432301/2 від 18.03.2009 та № 0014432301/3 від 22.05.2009, якими позивачу донараховано податкового зобовязання у розмірі 100995,00 грн., у тому числі 67330,00 грн. за основним платежем та 33665,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Підприємства з іноземними інвестиціями "Автомобільне товариство "Автоінвестстрой-Крим" 3,40 грн. витрат зі сплати судового збору.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, оскільки воно прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що за результатом виїзної планової перевірки з питань дотримання Підприємством з іноземними інвестиціями "Автомобільне товариство "Автоінвестстрой-Крим" вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2008, за наслідками якої було складено акт від 23.10.2008 №7781/23-07/30612970, та встановлено , що позивачем допущене порушення підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: заниження податку на додану вартість на суму 67330,00грн.

На підставі акту перевірки податковим органом було винесено податкове повідомлення-рішення: від 03.11.2008 №0014432301/0, яким Підприємству з іноземними інвестиціями "Автомобільне товариство "Автоінвестстрой"-Крим" донараховано податкове зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 100995,00грн., у тому числі: основний платіж 67330,00грн., штрафні санкції-33665,00грн.

За результатами неодноразового адміністративного оскарження, відповідачем зазначене вище податкове повідомлення-рішення залишено без змін та, з метою доведення строків сплати податкового зобовязання на підставі акту перевірки та рішень про результати розгляду повторних скарг були винесені податкові повідомлення-рішення: від 31.12.2008 №0014432301/1, від 18.03.2009 №0014432301/2, від 22.05.2009 №0014432301/3, які теж оспорюються позивачем.

Перевіркою встановлено, що позивачем безпідставно враховано у складі податкового кредиту з 01.07.2007 по 30.06.2008 податок на додану вартість загальною сумою 67330,00грн. з винагороди за користування товарним знаком за ліцензійним договором №АТ/Р015-28 від 28.04.2007, укладеного між Підприємством з іноземними інвестиціями "Автомобільне товариство "Автоінвестстрой-Крим" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автосервіс-Т". Із зазначеного договору вбачається, що позивач за ним є ліцензіатом та отримує право використання товарного знаку для мети своєї підприємницької діяльності та для позначення товарів, робіт, послуг. Щомісячна плата за користування товарним знаком перераховувалась ліцензіару. При цьому, на підставі акту виконаних робіт по наданих послугах з користуванням знаком та податкових накладних на надані послуги, позивач включив суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за зазначеним ліцензійним договором позивач отримав дозвіл на користування обєктом інтелектуальної власності, але не обєктом авторського права, а тому суми вищезазначених платежів за використання товарного знаку є обєктом оподаткування ПДВ, і правомірно відображені позивачем у податковому кредиті.

Із такими доводами суду погоджується судова колегія виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, в якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства субєктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 №327, зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, обєктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень.

Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобовязань.

Відповідач вважає, що сплачена винагорода за зазначеним договором є роялті згідно пункту 1.30 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно пункту 1.30 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" роялті - це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи компютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео-або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Однак, заявником апеляційної скарги не прийнято до уваги, що законодавець розрізняє види платежів, одержаних як винагорода, що підпадають під визначення "роялті" :1) за користування або надання права на користування іншими, ніж товарний знак обєктами та 2) за придбання зареєстрованого знака на товари і послуги чи товарної марки і т.д.

Поза увагою відповідача залишився той факт, що поняття права інтелектуальної власності включає в себе право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право), таким чином не всі обєкти права інтелектуальної власності є обєктами авторського права. Стаття 420 Цивільного кодексу України зазначає перелік обєктів інтелектуальної власності, де одним з таких обєктів є право на знак на товари та послуги. У статті 433 Цивільного кодексу України закріплені обєкти авторського права, де відсутнє право на знак на товари та послуги.

Тому недоречними визнаються доводи заявника апеляційної скарги про те, що позивач за ліцензійним договором отримав дозвіл на користування обєктом авторського права, оскільки позивач дійсно набуває право інтелектуальної власності на обєкт без набуття права власності на нього, але у Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" мова йде про обєкт авторського права, а не обєкт права інтелектуальної власності взагалі, що повністю узгоджується з вимогами статті 419 Цивільного кодексу України.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а надані позивачем письмові пояснення є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначені обставини дають судовій колегії підстави вважати, що не відповідає нормам податкового законодавства викладений відповідачем в акті перевірки від 23.10.2008 №7781/23-07/30612970, висновок, на підставі якого складені спірні податкові повідомлення-рішення від 24.03.2009 року № 0003262301/0, про порушення позивачем підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

У звязку з наведеним суд вважає, що у відповідача не було правових підстав для донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 67330,00грн., і відповідно, застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість в сумі 33665,00грн.

Отже, податкові повідомлення-рішення, якими позивачу донараховано податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 100995,00грн. прийняті відповідачем неправомірно.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обовязок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії (стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Заявником апеляційної скарги не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відносно позивача.

Відповідач в акті перевірки від 23.10.2008 №7781/23-07/30612970 зробив неправильні висновки про заниження податку на додану вартість на суму 67330,00грн.

Акт перевірки від 23.10.2008 №7781/23-07/30612970 щодо фіксування факту порушення підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачем вимог як доказ у справі, одержано з порушенням закону.

Відповідно до частини третьої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

На підставі наявних у справі доказів, відповідно до вимог статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, судовою колегією не приймається акт перевірки від 23.10.2008 №7781/23-07/30612970, як доказ встановлення факту порушення позивачем вимог Закону України “Про податок на додану вартість”.

Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому судова колегія виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем зазначеного порушення, відповідачем суду не надані через їх відсутність.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі "Шмалько проти України" Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання в його право на мірне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу.

У даному випадку визначення позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість в сумі 100995,00грн. передбачає вилучення у Підприємства з іноземними інвестиціями "Автоінвестстрой-Крим" грошових коштів у зазначеній сумі. Це дає підстави для кваліфікації спірних податкових повідомлень-рішень, як його втручання у право власності позивача.

Дії позивача не завдають будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів. За відсутності такої шкоди чи загрози її завдання позивачу було визначено неправомірно податкове зобовязання. Слід також враховувати, що актом перевірки не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намагання позивача приховати доходи.

Викладене дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини спірні податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини другої статті 19 Конституції України.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Оцінюючи правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень судова колегія керується вимогами статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи зазначені вимоги закону, судова колегія дійшла висновку, що відповідач, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, діяв з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки не підтвердив висновки акту перевірки про порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість».

Оскільки податкові повідомлення-рішення: від 03.11.2008 №0014432301/0, від 31.12.2008 №0014432301/1, від 18.03.2009 №0014432301/2, від 22.05.2009 №0014432301/3 прийняті без дотримання вимог діючого законодавства, тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправними та скасував їх відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Судова колегія звертає увагу на те, що судом першої інстанції в резолютивній частині рішення помилково не вказано, яке податкове зобовязання у розмірі 100995,00грн. донараховане позивачу. Замість: "…позивачу донараховано податкове зобовязання у розмірі…" треба вказати: "… позивачу донараховано податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі…".

Тем не менш цей недолік не впливає на законність прийнятої постанови в цієї частині, а є підставою для розгляду питання про виправлення описки в порядку статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України судом першої інстанції.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частиною першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.10.2009 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили.

Головуючий суддяпідписГ.М. Іщенко

Судді підпис О.Е.Єланська підпис О.А.Щепанська З оригіналом згідно

Суддя Г.М. Іщенко

Повний текст судового рішення

складено та підписано 11 травня 2010 р.