Постанова № 111250, 30.08.2006, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

30 серпня 2006 р. Справа № 17/184

Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого судді Ушак І.Г. у відкритому судовому засіданні за участю представників:

позивача – Шибаєв А.М., представник за довіреністю;

відповідача – не з’явився.

розглянув справу за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Ужгород до товариства з обмеженою відповідальністю „Воля”, м. Ужгород про стягнення 3816 гривень, в тому числі 3723 грн. адміністративно–господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та 93 грн. пені за порушення термінів сплати зазначених санкцій.

Позивачем заявлені вказані вимоги, оскільки відповідач всупереч вимогам ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі–Закон) не виконав встановлений на 2005 рік норматив створення робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів та не сплатив позивачеві у зв’язку з цим штрафні санкції в розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві відповідача за одне нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда, яке становить предмет позовних вимог. Представник позивача наполягає на задоволенні заявлених вимог, посилаючись на їх обґрунтованість долученими до матеріалів справи документами.

Відповідач, належним чином повідомлений про місце та час судового розгляду, участі уповноваженого представника в судове засідання вдруге не забезпечив, не повідомивши суд про причини його неявки. Разом з тим, поданим письмовим відзивом заперечує проти позовних вимог, посилаючись, зокрема, на те, що на підприємстві за звітній період були вільні робочі місця, на яких могла використовуватися праця інвалідів, про що він інформував службу зайнятості шляхом щоквартального подання розрахункової відомості про нарахування та перерахування страхових внесків. Оскільки на підприємство відповідача інваліди не зверталися з питань працевлаштування самостійно та не були направлені службою зайнятості, відповідач вважає, що на нього не може бути покладена відповідальність за недодержання нормативу створення робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін у ході судового розгляду, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідачеві за змістом вищенаведеного Закону встановлено на 2005 рік норматив створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4-х відсотків від загальної чисельності працюючих на підприємстві (39 осіб), що становить 1 робочих місця (39 х 4%= 1,56).

Матеріалами справи, зокрема статистичним звітом відповідача „Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік” (форма №10-ПІ), поясненням представників сторін у ході судового розгляду, встановлено, що на підприємстві відповідача у звітному періоді не працювали інваліди у кількості, визначеній законом, тобто визначений Законом норматив працевлаштування інвалідів відповідачем у 2005 році не виконано та не сплачено самостійно у встановленому порядку санкції за 1 нестворене робоче місце у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві – 3723 грн.

При цьому, судом не приймаються заперечення відповідача наведені у відзиві на позов та в описовій частині даної постанови, оскільки останній не довів суду належними та допустимими доказами факт створення робочого місця для працевлаштування інвалідів та інформування територіального центру зайнятості, як органу уповноваженого займатися безпосередньо питаннями направлення громадян, для працевлаштування на підприємства, установи, організації всіх форм власності.

Посилання відповідача на розрахункові відомості про нарахування та перерахування страхових внесків подані ним до центру зайнятості не може бути прийнято судом , оскільки наведені відомості не містять інформації про створені робочі місця для працевлаштування інвалідів

Оскільки відповідачем не доведено належним чином, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для працевлаштування інвалідів у кількості, що відповідає встановленому Законом нормативу, тобто створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування у встановленому порядку органів уповноважених безпосередньо здійснювати працевлаштування інвалідів, заявлені позовні вимоги за недотримання нормативу правомірні і підлягають задоволенню судом.

Крім того, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 93 грн. пені, яка підлягає задоволенню на підставі ст. 20 Закону.

Таким чином, всього до стягнення з відповідача на користь позивача належить 3816 грн.

З огляду на вищенаведене, керуючись ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.ст. 11, 70, 71, 86, 94, 158-163, п.7 розділу VІІ Кодексу адміністративного судочинства України,

суд постановив:

1. Позов задоволити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Воля” (м. Ужгород, вул. Транспортна, 18 б, код 13592462) на користь Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Ужгород, пл. Ш. Петефі, 14, р/р 31217230500211 в банку УДК у Закарпатській області, МФО 812016, ідентифікаційний код 22107980; код платежу 50070000; символ звітності банку 230) адміністративно-господарські санкції на суму 3816 грн. (три тисячі вісімсот шістнадцять грн.), в т. ч. 93 грн. пені.

Дана постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Ушак І.Г.