Рішення № 11112352, 01.09.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2010 р. Справа № 60/179-10 (н.р. 42/140-09)

вх. номер 5817/1-60 (н.р. 4281/1-42)

Суддя Господарського суду Харківської області Чистякова І.О.

При секретарі судового засідання Холодна Д.С.

За участю представників сторін:

позивача - Черненко Л.В., довіреність №20/01-ю від 20.01.2010р.

відповідача - не з`явився

розглянувши матеріали справи за позовом: Дочірнього підприємства "Виробничо - комерційне підприємство" "Завод будівельних матеріалів "Закритого акціонерного товариства "Цивільбуд", м. Полтава

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвогнеізоляція", м. Харків

про стягнення 173022,97 грн.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Виробничо - комерційне підприємство" "Завод будівельних матеріалів "Закритого акціонерного товариства "Цивільбуд" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвогнеізоляція" заборгованості у розмірі 62804,04 грн., 3% річних у розмірі 5807,22 грн. та збитків від інфляції у розмірі 104 411,71 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на перерахування відповідачу грошових коштів на суму 246 566,10 грн., відповідач поставив позивачу продукцію на суму 183 762,06 грн., з урахуванням чого станом на 26 травня 2009 року відповідач має заборгованість перед позивачем в сумі 62804,04 грн. 27 квітня 2009 року позивач звернувся до відповідача з вимогою поставити товар або повернути кошти, однак дані вимоги відповідачем не було виконано, тому позивач просить суд стягнути з відповідача відповідну заборгованість та нараховані згідно ст.ст. 536, 625, 693 Цивільного кодексу України інфляційні втрати на 3% річних.

19 серпня 2009 року господарським судом Харківської області у справі № 42/140-09 було прийнято рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вищевказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2009 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 19 серпня 2009 року по справі №42/140-09 - без змін.

22 лютого 2010 року позивач по справі подав касаційну скаргу на вищезазначене рішення.

Постановою Вищого господарського суду України від 19 травня 2010 року по справі № 42/140-09 касаційну скаргу задоволено частково, рішення господарського суду Харківської області від 19 серпня 2009 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2009 року по справі №42/140-09 скасовано, справу передано на новий розгляд господарському суду Харківської області.

Підставою скасування вищезазначених судових рішень першої та апеляційної інстанції став неправомірний висновок попередніх судових інстанцій щодо пропущення позивачем строку позовної давності.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 червня 2010 року призначено справу №60/179-10 (н.р. №42/140-09) до розгляду у судовому засіданні на "16" серпня 2010 р. о 10:00.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 серпня 2010 року задоволено клопотання позивача про продовження строку вирішення спору на 15 днів, продовжено строк вирішення спору на 15 днів до 08 вересня 2010 року, розгляд справи №60/179-10 (н.р. №42/140-09) відкладено на "01" вересня 2010 р. о 10:20.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги, просить суд їх задовольнити на підставах, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. У відзиві на позовну заяву (вх. №8075) відповідач визнає основну суму заборгованості у розмірі 31403,41 грн., в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних просить суд відмовити в задоволенні позову у зв`язку з тим, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних можливе лише при порушенні грошового зобов`язання.

Відповідно до відмітки на наявної в матеріалах справи ухвали господарського суду Харківської області від 16 серпня 2010 року, оформленої відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), копії даної ухвали надіслано сторонам 17 серпня 2010 року за вих. № 021195.

Вищезазначену ухвалу було надіслано відповідачу на адресу, вказану позивачем у позовній заяві та довідки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: 61003, м.Харків, вул.Короленко, буд. 25 та 61003, м.Харків, вул.Конєва, буд.4.

Згідно п.п. 4.1.1 п. 4.1. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №1149 від 12.12.2007р. нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) місцевої - Д+2 , де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.

Відповідно до п.4.2. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №1149 від 12.12.2007р. при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 4.1 нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, як передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем було укладено в усній формі договір поставки товару.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч.1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 246566,10 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №156 від 08.08.2005р. на суму 42147,68 грн., №157 від 11.08.2005р. на суму 147516,52 грн., №169 від 17.08.2005р. на суму 25393,31 грн., №176 від 25.08.2005р. на суму 24824,02 грн. та №42 від 22.03.2006р. на суму 6684,57 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідачем було поставлено товар на загальну суму 215162,69 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-101 від 25.08.2005р. на суму 45308,64 грн., №РН-141 від 08.09.2005р. на суму 17447,74 грн., №РН-189 від 23.09.2005р. на суму 9655,83 грн., №РН-190 від 23.09.2005р. на суму 84337,30 грн., №РН-232 від 06.10.2005р. на суму 17579,98 грн., №РН-533 від 31.01.2006р. на суму 2748,00 грн., №РН-678 від 03.04.2006р. на суму 6684,57 грн., №РН-113 від 05.09.2005р. на суму 25393,31 грн. та №РН-724 від 18.04.2006р. на суму 6007,32 грн.

Посилання позивача на неотримання товару згідно видаткової накладної №РН-113 від 05.09.2005р. суд не приймає до уваги, оскільки в матеріалах справи наявна довіреність серії ЯКХ №815434 від 30.08.2005 р., видана Горшенову Олексію Миколайовичу на отримання від відповідача цінностей за рахунком №СФ-00074 від 08.08.2005р., а саме блочики РW в кількості 45 куб.м. У видатковій накладній №РН-113 від 05.09.2005р. міститься підпис Горшенова О.М. та зазначенно про отримання товару (мин. вата Bloczek PW-Lamella 1200*100*100) в кількості 449,280 кв.м. Горшеновим О.М. за довіреністю серії ЯКХ №815434 від 30.08.2005 р., отже позивачем не доведено того, що Горшенов О.М. не отримував даний товар та не підписував вищенаведену накладну.

Крім того, в матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, відповідно до якого сторони визнали, що станом на 01.07.2009 року заборгованість відповідача складає 31403,41 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Згідно ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Листом за №09 від 24.04.2009р. позивач запропонував відповідачу перерахувати грошові кошти в сумі 62804,04 грн. у 7-ми денний термін з 24 квітня 2009 року. Судом встановлено, що даний лист позивачем було направлено відповідачу 27 квітня 2009 року, що підтверджується поштовим чеком та описом вкладення.

При таких обставинах, суд приходить до висновку, що станом на момент розгляду справи у відповідача наявна заборгованість в сумі 31403,41 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач визнає основну суму заборгованості, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 31403,41 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню. В іншій частині позовні вимоги в частині стягнення основного боргу не підлягають задоволенню, оскільки позивачем необгрунтовано не враховано про поставку товару на суму 31400,63 грн. за накладними №РН-113 від 05.09.2005р.та №РН-724 від 18.04.2006р.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 5807,22 грн. та збитки від інфляції в сумі 104411,71 грн.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Ч. 3 ст. 693 ЦК України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий до дня фактичного передання товару або повернення попередньої оплати.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Системний аналіз зазначених норм законодавства свідчить про те, що проценти за користування чужими грошовими коштами, передбачені ст. 536 ЦК України, відрізняються від процентів інфляційних та річних, які сплачує боржник, котрий прострочив виконання грошового зобов’язання відповідно до ч. 2 ст.625 ЦК України. Якщо перші є платою за користування грошовими коштами, то другі є одним із видів санкцій, що підлягають сплаті при порушенні грошового зобов’язання.

Відповідно до умов усного договору поставки зобов’язання відповідача не мали характеру грошового, так як відповідач повинен був за договором передати у власність товар, що в свою чергу унеможливлює застосування наслідків передбачених ст. 625 ЦК України.

При таких обставинах, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та збитків від інфляції.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 314,03 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 56,72 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 530, 536, 610, 625, 626, 670, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193 Господарського кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково в сумі 31403,41 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвогнеізоляція" (61003, м. Харків, вул. Короленко, 25, р/р №26009811671210 в ХВФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО 351016, ідентифікаційний код 33481618) на користь Дочірнього підприємства "Виробничо - комерційне підприємство "Завод будівельних матеріалів "Закритого акціонерного товариства "Цивільбуд" (36008, м. Полтава, вул. Кагамлика, буд. 35-В, р/р №26009161331001 в ПФ ВАТ АБ "Приватінвест", м. Полтава, МФО 331791, ідентифікаційний код 32995833) заборгованість в сумі 31403,41 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 314,03 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 56,72 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Врешті частині позову в сумі 141619,56 грн. – відмовити.

Суддя Чистякова І.О.

Повний текст рішення по справі №60/179-10 (н.р. №42/140-09) підписано 06 вересня 2010 року.