Рішення № 11111550, 27.08.2010, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц-13409/10 Головуючий у 1 інстанції Сіренко М.О.

Категорія 51 Доповідач Соломаха Л.І.

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Новосядлої В.М.

суддів Соломахи Л.І., Баркова В. М.

при секретарі Гришай О. В.

за участю:

позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4

представника відповідачів Грицькова Д.В.

представника третьої особи Шульги Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_4 до Державного підприємства «Макіїввугілля», Міністерства вугільної промисловості України (треті особи Центральний комітет профспілок робітників вугільної промисловості України, Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Макіївкагаз», Відкрите акціонерне товариство «Донецькобленерго», Комунальне підприємство «Макіївтепломережа», Макіївська міська рада) про захист соціальних гарантій, передбачених ст. 43 Гірничого закону України та п. 12.10 Угоди по тарифам, трудовим і соціальним гарантіям з апеляційними скаргами позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_4, відповідача Державного підприємства «Макіїввугілля» на рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 02 червня 2010 року, -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2005 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_9 звернулися до суду з позовом до Державного підприємства «Макіїввугілля» (далі ДП «Макіїввугілля»), Міністерства вугільної промисловості України про захист соціальних гарантій, передбачених ст. 43 Гірничого закону України та п. 12.10 Угоди по тарифам, трудовим і соціальним гарантіям .

Зазначали, що згідно ст. 43 Гірничого закону України п ідприємства з видобутку вугілля безоплатно надають вугілля на побутові потреби у розмірі, що визначається колективним договором, працівникам з видобутку вугілля, пенсіонерам, які пропрацювали на підприємствах не менше ніж 10 років, інвалідам праці. Особи, які мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення, у розрахунках за комунальні послуги звільняються від сплати за електричну енергію та газ.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про колективні договори та угоди» в п. 12.10 розділу 12 Галузевої угоди, укладеної між Мінпаливенерго та галузевими профспілками вугільної промисловості України, передбачено, що працівникам з видобутку вугілля, непрацюючим пенсіонерам цих підприємств, іншим особам (інвалідам), що мають право на безоплатне отримання вугілля при наявності стажу, передбаченого ст. 43 Гірничого закону, які проживають у будинках, що мають центральне опалення або інше не пічне опалення, компенсуються витрати з оплати за комунальні послуги (за газ та електричну енергію) за фактичними витратами на одно домоволодіння або квартиру, але не більш, ніж на суму вартості встановленої норми відпуску вугілля на побутові потреби на рік (5,9т).

Зазначені мінімальні соціальні гарантії є реалізацією норм ст. 46 Конституції України.

Всі вони є пенсіонерами за віком, ОСОБА_9, ОСОБА_4 є інвалідами за трудовим каліцтвом, мають стаж роботи на вугільних підприємствах, передбачений ст. 43 Гірничого закону України, проте проживаючи у будинках з центральним опаленням, 6 років не отримують соціальні гарантії, які передбачені ст. 43 Гірничого закону України та п. 12.10 Галузевої угоди.

Вони неодноразово зверталися до Мінвуглепрому з вимогами щодо надання зазначених соціальних гарантій, але отримували з ДП «Макіїввугілля» відмову з посиланням на відсутність механізму реалізації ст. 43 Гірничого закону України та Галузевої угоди. Проте інші підприємства вугільної промисловості такі гарантії своїм працівникам надавали.

Рішенням трудового арбітражу з розгляду колективного трудового спору між профспілками працівників вугільної промисловості України та Мінпаливенерго України від 21 травня 2003 року, яке вони вважають невідємною частиною українського правосуддя, встановлено порушення підприємствами вугільної промисловості ст. 43 Гірничого закону України та п. 12.10 Галузевої угоди та зазначено, що ці порушення підлягають усуненню Мінпаливенерго (зараз Мінвуглепром) та керівниками підприємств вугільної промисловості. Проте зазначене рішення трудового арбітражу ДП «Макіїввугілля» та Міністерством вугільної промисловості України не виконуються, що є порушенням ст. 46 Конституції України.

Вважають, що невиконання відповідачами ст. 43 Гірничого закону України, п. 12.10 Галузевої угоди, рішення трудового арбітражу від 21 травня 2003 року, є дискримінацією в порівнянні з особами, які отримують безоплатно вугілля на побутові потреби, проживаючи в будинках з пічним опаленням, та особами, які проживають у будинках, що мають центральне опалення та іншими підприємствами вугільної промисловості звільнені від оплати за газ, електричну енергію та теплопостачання.

Такі дії відповідачів призвели до того, що комунальні підприємства, що є третіми особами по справі, з 1999 року звертаються до суду з позовами до працівників вугільної промисловості - ДП «Макіїввугілля» про стягнення заборгованості за комунальні послуги. Задовольняючи такі позови без притягнення до участі у справах вугільних підприємств, суди закріплюють порушення останніми норм Конституції України.

Зазначені комунальні підприємства, посилаючись на наявність заборгованості за комунальні послуги, відключають квартири працівників вугільної промисловості України ДП «Макіївввугілля» та їх сімей від електричної енергії, газопостачання та теплопостачання.

Зазначена дискримінація є наслідком того, що в колективних договорах, як окремих шахт, так і ДП «Макіїввугілля», які реєструються місцевою виконавчою владою, з 1999 року не відображаються положення ст. 43 Гірничого закону України та п. 12.10 Галузевої угоди про звільнення від оплати або компенсацію шахтарям, пенсіонерам та інвалідам за трудовим каліцтвом, їх сімям за спожиті електричну енергію, газ та теплопостачання. Такі колективні договори значно погіршують їх положення в порівнянні з нормами вищестоящих Галузевої угоди, діючим законодавством України та в першу чергу Конституції України, а тому відповідно до ст. 16 КЗпП України є недійсними.

Просили:

- визнати невиконання з 1999 року Мінвуглепромом України та ДП «Макіїввугілля» ст. 43 Гірничого закону України та п. 12.10 Галузевої угоди, які є мінімальними соціальними гарантіями, дискримінацією шахтарів, повязаною з порушенням відповідачами норм ст. 1, ст. 8, ст. 13, ст. 22 ст. 24, ст. 46 Конституції України;

- визнати рішення трудового арбітражу з розгляду колективного трудового спору між ЦК профспілки працівників вугільної промисловості України та Мінпаливенерго України від 21 травня 2003 року, невідємною складовою частиною судової практики українського правосуддя, яке відповідно до норм діючого законодавства та Конституції України підлягає негайному виконанню;

- зобовязати Мінвуглепромом України та ДП «Макіїввугілля» виконати в повному обсязі рішення трудового арбітражу з розгляду колективного трудового спору між ЦК профспілки працівників вугільної промисловості України та Мінпаливенерго України від 21 травня 2003 року;

- зобовязати Мінвуглепромом України видати галузевий наказ про виконання всіма вугільними підприємствами України та внесення в колективні договори положень про виконання в повному обсязі рішення трудового арбітражу з розгляду колективного трудового спору між ЦК профспілки працівників вугільної промисловості України та Мінпаливенерго України від 21 травня 2003 року;

- зобовязати Мінвуглепромом України виконувати ст. 46 Конституції України і відповідно до ст. 43 Гірничого закону України та п. 12.10 Галузевої угоди звільнити працівників вугільної промисловості ДП «Макіїввугілля» від оплати та надати компенсацію за фактично спожиті електричну енергію, газ та теплопостачання в розмірі вартості річної відпускної норми вугілля на побутові потреби, як особам, які мають право на безоплатне забезпечення 5,9 т вугілля, та погасити заборгованість, яка виникла з 1999 року за комунальні послуги, перед відповідними комунальними підприємствами;

- зобовязати ДП «Макіїввугілля» на виконання ст. 46 Конституції України та відповідно до ст. 43 Гірничого закону України та п. 12.10 Галузевої угоди здійснювати оплату та компенсувати працівникам вугільної промисловості України - ДП «Макіїввугілля» (в першу чергу інвалідам та шахтарям-пенсіонерам) та їх сімям фактично спожиту ними електричну енергію, газ та теплопостачання з 1999 року та погасити виниклу з 1999 року заборгованість;

- зобовязати ДП «Макіїввугілля» вносити в колективні договори самого підприємства та його структурних підрозділів всі норми ст. 43 Гірничого закону України та п. 12.10 Галузевої угоди про мінімальні соціальні гарантії, в тому числі щодо проживаючих в будинках з центральним опаленням та маючих право на безплатне споживання електричної енергії, газо- та теплопостачання в розмірі вартості річної відпускної норми вугілля 5,9 т на побутові потреби;

- визнати колективні договори ДП «Макіїввугілля» та його структурних підрозділів, які укладені в період з 1999 року по теперішній час без відображення в них соціальних гарантій, зазначених в ст. 43 Гірничого закону України та розділі 12 Галузевої угоди, рішенні трудового арбітражу від 21 травня 2003 року антиконституційними;

- підтвердити рішенням суду, що відповідно до діючого законодавства та норм бухгалтерського обліку ДП «Макіїввугілля» може з 1999 року здійснювати оплату (з відображенням в платіжному дорученні на підставі ст. 43 Гірничого закону України та п. 12.10 Галузевої угоди) на рахунки третіх осіб (ВАТ «Макіївкагаз», Макіївські електричні мережі ВАТ «Донецькобленерго», КП «Макіївкатепломережа») грошові кошти за фактично спожиті працівниками вугільної промисловості України - ДП «Макіїввугілля» (шахтарями-пенсіонерами та інвалідами) та їх сімями електро-, газо- та теплопостачання на одно домоволодіння або квартиру (а.с. 5-13 т. 1).

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 13 листопада 2007 року позовні вимоги позивачів в частині зобовязання ДП «Макіїввугілля» здійснювати оплату та компенсувати працівникам вугільної промисловості України - ДП «Макіїввугілля» фактично спожиту ними електричну енергію, газ та теплопостачання з 1999 року та погасити виниклу з 1999 року заборгованість залишені без розгляду (а.с. 296 т. 2).

28 жовтня 2009 року позивач ОСОБА_1, діючи в своїх інтересах та як представник всіх позивачів, доповнив позовні вимоги, а саме, посилаючись на те, що звільнення позивачів від оплати за електричну енергію, газ та теплопостачання можливо як шляхом стягнення з відповідачів відповідних сум понесених позивачами витрат на підставі наданих ними платіжних документів; як компенсація ДП «Макіїввугілля» сум згідно платіжних документів за борги, які виникли за минулий період; як покладення на відповідача зобовязань з погашення боргів позивачів безпосередньо третім особам, просили суд для припинення їх дискримінації самостійно обрати спосіб захисту прав кожного з позивачів, встановлений Гірничим законом України і ст. 46 Конституції України (а.с. 106 т.4).

25 грудня 2009 року позивач ОСОБА_2 звернувся з заявою про перерахування на рахунки комунальних служб сум пред'явленої йому заборгованості, але не більш, як за три роки (а.с. 183 т. 4).

Позивачем ОСОБА_10 04 січня 2010 року додатково заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідачів на його користь сплачених комунальних послуг за електро-, газо- та теплопостачання в розмірі 5440 грн. 22 коп. за період з 1999 року по квітень 2009 року (а.с. 197-200 т. 4).

Позивачем ОСОБА_4 19 січня 2010 року додатково заявлені позовні вимоги про стягнення з ДП «Макіїввугілля» на його користь сплачених комунальних послуг за електропостачання за період з 1999 року по 12 серпня 2009 року в розмірі 1 004 грн. 38 коп. та покладення на ДП «Макіїввугілля» обовязку щодо погашення його заборгованості за період з 1999 року по 31 серпня 2009 року за газопостачання ВАТ «Макіївкагаз» в розмірі 1192 грн. 76 коп. та за теплопостачання ВАТ «Макіївкатепломережа» в розмірі 7465 грн. 83 коп. (а.с. 263 266 т. 4).

Позивачем ОСОБА_1 19 січня 2010 року додатково заявлені позовні вимоги про стягнення з ДП «Макіїввугілля» на його користь сплачених комунальних послуг за електро-, газопостачання за період з 1999 року по серпень 2009 року в розмірі 2249 грн. 94 коп. (а.с. 278 т. 4, а.с. 334 т. 4, а.с. 31 т. 5, а.с. 49 т. 5).

Позивачем ОСОБА_3 22 лютого 2010 року додатково заявлені позовні вимоги про звільнення його від оплати боргів за спожиту електричну енергію, газ та теплопостачання з жовтня 1999 року та про стягнення з ДП «Макіїввугілля» на його користь сплачених комунальних послуг за електро-, газопостачання за період з 1999 року по серпень 2009 року в розмірі 5596 грн. 57 коп. (а.с. 307 312 т. 4).

Позивачем ОСОБА_2 12 березня 2010 року додатково заявлені позовні вимоги про стягнення з ДП «Макіїввугілля» на його користь 137 грн. сплачених за підключення незаконно відключеного світла та зобовязання відповідача виконати дії з оплати заборгованості за електропостачання в розмірі 320 грн. (а.с. 336 т. 4).

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 02 червня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_9 залишені без розгляду (а.с. 88 89 т. 5).

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 02 червня 2010 року, в якому ухвалою від 29 червня 2010 року виправлено описку, позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_4 задоволені частково.

В изнано невиконання ДП «Макіїввугілля» частини 8 ст. 43 Гірничого закону України і п. 12.10 Угоди по тарифам, трудовим і соціальним гарантіям, укладеної між Мінвуглепромом України та галузевими профспілками вугільної промисловості.

Визнано колективні договори ДП «Макіїввугілля» та його структурних підрозділів «Шахта ім. В.М. Бажанова», «Шахта «Бутівська», укладені і діючи з 1999 року по 2005 роки, в частині відсутності соціальних гарантій, передбачених частиною 8 ст. 43 Гірничого закону України і нормами 12 розділу, а саме, п. 12.10 Угоди по тарифам, трудовим і соціальним гарантіям, укладеної між Мінвуглепромом України та галузевими профспілками вугільної промисловості, такими, що не відповідають ст. 46 Конституції України.

В решті позовних вимог відмовлено (а.с. 91 97, а.с. 113 т. 5).

На зазначене рішення позивачами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_4 та відповідачем ДП «Макіїввугілля» подані апеляційні скарги.

Позивач ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та інтересах позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, в апеляційній скарзі просить рішення суду змінити, а саме, скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове про задоволення їх позовних вимог. Крім того, просить визнати незаконними дії Центрально-Міського районного суду стосовно строків розгляду справи.

Зазначає, що фактично жоден з позивачів не отримав реального захисту у вигляді стягнення конкретних сум, витрачених кожним з них за спожиту електричну енергію, газ та теплопостачання.

Суд не залучив до участі у справі Кабінет Міністрів України через тривалу бездіяльність якого сталося невиконання ст. 43 Гірничого закону України. Не залучивши Кабінет Міністрів України до участі у справі, суд своєю окремою ухвалою зобовязав ДП «Макіїввугілля» прийняти конкретні заходи щодо виконання ст. 43 Гірничого закону України, тобто фактично підмінив відповідачем Центральний орган виконавчої влади, на який перехідними положеннями Гірничого закону України і покладався обовязок щодо реалізації закону (а.с. 119 т. 5).

Позивач ОСОБА_2, крім того, подав окрему апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити, визнати всі його позовні вимоги та визнати предявлену йому заборгованість за комунальні послуги, яка виникла з вини відповідача, заборгованістю відповідача. Крім того, просив:

- змінити окрему ухвалу, зобовязавши ДП «Макіїввугілля» не порушувати не лише ст. 43 Гірничого закону України, але й п. 12.10 Галузевої угоди, направити окрему ухвалу на адресу Кабінет Міністрів України;

- заборонити відповідачу застосовувати постанову Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2008 року № 345, як таку, що суперечить вимогам ст. 43 Гірничого закону України;

- визнати його жертвою злочину та зловживання судової влади.

Крім доводів, які викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилається на порушення норм процесуального права, а саме, порушення строків розгляду справи, не витребування за його клопотанням бухгалтерських документів щодо заборгованості позивачів за комунальні послуги, залишення без розгляду заяви про відвід судді, неякісне виготовлення судового рішення та не зазначення в ньому третіх осіб по справі (а.с. 118 т. 5).

Позивач ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.

Зазначає, що суд не розглянув їх доповнення до позову від 28 жовтня 2009 року щодо самостійного обрання судом способу захисту їх прав, передбачених 43 Гірничого закону України та ст. 46 Конституції України (а.с. 128-135 т. 5).

Відповідач - ДП «Макіїввугілля» в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що визнавши невиконання ДП «Макіїввугіля» частини 8 ст. 43 Гірничого закону України, суд не врахував, що механізм реалізації частини 8 ст. 43 зазначеного закону до вересня 2008 року був відсутній, що законами про Державний бюджет на 1999-2005 роки, актами органів місцевого самоврядування не передбачалося формування та використання коштів ДП «Макіїввугілля» для звільнення позивачів від оплати електро-, газо- та теплопостачання. Не були врегульовані взаємовідносини місцевого бюджету з підприємствами, які надають комунальні послуги та вугледобувними підприємствами.

Що стосується положень Галузевої угоди, а саме, п. 12.10, відмічає, що вони суперечать вимогам ч. 8 ст. 43 Гірничого закону України. ДП «Макіїввугілля» не мало коштів для додаткових соціальних гарантій, що можуть бути встановлені колективним договором, а саме, компенсації працівникам, які проживають у будинках з центральним опаленням та мають право на безоплатне отримання вугілля, сплачених послуг з електро-, газо- та теплопостачання.

Висновок суду про невідповідність колективних договорів вимогам ст. 46 Конституції України є необґрунтованим (а.с. 123 126 т. 5).

В судовому засіданні апеляційного суду позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_4 доводи своїх апеляційних скарг підтримали, просили їх задовольнити; проти доводів апеляційної скарги відповідача - ДП «Макіїввугілля» заперечували, просили її відхилити.

Представник відповідачів ДП «Макіїввугілля» та Мінвуглепрому України (а.с. 16 т. 5) Грицьков Д.В., я кий діє на підставі довіреностей зазначених юридичних осіб, доводи апеляційної скарги ДП «Макіїввугілля» підтримав, просив її задовольнити; проти доводів апеляційних скарг позивачів заперечував, просив їх відхилити.

Представник третьої особи ВАТ «Донецькобленерго» Шульга Ю.В. просила розглянути апеляційні скарги на розсуд суду.

Інші треті особи в судове засідання апеляційного суду не зявилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_4 , представника відповідачів Грицькова Д.В., представника ВАТ «Донецькобленерго» Шульги Ю.В., дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги позивачів задоволенню не підлягають, апеляційна скарга ДП «Макіїввугілля» підлягає задоволенню, а рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення з наступних підстав:

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що всі позивачі підпадають під дію ст. 43 Гірничого закону України. Вони працювали на шахтах, які відносилися до структурних або відокремлених підрозділів ДП «Макіївугілля» і кожний з них проживає в будинку з центральним опаленням.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивачів, суд першої інстанції виходив з того, що є доведеним не виконання ДП «Макіїввугілля» частини 8 ст. 43 Гірничого закону України та п. 12.10 Угоди по тарифам, трудовим і соціальним гарантіям, укладеної між Мінвуглепромом України та галузевими профспілками вугільної промисловості. З 1999 року позивачі не звільнені від сплати за електричну енергію та газ. Шахта ім. В.М. Бажанова і шахта «Бутівська», які були дочірніми підприємствами ДХК «Макіїввугілля» з правом юридичної особи, а також ДП «Макіїввугілля», не перераховували кошти до місцевого бюджету для звільнення позивачів від оплати за електричну енергію і газ, чим порушували частину 8 ст. 43 Гірничого закону України (в редакції до 02.09.2008 року) та п. 12.10 Угоди по тарифам, трудовим і соціальним гарантіям, укладеної між Мінвуглепромом України та галузевими профспілками вугільної промисловості. Проте невиконання ДП «Макіїввугілля» частини 8 ст. 43 Гірничого закону України (в редакції до 02.09.2008 року) та п. 12.10 Угоди по тарифам, трудовим і соціальним гарантіям не є дискримінацією.

Визнаючи такими, що не відповідають ст. 46 Конституції України колективні договори ДП «Макіїввугілля» та його структурних підрозділів «Шахта ім. В.М. Бажанова», «Шахта «Бутівська», укладені і діючи з 1999 року по 2005 роки, в частині відсутності соціальних гарантій, передбачених частиною 8 ст. 43 Гірничого закону України і нормами 12 розділу, а саме, п. 12.10 Угоди по тарифам, трудовим і соціальним гарантіям, укладеної між Мінвугпепромом України та галузевими профспілками вугільної промисловості, суд виходив з того, що зміст цих договорів свідчить про те, що їх сторонами не приймалися рішення щодо звільнення від оплати за електричну енергію та газ осіб, які мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках що мають центральне опалення, як і щодо компенсації цих витрат. Між тим з наданих позивачами доказів вбачається, що деякі підприємства вугільної промисловості України приймали Порядок або Положення про забезпечення паливом для побутових потреб осіб, які мають право на безоплатне отримання вугілля і проживають у будинках з центральним опаленням, вносили зміни до колективних договорів, включаючи положення частини 8 ст. 43 Гірничого закону України, п. 12.10 Галузевої угоди, Інструкції про порядок забезпечення трудящих виробничих одиниць, підприємств і організації вугільної промисловості паливом на побутові потреби від 11 травня 1976 року. Згідно з ст. 46 Конституції України право на соціальний захист у старості захищається законом. Цим законом є Гірничий закон України, а саме, стаття 43, якою передбачені соціальні гарантії, і які ДП «Макіїввугілля» не надавалися.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вони не ґрунтуються на законі.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 43 Гірничого закону України від 06.10.1999 року № 1127-XIV, який набув чинності з 11 листопада 1999 року.

Відповідно до частин 7 ст. 43 Гірничого закону України (в редакції Закону України від 04.10.2001 року № 2755-III) підприємства з видобутку вугілля та вуглебудівні підприємства безоплатно надають вугілля на побутові потреби у розмірі, що визначається колективним договором, таким категоріям осіб:

працівникам з видобутку (переробки) вугілля та вуглебудівних підприємств;

пенсіонерам, які пропрацювали на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, вуглебудівних підприємствах: на підземних роботах - не менше ніж 10 років для чоловіків і не менше 7 років 6 місяців - для жінок; на роботах, пов'язаних із підземними умовами, - не менше ніж 15 років для чоловіків і не менше 12 років 6 місяців - для жінок; на роботах технологічної лінії на поверхні діючих шахт чи на шахтах, що будуються, розрізах, збагачувальних та брикетних фабриках - не менше ніж 20 років для чоловіків і не менше 15 років - для жінок;

інвалідам і ветеранам війни та праці, особам, нагородженим знаками Шахтарської Слави або Шахтарської Доблесті трьох ступенів, особам, інвалідність яких настала внаслідок загального захворювання, у разі, якщо вони користувалися цим правом до настання інвалідності;

сім'ям працівників, які загинули (померли) на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, які отримують пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

Згідно частини 8 зазначеного Закону, в редакції Закону від 06.10.1999 року № 1127-XIV, що діяла до 16 вересня 2008 року) особи, які мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення, у розрахунках за комунальні послуги звільняються від сплати за електричну енергію та газ за рахунок коштів підприємства з видобутку (переробки) вугілля, які перераховують кошти на ці потреби до місцевого бюджету .

Законом України від 02.09.2008 р. № 345-VI частина 8 ст. 43 Гірничого закону України викладена в новій редакції, яка набула чинності з 16 вересня 2008 року, згідно якої особи, які мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення, отримують компенсацію за оплату електроенергії, газу та центрального опалення житла, що виплачується за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2009 року № 887 затверджено «Порядок надання компенсації особам, які мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках з центральним опаленням», тобто визначено механізм реалізації частини 8 ст. 43 Гірничого закону України - надання компенсації за оплату електроенергії, природного газу та центрального опалення житла.

Визнаючи невиконання ДП «Макіїввугілля» частини 8 ст. 43 Гірничого закону України (в редакції до внесення змін Законом від 02 вересня 2008 року № 345-VI), суд першої інстанції не врахував, що до 12 серпня 2009 року механізм реалізації положень частини 8 ст. 43 Гірничого закону України був відсутнім, а саме, були не врегульовані питання про порядок перерахування підприємствами з видобутку (переробки) вугілля коштів на ці потреби до місцевого бюджету. Суд не врахував, що особи, які мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення, звільняються від сплати за електричну енергію та газ не підприємствами з видобутку (переробки) вугілля, а за рахунок коштів цих підприємств, які перераховують кошти на ці потреби до місцевого бюджету. Задовольняючи позовні вимоги, с уд не зазначив в рішенні і через законодавче не врегулювання не міг зазначити в які строки, в якій спосіб та виходячи з яких норм споживання чи забезпечення вугіллям, ДП «Макіїввугілля» відповідно до частини 8 ст.43 Гірничого закону України повинно було перераховувати кошти до місцевого бюджету для звільнення позивачів від сплати за електричну енергію і газ, але такі дії не виконало.

Відповідно до розділу XI «Прикінцеві положення» Гірничого закону України саме Кабінет Міністрів України зобовязаний був протягом чотирьох місяців:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про приведення законів України у відповідність із цим Законом;

відповідно до компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

Відповідно до п. 12. 10 Галузевої у годи між Міністерством палива та енергетики України (зараз Мінвуглепромом України) і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості України, порядок забезпечення паливом на побутові потреби і компенсації витрат за спожиті електроенергію та газ працівниками і пенсіонерами Підприємств вугільної промисловості встановлюється колективними договорами на Підприємствах відповідно до Гірничого закону України , цієї Угоди, а також, (до приведення нормативно-правових актів у відповідність до Гірничого закону), чинною "Інструкцією про порядок забезпечення трудящих виробничих одиниць, підприємств і організацій вугільної промисловості паливом на побутові потреби" від 11.05.76 та "Інструкцією про порядок компенсації працівникам і пенсіонерам підприємств вугільної промисловості, що мають право на відповідні пільги, витрат за спожиту електроенергію та газ", затвердженої наказом Мінпаливенерго та погодженої з Профспілками.

Вугільні Підприємства можуть компенсувати працівникам, непрацюючим пенсіонерам та інвалідам, сім'ям загиблих вартість комунальних послуг, не передбачених законодавством і цією Угодою, за рахунок власних коштів, якщо це передбачено в колективному договорі.

Суд першої інстанції встановив і цей факт визнається всіма сторонами, що в колективних договорах ДП «Макіїввугілля» та його структурних підрозділів, які діяли в 1999-2005 роках, були відсутні положення щодо компенсації особам, які мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення, витрат за спожиту електричну енергію та газ.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про невиконання ДП «Макіїввугілля» положень частини 8 ст. 43 Гірничого закону України та п. 12. 10 Галузевої у годи. Суд першої інстанції правильно зазначив, що діючим законодавством та галузевою угодою на Мінвуглепром України не покладався обовязок щодо компенсації особам, які мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення, витрат за спожиту електричну енергію та газ.

Крім того, такий спосіб захисту прав, як визнання невиконання нормативно-правового акту та локального нормативного акту, яким є Галузева угода, дискримінацією, не передбачений законами України і не призводить до реального захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, що відповідно до ст. 1 ЦПК України є метою цивільного судочинства.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачі не мають повноважень щодо захисту тих осіб, які є шахтарями, проте не є позивачами в справі, тобто позовні вимоги не заявляли.

Визнаючи такими, що не відповідають ст. 46 Конституції України колективні договори ДП «Макіїввугілля» та його структурних підрозділів «Шахта ім. В.М. Бажанова», «Шахта «Бутівська», укладені і діючи з 1999 року по 2005 роки, в частині відсутності соціальних гарантій, передбачених частиною 8 ст. 43 Гірничого закону України і п. 12.10 Угоди по тарифам, трудовим і соціальним гарантіям, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ст. 3 Закону України від 01.07.1993 року № 3356-XII «Про колективні договори і угоди» колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом з однієї сторони і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів - представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом. Згідно ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, встановлення гарантій, компенсацій, пільг. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. Тобто, зміст колективного договору визначається лише його сторонами.

Відповідно до ст. 16 КЗпП України умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними. Проте відсутність в колективному договорі певних гарантій не є підставою для його визнання недійсним і більш того, таким, що не відповідає Конституції України.

Суд не врахував, що позивачі не є особами, які відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» мають компетенцію визначати зміст колективного договору.

Ті обставини, що деякі підприємства вугільної промисловості України приймали Порядок або Положення про забезпечення паливом для побутових потреб осіб, які мають право на безоплатне отримання вугілля і проживають у будинках з центральним опаленням, вносили зміни до колективних договорів, включаючи положення частини 8 ст. 43 Гірничого закону України та п. 12.10 Галузевої угоди, не свідчить про невідповідність колективних договорів ДП «Макіїввугілля» та його структурних підрозділів ст. 46 Конституції України, оскільки п. 12.10 Галузевої угоди передбачалася компенсації витрат за спожиту електричну енергію та газ працівниками та пенсіонерами підприємств вугільної промисловості в порядку та на умовах, встановлених колективними договорами, тобто виходячи з реальних можливостей кожного з підприємств надати додаткові порівняно з чинним законодавством гарантії, соціально-побутові пільги. Надання компенсації витрат за спожиту електричну енергію та газ працівниками та пенсіонерами підприємств вугільної промисловості згідно колективних договорів є саме додатковою порівняно із ст. 43 Гірничого закону України гарантією, оскільки ст. 43 Гірничого закону України передбачалося звільнення від сплати за електричну енергію та газ за рахунок коштів підприємства з видобутку (переробки) вугілля, але через місцевий бюджет, тобто без реальної виплати працівнику витрачених ним коштів.

Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права є підставою для скасування рішення в апеляційному порядку і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання дискримінацією шахтарів невиконання Мінвуглепромом України та ДП «Макіїввугілля» ст. 43 Гірничого закону України і п. 12.10 Галузевої угоди; про визнання колективних договорів ДП «Макіїввугілля» та його структурних підрозділів «Шахта ім. В.М. Бажанова», «Шахта «Бутівська», укладених і діючих в період з 1999 по 2005 роки в частині відсутності соціальних гарантій, передбачених частиною 8 ст. 43 Гірничого закону України та п. 12.10 Галузевої угоди, такими що не відповідають ст. 46 Конституції України.

Окремою ухвалою від 02 червня 2010 року суд довів до відома Мінвуглепрому України для відповідного реагування про встановлені порушення ДП «Макіїввугілля» частини 8 ст. 43 Гірничого закону України та зобовязав ДП «Макіїввугілля» вжити конкретні заходи щодо виконання вимог частини 8 ст. 43 Гірничого закону України в редакції, що була чинною до 02 вересня 2008 року (а.с. 98 - 99 т. 5).

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду в частині визнання невиконання ДП «Макіїввугілля» положень частини 8 ст. 43 Гірничого закону України та п. 12. 10 Угоди по тарифам, трудовим і соціальним гарантіям, скасуванню підлягає і зазначена окрема ухвала, яка ґрунтувалася на помилковому висновку суду першої інстанції.

Що стосується висновків суду про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційній суд вважає, що вони є законними та обґрунтованими і підстави для задоволення апеляційних скарг позивачів відсутні.

Відмовляючи позивачам в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідачів на користь позивачів сум сплачених комунальних послуг за електро-, газо- та теплопостачання за період з 16 вересня 2008 року, звільнення їх від оплати боргів за спожиту електричну енергію, газ та теплопостачання, суд першої інстанції правильно виходив з того, що з цього часу ні ДП «Макіїввугілля», ні Мінвуглепром України не повинні вирішувати питання ні компенсації, ні звільнення від сплати комунальних послуг за електро-, газо- та теплопостачання осіб, які мають право на безоплатне отримання вугілля і проживають у будинках з центральним опаленням. Згідно Закону України від 02.09.2008 року № 345-V компенсація за оплату електроенергії, газу та центрального опалення житла виплачується за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам.

До 16 вересня 2008 року частиною 8 ст. 43 Гірничого закону України не була передбачена виплата підприємством з видобутку (переробки) вугілля компенсації сплачених особою сум за комунальні послуги. Не передбачена виплата такої компенсації і колективними договорами ДП «Макіїввугілля» та його структурних підрозділів, в яких працювали позивачі.

Крім того, суд правильно зазначив, що жодним нормативним актом, які регулюють правовідносини щодо безоплатного отримання вугілля особами, які проживають у будинках з центральним опаленням, не передбачено погашення заборгованості з наданих послуг з електро-, газо- і теплопостачання.

Що стосується доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_4 про те, що суд не обрав будь-який інший спосіб на захист їх порушених прав, про що вони просили в уточнених позовних вимогах від 28 жовтня 2009 року, вони не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, вибір способу захисту порушеного права є правом позивача, і він не може бути обраний судом.

Після 28 жовтня 2009 року кожним з позивачів був уточнений спосіб захисту їх порушених прав шляхом подання доповнень до позовної заяви, які судом першої інстанції вирішені.

Що стосується в имог про визнання рішення від 21 травня 2003 року трудового арбітражу по розгляду колективного трудового спору між Профспілкою працівників вугільної промисловості України і Міністерством палива та енергетики України невід'ємною складовою частиною судової практики України та зобовязання Мінвуглепрому України та ДП «Макіїввугілля» виконати його в повному обсязі, зобов'язання Мінвуглепрома України видати галузевий наказ про виконання всіма без виключення вугільними підприємствами України і внесення до їх колективних договорів пунктів про виконання в повному об'ємі рішення трудового арбітражу від 21 травня 2003 року по розгляду колективного трудового спору, суд правильно виходив з того, що зазначене рішення було прийнято в межах розгляду колективного трудового спору.

Згідно преамбули Закону України від 03.03.1998 року № 137/98-ВР «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» цей Закон визначає правові і організаційні засади функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів) і спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними.

Відповідно до ст. 7, ст. 11, ст. 12 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» трудовий арбітраж це орган з розгляду колективного трудового спору (конфлікту), який складається із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті трудового спору (конфлікту). Рішення трудового арбітражу про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) є обов'язковим для виконання, якщо сторони про це попередньо домовилися.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» сторони колективного трудового спору (конфлікту), примирна комісія і трудовий арбітраж зобов'язані використати для врегулювання колективного трудового спору (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством. Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, причини розбіжностей з обгрунтуванням позицій сторін у письмовій формі доводяться до відома кожної із сторін колективного трудового спору (конфлікту). У цьому разі наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати усі дозволені законодавством засоби.

Відповідно до ст. 124 Конституції України трудовий арбітраж не є частиною правосуддя в Україні, йому не делеговані функції суду і його рішення не є обовязковими до виконання на всій території України.

Враховуючи зазначене, рішення трудового арбітражу не підлягає врахуванню при вирішенні індивідуального трудового спору, з яким позивачі звернулися до суду, не підлягає виконанню в порядку цивільного судочинства та не є частиною судової практики.

Вимоги позивачів про зобов'язання ДП «Макіїввугілля» з часу винесення судового рішення, проводити оплату і компенсувати працівникам вугільної промисловості України і їх сім'ям фактично спожиту ними електроенергію, газ і теплопостачання з 1999 року, погасивши заборгованість, що фактично утворилася, суперечать вимогам частини 8 ст. 43 Гірничого закону України в редакції Закону України від 02.09.2008 року № 345 та постанові Кабінету Міністрів України від 12.08.2009 року № 887.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що згідно Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом з однієї сторони і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів - представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом, тобто він є волевиявленням двох сторін і суд не може зобов'язувати сторони вносити або не вносити ті чи інші положення до колективного договору, а тому дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог про зобов'язання ДП «Макіїввугілля» вносити до колективних договорів підприємства і його структурних підрозділів всі норми Гірничого закону України і Галузевої угоди про мінімальні соціальні гарантії.

Доводи позивачів про те, що суд не залучив до участі у справі Кабінет Міністрів України, через тривалу бездіяльність якого сталося невиконання ст. 43 Гірничого закону України, не спростовують висновків суду. Будь-яких позовних вимог щодо Кабінету Міністрів України позивачами не заявлялося.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України п ід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Виходячи з вимог ст. 303 ЦПК України, вимоги позивача ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про заборону відповідачу застосовувати постанову Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 року № 887, як таку, що суперечить вимогам ст. 43 Гірничого закону України, про визнання його жертвою злочину та зловживання судової влади, вимоги позивача ОСОБА_12, який діяв в своїх інтересах та інтересах позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, в апеляційній скарзі про визнання незаконними дій Центрально-Міського районного суду стосовно строків розгляду справи, є такими, що виходять за межі апеляційного розгляду.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі позивача ОСОБА_2, про порушення норм процесуального права, а саме, порушення строків розгляду справи, не витребування за його клопотанням бухгалтерських документів щодо заборгованості позивачів за комунальні послуги, залишення без розгляду заяви про відвід судді, неякісне на його думку виготовлення судового рішення та не зазначення в ньому третіх осіб по справі, не заслуговують на увагу.

Відповідно до частини 3 ст. 309 ЦПК України п орушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Всі заяви про відвід судді Сіренко М.О., під головуванням якої була розглянута зазначена справа, які є в матеріалах справи, судом були вирішені. Інші зазначені позивачем ОСОБА_2 порушення норм процесуального права не призвели до неправильного вирішення справи.

Підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційних скарг позивачів не має, доводи апеляційних скарг позивачів не обґрунтовані і не спростовують висновків суду.

При зверненні до суду з апеляційними скаргами жодним з апелянтів з апеляційних скарг не були сплачені судові витрати.

Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито», п. 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України із апеляційних скарг на рішення судів справляється судовий збір в розмірі 50% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви.

Відповідно п. 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», п. 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України позивачі від сплати судового збору звільнені.

Відповідно до п/п «д» п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито» із позовних вимог немайнового характеру, які оскаржувало в апеляційній скарзі ДП «Макіїввугілля», справляється судовий збір в розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 8 грн. 50 коп.

Тобто ДП «Макіїввугілля», яке оскаржувало дві задоволені вимоги позивачів немайнового характеру, з апеляційної скарги повинно було сплатити судовий збір в розмірі 8 грн. 50 коп. (4,25х2), який не сплачений та підлягає стягненню з ДП «Макіїввугілля» на користь держави.

Відповідно до п. 10 «Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258, з апеляційної скарги сплачуються витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі, передбаченому за позовну заяву, заяву до суду першої інстанції.

Відповідно п. 2 частини 3 статті 81 ЦПК України не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про стягнення компенсацій працівникам.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відхилення апеляційних скарг позивачів, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи підлягають стягненню з них на користь держави.

Оскільки позивачі в апеляційних скаргах оскаржували і вимоги щодо стягнення на їх користь понесених витрат по оплаті комунальних послуг, звільнення їх від сплати комунальних послуг, що є вимогами майнового характеру, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи з їх апеляційних скарг складають 120 грн., як із справи позовного провадження з розгляду спору майнового характеру.

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернулися до суду з самостійними апеляційним скаргами, тому витрати на інформаційно-технічне забезпечення підлягають стягненню з кожного з них в розмірі по 120 грн., тобто з кожної апеляційної скарги.

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_7 звернулися з єдиною апеляційною скаргою, з якої витрати підлягають стягненню в сумі 120 грн., тобто з кожного з позивачів по 40 грн.

Відповідачем ДП «Макіїввугілля» в апеляційній скарзі оскаржувалися лише задоволені возовні вимоги немайнового характеру, тому з цієї апеляційної скарги витрати на інформаційно-технічне забезпечення складають 37 грн., як із справи з розгляду позовних вимог немайнового характеру.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційні скарги позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_4 відхилити.

Апеляційну скаргу відповідача Державного підприємства «Макіїввугілля» задовольнити .

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 02 червня 2010 року в частині визнання невиконання Державним підприємством «Макіїввугілля» частини 8 ст. 43 Гірничого закону України і п. 12.10 Угоди по тарифам, трудовим і соціальним гарантіям, укладеної між Мінвуглепромом України та галузевими профспілками вугільної промисловості, в частині визнання колективних договорів Державного підприємства «Макіїввугілля» та його структурних підрозділів «Шахта ім. В.М. Бажанова» і «Шахта Бутівська», укладених і діючих з 1999 року по 2005 рік, в частині відсутності соціальних гарантій, передбачених частиною 8 ст. 43 Гірничого закону України та норм 12 розділу, а саме, п. 12.10 Угоди по тарифам, трудовим і соціальним гарантіям, укладеної між Мінвуглепромом України та галузевими профспілками вугільної промисловості, такими що не відповідають ст. 46 Конституції України, скасувати та ухвалити в цій частині нове.

Відмовити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог про визнання дискримінацією шахтарів невиконання Міністерством вугільної промисловості України та Державним підприємством «Макіїввугілля» ст. 43 Гірничого закону України і п. 12.10 Угоди по тарифам, трудовим і соціальним гарантіям, укладеної між Мінвуглепромом України та галузевими профспілками вугільної промисловості; про визнання колективних договорів ДП «Макіїввугілля» та його структурних підрозділів «Шахта ім. В.М. Бажанова» і «Шахта Бутівська», укладених і діючих в період з 1999 по 2005 роки, в частині відсутності соціальних гарантій, передбачених частиною 8 ст. 43 Гірничого закону України та п. 12.10 Угоди по тарифам, трудовим і соціальним гарантіям, укладеної між Мінвуглепромом України та галузевими профспілками вугільної промисловості, такими що не відповідають ст. 46 Конституції України.

В решті рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 02 червня 2010 року залишити без змін.

Стягнути на користь держави (на розрахунковий рахунок 31213263700004, одержувач державний бюджет м. Донецька Ворошиловський район, ЄДРПОУ 34686537, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО 834016, код бюджетної класифікації 22050002) витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи:

- з ОСОБА_2 в сумі 120 грн.;

- з ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в сумі по 40 грн. з кожного;

- з ОСОБА_4 в сумі 120 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Макіїввугілля» на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн. (на розрахунковий рахунок 31213263700004, одержувач державний бюджет м. Донецька Ворошиловський район, ЄДРПОУ 34686537, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО 834016, код бюджетної класифікації 22050002) та судовий збір в сумі 08 грн. 50 коп. (на розрахунковий рахунок 31411537700004, отримувач - місцевий бюджет м. Донецька Ворошиловський район, код бюджетної класифікації 22090100, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, ЄДРПОУ 34686537, МФО 834016).

Окрему ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 02 червня 2010 року скасувати.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до С удової палати з розгляду цивільних справ Верховного Суду України, який до 01 листопада 2010 року до утворення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ здійснює його повноваження .

Головуючий: В.М. Новосядла

Судді: Л.І. Соломаха

В.М. Барков