СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
20 січня 2010 року Справа № 5020-2/257-12/158-3/294 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Плута В.М.,
суддів Борисової Ю.В.,
Гонтаря В.І.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився;
третьої особи: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 19.11.2009 року у справі №5020-2/257-12/158-3/294
за позовом Севастопольського транспортного прокурора в інтересах держави в особі (вул. Вороніна, 11,Севастополь,99011)
комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (вул. Л. Павліченко, 2,Севастополь,99011)
до Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської (вул. Хрустальова, 60,Севастополь,99040)
3-тя особа: Севастопольська міська державна адміністрація (вул. Леніна, 2,Севастополь,99011)
про стягнення заборгованості в розмірі 597077,28 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 19.11.2009 у справі №5020-2/257-12/158-3/294 (суддя Головко В.О.) позов задоволено повністю.
Стягнуто з Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської на користь комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради заборгованість у сумі 52024,28 грн., а також державне мито в сумі 5970,77 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.
Суд першої інстанції зазначив, що сума основної заборгованості була погашена відповідачем лише після подачі позову, у зв’язку з чим за несвоєчасне виконання зобов’язань стягнув з відповідача суму пені, проценти річних та суму індексу інфляції на підставі статей 546, 549, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідач, не погодившись з рішенням господарського суду, звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відновити строк для подання апеляційної скарги, а також скасувати оскаржуване судове рішення, прийняти нове, яким у позові відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, відповідач зазначає, що він є бюджетною установою і погасити заборгованість своєчасно він не мав можливості. Таким чином, заявник апеляційної скарги вважає, що суд порушив норми статей 7, 22 Бюджетного кодексу України.
Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська вважає, що заявляючи позов в інтересах комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради Севастопольським транспортним прокурором було по суті подано позов в інтересах самостійного суб’єкта господарювання, який не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування.
Сторони, прокурор та третя особа у судове засідання не з'явились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались, будь-яких додаткових доказів суду не представили, про причини неявки суд позивач, прокурор та третя особа не повідомили.
До початку розгляду справи від відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення слухання справи у зв’язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника у судове засідання. Однак, будь-яких доказів в обґрунтування заявленого клопотання відповідач суду не представив. Крім того, відповідач не надав суду додаткових матеріалів в обґрунтування апеляційної скарги.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності нез’явившихся сторін, прокурора та третьої особи за наявними документами в матеріалах справи.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян та держави в судах у випадках, передбачених законом. Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави. Рішенням Конституційного Суду України № З-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України пі і поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", визначеним в частині другій статті 2 ГПК України, слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про теплопостачання»одними із основних принципів, на яких базується державна політика в енергетиці, є державне управління і регулювання відносин у сфері теплопостачання, формування цінової та тарифної політики, взаємної відповідальності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання за якісне постачання теплової енергії та своєчасну її оплату, додержання стандартів, правил і норм усіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
Севастопольська міська державна адміністрація відповідно статті 9, 12 Закону України «Про теплопостачання», статей 1, 17, 20 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»здійснює державне управління у сфері теплопостачання на території м. Севастополя на засадах забезпечення надійності теплопостачання як одного з необхідних елементів безпеки людини, створення механізмів функціонування ефективного ринку теплової енергії, погоджує діяльність у даній сфері з органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання, забезпечує виконання державних і регіональних програм соціально-економічного розвитку, організовує обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства в тому числі щодо забезпеченням споживачів міста тепловою енергією.
Севастопольська міська Рада відповідно до статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" входить в систему органів місцевого самоврядування України і відповідно до статті 13 Закону України "Про теплопостачання", затверджує місцеві програми розвитку у сфері теплопостачання, бере участь у розробці та впровадженні державних та регіональних програм у цій сфері, здійснює контроль за забезпеченням споживачів тепловою енергією відповідно до нормативних вимог, сприяє розвитку систем теплопостачання на відповідній території, встановлює для відповідної територіальної громади, тарифи на теплову енергію, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності.
З метою забезпечення інтересів держави щодо організації забезпечення теплопостачання споживачів міста Севастополя його надійності як одного з необхідних елементів безпеки людини, вирішення питань єдиної технічної і тарифної політики та реалізації програм соціально-економічного розвитку у даній сфері Севастопольською міською Радою створено комунальне підприємство "Севтеплоенерго", основним видом діяльності якого відповідно до п. 2.2 Статуту є виробництво, розподіл і відпуск теплової енергії. Підприємство знаходиться в підпорядкуванні ради та є монополістом з теплопостачання м. Севастополя.
Таким чином, органами уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Севастопольська міська державна адміністрація та Севастопольська міська Рада в особі КП "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради. Як вбачається з пункту 1.2 Статуту КП "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради, засновником підприємства є територіальна громада м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, яка є органом місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 140 Конституції України органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. У м. Севастополі інтереси територіальної громади представляє Севастопольська міська Рада.
Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Вищенаведеним спростовується посилання відповідача на те, що транспортним прокурором було по суті подано позов в інтересах самостійного суб’єкта господарювання, який не має відношення до органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
З матеріалів справи вбачається, що 24.03.2006 між комунальним підприємством "Севтеплоенерго" (продавець) та Севастопольською квартирно-експлуатаційною частиною морською (покупець) укладений договір купівлі-продажу теплової енергії № 474.
Строк дії договору становить 3 роки з 01.01.2006, який відповідно до умов пункту 10.3 Договору є продовженим на кожний наступний рік, якщо жодна зі сторін письмово не заявить про його розірвання (том 1, а. с. 7 - 9).
Відповідно до умов договору позивач взяв на себе зобов'язання щодо постачання теплової енергії відповідачу у необхідних обсягах, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався оплачувати отриману енергію за встановленими тарифами та у строки, передбачені ним договором.
За умовами пунктів 4.1-4.2 Договору, розрахунковим періодом вважається календарний місяць. Оплата за теплову енергію розраховується виходячи з опалюваної площі, відповідно до норм споживання.
Згідно з пунктом 4.7 Договору остаточний розрахунок за теплову енергію здійснюється у строк до 15 числа місяця, наступного за звітним, за тарифами, діючими на день отримання теплової енергії. Рахунок вважається доставленим на адресу відповідача у випадку, якщо останній до 15 числа місяця, наступного за звітним, не заявить про неотримання рахунку.
Судом встановлено, що за період з жовтня 2008 року по березень 2009 року за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 545053,00 грн., яку він погасив лише в процесі судового провадження, що підтверджується банківськими виписками від 06.05.2009 та 18.05.2009 на загальну суму 551459,03 грн. (том 1, а. с. 83 - 84), а також платіжними дорученнями № 507 та № 508 від 06.05.2009 (том 1, а. с. 94).
Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи несвоєчасність погашення зобов’язання вбачається наявність його порушення.
Відповідно до статей 546, 549, пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 4.8 Договору передбачено, що у разі несвоєчасного внесення плати відповідачем з нього стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.
Ця договірна умова відповідає положенням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Перевіривши розрахунок суми пені судова колегія вважає його правильним.
У зв'язку з викладеним позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми пені є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 3 % річних та суми інфляційного відшкодування за прострочення оплати слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплачує кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором чи законом.
Розрахунки 3 % річних та інфляційного відшкодування перевірені судом апеляційної інстанції, є правильними, у зв’язку з чим також підлягають задоволенню у повному обсязі.
Чинне законодавство України не надає якихось пільг щодо застосування штрафних санкцій до бюджетних установ та не звільняє їх від відповідальності за порушення виконання господарського зобов'язання. Отже, посилання заявника апеляційної скарги на Бюджетний кодекс України є неспроможним.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, від сплати якого прокурор у встановленому порядку звільнений, правомірно стягнуті з відповідача в доход бюджету.
Також, суд апеляційної інстанції вважає необхідним достягнути з Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської в доход бюджету державне мито за подання апеляційної скарги, виходячи з розміру суми, що оскаржується: 52024,28 грн. При цьому, слід зазначити, що ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.10.2010 у даній справі зобов'язано Севастопольську квартирно-експлуатаційну частину морську надати суду доказ сплати державного мита у встановленому розмірі, чого відповідачем виконано не було.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду міста Севастополя є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 19.11.2009 у справі №5020-2/257-12/158-3/294 залишити без змін.
3. Стягнути Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської (вул. Хрустальова, 60, м. Севастополь, 99040, ідентифікаційний код 22992545, п/р 35210001000742 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509) до Державного бюджету України 260,12 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.
4. Господарському суду міста Севастополя видати наказ.
Головуючий суддя В.М. Плут
Судді Ю.В. Борисова
В.І. Гонтар
Судове рішення № 11104119, Севастопольський апеляційний господарський суд було прийнято 22.01.2010. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 5020-2/257-12/158-3/294. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: