Ухвала суду № 11101034, 01.09.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Могильницький М.С.

Суддя-доповідач - Сухарьок М.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2010 року справа №2а-14978/09/0570

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сухарька М.Г., суддів Гаврищук Т.Г., Білак С.В.,

при секретарі Чеплигіні П.І.,

за участю : від позивача Кузьмішкін Д.В., від відповідача Мороз О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги державного підприємства “Маріупольський морський торговельний порт”, Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2010 року по справі № 2а-14978/09/0570 за позовом державного підприємства “Маріупольський морський торговельний порт” до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними рішення № 0000052240 від 22.04.2009 року, податкового повідомлення-рішення № 0000932310/0 від 22.04.2009 року, рішення № 0000052240/1 від 19.05.2009 року, податкового повідомлення-рішення № 0000932310/1 від 19.05.2009 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ДП “Маріупольський морський торговельний порт” звернувся з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними рішення № 0000052240 від 22.04.2009 року, податкового повідомлення-рішення № 0000932310/0 від 22.04.2009 року, рішення № 0000052240/1 від 19.05.2009 року, податкового повідомлення-рішення № 0000932310/1 від 19.05.2009 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2010 р. позовні вимоги задоволені частково.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне в задоволенні вимог викладених в апеляційних скаргах відмовити, виходячи з наступних підстав.

Позивач державне підприємство “Маріупольський морський торговельний порт” (далі ДП “Маріупольський порт), зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 05.04.1993 року, перереєстровано 19.09.2006 року; включено до ЄДРПОУ за № 01180553; діє на підставі Статуту та є платником податку на додану вартість.

У період з 03.03.2009 року по 24.03.2009 року Жовтневою міжрайонною державною податковою інспекцією м. Маріуполя була здійснена позапланова виїзна документальна перевірка ДП “Маріупольський порт з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2004 року по 31.12.2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 року по 31.12.2008 року, за результатами якої було складено акт від 07.04.2009 року № 799/23-2/01180553.

Перевіркою, було встановлено, що позивачем порушено п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1, п. 4.9 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 128 754 грн., у тому числі: за вересень 2007 року в сумі 75 815 грн., за травень 2008р. в сумі 7 985 грн., за серпень 2008р. в сумі 7 876 грн., за листопад 2008р. в сумі 37 076 грн., завищення залишку відємного значення ПДВ по рядку Декларації за грудень 2008р. в сумі 89 752 грн. та п. 1 ст. 3, п. 4 (г) ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, що призвело до здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій НБУ без одержання індивідуальних ліцензій НБУ, а саме: здійснення розрахунків в іноземній валюті в сумі 44 640,42 доларів США (231 209.13 грн.) між резидентами без одержання індивідуальних ліцензій НБУ на право використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, у тому числі по періодах: у період з 13.09.2005р. по 09.08.2006р. в сумі 7088,02 доларів США (35 794,52 грн.); у період з 01.10.2004р. по 27.12.2006р. в сумі 27044,80 доларів США (140 329,77 грн.); у період з 19.10.2004р. по 24.06.2005р. в сумі 10507,60 доларів США (55 084,84 грн.).

На підставі результатів перевірки податковим органом стосовно ДП “Маріупольський порт були прийняті рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 22 квітня 2009 року № 0000052240 за порушення п. 1 ст. 3, п. 4 (г) ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”на суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 231 209.13 грн. та податкове повідомлення-рішення від 22 квітня 2009 року № 0000932310/0 за порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1, п. 4.9 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, яким позивачу визначена сума податкового зобовязання у розмірі 193 131 грн. (за основним платежем 128 754 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 64 377 грн.).

Відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України “Про податок на додану вартість” об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

ДП "Маріупольський порт" до податкового органу були надані податкова декларація з податку на додану вартість за лютий 2008 року та уточнюючий розрахунок за лютий 2008 року, відповідно до яких сума податкових зобовязань за лютий 2008 року є визначеною позивачем самостійно у розмірі 141 912 грн.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що позивачем був порушений п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”в частині не включення до складу податкового зобовязання суми ПДВ за податковими накладними, виписаними Керченським відділенням ДП “Маріупольський порт (АМА “Інфлот”) на адресу ТОВ “Колфум-Інвест” на суму 415 грн., що позивачем не оскаржується в апеляційній скарзі, що дає змогу робити висновок про згоду з висновками податкової інспекції в данні частині.

Також колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо не встановленого податковим органом порушення з боку позивача п. 4.9 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”(заниження податкового зобовязання за вересень 2007 року на суму 149 392 грн.) та встановленого порушення п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

09.10.2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Український автобус”(продавець) та ДП “Маріупольський порт (покупець) був кладений договір купівлі-продажу № 468/1, відповідно до якого продавець продає, а покупець купує автобуси “Богдан”у кількості 9 штук на загальну суму 2 088 600 грн. (п. 2.1).

Відповідно до наказу № 197 від 27.12.2006 року ДП “Маріупольський порт (АМА “Інфлот”) автобуси марки “Богдан” визначені активами підприємства.

16.01.2007 року між державним підприємством “Маріупольський порт (АМА “Інфлот”) /орендодавець/ та товариством з обмеженою відповідальністю “Гор-Авто” (орендар) був укладений договір оренди № 6/1-1 індивідуально визначеного (рухомого) майна, (транспортних засобів), що належить до державної власності (далі Договір оренди).

05.09.2007 року ДП “Маріупольський порт був прийнятий наказ № 103/І “Про виведення із експлуатації ліцензованого автотранспорту з пасажирських перевезень”, яким визначено, що з 10.09.2007 року виведені з експлуатації автобуси “Богдан” - 09212, держномери: АН 47-11 ВО, АН АН 47-11 ВО, АН 47-12 ВО, АН 47-13 ВО, АН 47-66 ВО.

Як вбачається з вище переліченого, автобуси марки “Богдан” визначені активами підприємства. Розглядаючи поняття виробничих та невиробничих фондів судова колегія приходить до висновку, що підприємством здійснено виведення з експлуатації автобусів “Богдан”, що призвело до виключення обєкту з виробничих фондів та на момент розгляду справи не віднесено до невиробничих фондів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що висновки акту податкового органу в частині порушення позивачем п. 4.9 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”є непідтвердженими та такими, що не відповідають фактичним обставинам, які мали місце при експлуатації автобусів марки “Богдан”.

Тому не можливо нарахувати податковий кредит відповідно до п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та вважати продаж товару за звичайною ціною на такий товар, що мало б місце при переведенні виробничих фондів в невиробничі фонди.

Відповідно до п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Судова колегія погоджує висновок суду першої інстанції, що заниження позивачем податкового зобовязання у лютому 2008р. на суму 415 грн. та завищення податкового кредиту у квітні 2008р. на суму 1 217 грн. не вплинули на виникнення податкових зобовязань з податку на додану вартість у травні, серпні, листопад 2008 року.

Висновки суду першої інстанції також підтверджуються судово-економічною експертизою № 78/24 від 13.04.2010 року по даній адміністративній справі в частині дослідження питання щодо донарахування ПДВ та застосування у звязку із цим штрафних санкцій до позивача з податку на додану вартість та є обґрунтованими.

Також судом першої інстанції встановлено, що фактичною підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумі 231 209,13 грн. у відповідності з рішенням Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя № 0000052240 від 22.04.2009 року (за наслідками розгляду первинної скарги позивача - № 0000052240/1 від 19.05.2009 року) слугував висновок вказаного вище контролюючого органу, викладений в акті перевірки № 799/23-2/01180553 від 07.04.2009 року про порушення позивачем пункту 1 ст. 3, підпункту “г”пункту 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”внаслідок здійснення розрахункових операцій в іноземній валюті у сумі 44640,42 доларів США, що еквівалентно 231 209,13 грн., між резидентами без одержання індивідуальних ліцензій Національного банку України на право використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Разом з тим, з огляду на положення ст. 16 Декрету судом зазначається, що у відповідності із ст. 3 Указу Президента України “Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства”№ 734/99 від 27.06.1999 року санкції, передбачені статтею 2 цього Указу та пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України. Таким чином, суд з урахуванням перехідних положень Конституції України приходить до висновку про примат Указу Президента України № 734/99 від 27.06.1999 року перед Декретом Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 року.

Відповідності із п. 3.2.1 Статуту державного підприємства “Маріупольський морський торговельний порт основними видами діяльності підприємства є агентування суден морського і річкового флоту, надання власникам суден, фрахтувальникам та іншим підприємствам, які беруть участь у морських перевезеннях та морському судноплавстві, усіх видів послуг, які надаються згідно із світовою практикою морськими агентами суден.

Позивачем по справі були укладені договори з субєктами підприємницької діяльності - фізичними особами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про передачу частини функцій морського агента з виконання договору морського агентування судів судновласників, які заходять до морського торговельного порту Маріуполь.

Виконання зазначених вище договорів підтверджується наступними документами.

Агентські ваучери, підготовлені позивачем на адреси судновласників. Рахунки, які виставлялися ОСОБА_1, дисбурсментськими рахунками, які виставлялися позивачем на адресу судновласників Navibulgar Varna, Kutup Shipping and Trading та VST Varna.

Згідно Наказу Міністерства транспорту України № 214 від 27.06.1996 року “Про затвердження зборів та плат за послуги, що надаються суднам у Морських торгівельних портах України”винагорода морського агента встановлена у вигляді фіксованих ставок. Остаточні розрахунки по фінальному дисбурсменту з виплатою винагороди агенту проводяться судновласником - нерезидентом після завершення агентом надання послуг з обслуговування його судна. Факт проведення оплати дисбурсментського рахунку підтверджує прийняття судновласником наданих агентом послуг з обслуговування судна в порту.

Судом першої інстанції встановлено, що жоден з дисбурсментських рахунків не містить посилання на ФОП ОСОБА_1, як на субагента позивача. Єдине, що зазначалося в них це одна із складових від загальної суми послуг винагорода за послуги, надані з боку ФОП ОСОБА_1

Звіти про виконання робіт з морського агентування, підготовлені ФОП ОСОБА_1, в яких зазначено, що останній надав послуги з агентування певного судна його власнику за всіма видами робіт, які перелічені у п. 4.11 договору № 1/21опер від 03.11.2003 року. При цьому, судом зазначається, що вказаний вище договір взагалі не містить пункту 4.11. Якщо брати п. 4.1.1 договору, то зазначений пункт містить сім додаткових видів послуг субагента. При цьому, ФОП ОСОБА_1 взагалі не конкретизується, які саме послуги були надані з його боку на адресу певного судновласника. Така форма рахунків є порушенням вимог Наказу Міністерства транспорт України “Про затвердження Зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України”, № 214 від 27.06.1996 року із змінами та доповненнями, у відповідності з яким у дисбурсментських рахунках, що виставляються судновласникам, здійснюється обов'язковий детальний розрахунок вартості наданих послуг з визначенням установлених цими Зборами і платою ставок, які застосовуються для розрахунку, фактичної тривалості послуги, а також відсотка та сум надбавок.

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 складалися документи аналогічного змісту щодо виконання частини функцій морського агента.

Відповідно до ст. 116 Кодексу торговельного мореплавства України у морському порту або поза його територією як постійні представники судновласника діють агентські організації (морський агент), які за договором морського агентування за винагороду зобов'язуються надавати послуги в галузі торговельного мореплавства. Плата за послуги агентських організацій всіх форм власності встановлюється центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики. При виконанні договору морського агентування морський агент, що діє від імені судновласника, може також діяти на користь іншої договірної сторони, якщо вона її на те уповноважила і якщо судновласник не заперечує.

Відповідно до ст. 4 КТМ України до цивільних, адміністративних, господарських та інших правовідносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані цим Кодексом, відповідно застосовуються правила цивільного, адміністративного, господарського та іншого законодавства України.

З огляду на зазначене, судова колегія погоджує висновок суду першої інстанції, що правовідносини з питань виконання договору морського агентування, що не врегульовані КТМ України мають регулюватися на підставі відповідних положень ГК України, зокрема, до відносин з морського агентування повинні застосовуватись положення глави 31 ГК України в частині, що не суперечить вимогам КТМ України.

Згідно вимог КТМ України не визначено вимог щодо встановлення форми, змісту та порядку виконання договору морського агентування, а лише визначено права та обовязки морського агента та судновласника, та умови припинення договору морського агентування.

Відповідно до вимог ст. 297 Господарського кодексу України визначено, що за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.

Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами.

Договором повинна бути передбачена умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України.

Агентський договір укладається в письмовій формі. У договорі має бути визначено форму підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента.

Агентські договори, укладені між позивачем та судновласниками, де б було визначено передання частини повноважень на адресу згаданих фізичних осіб-підприємців суду першої інстанції надані не були, тому судом правомірно застосовано положення ч. 1, 3 та 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Саме така форма реалізації правовідносин між судновласником, агентом та субагентом кореспондується з вимогами п. 5.4 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003 року, у відповідності з яким з поточного рахунку в іноземній валюті юридичних осіб - резидентів за розпорядженням власника рахунку можуть здійснюватися перерахування з рахунку резидента-посередника на поточні рахунки інших резидентів - суб'єктів господарювання, за дорученням яких на підставі договорів комісії, доручення, консигнації або агентських угод було здійснено продаж нерезиденту продукції, робіт, послуг. Таким чином, позивач не довів належними та допустимими доказами втілення волевиявлення нерезидентів на передачу частини функцій морського агента від Державного підприємства “Маріупольський морський торговельний порт до ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Частиною 2 ст. 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”встановлено, що дії, які здійснюються від імені іноземного субєкта зовнішньоекономічної діяльності субєктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином , вважаються діями цього іноземного субєкта зовнішньоекономічної діяльності.

Абзацом 1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”встановлений порядок розрахунків в іноземній валюті і вимоги про проведення розрахунків між резидентом і нерезидентом через уповноважений банк стосуються саме таких розрахунків, що прямо передбачено в даній нормі. Основним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, є валюта України.

Тому колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що листи нерезидентів на адресу позивача про уповноваження на передачу частини функцій морського агента на зазначених фізичних осіб-підприємців, не можуть бути договорами морського субагентування або іншим належним чином підтвердження уповноваження третіх осіб на виконання частини функцій морського агента. Зазначений висновок суду, окрім іншого, будується на вимогах ч. 5 ст. 82 та ч. 2 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п. 5.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001р. № 253, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06.07.2001р. за № 567/5758, з метою доведення до платника податків граничного строку сплати податкового зобов'язання, зазначеного в раніше надісланому податковому повідомленні (у разі, якщо сума податкового зобов'язання за результатами розгляду скарги збільшується або залишається без змін, а раніше надіслане податкове повідомлення не відкликається), податковим органом складається та надсилається (вручається) платнику податків податкове повідомлення, яке має номер первинного податкового повідомлення, при цьому через дріб проставляється номер скарги, щодо якої воно складене (1 - для першої, 2 - для другої тощо), крім того, таке податкове повідомлення містить новий граничний термін сплати податкового зобов'язання.

Тому позовні вимоги в частині визнання недійсними рішення № 0000052240 від 22.04.2009 року та податкового повідомлення-рішення від 22.04.2009 року № 0000932310/0, є необґрунтованими, оскільки дані податкові документи не несуть правових наслідків.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія прийшла до висновку, що постанова першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасована чи змінена з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, судом ретельно перевірено доводи сторін, дано їм вірну оцінку, постанова суду від 10 червня 2010 року є законною і обґрунтованою, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для скасування постановленого по справі судового рішення відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 2, 11, 21, 70, 71, 159, 160, 184, 195, 196, 198 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги державного підприємства “Маріупольський морський торговельний порт”, Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2010 року по справі № 2а-14978/09/0570 за позовом державного підприємства “Маріупольський морський торговельний порт до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними рішення № 0000052240 від 22.04.2009 року, податкового повідомлення-рішення № 0000932310/0 від 22.04.2009 року, рішення № 0000052240/1 від 19.05.2009 року, податкового повідомлення-рішення № 0000932310/1 від 19.05.2009 року - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2010 року по справі № 2а-14978/09/0570 залишити без змін.

Ухвала постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 1 вересня 2010 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий: Сухарьок М.Г.

Судді: Білак С.В.

Гаврищук Т.Г.