Рішення № 11098875, 03.08.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.10 Справа № 27/404/09-27/119/10

Суддя

За позовом: Приватного підприємства “Хімагромаркетинг 2000”, м. Київ

          до Приватного підприємства “Ай-Ей-Ті”, м. Запоріжжя

про стягнення 101 684 грн. 30 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

Від позивача: не з’явився

Від відповідача: Кравченко С.І., дов. № 12/07 від 12.07.10 р.

Приватне підприємство “Хімагромаркетинг 2000”, м. Київ звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до приватного підприємства “Ай-Ей-Ті”, м. Запоріжжя про стягнення 101 684 грн. 30 коп., в тому числі 56 429 грн. 25 коп. штрафу, 20 770 грн. 15 коп. пені, 11 503 грн. 53 коп. втрат від інфляції, 12 981 грн. 33 коп. 15 відсотків річних.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 13.04.2010р. скасовано ухвалу господарського суду Запорізької області від 18.02.2010 р. № 27/404/09 про залишення позову без розгляду, справу № 27/404/09 повернуто до господарського суду Запорізької області для продовження її розгляду по суті.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.05.2010р. прийнято до провадження справу № 27/404/09, присвоєно справі № 27/404/09-27/119/10 та призначено судове засідання на 30.06.2010 р.

30.06.2010 р. розгляд справи відкладався на підставі ст. 77 ГПК України, у зв’язку з неявкою в засідання суду представника відповідача. Судове засідання призначено на 12.07.2010 р.

Ухвалою виконуючого обов’язки голови господарського суду від 12.07.2010 р., з причин неможливості надання сторонами необхідних доказів, неявкою в судове засідання позивача та враховуючи закінчення строку розгляду спору, строк вирішення спору продовжено на один місяць, до 12.08.2010 р.

У зв’язку з необхідністю надання сторонами додаткових доказів та документів, які необхідні для всебічного та об’єктивного розгляду спору та у зв’язку з неявкою в засідання суду позивача, ухвалою суду від 12.07.2010 р. розгляд справи відкладено на 03.08.2010 р.

03.08.2010 р. продовжено судовий розгляд справи № 27/404/09-27/119/10.

03.08.2010 р. до початку розгляду справи представник відповідача заявив письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз’яснено представнику відповідача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

Представник позивача у судові засідання, відкриті 03.08.2010 р. не з’явився, надіслав на адресу суду телеграму про розгляд справи без участі свого уповноваженого представника.

Клопотання позивача про розгляд справи без участі представника прийнято судом, відповідно до ст. 22 ГПК України.

Представник відповідача надав письмові заперечення на позовну заяву, в яких просить суд застосувати строк позовної давності до вимоги про стягнення суми пені.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши представника відповідача суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути –визнання права.

Господарським судом встановлено, що 11.02.2008 р. між Приватним підприємством “Хімагромаркетинг 2000”, м. Київ (продавець) та Приватним підприємством “Ай-Ей-Ті”, м. Запоріжжя (покупець) укладено договір поставки № Х2-07-0008.

Відповідно до п. 1.1 договору, продавець зобов’язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити наступні засоби захисту рослин: кратос, мікодин.

          Згідно з п. 1.2 договору загальна вартість товару (ціна договору) складає 192500 грн. 00 коп.

На виконання умов договору позивач здійснив поставку товару відповідачу за накладними № Х2-07-0012 від 06.03.2008 р; № Х2-07-0028 від 18.03.08р., № Х2-07-0037 від 24.03.2008 р., № Х2-07-0040 від 31.03.2008 р., № Х2-07-0110 від 14.04.2008 р., № Х2-07-0127 від 15.04.2008 р., № Х2-07-0135 від 15.04.2008 р., № Х2-07-0173 від 21.04.2008 р., № Х2-07-0206 від 23.04.2008 р., № Х2-07-0269 від 14.05.2008 р., № Х2-07-0270 від 15.05.2008 р., № Х2-07-0288 від 21.05.2008 р., № Х2-07-0297 від 23.05.2008 р., № Х2-07-і 18.06.2008 р., на загальну суму 376 195 грн. 00 коп.

          Відповідно до п. 2.1 договору покупець зобов’язаний сплатити продавцю вартість товару в наступні строки: не пізніше 01.03.08 р. –57750 грн. 00 коп., не пізніше 01.09.08 р. –38500 грн. 00 коп., не пізніше 30.10.08 р. –96250 грн. 00 коп.

Отже, відповідно до п. 2.1 договору відповідач повинен був сплатити позивачу вартість товару не пізніше 30.10.08 р.

Відповідач в строк до 30.10.08 р. частково сплатив вартість отриманого товару у розмірі 107750 грн. 00 коп.

В подальшому, відповідач перераховував суми грошей в рахунок часткової оплати боргу у розмірі: 5000,00 грн. - 29.12.2008 р., 2000,00 грн. - 30.01.2009 Р., 100000,00 грн. - 11.02.2009 р,. 100000,00 грн. - 06.03.2009 р,. 61445,00 грн.-18.03.2009 р.

          Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб’єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб’єктів, коли ці суб’єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Відповідно до ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов’язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов’язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Правовідносини сторін врегульовано договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного ними договору, який породив взаємні обов’язки: обов’язком позивача стало поставка відповідачу товару, а обов’язком відповідача –прийняття товару та оплата його вартості на умовах, визначених договором.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

          Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

                    Позивач просить суд стягнути з відповідача 11 503 грн. 53 коп. інфляційних втрат та 12 981 грн. 33 коп. 15 % річних.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

                    Відповідно до п. 5.5 договору сторони прийшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили у розмірі 15 %. З дня закінчення строків сплати, передбачених п. 2.1 договору, вважається, що продавцем пред’явлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та відсотків річних.

                    Розглянувши розрахунок інфляційних втрат та 15 % річних від простроченої суми, господарський суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим, вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 503 грн. 53 коп. інфляційних втрат та 12 981 грн. 33 коп. 15 % річних підлягають задоволенню.

          Позивач просить суд стягнути з відповідача 56429 грн. 25 коп. штрафу, що складає 15% від ціни договору, в договорі сторони дійшли згоди, що загальна вартість товару (ціна договору) –пункт 1.2.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що у випадку прострочення виконання зобов’язань, передбачених п. 2.1 договору, більше ніж на 30 днів покупець додатково сплачує продавцеві штраф у розмірі 15 % від ціни договору.

Як визначено ст. 230 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно з ст. 549 цього Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Судом встановлено, що вимоги про стягнення штрафу що складають 15 % від ціни договору, невірно позивачем розраховані, а саме: 15 % від ціни договору, яка встановлена сторонами (192500,00грн.) - складає 28 875грн.00коп.,а тому підлягають частковому задоволенню судом.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 20 770 грн. 15 коп. пені за період з 01.11.2008 р. по 18.03.2009 р.

Відповідно до п. 5.2 договору покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару відповідно до діючого законодавства України й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день простроченого платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахуванням пені. Начислення пені здійснюється з дня прострочення, але продавець має право застосувати штрафну санкцію лише у випадку прострочення оплати покупцем понад 30 днів.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно статті 256 ЦК України –позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Господарським судом, було з’ясовано дотримання позивачем правил обчислення процесуальних строків, які є важливими для господарського процесу взагалі та для забезпечення прав і свобод учасників судового процесу особливо.

Процесуальні строки – це встановлені законом або судом строки у межах яких вчиняються процесуальні дії.

Відповідно до ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Розглянувши розрахунок суми пені, господарський суд дійшов висновку, що він складений необґрунтовано та суперечить вимогам діючого законодавства України, оскільки відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 20770 грн. 15 коп. за період з 01.11.08 р. по 18.03.09 р, тоді як стягненню підлягає пеня у розмірі 16868 грн. 60 коп. за період з 23.11.08 р. (включно) по 18.03.09 р. (включно) (з позовом до суду позивач звернувся 24.11.2009 р. про що свідчить штамп вхідної кореспонденції № 8423/09-05).

У стягненні пені у розмірі 3901 грн. 55 коп. за період з 01.11.08 р. по 23.11.08 р. слід відмовити.

Господарський суд зазначає, що відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідачем не надано жодного доказу, в підтвердження відсутності вини та доказів вжиття всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими, не забороненими законом засобами, захищати свої права від порушень.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, ст. 34 ГПК України.

Положення статті 19 Конституції України, власник вправі звернутись за захистом своїх прав у будь-який спосіб, не заборонений законом.

За таких обставин, наявні матеріали справи, господарський суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову.

На підставі статті 85 ГПК України –03.08.2010 року прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82 – 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства “Ай-Ей-Ті” (69095 м. Запоріжжя вул. Гоголя, буд. 169 кв. 21, ЄДРПОУ 32440848, р/р 260012799 ЗЦО «Промінвестбанк»МФО 313355) на користь Приватного підприємства “Хімагромаркетинг 2000” (02160 м. Київ пр. Возз’єднання, 15, ЄДРПОУ 30369454 р/р 26008233 філія ЗАТ «ПУМБ»в м. Севастополі МФО 308092) 28 875 (двадцять вісім тисяч вісімсот сімдесят п’ять) грн. 00 коп. штрафу, 11503 (одинадцять тисяч п’ятсот три) грн. 53 коп. інфляційних втрат, 12981 (дванадцять тисяч дев’ятсот вісімдесят одна) грн. 33 коп. 15 % річних, 16868 (шістнадцять тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн. 60 коп. пені, 702 (сімсот дві) грн. 28 коп. державного мита, 162 (сто шістдесят дві) грн.99 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

Суддя С.С. Дроздова

(Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 ГПК України та підписано 06.08.2010р.)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.